Огляд наукової літератури

Після обґрунтування актуальності теми, викладу суті проблеми та змалювання загального контексту (предметного поля, конкретних феноменологічних характеристик тощо), на фоні якого чіткіше простежується проблематика дослідження, слід подати огляд літератури. Його призначення – бути своєрідним містком, поєднанням постановочної частини та інших структурних елементів вступу, у першу чергу – чіткого зазначення предмета та об’єкта дослідження, а також мети і завдань, які стають більш зрозумілими та відчутними, коли студентом зроблено широкий аналітичний огляд напрацювань тих, хто до подібної тематики звертався раніше. Окрім того, на фоні повно та грамотно побудованого огляду літератури можна наочніше та переконливіше відзначити новаторські елементи дослідження, вага яких стане ще більшою, коли проілюструвати існуючий рівень та ступінь осмислення наукової проблематики.

     Очевидним є також те, що будь-яка наукова праця за самим визначенням чи властивим характером цього виду інтелектуальної творчості має опиратися на результати попередніх досліджень у відповідній галузі. Це зайвий раз актуалізує важливість кваліфікованого та критичного огляду, принаймні, основної літератури, що має безпосереднє відношення до теми наукової праці.

     Такий огляд не повинен бути підготовлений у формі звичайного переліку усіх відомих джерел чи спеціальних робіт. Тобто, він не може мати характеру простого бібліографічного представлення літератури. У більшості випадків неприйнятним є також механічне переповідання змісту (у формі резюме) основних праць, які дотичні до тематики наукової роботи.

Отже, у жодному випадку огляд літератури не повинен бути поверховим і схематичним, оскільки це свідчитиме про те, що студент не обізнаний із фундаментальними роботами з досліджуваної проблематики. А це відразу поставить під сумнів якість виконаної ним наукової праці в цілому.

     Призначення ж і суть такого вибіркового огляду літератури полягає у виробленні студентом власної оцінки основних знань та наукових фактів із конкретної проблематики. У зв’язку з цим мета такого системного аналітичного огляду наукової літератури може бути визначена під кількома кутами зору:

- демонстрування того, наскільки студент ознайомлений із визначальними парадигмами (найзагальнішими концепціями) та методами, які наука на сучасному етапі застосовує до аналізу тих проблем чи явищ, про які дослідник говорить у своїй науковій праці;

- відшукування дослідником власного місця в існуючій ієрархії наукових пріоритетів і досягнень із конкретної проблематики;

- творче та комплексне осмислення сучасного рівня наукового усвідомлення будь-якої проблеми.

Цей останній аспект є важливим і вартісним ще в одному сенсі: як самостійна аналітична робота (міні-дослідження), що виробляє новий рівень чи тип знань стосовно досліджуваного предмету.

Як правило, стосовно кожної із традиційних чи навіть модерних наукових проблем існує велика кількість літератури, з якої науковець-початківець може черпати ідеї чи факти. У цьому контексті прийнято поділяти весь масив існуючої наукової літератури з будь-якої проблематики на дві головні групи: аналітичні (теоретичні) праці та конкретно-емпіричні (дискретні) роботи. Теоретичні праці дають загальну концептуальну основу для вивчення окремих проблем чи явища у цілому. Натомість емпіричні праці присвячені переважно конкретним чи локальним аспектам досліджуваної проблематики, містять необхідний фактологічний матеріал та апробують методології, запропоновані іншими авторами.

У своєму огляді спеціальної літератури студент повинен враховувати цей поділ. Шукаючи спеціальну літературу з досліджуваної проблематики та готуючи огляд літератури, молодий дослідник звертатиметься до бібліографіч-них збірників, професійних чи статистичних довідників, а також спеціа-лізованих журналів, кожний із яких (чи в бібліографічних посиланнях до окремих статей, чи в спеціальних бібліографічних розділах) містить багато корисної бібліографічної інформації та оглядів чи резюме найсвіжішої наукової літератури.

     Важливою характеристикою та особливістю системної подачі наукової літератури за сучасних умов загальносуспільного та інтелектуального плюралізму є адекватне відображення існуючих протиріч та різних точок зору з конкретної наукової проблематики. Якщо у науковому огляді представлена уся різноманітність думок, то це створює максимально сприятливі можливості для чіткішого виокремлення позиції самого автора та місця його праці (навіть у формі студентської наукової роботи) у системі вже існуючих наукових пріоритетів та оцінок.

     При цьому студент має засвідчити своє чітке розуміння відмінностей, які існують між сучасним рівнем освоєння наукової проблематики та методологічними й теоретичними розробками, що втратили свою актуальність чи не мають власне наукового підґрунтя, асоціюються більше із журналіс-тикою, публіцистикою чи есеїстикою.

     Автор дослідження не повинен включати також в огляд наукової літератури джерел та спеціальних робіт, які не стосуються проблематики, над якою він працює. Подібна помилка може спричинити звинувачення дослідника у некомпетентності та нерозумінні суті проблеми, яку він розробляє.

     Варіантів висвітлення та представлення наукової літератури може бути багато, особливо, коли мати на увазі специфіку індивідуальних підходів та форм самовираження. Часто трапляються випадки, коли науковець не може себе однозначно ідентифікувати із жодним з існуючих теоретичних підходів. У такому випадку система представлення наукового доробку з конкретної проблематики завжди набуває індивідуальних рис, пов’язаних зі специфікою авторського підходу, задуму, концепції.

     Окрім представленого нами усталеного для української наукової традиції розуміння місця огляду літератури у вступі (коли огляд літератури випереджує інші методологічні питання - визначення предмета та об’єкта, мети і завдань), все більшого визнання та практичного застосування дістає й інша концепція, згідно з якою огляд літератури має не випереджувати інші методологічні зауваження, а бути наслідком чіткого їх усвідомлення. Згідно із цією настановою, огляд літератури слід робити після зазначення предмета, об’єкта, мети і завдань, підкреслюючи, що функцією огляду літератури є не відшукування інтелектуальної (наукової) ніші, а лише демонстрування того, що зроблено іншими авторами з проблеми, яку автор конкретної наукової праці вже, принаймні для себе, чітко окреслив. Саме така позиція є доміну-ючою в європейській інтелектуальній традиції, а тому її апробування є цілком можливим і у нас, що свідчитиме про можливості та рівень адаптування захід-них наукових ідеологем та підходів.

 

2.3.3. Мета і завдання

     Поширеною, але хибною практикою при написанні студентських наукових робіт є ототожнення мети та завдань наукового дослідження. Часто зазначають лише одну більшою чи меншою мірою глобальну ціль (власне мету) дослідження або подають як однопорядкові явища кілька цілей наукової роботи, не роблячи розмежування між основним завданням наукової праці (метою) та вирішенням багатьох, але дрібніших та локальніших проблем (власне завдань), які ставить перед собою дослідник у рамках реалізації магістрального наукового задуму (їхнє вирішення є необхідною передумовою і навіть гарантом досягнення основної мети дослідження).

     Цілком доречно визначати мету наукової праці як головне, універсальне наукове завдання, стратегічну ціль, вирішенню якої підпорядкована робота в цілому, усі її структурні частини, вся логіка роздумів та інтелектуальних побудов, що мала б пронизувати працю від її початку до завершення. За природою цього визначення, мета дослідження може бути тільки одна – своєрідна універсальна мегаціль, якій підпорядковані всі інші мотиваційні установки (власне завдання).

     Натомість під завданнями наукової роботи слід розуміти локальніші, чіткіші, дрібніші питання (проблеми), на які треба дати відповідь в окремих розділах наукової роботи чи навіть частинах цих розділів. Хоч вирішення цих завдань є принципово важливим, щоб осягнути мету дослідження (повтори-мося – усі наукові завдання підпорядковуються основній меті), але воно складає тільки окремі етапи в реалізації магістрального задуму.

     Під цим оглядом можна стверджувати, що мета наукової праці може бути сформульована як певна одинична, хоч і глобальна (у масштабах конкретного дослідження) проблема, а завдань, вирішення яких сприяло б осягненню мети наукової роботи, може бути визначено стільки, скільки цього вимагає логіка розвитку дослідницького задуму.

     Розмежовуючи мету та завдання наукової роботи, треба пам’ятати про необхідність того, щоб вони перебували у логічній взаємозалежності та пов’язаності: постановка, а тим більше вирішення локальних завдань знаходилися в інтелектуальному полі головної проблематики. Власне, виокремлення цих завдань та їх аналіз треба розглядати як певні етапи загального процесу наукового осмислення обраної до опрацювання теми.

     Окремі наукові роботи можуть бути побудовані навколо кількох важливих проблем, тобто декількох відповідних наукових завдань. Інші ж роботи є своєрідним нанизуванням великої кількості локальних завдань і проблем. Яким би за своїм характером та обсягом залученого матеріалу не було дослідження, цілком доречним є розбивання обраної теми на окремі складові аналітичні частини. Така структуризація та відповідна деталізація наукових завдань сприятиме кваліфікованішому висвітленню проблематики в цілому.

 

Об’єкт та предмет

Попередньо зроблений огляд літератури дозволяє визначити ті конкретні феномени, на яких автор планує зосередитися у рамках своєї праці. У цьому сенсі виокремлюють два поняття – об’єкт та предмет дослідження.

Об’єкт – це певне інтелектуальне поле, середовище, явище, макро-феномен, сфера чи сегмент буття, які “породжують проблемну ситуацію” (Бюлетень ВАК України, 2000 р., ч. 2, с. 30) і які науковець свідомо виок-ремює із навколишнього світу, беручи до детальнішого аналізу у рамках свого наукового дослідження.

Натомість предметом можна вважати якийсь локальніший та конкретніший феномен (тенденцію, спрямування, залежність тощо), який дослідник визначає у межах визначеного об’єкту і ґрунтовно вивчає. Тобто, предмет є явищем понятійно вужчим і локальнішим, коли його зіставити із об’єктом дослідження. Ці дві категорії наукового аналізу співзвучні між собою як загальне та часткове, оскільки саме у межах об’єкту виділяється якась частина, що, власне, і є предметом дослідження.

У теорії пізнання та методології досліджень були намагання об’єднати ці два поняття, беручи до уваги відносність розмежування між ними. Однак практика багатолітнього використання двох понять переконливо довела продуктивність їхнього одночасного застосування, оскільки це сприяє більшій структуризації явища, на яке спрямована дослідницька увага.

Щоб запропоновані вище дефініції обох термінів стали зрозумілішими, проілюструємо їх, використавши конкретний матеріал. Працюючи, наприклад, над темою “Мистецтво сучасного телевізійного репортера”, об’єкт дослідження можна означити таким чином: сучасні телевізійні мережі, на прикладі яких буде розглянутий і проілюстрований феномен телевізійного репортерства. Відповідно до авторського задуму та інших обставин зреалізування наукової ідеї, як змодельоване нами, так і будь-яке інше визначення об’єкта також повинне містити логічні обмеження поля уваги (звуження об’єкта), що допоможе сконцентруватися на локальніших, але зручніших для студентського вивчення феноменах: наприклад, телевізійні мережі сучасної України, … України доби незалежного існування, … країн Східної Європи, західноукраїнські телевізійні мережі, львівські канали тощо. Таке звуження об’єкта є не тільки вмотивованим, але й необхідним, бо не лише авторові, але й читачеві дозволяє зрозуміти, на якому саме матеріалі студент збирається осмислювати поставлену проблему.

Розвиваючи запропонований нами приклад із уявною студентською роботою на тему “Мистецтво сучасного телевізійного репортера”, спробуємо сформулювати кілька можливих визначень предмета дослідження у праці такого змісту: система теоретичних та практичних репортерських навичок, зовнішні передумови і обставини формування іміджу і типу сучасного репортера тощо.

     Зрозуміло, що сформульовані об’єкт і предмет відповідно до запропонованої теми не є абсолютними чи винятковими. Вони, очевидно, відзначаються закономірною суб’єктивністю та є відповідними до авторських уявлень про можливість наукового вирішення цієї теми. Таких формулювань і, відповідно, специфічних авторських бачень двох концептів (наукових категорій) може бути дуже багато. Ми ж проілюстрували лише один із можливих варіантів співвідношення (визначення, встановлення зв’язків, причинно-наслідкової, логічної та предметно-понятійної залежності) об’єкта і предмета дослідження.

 

2.3.5. Методи дослідження

     Якість і рівень зреалізування первісного дослідницького задуму, а також рівень довіри до наукової праці визначальною мірою залежать від того, яку і наскільки правильну методологію (план конкретних дослідницьких дій) вибрав для себе науковець. Без чіткого розуміння цього аспекту, підтверджен-ням чого є конкретно сформульовані у відповідній частині вступу пояснення і міркування (зазначені методи), є всі підстави твердити, що дослідження є виконаним не на належному науковому рівні, а з домінуванням інтуїтивного, стихійного чи публіцистичного підходів.

     З філософської точки зору методологія – це система принципів і способів побудови та здійснення теоретичної і практичної діяльності, у науковій ділянці зокрема. У практичному сенсі під методологією розуміємо сукупність прийомів (методів) віднайдення, збору, аналізу та інтерпретації фактів, що відіграє принципово та унікально важливу роль у реалізації будь-якого науково-дослідницького плану.

     Хоч термін “методологія” вживають як у вузькому (на позначення методик роботи із емпіричними даними – добування та початкове пояснення фактів), так і в широкому (аналітична праця із значними масивами інформації, а також ідеями чи концепціями) значеннях, але, на наш погляд, цілком закономірно, коли до цього поняття підходити як до універсального концепту, що пронизує чи стосується усіх аспектів та етапів реалізації науково-дослідницького задуму – від збору фактів до продукування висновків у будь-якій формі (аналітичні висновки, результати зіставлень, нові ідеї, теорії різного рівня тощо).

     Наукова робота, у вступі до якої немає чітких дефініцій застосовуваних автором методів збору та обробки даних, не може вважатися серйозним дослідженням, навіть якщо вона присвячена надзвичайно важливій та актуальній темі чи вагомій науковій проблемі. Одними із найважливіших критеріїв оцінки якості та рівня методології є їх співставлення, з одного боку, із характером поставленої наукової проблеми, а з іншого боку, - із можливостями практичного застосування.

     Останній із відзначених моментів часто випускають з уваги, декларуючи у вступі методологію, яку за конкретних умов провадження наукового дослідження або взагалі неможливо застосувати, або вона об’єктивно не може слугувати цілям вже попередньо сформульованого наукового завдання. Механічне згадування методів у вступі означає нерозуміння автором природи наукової діяльності та відсутність у нього наукового мислення. Поширеною практикою стало й формальне згадування у вступі усіх відомих методів: аналі-тичних (наприклад, системного, конкретно-історичного, синхронно-описо-вого, проблемно-хронологічного, порівняльного, синхронно-зіставного, діа-хронного аналізу, контент-аналізу, проектування, моделювання, структурного, функціонального, систематизації, статистичного, періодизації, багатьох спеціальних чи вузько дисциплінарних тощо) чи емпіричних (наприклад, анкетування, опитування, спостереження, опрацювання документів тощо), про які студент не має чіткого уявлення або які є абсолютно невідповідні до цілей дослідження.

     Загальновизнаною практикою є окреме відзначення та роздільний опис у вступі наукових методів, присвячених спершу зборові та аналізові наукових даних. Крім того, дослідникові необхідно чітко вказувати і обґрунтовувати, чому і за яких обставин він звертається до традиційної методології, а коли він змушений застосовувати новаторські (запозичені чи власні) прийоми дослідження. 

 

2.3.5.а Методологія емпіричних досліджень

Наукові роботи присвячені зборові та первинному аналізу емпіричних даних поділяють на два типи: первинні та вторинні.

Дослідження першого типу пов’язані зі збором даних, які дослідник використовує у своїй роботі. Тобто, конкретна наукова праця стає першоджерелом для якогось масиву інформації, вона вперше вводить конкретні факти (наприклад, результати проведеного соціологічного дослідження, підсумки систематизації значної кількості емпіричних даних тощо) у науковий обіг. Збираючи цей первісний чи “сирий” матеріал, дослідник вдається до архівних досліджень, анкетування, використання спеціальних питальників, вивчення документів та інтерв’ю.

     Натомість т. зв. вторинні дослідження ґрунтуються на даних, які вже були кимось зібрані, опрацьовані, систематизовані і, можливо, навіть опубліковані. Тобто, вони на час проведення дослідження чи написання конкретної наукової праці вже були відомі науковій громадськості.

     Незаперечно, що, крім двох, чітко дефінійованих вище типів емпіричних досліджень, є всі підстави говорити й про дослідження третього змішаного типу, в якому поєднані елементи і компоненти наукової роботи як першого, так і другого типу.

     Однак незалежно від того, яким за своїм характером є емпіричне дослідження – вторинним чи первинним, у вступі треба обов’язково іденти-фікувати (зазначити) основні джерела даних, без яких написання роботи було б неможливим. При цьому слід пам’ятати, що, згадуючи те чи інше джерело, треба бути упевненим у тому, що воно є доступним для опрацювання, а не було механічно, без перевірки запозичене із інших праць та досліджень без ознайомлення із його цілісним та реальним змістом.

 

2.3.5.б Методологія наукового аналізу

     Вибір та застосування наукових методів, пов’язаних не зі збором матеріалу, а з його поясненням та різнобічним осмисленням, у кожному конкретному випадку залежить від характеру та типу наукової роботи. З’ясування специфіки застосування аналітичних наукових методів є окремим питанням, яке заслуговує на спеціальну працю чи навіть курс (наприклад, “Методологія наукової праці”). Тому у цих методичних рекомендаціях не зупинятимемося на особливостях використання подібних методів (як і на спе-цифіці методів емпіричного пізнання), обмежимося лише загальною типоло-гією наукових робіт неемпіричного рівня.

     За характером освоєння та системного представлення фактологічного матеріалу такі роботи можуть бути трьох основних типів:

- описові, що ставлять за мету зібрати та послідовно представити певний феномен, явище, систему чи послідовність подій;

- аналітичні, в яких за мету взято не комплексне змалювання певного феномену, в відшукування сутнісних тенденцій, причинно-наслідкових зв’яз-ків між окремими компонентами різних структур чи навіть між самими структурами, цілісного осмислення макросистем чи їх окремих складових;

- порівняльні (компаративістські), які містять зіставлення двох чи більше феноменів, які розглядають з точки хору подібності та відмінності зовнішніх проявів та сутнісних тенденцій розвитку.

Дослідження, присвячені аналізові фактологічного матеріалу, залежно від поставлених завдань можуть відзначатися домінуванням якісних або кіль-кісних методів аналізу.

Міркуючи про можливості, обставини, конкретні приклади та випадки застосування ситуаційного аналізу, необхідно завжди мати на увазі, як, коли і чому описаний та детально осмислений факт співвідноситься із теоретичною схемою, запропонованою у рамках дослідження. Коли ж йдеться про порів-няльний аналіз, то кожен науковець перш за все повинен відповісти на запитання, чим він мотивує вибір саме цих, а не інших елементів для їхнього однопорядкового розгляду (власне порівняння).