Поява «жовтої преси»

Существует несколько версий по поводу происхождения этого понятия. Согласно одной из них, название произошло от цвета газет, печатавшихся на дешёвой бумаге. По другой версии, возникновение связано с разбирательством между газетами «New York World» Пулитцера и «New York Journal» Херста из-за комикса «Жёлтый малыш» (Yellow Kid) в 1896 году. Этот Малыш своим цветом был обязан китайско-японской войне 1895 года, впервые показавшей Западу волну ура-патриотической истерии в японском обществе (yellow peril), которую он и пародировал — желтые малыши имели азиатские черты. Их изображали в неопрятном виде, они также демонстрировали нагловатое поведение.

С процессом зарождения массовой культуры появились такие издания, как «The New York Sun», «The New York Herald» и «The New York Tribune». Уже тогда сексуальная тематика, мотивы смерти, освещение скандалов, преступлений, насилия доминировали на полосах «желтых» газет.

Эти новые возможности, для повышения уровня популярноcти издания использовал Дж. Пулитцер («The New York World») и У. Херст («The San Francisco Examiner», «New York Journal» и др.). Тиражи их газет успешно раскупались не только благодаря оперативному сообщению драматических фактов, но и практике создания, так называемых «human-interest stories» — газетных материалов, которые «…больше ориентируются на пробуждение эмоций (сострадание, пафос, юмор, тревога, любопытство), чем на освещение достоверных событий». Пулитцер первым, а за ним и Херст, использовали особый вид сенсационного репортажа, основным методом которого стало смещение центра внимания с самого факта на его подачу.

Дотримання вимог сенсаційності під час відтворення новин приводило до того, що для газет відбиралися переважно емоційно “заряджені” факти, скандальні відомості, покликані вразити та розважити читача. Для створення ефекту сенсації допускалося перекручення інформації шляхом її довільної інтерпретації, використання домислу, неповного відтворення фактів, передачі фактів поза їхнього контексту.

“Масовій” пресі була властива тенденція до спрощення, примітивізації: видання часто уникали напівтонів у передачі подій та оцінки вчинків людей, привчаючи читача до однолінійного обмеженого погляду на світ. Стиль викладу при зовнішній його строкатості також був примітивний.

Пулітцер і Херст використали для залучення читачів таке оформлення своїх газет, яке кидалося у вічі. Нерідко на їхніх перших полосах читачі бачили крикливі великі заголовки: саме “масові” видання почали використовувати газетні “шапки”. Широко застосовувались ілюстрації, комікси. Персонаж коміксів, що публікувались на сторінках “New York World” та “New York Journal” – “жовтий хлопець” – став символом цих і подібних їм видань, які отримали назву “жовтої” преси.

У боротьбі за аудиторію, за завоювання довіри масового читача, газети, що діяли в дусі “нового журналізму”, прагнули створити собі образ видань, які турбуються про благо простої людини. З цією метою редакції організовували кампанії (“хрестові походи”) на захист прав споживачів, за поліпшення санітарного стану міських кварталів та ін., супроводжуючи ці кампанії саморекламою. Зростаюча популярність “жовтої” преси забезпечувала зростання прибутків від публікації на її сторінках реклами товарів масового попиту. Публікуючи величезний масив комерційної реклами, “жовта” преса істотно вплинула на формування суспільства, орієнтованого на споживання.

Данський журналіст Х. Кавлінг, котрий із захопленням сприйняв американський “новий журналізм” зразка 1880 – 1890-х рр. і який бажав поширити цей стиль у Данії, писав: “Газети робляться не естетами і не політиками, а журналістами, вони написані для нижчих класів, щоб допомогти їм, інформувати їх і боротися проти корупції заради них… Репортери та інтерв’ю – у центрі уваги тутешньої преси… Це ідеальна журналістика”. Проте, якщо враховувати усю сукупність характеристик “жовтої” преси, подібна її оцінка виглядає більш ніж схвальною. Головною ж дійсною історичною заслугою перших “масових” видань є сформована ними звичка до регулярного читання газет у великої кількості людей з числа тих, кому передусім чужо друковане слово. До числа достоїнств “масової” преси дослідники відносять також швидке впровадження та використання передових поліграфічних і комунікаційних технологій

Поява інформаційних агентств у 19 ст.

Звідтоді, як з’явилася періодична преса, виникла й проблема постачання її інформацією. Далеко не кожна газета могла дозволити собі мати власних кореспондентів за межами міста чи району. Між тим людей цікавили не тільки місцеві новини, але й те, що відбувалося в інших частинах країни і навіть за її межами. Так, на порядку денному усе наполегливіше ставало питання про створення агентств, які відігравали б роль свого роду “газет для газет”. І от з початку ХІХ сторіччя поряд з іменами відомих тоді журналістів-газетярів почали з’являтися імена колективних авторів – інформаційних агентств: французького Гавас (1835 р.), американського Ассошіейтед Прес (1848 р.), німецького Вольф (1849 р.), англійського Рейтер (1851 р.) та інших. За даними ЮНЕСКО, нині національні агентства преси створені і діють більш ніж у 150 суверенних країнах. Їхня кількість зросла останнім часом і продовжує збільшуватись. При цьому діючі агентства далеко не однозначні за своїми характеристиками та масштабами діяльності.

Типологічний поділ інформаційних агентств.

Більшість дослідників журналістики класифікують інформаційні агентства за їхньою можливістю поширювати такі види інформації: а) повідомлення про свою країну для преси своєї країни; б) повідомлення про свою країну для преси інших країн; в) повідомлення про інші країни для преси своєї країни; г) повідомлення про інші країни для преси інших країн.