Внесок Франції у розвиток міжнародної журналістики у XVIII ст

До Французької революції про незалежну пресу говорити практично не доводилось – вона просто не могла існувати в умовах тотальної попередньої цензури, але просвітницькі ідеї знахоиди свій шлях до читацької аудиторії. “Володарями думок” були філософи, а філософія французького Просвітництва була публіцистичною, надихалася ідеєю історичного прогресу та бачила в історії “школу моралі й політики”.

Вчення про політичну свободу, яке розробляв Шарль Луї Монтеск’є й розвивали енциклопедисти, набувало особливого смислу в умовах монархічної держави. У своїй головній праці “Про дух законів” (1748) Монтеск’є поєднував поняття свободи із концепцією розумно встановлених законів. Він писав, що “для громадянина політична свобода є душевний спокій, що грунтується на переконанні в своїй безпеці. Щоб мати цю свободу, необхідне таке правління, при якому один громадянин може не боятися іншого громадянина”. Тому потрібні межі втручання державної влади в справи приватної особи й розподіл законодавчої, виконавчої та судової влади.

Зерна просвітницьких ідей падали на підготовлений грунт – “збільшується кількість просвітницьких гуртків і салонів, зростає кількість підпільних видань, більшає рукописів сміливих трактатів. Водночас посилюються репресії влади, усе складніше стає отримати “королівський привілей” на друковані книги; авторів, видавців, друкарів кидають до в’язниці й засилають на галери (у Венсенському замку чи в Бастілії побували і Вольтер, і Дідро, і Кребійон-син, і Мармонтель та багато інших)”.

Наближення революції різко політизувало ситуацію у Франції. Зросла роль друкованої періодики. Як писав Гюстав Лансон, основне “явище цього періоду – народження газетної літератури. Були й раніше газети, але їхня влада починається з революції”.

Застосування технічних винаходів для створення і передачі інформації в 19 ст.

Із зростанням значення журналістики все ширше використовувалися різні технічні засоби для відтворення й передачі інформації (техніка гравірування для ілюстрування, телеграф для передачі повідомлень, залізниці для доставки тощо). У другій половині ХІХ сторіччя були винайдені способи відтворення фотографічних знімків з допомогою кліширування, ротаційна машина, лінотип. Газети і журнали завойовували широкі кола аудиторії, завдяки чому зростали тиражі і прибутки, формувалися редакційні гуртки, корпус професіональних журналістів.

Типологічний поділ преси наприкінці 19 ст.

Наприкінці ХІХ сторіччя виділилися два різновиди журналістики: масова (для широкого читача з низів суспільства) і якісна (для заможних людей, правлячих кіл, інтелігенції). Вплив журналістики сильно зріс. Вона стала активно втручатися у внутрішньополітичну боротьбу та міжнародні відносини, виявилася здатною не лише впливати на прийняття політичних рішень, знищувати репутації політиків, а й скидати уряди. На перше місце вийшли щоденні газети, їхніх власників стали називати лордами (або баронами) преси, вони увійшли до правлячого істеблішменту суспільства.

Формування явища сенсації в пресі.

Діяльність таких видавців і редакторів, як Верон чи де Жірарден, свідчила про наступ нової ери в журналістиці – ери, в якій основний акцент робитиметься на смаки масового читача. Елементи масової культури починають активно виявлятися у другій половині ХІХ ст.

У цій пресі особливий акцент робився на описові сенсаційних злочинів. Ще в 1827 р. у “Blackwood’s Magazine” було опубліковано в тональності похмурого гумору есе Томаса де Квінсі “Про вбивство як одне з витончених мистецтв”. Де Квінсі запропонував новий погляд на тему, що формувалася в періодиці: він естетизував злочин, вивівши його за рамки бульварної хроніки у галузь семіотики зла й краси злочинного задуму та виконання. Ця маргінальна галузь культури – підхід до забороненого, можливість торкнутися до моторошної таємниці – набули особливого смислу у вікторіанську епоху. Жах, що ховається поруч, привносив у життя обивателя відчуття-переживання легкого невротичного стану. Найстрашніший, гранично естетизований, “знаковий” злочин 1880-х – серійні вбивства Джека-Потрошителя, які залишилися темною таємницею вікторіанського Лондона – апофеоз матеріалізації самої ідеї та естетики злочину.

Преса швидко засвоїла і прийоми ілюстрованих видань, доповнивши сенсаційність відповідним відеорядом. Той же Мілло на початку 1870-х рр. практично скупив усі паризькі ілюстровані видання, щоб створити першу у Франції щоденну ілюстровану газету з накладом, що наближався до 1 млн. прим. Для порівняння – перша щоденна ілюстрована газета в Англії “Daily Graphic” виникла лише в 1890 р.

Світ новин, представлений у цих газетах, був досить своєрідним. Неперевірена інформація часто потрапляла на сторінки “penny press”, знижуючи достовірність газети в цілому. Політичні передовиці характеризувалися войовничістю тону, тріскучою риторикою і не завжди коректним переходом на особистість опонента. Сенсаційність у відборі новин приводила до перекручення реального стану справ у країні. Факти у більшості своїй подавалися з точки зору оптимізму, і бажане часто видавалось за дійсне та вже зроблене.