Види біологічної зброї

До біологічно небезпечних речовин належать хвороботворні мікроорганізми та токсини, які є продуктами життєдіяльності отруйних тварин, рослин, патогенних мікроорганізмів чи от­римані штучним шляхом, а також біологічна зброя.

Біологічною зброєю називаються хвороботворні мікро­організми та бактеріальні отрути, призначені для ура­ження людей, тварин, рослин і зараження запасів продо­вольства, а також боєприпаси, за допомогою яких вони використовуються.

Біологічна зброя може застосовуватися для зараження:

· людей - під час воєнних та терористичних дій;

· тварин (ящур, чума великої рогатої худоби, чума свиней, віспа овець, сибірка);

· рослин (стеблова іржа злакових культур, фітофтороз кар­топлі тощо).

Небезпека біологічної зброї підвищується через відносну простоту виробництва - більшість мікроорганізмів порівняно легко вирощуються на штучних середовищах, а масове їх ви­робництво можливе на підприємствах з виробництва антибіо­тиків, вітамінів, продуктів бродильного виробництва.

Відносна простота застосування, невеликий об'єм, значні збитки, складність виявлення первинного джерела зараження та осіб, що застосували біологічну зброю, робить її привабли­вою не тільки для терористів, але й спокусливим важелем в економічній війні між державами. У цьому випадку небез­печні мікроорганізми можуть бути застосовані проти сільсько­господарських тварин та рослин, що призводить до значних економічних збитків, а у державах із слабкорозвинутою еко­номікою - до втрати економічної незалежності, голоду тощо.

В якості біологічної зброї можуть бути застосовані бактерії, віруси, рикетсії та грибки (табл. 6). Деякі мікроорганізми, наприклад збудники ботулізму, правця, дифтерії, виробляють сильнодіючі токсини, які призводять до тяжких отруєнь.                                                                                                                              

Таблиця 7.

Мікроорганізми, що можуть бути використані як біологічна

Зброя

Вид мікро- організмів	Бактерії	Віруси	Рикетсії	Грибки
Розмір	від 0,5 до 8...10 мкм	від 0,8 до 0,35 мкм	від 0,3 до 0,5 мкм	від 3,0 до 50 мкм
Приклади захворювань	чума, холера, сап, сибірка, туляремія	натуральна віспа, грип, американ- ський кінсь­кий енцефа-ломієліт	висипний тиф, ку-лихоманка, плямиста ли- хоманка, ли- хоманка Денге, жовта ли­хоманка	кокцидіомікоз, крипто- коккоз, блас томікоз, гістоплазмоз

 

У споровому стані деякі мікроорганізми здатні зберігатися в ґрунті десятки років.

Для ураження сільськогосподарських тварин можуть вико­ристовуватися збудники таких захворювань, як чума худоби, свиней, а також захворювань, небезпечних і для людини, на­приклад, сибірка, сап.

Для ураження сільськогосподарських рослин можливе ви­користання збудників іржі злаків, картопляної гнилі, грибкового захворювання рису та інших сільськогосподарсь­ких культур, а також комах-шкідників (колорадський жук, сарана, гессенська муха).

Характеристики найбільш небезпечних захворювань лю­дей, що можуть бути викликані застосуванням біологічної зброї, наведено в табл. 8.

Криптококкоз - рідкісна і важка хвороба тварин та люди­ни, що викликається дріжджовими грибками. При захворю­ванні вражаються легені, центральна нервова система, шкіра та підшкірні шари.

Сибірська виразка (сибірка) - інфекційна хвороба тварин (хворіють усі види сільськогосподарських тварин) та людей. Людина також сприйнятлива до сибірки, проте зараження лю­дини від людини спостерігається рідко. В основному людина заражається від хворих сибіркою тварин, тваринних продуктів та забруднених збудником предметів. Можна заразитися і при вдиханні пилу, що містить спори сибірки. Значну роль у пере­дачі цієї інфекції відіграють кровососні комахи, проте випад­ків такого шляху зараження людей реєструється мало.

Збудник сибірки - відносно велика паличка, добре росте на простих поживних середовищах. Утворює спори, що здатні зберігатися в ґрунті десятки років. Спори стійкі до високої температури та дезінфікуючих розчинів, витримують 30-хвилинне кип'ятіння, у слабких дезінфікуючих розчинах зберіга­ють життєздатність до 40 діб, а в сильних - години.

Захворювання проявляється найчастіше через 2-3 доби після зараження, проте залежно від кількості збудника, шляху про­никнення, стану організму тощо може проявлятися раніше (уже через кілька годин), або пізніше - через 8 діб.

Сибірка у людей може проходити у трьох формах: шкірній, кишковій та легеневій. Згідно із статистичними даними, шкірна форма сибірки реєструється у 95% випадків, легенева та кишко­ва відповідно у 5%. Необхідними умовами для виникнення шкір­ної форми є подряпини, рани на шкірі. При неураженій шкірі та слизових оболонках зараження сибіркою не відбувається.

Через 1-3 дні після потрапляння інфекції на шкіру з'явля­ється червона пляма, на якій утворюється міхурець із серо­зною жовтуватою рідиною. Міхурець лопається сам або внаслі­док розчухування, і на його місці утворюється темно-бурий струп з характерним забарвленням - всередині струпа - чорне, далі жовте, а ззовні - багряне. У цей час у людини піднімається температура, спостерігається озноб.

Струп відпадає через 2-3 тижні, залишаючи рубець. У ре­зультаті неспецифічного лікування мікроорганізми сибірської виразки можуть потрапити у кров, внаслідок чого наступає сепсис, який швидко призводить до смерті.

Легенева та кишкова форми найчастіше мають летальні на­слідки.

Профілактика кишкової форми сибірки полягає у попере­дженні споживання м'яса хворих на сибірку тварин, яке може бути куплено на стихійних ринках без відповідного санітарно­го контролю.

                                                                                                                         

Таблиця 8.