Змістова сутність поняття «моніторинг»

Олена Кухарчук

Науковий керівник – доц. Федірчик Т.Д.

Роль вчителя в системі розвивального навчання

У системі розвивального навчання першочерговим є збере­ження духовного здоров’я, емоційного благополуччя кожної дитини поряд із необхідністю навчити кожного творчомислити, добре чи­тати, грамотно писати, швидко рахувати, а найголовніше сформувати навички спілкування та співробітництва й виховати ті людські якості, вміння, які необхідні в спілкуванні й спільних справах; навчити дитину вчитися, самостійно накопичувати нові знання і вміти їх використовувати в повсякденному житті.

На думку О.Чеснокової, головне завдання не «донести», «пояснити» і «показати» учням, а організувати спільний пошук розв’язання завдання, яке виникло перед ними. Учи­тель виступає як режисер міні-вистави, що народ­жується безпосередньо в класі. Нові умови навчання потребують від учителя вміння вислухати всіх бажа­ючих з кожного питання, не відкидаючи жодної відповіді, стати на позицію кожного доповідача, щоб зрозуміти логіку його міркування й знайти вихід з постійно мінливої навчальної ситуації, аналізувати відповіді, пропозиції дітей, і непомітно вести їх до розв’язання проблем. [1, с.18]. Навчання логіки дискусії, діалогу, розв’язання навчального завдання не перед­бачає швидкого одержання правильної відповіді. Можливі ситуації, за яких діти не зможуть на одно­му уроці відкрити істину. Виправданість такої логіки будування процесу навчання підтверджується дослідами Н.Подьякова, який стверджуав, що правиль­но побудований процес мислення характеризується тим, що виникнення нечітких, невиразних знань, пи­тань випереджає процес формування чітких знань. Отже, чим швидше ми приходимо до істини, тим ко­ротший процес мислення, тим менше можливостей для його розвитку.

А.Дусавицький, О.Погребняк наголошували, що діти самі шукають шляхи вирішення проблеми. На цьому етапі уроку вчитель має бути професіоналом, добре знати навчальний матеріал, вміти критично оцінити особисті дії, опера­тивно мислити. 95% учнів зайняті пошуком шляхів вирішення про­блеми, тому цей етап уроку найцінніший. Необхідно набратися те­рпіння і вислухати думку кожного. На цьому етапі дитина навчаєть­ся мислити, аналізувати, виправляти чужі помилки, осмислювати власні. Учні ведуть урок, вони не бояться висловлювати думку на­віть тоді, коли вона неправильна. У центрі навчального процесу особистість дитини, її роль па уроці величезна, від неї залежить: бу­де проблема розв’язана чи ні. І це найцінніше, що є в методиці роз­вивального навчання. Поставлена проблема й зусилля вчителя спрямовані на організацію пошукової діяльності дітей. Учитель в розвивальному навчанні - учасник пошуку, а не керівник. Разом з дітьми він шукає шлях, не нав’язуючи їм готовий алгоритм. [2, с. 57-58].

В.Давидов стверджував, що важливим етапом є формування аналітичних навичок. У цьому плані позитивним є застосування «пасток» - наперед неправиль­них тверджень вчителя. Спочатку учні часто потрапляють до «пас­ток», оскільки спрацьовує фактор авторитету вчителя. Але об­говорюючи судження вчителя, учні розуміють, що він припустився помилки, і наступного разу намагаються впоратися самі, не сприй­маючи на віру його твердження.

Отже, вчитель, у процесі розвивального навчання, не наставник, не наглядач, а діловий співробітник та партнер. Він разом з учнями ставить та розв’язує проблему, іде не попереду, а поряд, не веде за руку від невідомого до знань, а дає ді­тям можливість зрозуміти самим, робити одне відкриття за іншим.

 

Список літератури:

1. Чеснокова О. Спілкування та співробітництво учнів на уроці – один з головних принципів формування особистості в системі розвивального навчання// Початкова школа. – 2000. - №1. – С. 17 – 21.

2. Дусавицкий А.К., Погребняк О.Н. Педагогическая деятельность в развивающем образовании. Восхождения к личности: Учебн. пособие. – Харьков: Изд. Центр Харьковского национального ун-та им. В.Н.Кармазина, 2006. – С. 200.

 

Мирослава Піковська

Науковий керівник – доц. Федірчик Т.Д.

Змістова сутність поняття «моніторинг»

Моніторинг (від лат. monitor – той, що контролює) – поняття, яке було запозичене в освіті з інших галузей наук: технічних та екологічних, де означає постійне спостереження за будь-яким явищем, об’єктом з метою співвідношення його стану з бажаним результатом або з первинним уявленням [1; с.214].

Останнім часом термін «моніторинг» часто вживається стосовно педагогіки. І в науковій літературі, і в методичних розробках він асоціюється з процедурою систематичного збирання даних про важливі аспекти на загальнодержавному, регіональному чи локальному рівнях [5; с.11].

У науково-педагогічній літературі є багато тлумачень цього поняття. Так, А.Майоров розглядає моніторинг як цілісний самостійний науково-практичний феномен. Аналізуючи виникнення поняття моніторингу в освіті, автор говорить, що дати тлумачення цьому поняттю важко у зв’язку з його належністю, як до науки, так і до практики. Моніторинг може розглядатися і як засіб дослідження реальності в будь-яких галузях науки, і як засіб забезпечення сфери управління будь-якими видами діяльності за допомогою отримання своєчасної та якісної інформації [3; с.267].

Ми погоджуємося з такою думкою автора, що моніторинг виконує функцію інформаційного забезпечення управління в різних сферах діяльності. Виходячи з такого бачення, можна стверджувати, що моніторинг є засобом забезпечення сфери управління основними (провідними) видами діяльності людини в певному віці (гра, навчання, професійна діяльність тощо).

Ми поділяємо думку Г.Єльникової, яка розглядає моніторинг як комплекс процедур спостереження, поточного оцінювання, перетворень керованого об’єкта і спрямування цих перетворень на досягнення заданих параметрів його розвитку [2; с. 42].

С.Шишов та В.Кальней, досліджуючи моніторинг якості освіти у загальноосвітньому навчальному закладі, визначають його як систематичну і регулярну процедуру збору даних за важливими освітніми аспектами роботи школи. Частиною системи моніторингу якості освіти є такі елементи, як встановлення стандарту й операціоналізація (включає встановлення критерію, за яким можна судити про відповідність стандарту); збір даних та їх оцінювання; дії (прийняття відповідних заходів та оцінювання їх результатів) [4; с.12].

 Аналізуючи наведені вище дані, можна зробити узагальнення: за сутністю: моніторинг – це інформаційна система (збір, обробка, збереження та використання інформації про стан керованого об’єкта), яка постійно поповнюється і вказує на безперервність спостереження; за процесом: моніторинг – це циклічний процес порівняння, зіставлення, оцінювання існуючого стану об’єкта із запланованим та прийняття на цій основі управлінського рішення щодо поточного коригування; за технологічністю: моніторинг – це технологія замірювання існуючого стану об’єкта.

Отже, визначимося, що моніторинг в соціально-педагогічних системах, зокрема в загальноосвітньому навчальному закладі, це інформаційна система, яка постійно змінюється завдяки безперервності спостереження певного об’єкта за виділеними параметрами, факторами та критеріями управління з метою прийняття оперативного управлінського рішення щодо прогнозування подальшого його розвитку.

 

Список використаної літератури:

1. Гончаренко С. Український педагогічний словник. – Київ: Либідь, 1997. – 376 с.

2. Єльникова Г. Основи адаптивного управління (тексти лекцій). – Х.: Видав. гр. «Основа», 2004. – 128 с.

3. Майоров А. Мониторинг в образовании. – СПб.: Образование – Культура, 1998. – 344 с.

4. Кальней В., Шишов С. Технология мониторинга качества обучения в системе «учитель-ученик»: Метод. пособие для учителя. – М.: Педагогическое общество России, 1999. – 75 с.

5. Лукіна Т. Моніторинг якості освіти: теорія та практика. – К.: «Шкільний світ». Вид. Л. Галіцина, 2006. – 128 с.

Олена Тупкало

Науковий керівник – доц. Федірчик Т.Д.