Базові засади організації обліку власного капіталу

Власний капітал як об'єкт обліку — це власні джерела підпри­ємства, які без визначення строку повернення внесені засновни­ками — фізичними або юридичними особами чи залишені ними на підприємстві з уже оподаткованого прибутку.

Одиницею обліку власного капіталу є сума грошей, внесена засновником за законодавчо визначеним компонентом.

Відповідно до законодавчого визначення, власний капітал формується з таких компонентів:

♦ статутного (реєстрованого) капіталу;

♦ пайового капіталу,

♦ різних видів не реєстрованого капіталу;

♦ додаткового сплаченого капіталу;

♦ додаткового несплаченого капіталу;

♦ резервного (страхового) капіталу;

♦ нерозподіленого прибутку (непокритого збитку) минулих років;

♦ неоплаченого капіталу;

♦ вилученого капіталу.

Складові власного капіталу відбивають суму, яку власники передали в розпорядження підприємства як внески чи залишили у формі нерозподіленого прибутку, або суму, що підприємство одержало у своє розпорядження від інших підприємств без повернення.

Показник «власний капітал» — один з найістотніших і найважливіших для підприємства, оскільки відбиває такі характеристики:

— забезпеченість коштами для функціонування підприємства;

— кредитоспроможність підприємства;

— його платоспроможність.

Наведене вимагає особливої уваги під час організації обліку і, перш за все, відбору номенклатур.

У процесі організації обліку, передусім, потрібно врахувати, що при формуванні власності (капіталу) засновників підприємст­ва розрізняють (за економіко-правовим характером) два поняття:

♦ вклади засновників;

♦ додаткові внески засновників.

Вклади та додаткові внески виконують різні функції. Для то­го, щоб зрозуміти ці функції, слід спочатку з'ясувати складові елементи власного капіталу.

Власний капітал засновників (учасників) поділяється на дві частини:

1) реєстрований; 2) нереєстрований.

Перший — це статутний або пайовий капітал. Другий — додатковий, резервний, страховий капітал та нерозподілений прибуток (непокритий збиток).

Усі складові є власністю засновників (учасників). Але вклади виконують набагато більше функцій і мають значно глибший зміст, аніж просте внесення додаткових коштів (майна), зокрема й таких, що залишилися в складі власного капіталу як нерозподі­лений прибуток.

Вклад — це частка засновника (учасника) у статутному (пайо­вому) капіталі підприємства, яка виконує такі функції:

а) інвестування діяльності підприємства (це першочергове джерело формування його майна);

б) регулювання відносин власності (розподіл майна, виробленої продукції, одержаного прибутку тощо). Це особливо важливо в разі виходу учасника (засновника) з підприємства чи коли йдеться про правонаступництво тощо;

в) управління підприємством (адже кількість голосів кожного учасника дорівнює його частці (вкладу) або пропорційна до неї).

Додатковий внесок — це частка засновника (учасника) в ін­ших формах власного капіталу підприємства — резервному, стра­ховому чи іншому вигляді — та нерозподіленому прибутку (не­покритому збитку) минулих років. Це означає, що додаткові внес­ки робляться або до резервного (страхового) капіталу, або до не­розподіленого прибутку (лишається неспожитою частка прибут­ку поточного року), тобто вклад (внесок) виконує лише першу функцію — інвестування.

Додаткові грошові внески або майно засновників (учасників) можуть бути спрямовані на розвиток підприємства, закупівлю товарно-матеріальних цінностей, покриття збитків тощо.

Важливим об'єктом організації облікового процесу є процес формування статутного (пайового) капіталу за рахунок вкладів засновників — обов'язковий елемент установчих документів під­приємства. Сума статутного (пайового) капіталу підлягає обов'язковій реєстрації в державному реєстрі господарчих оди­ниць. Зміни збільшення чи зменшення також обов'язково мають реєструватися. Сума статутного (пайового) капіталу в балансі підприємства не може бути відмінною від тієї, що зафіксована в державному реєстрі. Тому не вкладені кошти засновників (учасників) відбиваються в пасиві балансу окремо.

Вартісна оцінка вкладу визначає частку засновника (учасника) у статутному (пайовому) капіталі, тоді як додаткові внески, крім випадків, щодо яких самі засновники зробили застереження, на її розмір не впливають.

Ця властивість додаткових внесків набуває особливого зна­чення, наприклад у разі банкрутства. Учасники товариства відпо­відають лише в межах своїх вкладів (часток). При цьому додат­кові внески учасників до інших видів власності до уваги не беруться.

Згідно з законодавством внесення вкладу обов'язкове для засновника (учасника). Воно неодмінно спричинює зміну статутного (пайового) капіталу, його перереєстрацію. А ось додаткові внески є добровільними. Відповідне рішення приймається більшістю го­лосів засновників (учасників).

При цьому важливо, що робиться — вклади до статутного (пайового) капіталу чи додаткові внески просто до власності (ка­піталу). Для побудови бухгалтерського обліку власності це має першорядне значення.

Вилучені з ринку акції зменшують участь акціонерного това­риства на ринку і відповідно відбиваються в пасиві балансу.