Гемоторакс (Haemothorax)

Це крововилив у плевральну порожнину, що виникає при пошкодженні під час поранення внутрішньої грудної або міжреберної артерії, легеневих чи серцевих кровоносних судин.

Клінічні ознаки. Незначні крововиливи можна і не розпізнати, а значні супроводжуються ознаками втрати крові: прискорення пульсу і дихання, стукітливий серцевий поштовх, блідість слизових оболонок, похолодіння периферичних частин тіла, зниження больової чутливості, ослаблення сфінктерів, утруднення рухів. У крові різко знижується рівень гемоглобіну та еритроцитів, при перкусії виявляють притуплення перкуторного звуку по горизонтальній лінії, а дихання прослуховується тільки вище цієї лінії.

Діагноз ставлять з урахуванням анамнестичних та клінічних даних і підтверджують торакоцентезом. Однак гемоторакс слід диференціювати від серозного плевриту, при якому також знаходять горизонтальну лінію притуплення. Але вона утворюється поступово на фоні запалення, тоді як при гемотораксі - у першу годину після поранення.

Прогноз. Невеликі крововиливи резорбуються протягом 1,5-3 тижнів, великі - повільно, тим більше, що кров у плевральній порожнині, хоч і повільно, та все ж згортається. А згустки можуть інфікуватися і викликати плеврит, пневмонію, гангрену легень (при анаеробній і гнильній мікрофлорі). Загибель тварини можлива і від гострої анемії.

Лікування. Будь-які рухи тварині протипоказані, тому їй надають спокій. Для припинення кровотечі накладають лігатуру на пошкоджені міжреберні судини і застосовують кровоспинні засоби: кальцію хлорид, переливання стабілізованої 10%-ним розчином натрію саліцилату крові (2:10), 1,5-2 л, сироватку крові, сангостоп 60-80 мл. Для вливання можна використати кров плевральної порожнини, профільтрувавши її через 4 шари стерильної марлі і стабілізувавши 10%-ним розчином кальцію хлориду (150 мл на 1 л крові). Можна використати і кровозамінники - гемодез, полі-глюкін, реополіглюкін тощо. Серцеві препарати використовувати небажано, оскільки вони підвищують кров'яний тиск і можуть відновити кровотечу.

ПЕРЕЛОМИ РЕБЕР (Fracturae costae)

Зустрічаються у всіх видів свійських тварин і бувають закритими та відкритими, з розривом чи без розриву парієтальної плеври, поодинокі або численні.

Етіологія. Відкритий перелом ребра у тварин буває при пораненні і нерідко супроводжується пневмотораксом, а закритий - при сильних ударах тупим предметом, падінні на тверду підлогу.

Клінічні ознаки. При закритих переломах на місці травми знахо­дять обмежену, тверду і болючу випуклість або рухливість зламаних кінців ребра. У випадках переломів декількох ребер видно деформацію грудної стінки у вигляді випинання назовні чи прогинання всередину на місці перелому. З часом у ділянці пошкодження розвивається запалення, внаслідок чого загострюється больова реакція, дихання стає черевним, поверхневим. Тварина неохоче рухається і уникає по­воротів. Якщо зламане ребро травмує плевру чи легені, можуть роз­винутися пневмоторакс, плеврит, пневмонія.

При відкритих переломах знаходять рановий канал у місці травми, інколи кінці уламків виходять назовні.

Діагноз ставлять за клінічними і рентгенологічними даними - у дрібних тварин, у великих - пальпаторно, поворотом голови, а при відкритих переломах - при обробці рани.

Прогноз при закритих переломах найчастіше сприятливий, згодом утворюється гіпертрофована кісткова мозоля; при відкритих -обережний, оскільки можливі ускладнення.

Лікування. При закритому переломі для зменшення рухливості ребра бинтують всю грудну клітку широкими смугами мішковини і зшивають їхні кінці, утворюючи чохол. Для дрібних тварин такий чохол із бинта просочують клеєм. При одночасному пошкодженні міжреберної артерії останню лігують. У разі необхідності (поранення легень уламками ребра) закритий перелом переводять у відкритий -обережно, щоб не викликати пневмоторакс.

При відкритих переломах здійснюють заходи як і при пневмотораксі. Для попередження ускладнень проводять курс антибіотикоте-рапії (3—4 дні).