Доба Центральної Ради. Головні партійні часописи

Лекція 9.

Преса на Наддніпрянській Україні часів Визвольних змагань та у міжвоєнний період

Доба Центральної Ради. Головні партійні часописи.

Лютнева революція 1917 р. в Росії принесла свободу друкованого слова. Протягом уже перших місяців українська преса стала на шлях широкого розвитку. Відроджується в українських містах, появляється в різних провінціальних осередках, народжується в найдальших кутках української землі і, врешті, охоплює собою українські колонії, частину фронту тощо. З кожним днем шириться її мережа, поширюється її об’єм і завдання. З шести органів, що виходили напередодні революції, зростає вона до 106 органів, досягаючи на 1918 р. 212 пресових органів.

17 березня 1917 року в Києві була створена Центральна Рада, яка прийняла на себе державну владу в Україні та, в числі інших демократичних свобод, проголосила свободу слова. Розпочався надзвичайно цікавий і важливий, багатий на події період історії української журналістики.

В перші ж дні з метою кращого інформування населення про свою діяльність та ситуацію в країні Центральна Рада організувала прес-бюро. Основою його діяльності було збирання, публікація у виданнях, які вже існували, декретів, відозв, офіційних повідомлень “по всіх проявах українського життя” тощо. На це ж бюро було покладено й обов’язки “сприяти розвиткові української преси та поширювати відомості про неї”. Представники бюро працювали в багатьох містах України.

Вже через день від заснування Центральної Ради, 19 березня, почав видаватися інформаційний бюлетень під назвою “Вісти Української Центральної Ради”. Цей бюлетень, зрозуміло, підтримував політичну лінію нового керівництва України, в ньому друкувалися всі укази, вказівки, положення, а також повідомлення представників прес-бюро. Офіційні, директивні матеріали з нього мали бути обов’язково передруковані в усіх українських часописах. Крім офіційних повідомлень та інформації з місць, на його сторінках вміщували й численні листи, звернення на підтримку Центральної Ради та її діяльності по підновленню державності України. Із створенням українського уряду починається вихід другого офіційного видання: “Вісника Генерального Секретаріату України”, який теж мав численну читацьку аудиторію.

Березень 1917 року історики справедливо називають “медовим місяцем” української преси саме через її вибухоподібний розвиток. У той революційний час організувалися або відновили своє існування численні політичні партії. Наслідком цього було відродження політичної преси.

“Нова Рада”

Першим українським органом в цей час стає щоденна газета під назвою “Нова Рада”. Починає вона виходити з 25 березня 1917 р. за редакцією А. Ніковського. Видавало її Товариство підмоги літературі, науці і мистецтву, яке заснували ще перед революцією. Були тут М. Грушевський, Є. Чикаленко, С. Єфремов, І. Шраг та інші. По смерті В. Симиренка (1915 p.), добродія української преси, згідно з його заповітом Товариство дістало на українські цілі 300.000 рублів. На ці кошти і було розпочато видання “Нової Ради”, спадкоємниці попередньої “Ради”. Незабаром пощастило видавництву купити у Києві велику друкарню (Барського). Це сприяло ліпшій постановці видання. Але залишилося ще безліч перешкод, а в першу чергу – брак паперу. Була це перешкода, що часто приводила до того, що поважні часописи видавалися на найгірших гатунках паперу, доходячи до пакувального. Не могла уникнути цього і “Нова Рада”. Так було щодо зовнішнього боку видання. Інакше було щодо внутрішнього змісту. Газета чим далі, тим ставала ліпшою. Під вмілою редакторською рукою А. Ніковського вона не поступалася російським газетам, що виходили тоді у Києві. У “Новій Раді” добре вели інформаційний відділ та відділ дописів, а також огляди преси. Цьому сприяв солідний штат співробітників. Працювали тут М. Грушевський, Є. Єфремов, Є. Чикаленко, В. Прокопович, Ф. Матушевський, Л. Старицька-Черняхівська, С. Шелухин, С Русова, М. Левицький, П. Христюк та багато інших. Поважність обговорювання тем, натхнення переживаної хвилі, добра поінформованість і, врешті, взагалі культурне ведення органу – так можна характеризувати цей перший орган цієї доби, побіч якого незабаром стають інші, що викликають до себе меншу увагу.

Персональний склад редакційного колективу свідчив про близькість “Нової Ради” до Центральної Ради та загалом про ліву, соціалістичну і національно-визвольну орієнтацію. Вона стала офіційним видання УПСФ (Українська партія соціалістів-федералістів), лідером якої був С. Єфремов. Ця партія патронувала й кілька місцевих газет – “Рідний край” у Гадячі, уманську “Вільну Україну”, хоч на місцях вони відчували значний вплив есерів.

Вже у першому числі “Нової Ради” М. Грушевський виступив з статтею “Велика хвиля”, в якій викрив марні сподівання щодо взаємовідносин нового російського уряду і України. В інших публікаціях (“Повороту нема” тощо) проводиться думка про необхідність об’єднання всіх українських сил та розбудови сильної, багатої і незалежної України. З появою “Нової Ради” почалася ідейна конкуренція між нею та газетами “Киевлянин” і “Киевская мысль”, що переважно залишилися на старих, промосковських позиціях. Головною політичною темою “Нової Ради” в березні та квітні 1917 року була тема проведення лінії на автономізацію України у відносинах з Росією.

Не тільки в цій газеті, а й в цілому в пресі в той період з власними статтями нерідко виступали не тільки політичні лідери, а й тогочасні чи майбутні голови держав і урядів, зокрема, голова Центральної Ради, відомий вчений, публіцист, редактор, організатор преси М. Грушевський, а також голова Генерального Секретаріату, письменник і видатний публіцист В. Винниченко, майбутній голова Директорії, також публіцист С. Петлюра, політичний діяч, вчений, публіцист С. Єфремов. Разом з основною автурою “Нової Ради” вони відстоювали передусім інтереси української нації, але й ідею гармонізації національних відносин в українській державі, займали позиції боротьби проти радикального націоналізму, в перші місяці виступали за автономні права України на федералістських засадах.

“Нова Рада” також широко друкувала документи, протоколи Центральної та Малої Рад. Тут же були опубліковані згадувані історичні Універсали Центральної Ради. В цей час починає швидко розвиватися українська політична публіцистика високого ґатунку. Для цього в країні існували наявні можливості у вигляді, по-перше, пекучих потреб боротьби за державність України та, по-друге, зрослої кількості газет різної політичної орієнтації.

“Робітнича газета”

З 30 березня 1917 р. за редакцією В. Винниченка почала виходити у Києві друга щоденна газета. Був це орган ЦК Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП) під назвою “Робітнича газета”. Ставила вона своїм завданням організаційну працю серед українського робітництва та його політичне освідомлення. На думку редакції “Робітничої газети”, перед українським робітництвом і народом у цілому стоїть завдання “самому, своїми силами... визволитися від національного гніту”.

Тематично газета стояла на позиціях виховання політичної свідомості пролетаріату, підкреслювала пригнічений стан робітничого класу та прагнула посилити його свідомість і волю до боротьби за краще життя. Політично “Робітнича газета” була за автономізацію України у федерації з Росією. Сторінки її якнайяскравіше віддзеркалюють характер часу. Там друкувалися огляди визвольного руху на місцях, популярні статті на теми громадсько-політичного та культурно-освітнього характеру. Вони свідчили про рівень підготовки ширших мас до національно-творчого життя. Крім популярних статей на теми самовизначення, Установчої Ради, автономії тощо з’являлися статті ще й на такі теми, як наприклад, “Яка нам потрібна мова для освіти?” і т. п. Редакція звертала увагу також на справу організації професійного руху і пропонувала огляди робітничого руху в інших країнах. Кілька статей було присвячено питанню організації українського війська, серед яких у першу чергу треба згадати публікації самого редактора В. Винниченка та полковника С. Долинського, який дав спеціальну статтю про військовий вишкіл і творення військових кадрів.

В той період загальному тону преси була притаманна загострена полемічність, а політичний фейлетон був дуже поширеним жанром публіцистики. “Робітнича газета”, як і інші газети лівої орієнтації, полемізувала з “Киевлянином” і “Киевской мыслью”. Так, на своїх сторінках “Робітнича газета” надрукувала політичний фейлетон одного з керівників Української держави, лідера УСДРП В.Винниченка “Імперіалістичне шило в пролетарському мішку”, де була їдко висміяна дворушницька політика змовників-зрадників, які воліли під новими, революційними гаслами зберегти старий суспільний лад.

Тематичний діапазон “Робітничої газети” не був всеохоплюючим, вона висвітлювала соціальні проблеми переважно робітників промисловості, діяльність профспілкового та кооперативного рухів. Це наближувало її до більшовицьких видань, але в тогочасному політичному спектрі вона займала сектор, ширший за вузьколобий більшовизм з його шариковським девізом “Все поделить!” “Робітнича газета” сміливо піднімала найболючіші питання розбудови України. Високий рівень публікацій забезпечувався авторитетною автурою. Вміло й широко користуючись свободою слова, вона завоювала чималий авторитет у суспільстві.

Жовтневу революцію газета зустріла насторожено. Висвітлюючи події жовтня 1917 р. в Петрограді, вона опублікувала статтю “Сподіване сталося!” – але з її тексту випливало, що сталося саме те, чого читачі найбільше боялися. Газета попереджала, що з встановленням влади комуністів розпочнеться широке застосування політичного насильства. Однак ліві пролетарські позиції наближали її до більшовиків. Політичні опоненти і навіть союзники не раз критикували її за поступки то лібералізму, то більшовизму.

З жовтня 1917 року почався занепад “Робітничої газети”, який тривав, доки її випуск не взяв на себе Київський комітет більшовиків уже в радянській Україні. “Нова Рада” пояснювала цей занепад тим, що газета “скочила була в гречку з більшовиками”. Їхня влада, що невдовзі знову встановилася на Україні, дійсно заборонила всі опозиційні газети і партії і дозволяла виходити лише пресі більшовиків та – як виключення – лівих есерів.

Деякі газети виходили російською мовою або були двомовними, як, наприклад, київська “Воля народа”, що розпочала своє життя 31 березня 1917 р. Не можна не згадати й есерівських газет за межами України, і серед них перша – “Наше життя”, що видавалася в Петрограді спочатку як машинописний журнал, а потім, з 24 березня 1917 р., як звичайна газета з широкою аудиторією не тільки в російській столиці, а й за її межами.

Інші видання УСДРП, які виходили на провінції, наслідували політичну лінію свого центрального органу, але збагачували передруки з нього місцевими матеріалами. У Харкові у 1917 р. почала виходити газета “Робітник”. Його видавала харківська організація УСДРП. Своїм завданням редакція ставила продовжувати лінію, що її намітило закрите владою в 1915 р. “Слово”, якого вийшло п’ять чисел. Також у Харкові під час виборів до міської Думи та ж організація видала одне число “Виборчого листка до Городської Думи”. У 1918 р. УСДРП видавала там “Голос робітника”, якого вийшло у світ 25 чисел. Під час повстання проти гетьманату українські соціал-демократи видавали у Катеринославі двічі на тиждень “Нашу справу”, якої вийшло 48 чисел. У Полтаві того ж року почала виходити щоденна газета “Вільний голос”. У Кам’янці-Подільському в 1919 р. УСДП Галичини і Буковини видавала тижневу (потім тричі на тиждень) газету “Боротьба”.

“Боротьба” і “Народна воля”

На початку 1918 р., як вказують дослідники, видавалося 46 часописів есерівської політичної платформи. Есери (Українська партія соціалістів-революціонерів), найвпливовіша політична сила в Центральній Раді, мала серед своїх прихильників самого М. Грушевського. На відміну від соціал-демократів, вони орієнтувалися не на пролетаріат, а на селянство як на головну рушійну силу української революції. Раніше, ще перед революцією, вони видавали журнал “Боротьба”, в якому займалися пропагандою ідей своєї партії серед інтеліґенції й селян. 1 травня 1917 року журнал перетворився на газету “Боротьба”, орган ЦК партії. Редактором став відомий публіцист М. Шраг. Серед співробітників – відомі імена М. Шаповала, П. Христюка, Н. Григоріїва, А. Терниченка (писав на аграрні теми), Г. Михайличенка.

Випускаючи перше число “Боротьби”, редакція писала: “Коли наша партія задумала видавати свою газету і назвала її “Боротьба”, дехто запитував: яка тепер може бути “боротьба”, за що, з ким? Адже ж революція скинула царське правительство і самого царя і тепер, мовляв, запанувала в Росії свобода... Українська Партія Соціалістів-Революціонерів завше боролася не тільки за свободу політичну, але і за свободу будувати новий громадський та економічний лад... І от організувати народ для одностайної боротьби за трудові інтереси – наша задача”.

Цьому завданню – розробці і конкретному розв’язанню цього питання – присвячувано в “Боротьбі” статті М. Шрага, М. Салтана, М. Сріблянського (М. Шаповала) та інших. Містилися тут інформаційні матеріали з життя партії, огляди соціалістичного руху, статті на теми національно-визвольного руху тощо. Розглянувши у першому числі питання державного ладу, часопис став на ґрунті ідеї української державної самостійності. Не виключав можливості федеративного устрою Росії шляхом угоди самостійних держав, що виникли б унаслідок самовизначення недержавних народів, що входили до складу Росії. “В теперішню відповідальну хвилину самовизначення нації... є великою помилкою побоювання виявити себе самостійниками”, – підкреслювала “Боротьба” своє становище.

З переходом на щоденне видання зміст “Боротьби” наповнили як інформаційними матеріалами, так і статтями на політичні теми, оглядами преси, фейлетонами тощо. Тематично газета виступала за конституційні свободи, за політичну свободу хліборобів, за право будувати новий громадський та економічний лад, зрозумілий і вигідний селянам. Ближче до жовтня 1917 року політичний тон газети змінився, бо есери не були в захваті від очікуваного приходу до влади комуністів, у яких вони небезпідставно бачили політичних ворогів селянства. Під час першого захоплення Києва більшовиками під командуванням Ю. Коцюбинського ця газета виступила з статтею під красномовною назвою “Кара, якої світ не бачив” (1918, 21 березня).

Газета відверто писала не тільки про політичні реалії свого часу, а й вдавалася навіть до висвітлення внутрішніх проблем своєї партії, що взагалі не було притаманним партійним часописам в обстановці гострої міжпартійної боротьбі влітку і восени того року. Розкол, який партійна верхівка спочатку не бажала виносити за межі організації, почав висвітлюватися на шпальтах есерівської газети. Вона ж відокремлює політичні інтереси українських соціалістів-революціонерів від інтересів їх російських однодумців.

В провінції есери теж видавали кілька газет: “Земля і воля” (1918) у Катеринославі, “Рух” (щоденна газета) та двомовна “Земля і воля” у Харкові, “Соціаліст-революціонер” (1917) у Полтаві. Вдалим організаційним рішенням керівництва цієї партії було видання преси від імені Української Селянської Спілки. Ціла низка газет, очолювана “Вістями Української Селянської Спілки” та “Народною волею”, вела широку роботу в Києві і провінції, і серед них “Селянська Спілка” у Полтаві, Катеринославі, Таращі тощо. У Сквирі так видавалася “Спілка”, у Чернігові “Народне слово”, у Слов’яносербську вийшов перший і певний час єдиний на Луганщині та найсхідніший на теренах України україномовний часопис “Слав’яносербський хлібороб” – з листопада 1917 р. по 1918 р. його видавали Слов’яносербські повітова селянська спілка та спілка кредитних і позиково-ощадних товариств. У лютому 1918 р. у Вінниці ЦК центральної течії УПСР почав видавати свій орган під назвою “Трудова республіка”, яку замінила щоденна газета “Трудова громада”, що виходила в 1919–1920 pp. під керівництвом В. Голубовича. Дослідники визначають політичну ефективність побудови провінційної ланки есерівської преси та певні її особливості: спрощена мова, “заземленість” проблем, місцеві новини тощо.

В січні 1918 року газета “Боротьба” була закрита більшовиками. Через місяць цю газету вже видавали “боротьбісти” – ліве крило есерів, що в Росії вступило в політичний союз з урядом В. Леніна.

Інша газета есерів мала традиційну для їх політичних попередників назву – “Народна воля”. Це не була власне партійна газета, принаймні за складом її засновників: з 4 травня 1917 року її видавали Українська селянська спілка та Український кооперативний комітет. Їх гаслом було: “Нехай живе федеральна демократична республіка та автономна Україна”, цю ж політичну лінію підтримував і їх часопис. Головне гасло партії – “Земельна реформа” – знаходило відгук в селянських масах, тому газета мала значну аудиторію і вплив на перебіг подій.

В цій газеті нерідко виступав з важливими політичними публікаціями М. Грушевський. Щодо найгострішого питання того часу – стосунків з Росією – це видання стояло на федеративних позиціях до самої жовтневої революції в Петрограді. Робили газету молоді люди, це позначалося на загостреній, полемічній манері висловлювань, різких оцінках політичних супротивників тощо. Їхнім прагненням було дати українським силам пресу європейського рівня.

До початку наступу муравйовців з півночі на Україну газета дотримувалася девізу: “За народну республіку Україну у складі Російської федерації!”. Перед захопленням Києва більшовиками та закриття ними газет редакція виїхала з міста в Житомир, з цими подіями втратив актуальність і згадуваний девіз.