Основні засади розвитку української нерадянської преси у 1918–1920 рр

Квітневий переворот 1918 року, що усунув з історичної сцени Центральну Раду та привів до влади гетьмана Скоропадського, започаткував нову сторінку в новітній історії України і, відповідно, історії української преси. Оскільки власних видань гетьманці ще не мали, преса, що тяжіла до Центральної Ради, надала подіям негативного висвітлення. Зокрема, С. Єфремов у “Новій Раді” надрукував 9 травня статтю “Хресною путтю...”, де пророкував настання невдовзі нового акту народної трагедії.

Уряд Скоропадського, “наводячи порядок”, розпочав гоніння як на більшовиків, так і на націонал-демократів та анархістів: запровадив цензуру, заборонив есерівські газети “Боротьба” та “Народна воля”, піддав утискам “Нову Раду”. Нові, після більшовицьких, переслідування дедалі сильніше дезорганізували український рух. За свідченням сучасників, 70 % газет в Україні виходили російською мовою, писали про російські справи і в кращому разі ніяк не переймалися українськими проблемами або навіть вели запеклу боротьбу проти “планів українізації”. Натомість осередки вітчизняної преси наполягали на запровадженні української мови (“Нова Рада” від 20, 24, 25 вересня та ін.). Газета “Самостійник” гостро критикувала гетьмана за його пронімецьку політику, яка завдавала шкоди батьківщині.

Потребу у власній пресі гетьман Скоропадський задовольнив, перш за все, створенням офіційного “Вісника Ради народних міністрів” та часопису “Україна” з ілюстрованим додатком. Та створити повноцінну пресу цьому режимові не вдалося: революція у Німеччині в листопаді 1918 р. позбавила його підпори, і в грудні гетьман зрікся влади та втік до Німеччини.

Директорія на чолі з С. Петлюрою, завдяки повстанню січових стрільців-галичан та селянських напівпартизанських загонів, перебрала владу в Києві 14 грудня 1918 р. Почався новий “медовий місяць” української преси. Ухвалений Директорією закон “Про державну мову в УНР” встановив обов’язкове її вживання. Як політична спадкоємиця Центральної Ради, Директорія спиралася на створені попередниками засоби масової інформації. Але військово-політична обстановка в Україні стрімко ускладнювалася. Похід “визвольної” Добрармії Денікіна, висадка Францією численних військ в Одесі та інших портах Півдня, зайняття більшовиками Лівобережної України призвели до того, що влада УНР поширювалася у 1919–1920 рр. лише на Поділля та Волинь. Війна з Польщею ще більше поглибила кризу української преси. Після поразки Визвольних змагань розпочався новий етап розвитку вже компартійної преси в підрадянській Україні та української преси в Польщі.