Індивідуальні завдання

Індивідуальне науково-дослідне завдання зазвичай виконується у вигляді індивідуальної науково-дослідної роботи, за формою подібної до реферату. Індивідуальна науково-дослідна робота повинна містити усі необхідні структурні складові: вступ із коротким викладом актуальності, об’єкту і предмету дослідження, мети і завдань, які ставить перед собою автор; основну частину (виклад та аналіз теоретичного матеріалу із теми дослідження); висновки; список використаних джерел та літератури (не менше 10 позицій).

Технічні вимоги до реферату: шрифт Times New Roman 14, інтервал 1,5, обсяг – 15 сторінок. Бібліографіяподається наприкінці реферату в алфавітному порядку під заголовком: «Джерела та література». Посилання у тексті робляться підтекстові. Не зараховуються реферати, які є плагіатом, або передруком з мережі Інтернет.

У окремих випадках індивідуальне науково-дослідне завдання може виконуватися у формі історіографічного опису або ж бібліографічних досліджень.

 

Орієнтовна тематика для індивідуальних науково-дослідних завдань:

1. Формування Ялтинсько-потсдамської системи міжнародних відносин та її розпад у 1990-ті роки.

2. Німецьке питання після Другої світової війни.

3. Доктринальні засади зовнішньої політики США після Другої світової війни.

4. Створення держави Ізраїль. Перша арабо-ізраїльська війна.

5. Політика США в Європі по завершенню Другої світової війни. План Маршалла.

6. Сталінізація країн ЦСЄ після Другої світової війни та її наслідки. Концепція Жданова.

7. Берлінські кризи.

8. Набуття незалежності Індією. Умови та наслідки.

9. Історія та сучасний стан Індо-Пакистанського конфлікту.

10. Створення НАТО та становлення блокового протистояння.

11. Радянсько-китайські відносини.

12. ОВД. Етапи діяльності та розпуск.

13. Корейська війна.

14. Мирний договір з Австрією.

15. Карибська криза. Її врегулювання та уроки.

16. Інтервенція США в Індокитай та її наслідки.

17. Деколонізація африканського континенту. Створення та діяльність ОАЄ.

18. Угоди про обмеження зброї масового знищення у 60 – 70-х роках ХХ ст.

19. Еволюція зовнішньої політики Китаю. 60 – 90-ті рр. ХХ ст.

20. Арабо-ізраїльське протистояння в 60 – 70-ті рр. ХХ ст.

21. Інтервенція СРСР та країн ОВД в Чехословаччині. Доктрина Брежнєва.

22. Радянсько-американські відносини у 1970-х рр.

23. Заключний акт НБСЄ в Хельсінкі.

24. Кемп-Девідські домовленості по Близькому Сходу.

25. Криза розрядки. Другий етап холодної війни.

26. Ірано-іракська війна.

27. Близькосхідне врегулювання у 80-ті роки (план Рейгана, ліванська криза).

28. Нові засади зовнішньої політики СРСР (нове політичне мислення).

29. Радянсько-американські відносини у другій половині 80-х – на початку 90-х рр. ХХ ст.

30. Об’єднання Німеччини та його наслідки.

31. Афганська проблема у міжнародних відносинах.

32. Міжнародні наслідки розпаду СРСР та утворення нових незалежних держав.

33. Агресія Іраку проти Кувейту та її наслідки.

34. Проблема реформування та еволюції НАТО після завершення “холодної війни”.

35. НБСЄ – ОБСЄ у 90-ті рр. ХХ – на початку ХХІ ст.

36. Близькосхідне врегулювання у 1990-ті рр.

37. Війна США та їх союзників проти Іраку. Причини та наслідки.

38. Трансформація НАТО у зв’язку із розпадом біполярної системи міжнародних відносин та новими свтовими викликами.

39. Боротьба з міжнародним тероризмом на сучасному етапі.

40. Проблема розширення ЄС.

41. Еволюція зовнішньої політики РФ на рубежі ХХ – ХХІ ст.

42. СНД та Україна.

43. Косовська проблема у міжнародних відносинах.

44. Рух неприєднання, його сучасні проблеми.

45. Миротворча діяльність ООН в сучасних умовах.

46. Проблеми реформування ООН на сучасному етапі.

47. Особа, яка творила історію: У.Черчілль.

48. Особа, яка творила історію: Г.Трумен.

49. Особа, яка творила історію: М.Хрущов.

50. Особа, яка творила історію: Шарль де Голль.

51. Особа, яка творила історію: Махатма Ганді.

52. Особа, яка творила історію: Фідель Кастро.

53. Особа, яка творила історію: Мао Цзедун.

54. Особа, яка творила історію: М.Горбачов.

55. Особа, яка творила історію: М.Тетчер.

Методи навчання

У ходи вивчення навчальної дисципліни «Міжнародні відносини і світова політика» використовуються три групи методів: методи організації та здійснення навчально-пізнавальної діяльності, методи активізації та мотивації навчально-пізнавальної діяльності, а також методи контролю. Перша група методів представлена словесними (розповідь, лекція), наочними (ілюстрація) та практичними (індивідуальні науково-дослідні роботи) методами. З метою активізації та мотивації навчально-пізнавальної діяльності використовуються методи стимулювання і мотивації обов’язку і відповідальності в навчанні (роз’яснення мети навчального предмета та подання вимог до вивчення предмету), метод активізації у формі обміну думками. В рамках використання третьої групи методів використовуються методи усного та письмового контролю.

 

Методи контролю

 

В рамках навчально-виховного процесу, з метою визначення рівня знань, умінь та навичок студентів реалізується чотириступеневий контроль.

Поточний контроль здійснюється під час проведення семінарських занять шляхом оцінювання усних відповідей та письмових робіт (бліц-самостійних робіт, до написання яких залучається кілька студентів) і має на меті перевірку знань студентів з окремих тем навчальної дисципліни та їх рівня підготовки до виконання конкретної роботи. За поточну успішність студент може отримати максимально 15 балів.

Модульний контроль проводиться на підставі оцінювання результатів знань студентів після вивчення матеріалу з логічно завершеної частини дисципліни – змістового модуля. За кожну підсумкову роботу студент може отримати 15 білів.

Навики роботи із науковою літературою, вміння аналізувати знайдені матеріали, робити висновки та узагальнення реалізується шляхом перевірки індивідуальних науково-дослідних робіт. Індивідуальна науково-дослідна робота оцінюється максимально у 5 балів.

Семестровий контроль здійснюється у формі іспиту. За результатами іспиту студент може отримати максимально 50 білів.