Вчення про цивільні правовідносини

Цивільні правовідносини із доктринальної категорії нарешті отримали легальне визначення. Саме у ст.1 ЦКУ вперше вжито термін “цивільні відносини”.

Цивільні правовідносини – суспільні відносини, що врегульовані нормою цивільного права, учасники яких є носіями суб’єктивних цивільних прав і юридичних обов’язків. Правовідносини є формою, в якій абстрактна модель норми права внаслідок певного юридичного факту отримує своє конкретне вираження і прив’язку прав і обов’язків конкретних суб’єктів до певних об’єктів. Реалізація норми права в конкретному правовідношенні полягає в тому, що його учасники отримують суб’єктивні правами і наділяються юридичними обов’язками, гарантованими державою в особі її судових, а іноді й інших органів.

Характерними рисами цивільних правовідносин є:

• вони різновид лише таких суспільних правовідносин, які відповідають вимогам предмету та методу цивільного права. Звідси це майнові і особисті немайнові відносини;

• це відносини формалізовані нормами цивільного права;

• вони узяті під захист нормами цивільного права;

• вони виникають, змінюються і припиняються на підставі тих юридичних фактів, які притаманні здебільшого приватному праву. При цьому можуть виникати з тих підстав, які не передбачені законом, але йому не суперечать;

• їх учасниками є лише ті суб’єкти, які перед вступом в них є рівними, майново уособленими і самостійні;

• учасниками може бути широке коло суб’єктів: фізичні особи і юридичні особи в тім числі держава, АРК, органи місцевого самоврядування, іноземні держави та міжнародні організації;

• їх суб’єктивні права та юридичні обов’язки врегульовані чи змодельовані нормами цивільного права;

• мають широке коло об’єктів правовідносин: речі, майно, майнові вимоги, роботи та послуги, інформація, немайнові блага, результати творчої діяльності тощо;

• ці відносини здебільшого мають диспозитивний характер і їх учасники можуть змінювати свої права та обов’язки, доповнювати їх;

• стабільність цих відносин гарантується можливістю майнового впливу на порушників юридичних обов’язків на засадах комперсаторності;

• при порушені юридичного обов’язку захист прав і законних інтересів переважно здійснюється через позовну форму в судах.

В теорії цивільного права дискусія щодо поняття, природи, видів та сутності цивільних правовідносин є відображенням дискусії з цього приводу взагалі.

При виявлені сутності правовідносин здебільше виходять з того, що вони ідеологічні надбудовні відносини, як особливий вид соціальних зв’язків суб’єктів, що виникають на основі норм права, чи самостійне ідеологічне відношення, відокремлене від реального суспільного відношення, яке врегульоване нормами права. В основу такого відправного положення береться той факт, що норми права виходять від держави, яка неможлива без певної панівної ідеї ідеології і не може не відображати об’єктивні закономірності розвитку суспільства.

Другі підкреслюють що правовідношення - суспільне правовідношення, яке набуло властивостей такого лише внаслідок його врегульованості нормами права.

Не вдаючись в більш детальний аналіз загальних і окремих проблем цивільних відносин все-таки наголосимо на вказаних вище їх ознаках.

Таким чином цивільні правовідносини – різновид суспільних відносин, що врегульовані нормами цивільного права, учасники яких є носіями суб’єктивних цивільних прав і юридичних обов’язків

Цивільні правовідносини як і інші правовідносини мають свої елементи (структуру). Традиційною вважається трьохланкова структура за якої до елементів цивільних правовідносин відносять суб’єкти, об’єкти та зміст.