Застосування цивільних законів за аналогією

Цивільному законодавству відомий інститут аналогії. У ЦКУ сказано, що цивільні права та обов’язки виникають з дій громадян та організацій, які хоч не передбачені законом, але внаслідок загальних засад і змісту цивільного законодавства породжують цивільного права та обов’язки. Із змісту зазначеної норми випливає, що цивільні правовідносини виникають також з дій, зокрема угод громадян і організацій, хоч і не передбачених законом, але таких, що відповідають загальним засадам і змісту цивільного законодавства. Отже, в таких випадках керуються не конкретною нормою цивільного законодавства, а лише загальними засадами, змістом цивільного законодавства. Такий засіб заповнення прогалин закону називається аналогією права. Поряд з цим застосовується і аналогія закону – поширення на відносини, які безпосередньо не врегульовані в законі, правових норм, що регламентують подібні відносини. Цивільне законодавство регулює правомірну, суспільно корисну діяльність громадян та організацій. При цьому важливо передбачені всі можливі випадки вчинення правомірних дій. До того ж обмеження правомірної діяльності суворими межами закону призвело б до скасування розумної господарської ініціативи учасників цивільного обороту, що негативно позначилося б на розвитку майнових відносин, які виникають з метою задоволення мат і дух потреб громадян і організацій. В умовах радикальної економічної реформи законодавець заохочує ділову заповзятливість в економічній, комерційній діяльності. Аналогія права і закону в ЦП знаходить нове обґрунтування в принципі: дозволено все, що не заборонено законом.

Функції тлумачення цивільно-правових норм.

В юридичній літературі наука сучасного цивільного права визначається як система знань про закономірності цивільно-правового регулювання суспільних відносин, тлумачення цивільно-правових норм, результати аналізу й узагальнення практики застосування цивільних норм, суть термінології норм. Тлумачення правових норм – це спеціальна діяльність офіційних і неофіційних суб’єктів суспільних відносин, яка направлена на з’ясування і роз’яснення змісту і значення нормативно-правових актів, понять, термінів і може бути виражена в інтерпретаційних актах.

1. Пізнавальна функція. Вона випливає з самого змісту, сутності тлумачення, під час якого суб'єкти пізнають право, зміст правових приписів.

2. Конкретизуюча функція. При тлумаченні правові приписи, як правило, конкретизуються, уточнюються з урахуванням конкретних обставин.

3. Регламентуюча функція. Тлумаченням у формі офіційного роз'яснення неначе завершується процес нормативної регламентації суспільних відносин. Це означає, що громадяни й організації, а також органи держави і посадові особи, які застосовують право, повинні керуватися не тільки юридичними нормами, а й актами їх офіційного тлумачення.

4. Правозабезпечувальна функція. Деякі акти тлумачення видаються для забезпечення єдності та ефективності правозастосовчої практики. Таким є, наприклад, роз'яснення Центральної виборчої комісії щодо порядку застосування норм закону про вибори.

5. Сигналізаційна функція. Тлумачення нормативних актів дозволяє виявити їх недоліки технічного й юридичного характеру. Це є «сигналом» про необхідність удосконалення норм.

Класифікація способів тлумачення.

Тлумачення за способами з'ясування змісту: мовне (етимологічне), граматичне

(словники, якщо немає підстав для іншої інтерпретації).

Класифікувати можна по різним підставам: по юридичній силі, по цілям, по об’єкту.

По юридичній силі, або в залежності від суб’єктів, воно може бути офіційним (легальним) і неофіційним. Офіційне тлумачення – це роз’яснення змісту і цілей правових норм, яке здійснюється компетентними державними органами і має загальнообов’язковий характер для всіх суб’єктів, які реалізують ці норми права. Таке тлумачення має юридичні наслідки. Воно відрізняється від неофіційного також формою і особливим порядком здійснення. Офіційне тлумачення правових норм по характеру і юридичним наслідкам поділяються на нормативне і казуальне, автентичне тлумачення.

Неофіційне тлумачення – це таке роз’яснення норм право, яке дається неофіційними суб’єктами, воно немає загальнообов’язкового характеру для суб’єктів суспільних відносин, так як не забезпечується державним примусом. Серед неофіційного тлумачення виділяють професійне тлумачення юристів практиків і буденне тлумачення, яке дається любою особою без юридично освіти.

При офіційному і неофіційному тлумаченні норм права можуть використовуватись різні способи тлумачення. До них можна віднести: граматичний, логічний, систематичний, історичний, функціональний, телеологічний (цільовий).

- Граматичний або мовний спосіб тлумачення. Іноді це тлумачення називають “словесне”, “фізіологічне”, “текстуальне”.