Павло Прокопович Глазовий

(1922 - 2004)

Гумористичні та сатиричні твори Павла Прокоповича Глазового, особливо народні усмішки, знають мільйони українців в усьому світі.

Народився Глазовий на Миколаївщині, пережив голодомор, добровольцем пішов на фронт, брав участь у обороні блокадного Ленінграду. Письменник, викоханий українським степом, пише сатиричні та гумористичні твори, народні усмішки, фейлетони, гуморески, байки, а згодом, вже будучи знаменитим, писатиме репризи для цирку, авторські діалоги для популярних Штепселя й Тарапуньки.

Павло Глазовий – один з найпопулярніших українських гумористів. Його вірші додають людям настрою, допомагають побачити в житті більше світлого, радісного, стати добрішими. Навіть назви книжок Павла Глазового досить чітко характеризували їх зміст: «Смійтесь друзі, на здоров`я», «Щоб вам весело було», «Весела розмова», «Хай вам буде весело». Гуморески Павла Глазового входили до репертуару народних артистів України Андрія Сови, Анатолія Паламаренка, Валентина Дуклера, Анатолія Литвинова, Ніни Крюкової, Володимира Калашникова та багатьох інших майстрів сміху. Поет, який любив веселий здоровий сміх, був щасливий від того, що пише простим людям. Вже багато років читачі різних поколінь із захопленням читають гуморески Павла Глазового, кожний знаходячи у його творчості щось своє. Притаманні поету любов до рідної землі, до свого народу, вболівання за українську мову, українське мистецтво донесені до людей в гумористичній формі допомогають їм переосмислити своє буття. Різноманітні теми гуморесок Павла Прокоповича Глазового: про школу і про село, про вчителів, про студентів, про жінок тобто про життя.

Глибинна мораль

Знайшла ворона

Глечика з водою.

На вінця сіла,

Ткнулась головою –

І добре ж бачить,

Що вода там є,

Але до неї дзьоб не дістає.

Ворона троха мозком повертіла,

Помудрувала і взялась до діла:

По одному камінчику вкида,

Щоб піднялась у глечику вода.

Вода і справді вище піднялася.

Розумна птиця легко напилася.

Тепер питання задасте мені:

- А де ж мораль?

- У глечику на дні.

· Про кого говориться у байці?

· Який висновок ти зробив з прочитаного?

· Прочитай мораль байки. Як ти її розумієш?

Проза

Євген Пилипович Гуцало

(1937—1995)

Народився Є. Гуцало 14 січня 1937р. в с. Старому Животові (нині — Новоживотів) Оратівського району Вінницької області в родині сільських учителів. Світ дитинства, розтерзаний і водночас незмірно поглиблений великою трагедією війни, становить джерельну основу його творчості. До цього світу знову й знову повертається письменник на різних етапах свого літературного шляху.

Вироблена ще в ранніх оповіданнях тонка акварельна манера письма, дитинна чистота і ясність світовідчуття, відкритість ліричного героя до прекрасного в усіх його проявах — усе це, поєднане з гострою увагою до народних характерів, інших національних прикмет — вічних і нових, склало основу його художнього стилю. Назва першої книжки — «Люди серед людей» — програмна. Її можна застосувати до всього літературного доробку Є. Гуцала.

Євген Гуцало — лауреат Державної премії України імені Т. Г. Шевченка, літературної премії імені Юрія Яновського, його книги перекладені багатьма мовами світу.

ПРЕЛЮДІЯ1 ВЕСНИ

(Уривок)

У той лютневий день, перебуваючи під магічним впливом загадок, мені хотілось розмовляти з природою саме їхньою образною мовою, сповненою таємничої краси. Задерши голову до сонця, що розкошувало над селом, я сказав йому: «Ти — золота верба, стоїш посеред села, розпустила гілля на ціле Поділля!» Підставляючи пригорщі під сонячні промені, наче намагаючись сховати для себе назавжди дещицю2 їхнього сяйва, я сказав їм: «Ой ви ж золоті батоги з-за лісу та з-за пралісу!»

Йдучи над скрижанілою річечкою в заметених берегах, я звертався подумки до неї: «Доки лежатимеш у старій постелі та й у новому вбранні? Скидай із себе вбрання, що з води народилось і води боїться. Згадай, ти ж бо річка, й не гоже, щоб твою воду у решеті носили! Пора вже тобі прокидатися скоро, крутитись гадюкою, щоб ніхто не переступив, пора як день, так і ніч бігти без коліс, без ніг, пора цвісти без насіння, хай знову тебе в решеті не носять!»

Півень стояв на порозі у хліві, стріпував крильми, наче поривався летіти понад мерехтливим сяйвом снігів. Я спинився на вулиці, дивлячись на золотаво-рудого півня.

«Гей, ти! — казав йому подумки. — Уже кличеш весну?» Півень, черкнувши гострими крильми червоні шпори3 на лапах, заспівав-засурмив, випинаючи груди.

«Еге ж, голубчику, більше всіх кричиш, а менше всіх робиш», — мовив я докірливо вголос, бо перебував у доброму йграйливому настрої, то чом не погомоніти з птицею.

Півень заспівав на порозі хліва ще завзятіше, й скоро йому відповіли по сусідству.

Я глузував з нього: «Радий, що з білого каменя народився, радий, що на голові червоний вінець, що від крику земля тремтить?»

Каркнула ворона у верховітті ясена, я запитав у неї: «Коли вже матимеш сито, не руками звите?»

Перехилившись через цямрини, набирала молодиця воду з колодязя цинковим відром: ліз карасик через перелазик та у воду — плюсь!.. Темна вода погойдувалась у відрах, коли молодиця йшла через білу дорогу: два пси замочили ноги,води напилися і додому подалися.

Так я ходив по селу, так розмовляв із білим світом, і білий світ розумів, бо, либонь, така мова найприступніша для нього. Уже сизо вечоріло в садах, уже ось-ось за лісом, за пралісом мали повиснути золоті клубки, себто — зійти зорі. Уже скоро в бабиній хатині мала повиснути хліба країна, щоб собаки гавкали й не могли дістати, — себто мав зійти місяць за селом.

Прелюдія весни вичаровувала гостру красу загадкової природи, що всміхалася таємницями.

• Чим особливий прочитаний тобою твір?

• Знайди в тексті загадки. Поясни їх.

• Перегляньте прочитане оповідання Євгена Гуцала. Визначте тему твору.