Плутарх про виховання спартанців

Батько не міг сам вирішити питання про виховання своєї дитини, він приносив її в місце, що називалося «лесха», де сиділи старші члени філи, які оглядали дитину. Якщо вона була міцною і здоровою, вони дозволяли бать­кові годувати її, виділивши йому при цьому одну з дев'яти тисяч земельних ділянок, а якщо дитина була квола або виродлива, її кидали в так звані «апофети», прірву біля Тайгету¹. На їх думку, для самого того, хто при своєму народженні був слабий і хирний тілом, так само як і для держави, бу­ло краще, щоб він не жив...².

Всіх дітей, яким тільки виходило сім років, збирали разом і ділили на «агели» або стада. Вони жили і їли разом на однакових умовах і привчалися гратися і проводити час один з одним. Начальником «агели» ставав той, хто відзначався серед інших кмітливістю і сміливістю у військових змаганнях. Іншим слід було брати з нього приклад, слухатися його наказів і мужньо

63

зносити його кари, так що школа ця була школою послуху. Старики нагля­дали за іграми дітей і часто навмисне доводили їх до сварки і на підставі цього добре пізнавали характер кожного — чи хоробрий він і чи не втече з поля бою.

Читати й писати вони вчилися заради практичної користі, а інше їх вихо­вання зводилось до того, щоб безсуперечно слухатися, бути виносливим в біді і перемагати в боротьбі. Тому з роками їх виховання ставало суворішим — їм наголо стригли волосся, привчали ходити босими і гратися разом, звичайно без одежі. Коли їм виходило дванадцять років, вони скидали сорочку і діста­вали на рік по одному плащу. їх шкіра була грубою. Вони звичайно не ми­лись і ніколи не мазались; лише кілька днів на рік брали участь з іншими в догляді за своїм тілом. Спали вони разом по «ілах», тобто відділах, і «аге-лах», на підстилках з очерету, що росте на берегах Євроту, який збирали са­мі для себе, причому рвали його руками, не вживаючи ножа... Старики звер­тали на них більше уваги, частіше ходили в їх школи для гімнастичних вправ, дивились, як вони билися, або сміялись один з одного, причому роби­ли це не мимохідь, — всі вони вважали себе батьками, вчителями і настав­никами молодих людей, так що не було такого моменту, ні такої схованки, де б провинений юнак міг уникнути догани або кари. Крім того, до них при­ставляли з кращих найдостойніших громадян ще другого вихователя — «педонома», самі ж вони обирали з кожної агели завжди найрозумнішого і найсміливішого в так звані «ірени». «Іренами» називалися ті, хто вже дру­гий рік як вийшов з дитячих літ. «Меліренами» називали найстарших з хлоп­чиків. Такі двадцятилітні ірени начальствували над своїми підлеглими в битвах, а дома користувались їх послугами за обідом. Дорослим вони нака­зували збирати дрова, маленьким — овочі. Вони приносили все, вкравши де-небудь: одні робили це в садах, інші прокрадалися в сиситії дорослих му­жів, стараючись діяти спритно і обережно. Якщо хто попадався, того нещад­но били батогом як поганого, невмілого злодія. Якщо траплялась нагода, во­ни крали і їжу, причому вчилися нападати на заснулих і недбалих сторожів. Кого ловили на крадіжці, того в покарання били батогом і примушували го­лодувати: їжа спартанців була дуже бідна, для того, щоб змусити їх власни­ми силами боротися з нестатками і бути сміливими і спритними.

¹ Гірський хребет, що відділяє Лаконію від Мессенії.

Вбивство кволих новонароджених дітей — пережиток від часів родового суспільства, що було на дуже низькому економічному рівні. Все виховання нагадує вікові групи і чоловічі союзи в родово­му суспільстві.

Хрестоматія з історії стародавнього світу /Заред. академіка В. В. Струве. — Том II. — К, 1954. — С 92—93.