Арістотель про спартанські установи

...Погано стоїть справа і з ефорією¹. Ця магістратура веде найважли­віші галузі управління в Лакедемоні, а поповнюється колегія ефорів з усього громадянського населення, так що до уряду потрапляють часто люди дуже бідні², яких через їх незабезпеченість легко можна підкупити, і в давні часи такі факти підкупу нерідко траплялися, та й недавно вони мали місце в анд-роській справі³, коли деякі ефори, спокушені грішми, погубили, наскільки це принаймні від них залежало, всю державу. Через те що влада ефорів дуже велика і подібна до влади тиранів, то й царі лакедемонські бували змушені вдаватися до демагогічних прийомів, від чого також, в свою чергу, була шкода для державного ладу: з аристократії виникала демократія. Ефорія обіймає собою всю державну організацію, тому що народ, маючи доступ до вищої влади, залишається спокійним. Чи створилось таке становище завдя­ки законодавцеві, чи зобов'язане простій випадковості, воно корисне для справи: адже метою того державного устрою, який розраховує на довговіч­не існування, повинно бути те, щоб усі елементи, які входять до складу дер­жави, визнавали бажаним саме це існування в незмінній формі. В Лакедемо­ні царі відповідають цьому побажанню внаслідок властивої їм пошани, ари­стократія — завдяки її участі в герусії [(призначення геронтом є немовби нагородою за чесноту, властиву аристократові)], нарешті, народ — внас­лідок того, що з-посеред нього поповнюється ефорія. Що ефори повинні бу­ти обирані з усіх громадян, це добре, але тільки не тим надто вже дитячим способом⁴ повинно провадитися обрання, як це робиться тепер. В руках ефорів, крім того, знаходиться влада постановляти свої рішення по важли­вих судових процесах; проте ефорами можуть виявитися перші, хто трапив­ся; тому було б правильніше, коли б вони постановляли свої присуди не з власного переконання, а за буквою закону. Самий спосіб життя ефорів не відповідає загальному духові держави: ефори можуть вести цілком вільний спосіб життя, тимчасом як щодо інших громадян помічається в цьому відно­шенні швидше зайва суворість, так що вони, не будучи спроможні витриму­вати її, таємно, обминаючи закон, втішаються фізичними насолодами. Нега­разд стоїть справа в Лакедемоні і з інститутом геронтів. Якщо вони люди морально благородні і в достатній мірі мають завдяки вихованню якості, властиві довершеній людині, то кожний відразу визнає користь цього інсти-

61

туту для держави, хоч би навіть виникав сумнів, чи правильно те, що герон-ти є довічними вершителями всіх важливих рішень; адже як у тіла, так і у розуму буває своя старість. Але якщо геронти дістають таке виховання, що сам законодавець ставиться з недовір'ям до них, як до недовершених мужів, то й самий інститут їх не небезпечний для держави.

Особи, що виконують обов'язки геронтів, бувають і доступні підкупо­ві, і часто державні справи приносять в жертву своїм особистим вигодам. Тому краще було б, якби геронти не були такі безвідповідальні, якими вони є тепер. Правда, на це можна зауважити, що всі магістратури підвладні кон­тролю ефорів. Але саме ця обставина і дає в руки ефорії надто велику пере­вагу, та й самий спосіб, яким повинен здійснюватися зазначений контроль ефорів над геронтами, на наше розуміння, неправильний. Крім того, самий спосіб обрання геронтів — теж дитячий, так само як неправильно й те, що та особа, яка прагне удостоїтися честі обрання в геронти, сама клопочеться про це, тоді як насправді слід, щоб достойний бути геронтом став ним, хоче він цього чи не хоче.

Якщо навіть царська влада⁵ і має за собою переваги, то в усякому разі кожний з [двох] лакедемонських царів повинен обиратися на царство не так, як це робиться тепер, а обрання повинно залежати від способу життя наступ­ника на царський престол. Але ясно, і сам законодавець не розраховує на те, щоб можна було зробити царів людьми довершеними; в усякому разі, він не вірить в належну міру такої довершеності в царях. Ось чому разом з царями, коли вони покидали країну, посилали як осіб, що їх супроводжували, їх особистих ворогів і вважали порятунком для держави, коли між царями бу­ли незгоди.

Не можуть вважатися правильними і ті законоположення, які були за­проваджені при першому встановленні сиситій, так званих фідитій⁶. Кошти на влаштування їх повинна давати скоріше держава, як це має місце на Кріті. В Лакедемоні ж кожний учасник сиситій повинен вносити на них свої гроші, незважаючи на те, що дехто, з причини крайньої бідності, не може тратитися на зв'язані з сиситіями видатки, так що в результаті сиситії виявляються уста^ новою, яка суперечить намірам законодавця. Він бажав, щоб інститут сиситій був демократичним; але при тих законоположеннях, які до них відносяться, сиситії виявляються інститутом найменш демократичним. Річ в тому, що бра^ ти участь в сиситіях людям дуже бідним нелегко, тимчасом, за традицією, участь в них є показником належності до стану громадян, тому що той, хто не.. спроможен робити внески в сиситії, не має прав громадянства.

Щодо закону про навархів⁷, то його осуджували вже й інші, і осуд цей цілком слушний, тому що законоположення про навархію буває причинок) і незгод: справді, поряд з царями, що є незмінюваними проводирями, наварні хія виявилась майже другою царською владою. Вся система лакедемонсько-tl

62

го законодавства розрахована тільки на частину чесноти, саме на чесноту, що стосується війни, тому що ця остання виявляється корисною для здобут­тя панування. Тимто лакедемоняни трималися, поки вони вели війни, і поча­ли гинути, досягши гегемонії: вони не вміли користуватися дозвіллям і не могли зайнятися якою-небудь іншою справою, яка була б [(в їх очах)] важ­ливішою, ніж військова справа.

Погано стоїть справа у Спарті і з державними фінансами: коли державі доводиться вести великі війни, її скарбниця стає порожньою, і внески в неї надходять туго. Оскільки ж більша частина земельної власності зосередже­на в руках спартіатів, то вони і не контролюють один у одного податків [(які треба платити)]. І в даному разі вийшов результат, протилежний тій користі, яку мав на увазі законодавець: державу він зробив бідною коштами, а в при­ватних особах розвинув корисливість.

¹ 5 ефорів — орган спартанської олігархії, що керував всіма сторонами життя спартіатів.

² Згадка про бідність окремих ефорів пояснюється тим, що Арістотель судив по відносинах (V ст.
до н. є., коли в аристократичному середовищі спартіатів сталося різке майнове розшарування.

³ Подробиці невідомі.

⁴ Як обирали ефорів — невідомо. Оскільки спосіб обирання і ефорів, і геронтів Арістотель нази­
ває дитячим, то можна припустити, що їх обирали схожим способом.

Царська влада в Спарті була спадковою і належала двом царським родам.

⁶ Сиситії — так греки називали обов'язкові громадські обіди спартанців. Самі спартанці їх назива­
ли фідитіями.

⁷ Наварх — головнокомандуючий військово-морським флотом.

Хрестоматія з історії стародавнього світу / За ред. академіка В. В. Струве. — Том II. — К, 1954. — С 89—92.