Декрет 17 липня 1793 року про остаточне знищення феодальних прав

Національний конвент постановляє слідуюче: Ст.1. Усі колишні сеньйориальні платежі, чиншеві і фео­дальні права, як постійні, так і випадкові, навіть ті, які збере­жені чинним декретом 25 серпня минулого року, відміняють­ся без будь-якої винагороди.

Ст.6 Колишні сеньйори,... комісари по складанню земель­них списків, нотаріуси та інші зберігані документів, що вста­новлюють або підтверджують права, відмінені цим або попе­редніми декретами, зобов'язані протягом трьох місяців здати їх на зберігання до канцелярії муніципалітету відповідної місцевості. Документи, здані до 10 майбутнього серпня, бу­дуть спалені у той же день у присутності Генеральної Раді Комуни і громадян, решта ж документів буде спалена чере:

три місяці.

Ст.7. Викриті у приховуванні, крадіжці документів або ви тягів з них, що мають бути спалені в строки, зазначені у по передній статті, будуть ув'язнені на п'ять років.

100

Французький цивільний кодекс 1804 року Книга перша

ТитулУ

Про шлюб

144. Чоловік до досягнення повних 18 років, жінка до до­сягнення повних 15 років не можуть брати шлюб.

146. Шлюб відсутній, якщо відсутня згода.

147. Не можна брати другий шлюб не розірвавши перший.

148. Син, якому не виповнилось 25 років, дочка, яка не
досягла 21 року, не можуть брати шлюб без згоди їх батька І
матері; у випадку незгоди досить згоди батька.

203. Власне фактом шлюбу подружжя спільно зобов'язуєть­ся годувати, утримувати і виховувати своїх дітей.

213. Чоловік зобов'язаний надавати захист своїй дружині,
дружина — слухатися чоловіка.

214. Дружина зобов'язана жити разом з чоловіком і слідува­
ти за ним всюди, де він вирішить перебувати; чоловік зобов'­
язаний прийняти її і надати їй усе, що потрібно для життя, у
відповідності із своїми можливостями і своїм становищем.

215. Дружина не може виступати у суді без дозволу свого
чоловіка, хоча б вона була купцем, або не мала спільного май­
на з чоловіком, або хоча було б відокремлено майно дружини.

 

226. Дружина не може заповідати без дозволу свого чоловіка.

227.Шлюб розривається:

 

1) зі смертю одного із подружжя;

2) розлученням, здійсненним у законному порядку;

3) карою, на основі вироку, що набув чинності стосовно
одного із подружжя, що потягла за собою громадянську смерть.

Титул VII Про батьківство і про ставлення дітей до батьків

312. Батьком дитини, зачатої в шлюбі вважається чоловік (матері). Проте чоловік матері може відмовитися від визнан-

101

ня дитини, якщо він доведе, що у проміжок між трьохсотим і стовісімдесятим днем до народження дитини він перебував у стані фізичної неможливості фізичних стосунків зі своєю дру*-жиною, або з причини свого перебування в іншому місці, або внаслідок якихось (інших) обставин.

Титул IX

Про батьківську владу.

371. Діти у будь-якому віці повинні проявляти до своїх батька
і матері шану і повагу.

372. Діти залишаються під владою батьків до досягнення
повноліття або до звільнення з-під влади.

373. Батько один здійснює цю владу під час шлюбу.

 

376. Якщо дитина не досягла 16 років, то батько може поз­
бавити його волі на строк не більше одного місяця; з цією
метою голова трибуналу округу має, на прохання батька, ви­
дати ордер на арешт.

377. З досягненням дитиною 16-літнього віку і до її повно­
ліття або до звільнення її від влади батько може лише вимага­
ти позбавити дитину волі на період не більше 6 місяців; він
звертається до голови зазначеного трибуналу, який, обгово­
ривши питання з прокурором республіки, видає ордер про
арешт або відмовляє у ньому і може, у першому випадку,
скоротити термін ув'язнення, якого вимагає батько.

 

388. Неповнолітньою є особа тієї або іншої статі, яка ще не
досягла 21 року.

389. Батько у шлюбі є управляючим особистого майна його
неповнолітніх дітей. Він має дати звіт стосовно власності, якщо
мова йде про майно, на яке закон надає йому узуфрукт.

390. Після розірвання шлюбу, через природню або грома­
дянську смерть одного із подружжя, опіка над неповнолітні­
ми і не звільненими від влади дітьми належить, у відповід­
ності із законом, одному із батьків.                                 f\

Про різницю у майні.

516. Усе майно є рухомим або нерухомим. 102

у 517. Майно є нерухомим або за своєю природою, або за його призначенням, або внаслідок предмета, частиною якого воно є.

518. Земельні ділянки і будівлі є нерухомим майном за їх
природою.

519. Вітряні і водяні млини, закріплені на стовпах і тим
самим складають частину будівлі, є також нерухомим май­
ном за своєю природою.

520. Не зібраний врожай і фрукти на деревах є нерухо­
мим майном; з того моменту, як колоски зріжуть, а фрукти
зірвуть, хоча б й не було зібрано врожай, вони є рухомим
майном.

524. Предмети, які власник землі встановив на своїй ділянці для її обслуговування і експлуатації, є нерухомостями із-за їх призначення. Отже> нерухомостями, у відповідності з їх при­значенням, є такі предмети, які власник встановив на своїй ділянці для її обслуговування і експлуатації: тварини, люди для оброблення землі; землеробське знаряддя; семена, дані фермерам або особам, яким землю здано, з покладенням на них обов'язку віддавати частину врожаю; голуби у голуб'ят­нику; кролики у клітках; вулики; риба в ставках; преси, кот­ли, апарати для перегонки, бочки...

527. Майно є рухомим за його природою або за законом.

528. За своєю природою є рухомостями предмети, які мо­
жуть змінити своє місце знаходження, зокрема, коли вони
рухаються самі, як, наприклад, тварини, або ж коли вони
не можуть змінити свого місця самостійно, а тільки під
впливом сторонньої сили, як, наприклад, неживі предме­
ти.

529. Є рухомостями за законом зобов'язання і позови, що
мають предметом сплату грошових сум або (право на) рухомі
речі, акції або частки у фінансових, торговельних або про­
мислових компаніях, навіть якщо компаніям належало б не­
рухоме майно, зв'язане з цими підприємствами.

537. Приватні особи мають право вільного розпорядження майном, яке їм належить...

543. На майно можна мати або право власності, або просте право користування, або тільки право вимагати виконання земельних повинностей (сервітутів).

103

 

 

Про власність.

544. Власність є право користуватися і розпоряджатися ре­
чами найбільш абсолютним чином з тим, щоб користування
не було таким, яке заборонене законом або регламентами.

545. Нікого не можна змушувати поступитися своєю влас­
ністю, якщо це тільки не робиться з причин суспільної ко­
ристі і за справедливого і попереднього відшкодування.

546. Власність на річ, як рухому, так і нерухому, дає право
на все, що ця річ виробляє, і на те, що природньо або штучно
з'єднується з цією річчю як її невід'ємність. Це право нази­
вається «правом приєднання».

552. Власність на землю включає і власність на те, що зна­ходиться зверху, і на те, що внизу.

Власник може саджати, зводити будівлі на свій розсуд, за виключенням того, що встановлено у титулі «Про сервітути і земельні повинності».

Про різноманітні способи, якими насувається власність Загальні правила

711. Власність на майно набувається і передається шляхом
успадкування, дарування між живими або по заповіту у відпо­
відності із зобов'язаннями.

712. Власність набувається також шляхом приєднання або
включення до складу іншої речі і через давність.

713. Майно, яке не має господаря належить державі.

Про успадкування

718. Спадщина відкривається внаслідок природным смерті і внаслідок громадської смерті.

723. Закон регулює порядок успадкування між законними спадкоємцями; за їх відсутності майно переходить до поза­шлюбних дітей, потім до живого подружжя, а якщо таки> немає, до держави.

756. Позашлюбні діти не є спадкоємцями; закон надає ї\ право на майно померлих їх батька або матері лише у тома

104

•випадку, якщо вони були визнані у законному порядку. Про дарування між живими і заповіти

893. Розпоряджатися своїм майном без вигоди можна лише
через дарування між живими або через заповіт...

894. Дарування між живими є дія, через яку той, хто дарує,
позбавляє себе, реально і остаточно, подарованої речі на ко­
ристь обдарованого, який її приймає.

895. Заповіт є дія, через яку заповідач дає розпорядження
на той період, коли він уже помре, про все своє майно або
частину майна, і який він може відмінити.

913. Безкорисливе надання (майна) через укладення угод між живими або через заповіт не може становити більше по­ловини майна, яке належить особі, що робить розпоряджен­ня, якщо вона залишає після своєї смерті лише одну законну дитину; третини — якщо вона залишає двох дітей; чверті — якщо вона залишає троє або більшу кількість.

916. За відсутності висхідних і нисхідних безкорисливі на­дання, здійснені через угоди між живими або через заповітні акти, можуть вичерпувати усе майно.

Про договори або договірні зобов'язання узагалі

1101. Договір є угода, через яку одна або декілька осіб зобо­в'язуються один перед іншим або перед декількома іншими особами дати що-небудь, зробити що-небудь або не робити чогось.

1108. Чотири умови є суттєвими для дієвості угоди:

— згода сторони, яка зобов'язується;

— здатність укладати договір;

— певний предмет, що становить зміст зобов'язання;

— дозволене обгрунтування зобов'язання.

^! 1109. Дійсна згода відсутня, якщо вона була дана лише внас­лідок помилки або якщо вона була вирвана насильно, або обманом.

1115. Договір не може відхилятися з причини насилля, якщо, після того, як насилля припинилося, цей договір було схва­лено або прямо, або мовчазно, або через пропущення термі-

105

 

 

 

ну, встановленого законом для надання вимоги про віднов­лення.

1123. Будь-яка особа може укладати договори, якщо вона
не оголошена неспроможною у відповідності із законом.

1124. Неспроможними для укладення договору є: непов­
нолітні;

особи, позбавлені дієздатності;

(одружені жінки у випадках, зазначених у законі);

і узагалі усі ті, кому закон забороняє деякі договори.

1126. Предметом договору є те, що одна сторона зобов'я­зується дати, або те, що одна сторона зобов'язується зробити, або що вона зобов'язується не робити.

1131. Зобов'язання, яке не має основи або має неправдиву основу, або має недозволену основу, не може бути чинним.

1134. Угоди, укладені на основі закону, займають місце за­
кону для тих, хто їх уклав.

Вони можуть бути відмінені лише за взаємною згодою сторін або з причин, у відповідності з якими закон дозволяє відміну (зобов'язання).

Вони мають бути виконані добросовісно.

1135. Угоди зобов'язують не тільки до того, що у них закла­
дено, але й до усіх наслідків, які справедливість, звичай або
закон пов'язують з цим зобов'язанням, у відповідності з його
природою.

Про зобов'язання, які виникають без угоди

1382. Яка б то не була дія людини, яка спричиняє іншій збит­
ки, зобов'язує ту, з вини якої сталися збитки, відшкодувати їх.

1383. Кожен відповідальний за збитки, які він спричинив
не тільки своєю дією, але й своєю неохайністю або необе­
режністю.