Окремі норми Податкового кодексу України регулюють порядок стягнення податкового боргу шляхом внесення до суду органами державної податкової служби подань

У грудні 2010 року у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України Кодекс адміністративного судочинства України доповнено статтею 183-3, яка регулює особливості провадження у справах за зверненням органів державної податкової служби при здійсненні ними передбачених законом повноважень на підставі подання таких органів щодо:

1) зупинення видаткових операцій платника податків на рахунках платника податків;

2) підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків;

3) стягнення коштів за податковим боргом.

Провадження у справах, порушених за поданнями податкових органів, поданими на підставі статті 183-3 КАС України, є окремим видом судового провадження, відмінним від загального (позовного). Сторонами такого провадження, як випливає з частини сьомої статті 183-3 КАС України, є заявник (орган державної податкової служби, що вніс подання) та відповідач – платник податків, стосовно якого таке подання внесено.

Відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 183-3 Кодексу адміністративного судочинства України суд ухвалою відмовляє у прийнятті подання у разі, якщо з поданих до суду матеріалів вбачається спір про право. Відмова у прийнятті подання унеможливлює повторне звернення заявника з таким самим поданням. Заявник у цьому випадку має право звернутися з тими самими вимогами до суду в загальному порядку.

Вищий адміністративний суд України у листі від 02.02.2011  N149/11/13-11 звернув увагу на те, що спір про право наявний у разі, коли платник податків висловлює незгоду з рішенням податкового органу, що було підставою для виникнення обставин для внесення відповідного подання. Наприклад, платником податків оскаржено до суду рішення про застосування адміністративного арешту (пункт 94.11. статті 94 Податкового кодексу України); оскаржено податкове повідомлення-рішення, яке покладено в основу податкового боргу, що стягується шляхом внесення подання, тощо. При цьому незгода платника податків із рішеннями податкових органів щодо застосування спеціальних заходів, згаданих у статті 183 з позначкою 3 Кодексу адміністративного судочинства України, може підтверджуватися не лише зверненням із відповідним адміністративним позовом. Суд може встановити наявність спору також із змісту заперечень платника податків, стосовно якого внесено подання. Зокрема, платник податків може заперечувати розмір податкового боргу, що стягується, або факт узгодження податкових зобов’язань, з яких виник податковий борг; склад майна, щодо якого застосовується адміністративний арешт; заперечувати наявність податкового боргу, у зв’язку з яким накладено адміністративний арешт, або законність проведення перевірки, недопущення до якої призвело до застосування адміністративного арешту, тощо.

Слід ураховувати, що в Податковому кодексі України розрізняється процедура стягнення коштів за податковим боргом і процедура погашення всієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі.

Відповідно до абзацу першого пункту 95.3. статті 95 Податкового кодексу України стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, які обслуговують такого платника податків, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання органам державної податкової служби, у розмірі суми податкового боргу або його частини.

Зазначена норма Податкового кодексу України кореспондує з пунктом третім частини першої статті 183-3 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якого провадження у справах за зверненням органів державної податкової служби при здійсненні ними передбачених законом повноважень здійснюється на підставі подання таких органів щодо стягнення коштів за податковим боргом.

У листі від 22.04.2011 N571/11/13-11 Вищий адміністративний суд України звернув увагу на те, що вирішення справ за позовом податкового органу про стягнення податкового боргу з платника податків – фізичної особи повинно здійснюватися за загальними правилами позовного провадження. Звернутися з поданням у порядку статті 183-3 Кодексу адміністративного судочинства України в розглядуваному випадку податковий орган не має права.

Це випливає з аналізу норм Податкового кодексу України. Так, відповідно до пункту 87.11. статті 87 Податкового кодексу України орган стягнення звертається до суду з позовом про стягнення суми податкового боргу платника податку – фізичної особи. Стягнення податкового боргу за рішенням суду здійснюється державною виконавчою службою відповідно до закону про виконавче провадження.

Процедура стягнення податкового боргу з боржника - юридичної особи передбачена ст. 95 ПК України. Стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання органам державної податкової служби, у розмірі суми податкового боргу або його частини.

У разі, якщо вжитими заходами не погашено увесь борг платника перед бюджетом, орган державної податкової служби звертається до суду щодо
надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі.

Рішення суду щодо надання вказаного дозволу є підставою для
прийняття органом державної податкової служби рішення про погашення усієї суми податкового боргу. 

Законом України «Про прокуратуру» та процесуальним законодавством не передбачені повноваження прокурора на звернення до суду з поданнями, не передбачає це і Податковий кодекс України. Ураховуючи це, прокурорам рекомендується з такими поданнями до суду не звертатись, а витребовувати інформацію про їх внесення (кількість, сума) податковим органом та результати розгляду судом. Дану інформацію використовувати при оцінці стану законності в регіоні. 

Водночас  прокурори можуть звертатися до суду з позовами про стягнення з розрахункових рахунків боржників заборгованості з податкових платежів та про стягнення податкового боргу з платника податків – фізичної особи.

У процесі судового розгляду справи представник прокуратури разом з представниками органів ДПС:

• бере участь у судових засіданнях, здійснює правове супроводження розгляду справи, забезпечує виконання вимог суду, подає відповідні процесуальні документи до суду та додаткові докази з метою захисту інтересів органів ДПС у суді, ознайомлюється з матеріалами судової справи, протоколами судових засідань;

• аналізує рішення (у разі, коли позов задоволено) або (у разі, коли у задоволенні позову відмовлено повністю або частково) вживає заходів щодо подальшого оскарження рішення суду до вищестоящих судових органів;

• за наявності підстав здійснює підготовку, оформлення та узгодження з керівником заяви про перегляд рішення, ухвали, постанови у судовій справі зазначеної категорії за нововиявленими обставинами.

     Відповідно до ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Таким чином, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Зокрема, це стосується позивача (органу ДПС), який повинен довести обґрунтованість вимог про стягнення податкового боргу за рахунок майна платника податків та обґрунтованість розміру податкового боргу, що підлягає стягненню.