Загальні правила цитування та посилання на використані джерела

При написанні курсової роботи студент повинен давати посилання на джерела, матеріали або окремі результати які наводяться в курсовій роботі. Такі посилання дають змогу відшукати документи і перевірити достовірність відомостей про цитування документа, дають необхідну інформацію щодо нього, допомагають з'ясувати його зміст, мову тексту, обсяг. Якщо використовують відомості, матеріали з монографій, оглядових статей, інших джерел з великою кількістю сторінок, тоді в посиланні необхідно точно вказати номери сторінок, таблиць, на які надане посилання в курсовій роботі.

Посилання можуть подаватися в один із таких способів за вибором автора курсової роботи:

1) посторінково, під короткою горизонтальною рискою в кінці сторінки і нумеруються арабськими цифрами (Додаток 4). При посиланні на книгу наводять відомості про автора, назву, місце та рік видання, вказують сторінку, яку цитують. Видавництво, кількість сторінок в книзі не вказується. При посиланні на статтю з журналу чи газети наводяться всі елементи її бібліографічного опису та сторінки, яку цитують.

2) у вигляді посилань на поданий в кінці курсової роботи список використаної літератури. Безпосередньо за текстом, якого стосується посилання, проставляються в квадратних дужках номер джерела за списком літератури та номери сторінок в ньому, на яких викладено відповідні думки, дані тощо. [16, С. 125] – де число "16" - номер під яким розміщено зазначену роботу у списку використаної літератури, а число "125" – номер сторінки на якій викладено дані. Тобто у посиланнях обов`язково вказують сторінку, яку цитують.

Посилання на ілюстрації курсової роботи вказують порядковим номером ілюстрації, наприклад, "рис. 1.2".

На всі таблиці курсової роботи повинні бути посилання в тексті, при цьому слово "таблиця" в тексті пишуть скорочено, наприклад: "...в табл. 1.2". У повторних посиланнях на таблиці та ілюстрації треба вказувати скорочено слово "дивись", наприклад: "див.табл.1.3".

Для підтвердження власних аргументів посиланням на авторитетне джерело або для критичного аналізу того чи іншого друкованого твору слід наводити цитати. Науковий етикет вимагає точно відтворювати цитований текст, бо найменше скорочення наведеного витягу може спотворити зміст, закладений автором.

Загальні вимоги до цитування

Цитуючи, потрібно дотримуватися кількох формальних правил:

1. Цитата повинна бути дослівною.

2. Цитата не повинна бути надто довгою.

3. Цитата повинна подаватися у лапках і супроводжуватися посиланням на джерело у примітці.

4. Вилучення певних фрагментів, яке дозволяє уникнути довгого цитування, позначається трикрапкою -.... Три крапки використовуються в разі неповного цитування речення на його початку, всередині, наприкінці.

 

Цитати, які є незавершеним реченням, граматично узгоджуються із авторським текстом. Цитата у тексті курсової роботи може подаватися у прямій або непрямій формі:

· пряма форма цитування: Фрицький О.Ф. писав: “ Конституційне право має більш вузьку, специфічну сферу регулювання – сферу відносин безпосередньо політичного характеру ”.

· непряма форма цитування:. Ж.-Ж. Руссо вважав, що основою будь-якої законної влади є згода людей, виявом чого виступає суспільний договір.

Під час цитування у непрямій формі в самому реченні дається вказівка на авторство, а далі розкривається зміст думки. Коли автор посилається на одне джерело, але наводить з нього кілька цитат, то у кожному наступному випадку можна вказувати “там само” та номер сторінки, з якої цитується матеріал.

Перефразовування, переказування, як правило, становить матеріал для більшої частини тексту курсової роботи. Це означає, що вже на етапі нотаток студент (слухач) починає писати текст своєї праці. У цьому випадку він намагається передати думку автора якнайближче до оригіналу, але використовуючи власну лексику. Вдаючись до цього способу, потрібно визнати авторство ідеї за допомогою примітки. Кроки, які дозволяють адекватно передати думки чужого тексту і при цьому уникнути плагіату є наступними:

- виділити основні ідеї;

- змінити структуру речень;

- використовувати синоніми або слова з подібним значенням, змінювати форми слів.

Узагальнення дозволяє одним реченням передати зміст цілого розділу або цілої авторської праці.

За допомогою перефразовування, узагальнення чи цитування праць інших авторів, автор курсової роботи повинен висловити власну позицію. Таким чином, чужі тексти використовуються для того, щоб підтвердити власну думку, проілюструвати власну позицію, протиставити її думці авторитетів чи продемонструвати слабкість аргументації опонентів. Слід постійно стежити за тим, щоб власна думка не змішувалась у тексті із цитованою. Дослівне запозичення чужого тексту, яке не супроводжується посиланням на джерело, називається плагіатом і суворо карається у науковому середовищі

Оформлення списку використаних джерел

Список використаних джерел - елемент бібліографічного апарату, котрий містить бібліографічні описи використаних джерел і розміщується після висновків. Бібліографічний опис складають безпосередньо за друкованим твором або виписують з каталогів і бібліографічних покажчиків повністю без пропусків будь-яких елементів, скорочення назв і т. ін.

Джерела треба розміщувати в алфавітному порядку прізвищ перших авторів або заголовків. До списку вносяться всі використані джерела при написанні курсової роботи, з зазначенням повних бібліографічних записів джерел: автор, назва книги (статті), видавництво (назва журналу), рік видання, обсяг книги (номер журналу), кількість сторінок.

Додатки

Додатки повинні починатися з нової сторінки. Додаток повинен мати заголовок, надрукований вгорі жирним шрифтом малими літерами з першої великої симетрично відносно тексту сторінки. В правому верхньому куті над відповідним заголовком друкується слово «Додаток» і його порядковий номер.

Наприклад: Додаток 1