Тексти першоджерел по релігієзнавству

Текст 1.1.

БІБЛІЯ.

СТАРИЙ ЗАПОВІТ. ПРИПОВІСТКА ПРО АВРААМА ТА ЙОГО СИНА І САКА

Буття 17

1. І був Аврам віку дев'ятидесяти літ і дев'яти літ. коли явився Господь Аврамові та й промовив до нього: Я Бог Всемогутній! Ходи перед лицем Моїм, і будь непорочний!
2.І дам Я Свого заповіта поміж Мною та поміж тобою, і дуже-дуже розмножу тебе.
З. І впав Аврам на обличчя своє, а Бог до нього промовляв, говорячи:
4. Я, ось Мій заповіт із тобою, і станеш ти батьком багатьох народів.
5. І не буде вже кликатись ім'я твоє: Аврам, але буде ім'я твоє: Авраам, бо вч й н ив Я тебе батьком багатьох народі в.
6. І вчиню Я тебе дуже—дуже плідним, і вчиню, щоб вийшли з тебе народи, і царі з тебе вийдуть.
7. І Я складу заповіта Свого поміж Мною тапоміж тобою, і поміж твоїм потомством по тобі на їхні покоління на вічний заповіт, що буду Я Богом для тебе й для нащадків твоїх по тобі.
8. І дам Я тобі та потомству твоєму по тобі землю скитання твого, увесь Край ханаанський, на вічне володіння, і Я буду їм Богом.
9. І сказав Авраамові Бог: А ти заповіта Мого стерегтимеш, ти й потомство твої по тобі в їхніх поколіннях.
10. То Мій заповіт, що його ви виконувать будете, поміж Мною й поміж вами, і поміж потомством твоїм по тобі: нехай кожен чоловічої статі буде обрізаний у вас.
11. І будете ви обрізані на тілі крайньої плоті вашої, і стане це знаком заповіту поміж Мною й поміж вами.
16. І поблагословлю Я її, і теж з неї дам сина тобі. І поблагословлю Я ЇЇ, і стануться з неї народи, і царі народів будуть із неї.
17. І впав Авраам на обличчя своє, і засміявся. І подумав він у серці своїм: Чи в столітнього буде народжений, і чи Сарра в віці де-в'ятидесяти літ уродить?
18. Адо Бога сказав Авраам: Хоча б Ізмаїл жив перед лицем Твоїм!
19. Богже сказав: Але Сарра, твоя жінка, сина породить тобі, ати назвеш ім'я йому І сак. І Свого заповіта з ним Я складу, щоб був вічний заповіт для нащадків його по нім.

Буття 21

2. І Сарра зачала, і породила сина Авраамові в старості його на означений час, що про нього сказав йому Бог.
З. І назвав Авраам ім 'я синові своєму, що вродився йому, що Сарра йому породила: Ісак.
4. І обрізав Авраам Ісака, сина свого, коли мав він вісім день, як Бог наказав був йому.
5. А Авраам був віку ста літ, як уродився йому Ісак, син його.

Буття 22

1. І сталось після цих випадків, що Бог випробовував Авраама. І сказав Він до нього: Аврааме! А той відказав: Ось я!
2. І промовив Господь: Візьми свого сина, свого одинака, що його полюбив ти, Ісака, та й піди собі до краю Морія, і принеси там його в цілопалення на одній із тих гір, що про неї скажу тобі.
З. І встав Авраам рано вранці, і свого осла осідлав; і взяв із собою двох слуг та Ісака, сина свого, і для цілопалення дров нарубав. І встав, і пішов він до місця, що про нього сказав йому Бог.
4. А третього дня Авраам звів очі свої, та й побачив те місце здалека.
5. І сказав Авраам своїм слугам: Сідайте собі тут з ослом, а я й хлопець підем аж туди, і поклонимося, і повернемося до вас.
6. І взяв Авраам дрова для цілопалення, і поклав на Ісака, сина свого, і взяв в свою руку огонь та ножа, і пішли вони разом обоє.
7. І сказав Ісак до Авраама, свого батька, говорячи: Батьку мій! А той відказав: Осья, сину мій! І промовив Ісак: Ось огонь та дрова, а де ж ягня на цілопалення?
8. І відказав Авраам: Бог нагледить ягня Собі на цілопалення, сину мій! І пішли вони разом обоє.
9. І вони прийшли до місця, що про нього сказав йому Бог. І збудував там Авраам жертівника, і дрова розклав, і зв'язав Ісака, сина свого, і поклав його на жертівника над дровами.
10. І простяг Авраам свою руку, і взяв ножа, щоб зарізати сина свого...
11. Та озвався до нього Ангол Господній із неба й сказав: Аврааме, Аврааме! А той відізвався: Осья!
12. І Ангол промовив: Не витягай своєї руки до хлопця, і нічого йому не чини, бо тепер Я довідався, що ти богобійний, і не пожалів для Мене сина свого, одинака свого.
13. А Авраам звів очі свої та й побачив, аж ось один баран зав'яз у гущавині своїми рогами. І пішов Авраам, і взяв барана, і приніс його на цілопалення замість сина свого.

Текст 2.1.

У.ДЖЕЙМС. СТАВЛЕННЯ ФІЛОСОФІЇ ДО РЕЛІГІЇ

За своєю сутністю релігія це — окреме явище, що має тільки індивідуальне значення і як таке не піддається об'єктивному формулюванню. Звичайно, спроби зодягнути зміст і сенс релігії у філософську форму ніколи, ймовірно, не припиняться, тому що це прагнення занадто глибоко закладено в природу людського розуму; але ці спроби мають для релігії лише другорядне значення і не можуть ані додати їй авторитетності, ані дати санкції вірогідності тим почуттям, на яких вона заснована і з яких релігійні люди черпають свої спонукання і свою впевненість в об'єктивній істинності їхньої віри... Я справді думаю, що почуття є найглибше джерело релігії, а філософські і богословські побудови є тільки вторинною надбудовою, подібною до перекладу оригіналу на чужу мову.

Називаючи їх так, я розумію під цим, що у світі, де зовсім були відсутні б релігійні почуття, не могло б жодним чином утворитися філософське богослов'я. Я глибоко сумніваюся в тому, що безпристрасне, інтелектуальне споглядання світу могло б створити — без допомоги почуття внутрішньої розгубленості і жаги спасіння, з одного боку, й містичних переживань — з другого, ті системи релігійної філософії, що існують у даний час. Люди почали б з анімістичного пояснення явищ природи і потім спростували б їх за допомогою наукових методів, як це і сталося в дійсності. У науці вони зібрали б тільки певну кількість психологічних спостережень, як це роблять і тепер. Але в них не було би спонукання прийти до вищих спекуляцій догматичного або ідеалістичного богослов'я. Ці спекуляції, по-моєму, слід назвати надвіруваннями, тобто надбудовами, створеними розумом на фундаменті, що був раніше закладений почуттям.
Але установивши, що фундамент релігійної філософії закладений почуттям, ми повинні визнати, що філософія опрацьовує більш високим способом матеріал, доставлений ним. Почуття обмежене і сліпе; воно не здатне скласти звіт в самому собі. Воно заспокоюється на тому, що його досягнення таємничі і загадкові, відмовляється виправдувати їх раціонально і нерідко охоче дозволяє їм бути суперечливими і безглуздими. Філософія ставиться до цих питань зовсім інакше. Вона прагне відвоювати в таємниці і суперечливості всякий клаптик знання, якого вона стосується. Найвищий свій ідеал розум завжди бачив у звільненні свого царства від темних і хистких особистих переконань і в досягненні об'єктивної істини, обов'язковоїдля кожної мислячої людини. Звільнення релігії від її недоцільного і нераціонального індивідуального характеру, додання написаним нею шляхам до спасіння загального значення і визнання — така вічна задача розуму. (Пер. укр. авт.).