2018-02-14
238
Буддизм виник між 500-600 рр. до н. е. в Індії, його засновник – принц із племені шак’їв Сіддхартха Гаутама на прізвисько «Будда», що в перекладі означає: «освітлений віщими знаннями». Гаутама з дитинства був оточений розкішшю та турботою, але він ніколи не бачив людського страждання, тому коли одного разу під час прогулянки принц побачив поховальну процесію, тяжко хвору людину, немічного старого та аскета, він полишає отчий дім, молоду дружину та сина і стає монахом, щоб власноруч знайти шлях порятунку від страждань. Врешті-решт він досягає просвітлення і сам стає вчителем, щоб проповідувати іншим шлях звільнення від страждань, який він відкрив. Впродовж майже сорока років Будда, оточений учнями, ходив горами й долинами, проповідуючи своє вчення. Помер Будда, згідно з легендами у 80-літньому віці у той самий день, в який народився і отримав прозріння, у день травневого повномісяччя. Вже після смерті Будди його послідовники почали покланятися йому як богу. В первісному буддизмі було відсутнє таке поняття як бог: Будда ніколи не називав богом сам себе, говорячи, що він є лише вчителем, який показав шлях звільнення від страждань. Також Будда нічого не проповідував про будь якого бога взагалі, але і не заперечував, що той в принципі може існувати. Будда казав, що людині не дано знати є бог, чи ні, бо пізнавальні здібності людини занадто обмежені для того, щоб мати певне знання про це.
Сутність вчення Будди розкривають «чотири святі істини» та «святий восьмирічний шлях», які, згідно з переданням, він сам проголосив на своїй першій проповіді:
Чотири святі істини:
1. Жити – значить страждати;
2. Причина страждань – наші бажання;
3. Для звільнення від страждань, необхідно позбавитись своїх бажань;
4. Щоб позбавитись від бажань треба дотримуватись «восьмирічного шляху» Будди.
Восьмирічний шлях:
1. Вірне світосприйняття (розуміння чотирьох святих істин);
2. Вірне прагнення (бажання діяти згідно з чотирма святими істинами);
3. Вірне мовлення (уникнення брехні, грубощів, наклепів тощо);
4. Вірні діяння (не наносити шкоди живим істотам);
5. Вірний спосіб життя (добувати хліб насущний чесним шляхом);
6. Вірні зусилля (наполегливість у боротьби з поганими впливами);
7. Вірне розуміння (постійна відчуженість від всіх мирських прихильностей);
8. Вірне зосередження (досягнення внутрішнього спокою, повної незворушності).
Згідно з вченням Будди, яке записане його учнями в книзі «Тріпітака» (в перекладі «три кошика»), все існуюче, у тому числі і людина, складається з «дхарм» - простих елементів, що постійно змінюються і утворюють різні комбінації. Людина також є лише комбінацією елементів-дхарм, але тільки вона здатна зруйнувати окови «сансари», тобто вічного колеса перероджень, та закон «карми», згідно з яким все живе повинно після своєї смерті народжуватись знову тільки в інших тілах. Увесь ланцюг перероджень в інших тілах залежить від того як поводила себе людина, коли вела свідоме життя: була вона доброю, чи лихою, бо чим зліше була людина, тим більш небажане тіло вона отримає після смерті (наприклад, комахи, чи плазуна). Взагалі смерть, згідно з вченням буддизму, не позбавляє від мук життя, вона сама є стражданням і призводить до переродження у іншому тілі та подальшого страждання. І оскільки земне буття є майже безперервним стражданням, метою людського існування є, дотримуючись вчення Будди, спочатку отримати «бодхі», тобто просвітлення, а потім досягти «нірвани» (в перекладі «вгасання»), тобто абсолютного спокою, небуття; і, таким чином, перервати ланцюг безкінечних перероджень.
Для досягнення кінцевої мети всього життя, буддист повинен дотримуватись певних моральних заповідей («панчашила»). Моральні заповіді буддизму носять характер заборон: 1) не вбивати жодної живої істоти («ахімса»), 2) не брати чужої власності, 3) не торкатися чужої дружини, 4) не говорити неправди, 5) не їсти м’яса та не пити вина. Взагалі послідовники Будди не повинні платити злом на зло, захищати інших від насильства, мститися за несправедливість. Буддист спокійно, терпляче ставиться до зла, ухиляючись лише від співучасті в ньому. Положення буддизму про непротивлення злу насильством, заклики до терпіння примиряють віруючу людину з її долею, роблять її пасивною та покірною.
Єдиний культ буддизму (культ (від лат. «поклоніння, вшанування») – це відособлена релігійна група зі своїм унікальним віровченням) поділяється на чотири різних школи або течії: «Махаяна» (в перекладі – «Велика колісниця), «Хінаяна» («Мала колісниця»), Ламаїзм або тібетський буддизм та «Дзен» (у перекладі – «споглядання»), або «Чань» буддизм.
БуддизмМахаяни або «широкої течії» ґрунтується на вірі в те, що стати просвітленим та врятуватись може кожен, незважаючи на те, чи є він ченцем, чи ні. Основу релігійної організації буддизму Махаяни складає група віруючих мирян, очолюваних ченцем, які групуються навколо певного храму. Їхні головні релігійні обов’язки – виконувати п’ять моральних заборон і жертвувати на користь чернечої громади.
Хінаяна або чернечий буддизм заперечує можливість досягнення просвітлення та спасіння у миру, вважається, що тільки справжній аскет може вибороти стан Будди та увійти в нірвану. Життя ченців Хінаяни досить суворе: вони носять тільки простий одяг, їдять раз на добу, тяжко працюють, багато часу присвячують молитвам та медитації.
Ламаїзм або тібетський буддизм сформувався протягом VII – IX ст. на території Тибету. Ламаїзм («лама» - це чернець) надає Будді атрибути вищого божества, творця «істинної сутності світу». Ламаїзм – політеїстична релігія (тобто релігія «багатьох богів»), її пантеон включає до себе «будд», «ідамів» (божества-охоронці), «джармапалів» (захисники віри) та інші божества. Без вчення Будди неможливе спасіння, вчить ламаїзм, але вірно викласти це вчення може лише лама, чия допомога є необхідною умовою досягнення блаженства і позбавлення гріхів. Шанування лами розглядається як шанування самого Будди. Глава всіх тібетських буддистів - «панчен-лама», він вважається живим буддою Амітабхи, другим по значущості є «далай-лама», тобто вищий лама, який шанується як земне втілення божественного вчителя Бодхисатви-Авалокі-Швари.
Дзен-буддизм, згідно з переказами, виник завдяки індійському монаху за ім’ям Бодхідхарма, який у 520 р. прибув до Китаю і заснував там особливу «езотеричну», тобто призначену лише для вузького кола «посвячених», школу буддизму. Ця школа отримала назву «чань» (на японській мові – «дзен»), що походить від індійського слова «дх’яна» - «споглядання». Дзен-буддизм відрізняється від інших течій буддизму, насамперед, тим, що в ньому більше уваги приділяється містичним елементам: вважається, що найкращою формою передавання знання є не проповідь, а пробудження вищих внутрішніх почуттів («від серця до серця»), завдяки якому людина може отримати раптове просвітлення, прозріння істини. Основною формою організації дзен-буддизму є чернечий монастир, в якому крім фізичної праці та медитації обов’язковим є дотримання складного ритуалу, що супроводжується великою кількістю дій символічного змісту. Також в монастирях дзен-буддизму щомісячно протягом 7-8 днів проходять обов’язкові духовні сесії, під час яких ченці по 17-18 годин на добу займаються медитацією. Їхня мета – досягти високого ступеня зосередження, втратити відчуття особистого «я» і зануритися у абсолютне «бездум’я», віддатися «Пустоті» й «Абсолютному Небуттю». (До речі відомий за фільмами та оповіданнями Шаолінський монастир, в якому народилась унікальна система бойових мистецтв, – це монастир саме дзен-буддизму).
Наприкінці 50-х років ХХ ст. буддизм, переважно у формі дзен, набув популярності також в Європі та Америці. Різноманітні течії «битніків» та «хіпі» вбачали в ньому ідейне виправдання морального нігілізму, побутової розпусти, повну зневагу до соціальних обов’язків. У той самий час інтелігенція намагалась в цій модній течії знайти ефективний засіб психотерапії, здатний послабити тиск «безглуздого світу», альтернативу світській європейській культурі, що знаходилася в кризі. І нарешті свою роль відіграла добре поставлена реклама, яка подавала вчення та практику буддизму як панацею від усіх хвороб сучасного світу.
