2018-02-20
476
Вивчаючи тему, особливу увагу слід приділити теоретичним засадам, а саме економічній сутності й формам реалізації реальних інвестицій.Економічна діяльність окремих суб’єктів господарювання і країни загалом значною мірою характеризується обсягом і формами здійснюваних інвестицій. У загальноприйнятому трактуванні інвестиції — це вкладення коштів в основний капітал з метою отримання прибутку. Часто поняття «інвестиції» трактують ширше — як грошові, майнові, інтелектуальні цінності, що вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності з метою отримання прибутку чи досягнення соціального ефекту. Саме таке тлумачення цього поняття наведене й у Законі України «Про інвестиційну діяльність» від 18 вересня 1991 р.
Інвестиції в об’єкти підприємницької діяльності здійснюються в різних формах. З метою обліку, аналізу та планування інвестиції класифікують за такими ознаками [3]:
1. За об’єктами вкладання коштів — виділяють реальні та фінансові інвестиції. Реальні інвестиції — це вкладення коштів у реальні активи, як матеріальні (будівлі, споруди, обладнання, приріст матеріально-виробничих запасів), так і нематеріальні (ліцензії, патенти, право користування природними ресурсами, «ноу-хау» тощо). До нематеріальних реальних інвестицій також відносять вкладення коштів у наукові дослідження та реалізацію їх результатів, які називаються інноваціями. Під фінансовими інвестиціями розуміють вкладення коштів у різні фінансові інструменти (активи), серед яких найвагомішурольвідіграють цінні папери, зокрема акції та облігації;
2. За характером участі в інвестуванні — розрізняють на прямі та непрямі інвестиції. Під прямими інвестиціями розуміють безпосередню участь інвестора у виборі об’єктів інвестування та вкладання коштів. Непрямі інвестиції передбачають вкладання коштів через опосередкованих осіб (інвестиційних та інших фінансових посередників);
3. За періодами інвестування — інвестиції поділяють на: короткотермінові, що передбачають вкладання коштів в об’єкти на період переважно не більше одного року (наприклад, короткотермінові депозитні вклади, короткотермінові ощадні сертифікати, облігації, казначейські зобов’язання тощо); середньотермінові з періодом інвестування від одного до трьох років (наприклад, облігації підприємств, депозитні вклади з відповідним терміном функціонування або реальні інвестиції в швидкоокупні проекти); довготермінові з періодом інвестування понад три роки (довготермінові облігації, казначейські білети та реальні інвестиції в проекти з відповідним терміном функціонування); безтермінові інвестиції з невизначеним терміном вкладення (наприклад, акції підприємств, нерухомість, антикваріат тощо);
4. За формами власності інвестиційних ресурсів — вирізняють інвестиції: приватні, здійснювані громадянами, недержавними підприємствами, господарськими товариствами, а також громадськими та релігійними організаціями; державні, здійснювані органами влади та управління державою за рахунок коштів бюджетів, позабюджетних фондів, позичкових коштів, а також державними підприємствами та установами за рахунок власних і позичених коштів, та спільні, здійснювані громадянами та юридичними особами певної країни і чужоземних держав;
5. За територіальною ознакою — інвестиції внутрішні, іноземні та закордонні. Під внутрішніми інвестиціями розуміють вкладення коштів в об’єкти інвестування, розміщені в територіальних межах певної країни. Іноземні інвестиції — вкладання капіталу іноземними юридичними і фізичними особами й іноземними державами, міжнародними урядовчими і неурядовими організаціями.
Закордонні — вкладення коштів в об’єкти інвестування за межами території даної держави.
Розглянута класифікація (рис. 4.1) відбиває лише найсуттєвіші ознаки інвестицій. Вона може бути поглиблена залежно від підприємницьких чи дослідницьких цілей.
Рис. 4.1. Класифікація інвестицій за окремими ознаками
Дещо з іншого погляду класифікують інвестиції В.Я. Шевчук і П. С. Рогожин. Основними параметрами наведеної у [13] класифікації є:
1. Рівень правочинності прийняття рішень про інвестування. За цією ознакою інвестиції поділяють на: центральні, або держбюджети, — фінансуються з державного бюджету і призначені для розвитку окремих галузей економіки держави чи для реалізації окремих великих соціально-економічних програм; місцеві — фінансуються з бюджетів органів місцевого самоуправління; інвестиції підприємств, які реалізуються з прибутку та коштів амортизаційного фонду підприємства; іноземні інвестиції — інвестиції, джерело надходження яких знаходиться за межами території держави;
2. Характер об’єктів капітальних вкладень: інвестиції у сфери виробництва, транспорту, комунального господарства тощо;
3. Матеріально-технічний зміст інвестицій — це частина видатків інвестора, пов’язана з:
― виконанням будівельно-монтажних робіт;
― придбанням обладнання та його монтажем;
― пусконалагоджувальними роботами;
4. Взаємозв’язки інвестицій за цією ознакою інвестиції поділяють на:
― основні, які реалізуються безпосереднього для досягнення поставленої в ході інвестування мети (спорудження конкретного об’єкта, придбання нових технологій тощо);
― супутні — виконують допоміжну роль у реалізації основних інвестицій (наприклад, будівництво житлового масиву паралельно зі спорудженням автозаводу);
― спільні — реалізуються двома чи декількома інвесторами для досягнення єдиної мети (наприклад, участь кількох інвесторів у спорудженні капіталомісткого промислового об’єкта з метою спільної експлуатації та отримання прибутку);
5. Вплив на зростання продуктивності та розвиток технологій — виокремлюють інвестиції, метою яких є:
― збільшення обсягів виробництва;
― оновлення технологій;
― поліпшення якості продукції;
― зниження витрат на виробництво продукції тощо.
Капітальне будівництво як форма реалізації інвестиційних проектів. Відповідно до реальних інвестицій понятійні межі інвестиційного процесу окреслюються лише інвестиціями, що спрямовуються на речові елементи основного капіталу. Вони пов’язані зі створенням нових, реконструкцією та розширенням й технічним переобладнанням наявних підприємств і реалізуються в процесі капітального будівництва. Тобто мова йдеться про так звані реальні інвестиції.
Чинними нормативними документами регламентовано загальні визначення понять «нове будівництво», «розширення підприємства», «реконструкція підприємства» і «технічне переобладнання підприємства».
Нове будівництво — це будівництво комплексу об’єктів основного, підсобного та обслуговуючого призначення новостворюваних підприємств, будівель і споруд, а також філіалів та окремих виробництв, які після введення в експлуатацію перебуватимуть на самостійному балансі. Таке будівництво, як правило, здійснюється на нових майданчиках з метою створення нової виробничої потужності. Якщо будівництво підприємства чи споруди передбачено здійснювати чергами, то новими вважають першу і наступні черги до введення в дію всіх запроектованих потужностей. Новим є також будівництво на новому майданчику підприємства такої самої або більшої потужності (продуктивності, пропускної спроможності, об’єму будинку чи споруди) замість ліквідованого підприємства, подальшу експлуатацію якого за технічними та економічними умовами визнано недоцільною, а також у зв’язку з необхідністю, викликаною виробничо-технологічними або санітарно-технічними вимогами.
Розширення наявних підприємств — будівництво додаткових виробництв на наявному підприємстві (споруді), а також будівництво нових і розширення наявних цехів і об’єктів основного, підсобного та обслуговуючого призначення на території наявних підприємств або прилеглих до них майданчиках з метою створення додаткових чи нових виробничих потужностей.
Розширення наявних підприємств може передбачати будівництво в складі їх філій і виробництв, які після введення в експлуатаціюне матимуть самостійного балансу. Якщо в процесі проектного опрацювання з’ясовується, що поряд із розширенням підприємства необхідна та економічно доцільна реконструкція діючих цехів і об’єктів основного, підсобного та обслуговуючого призначення, відповідні роботи та витрати включають до проекту на розширення підприємства, але виділяють у зведеному кошторисному розрахунку окремим рядком.
До реконструкції наявних підприємств відносять переобладнання цехів та об’єктів основного, підсобного й обслуговуючого призначення, як правило, без розширення будівель і споруд основного призначення; воно пов’язане з удосконаленням виробництва і підвищенням його техніко-економічного рівня на основі досягнень науково-технічного прогресу і здійснюється за комплексним проектом на реконструкцію підприємства загалом з метою збільшення виробничих потужностей, поліпшення якості та зміни номенклатури продукції в основному без збільшення чисельності працівників з одночасним поліпшенням умов їхньої праці та охорони довкілля.
За реконструкції діючих підприємств може здійснюватися:
· розширення окремих будівель і споруд основного, підсобного й обслуговуючого призначення у випадках, коли нове високопродуктивне і досконаліше за технічними показниками обладнання не може бути розміщене в наявних будівлях;
· будівництво нових і розширення існуючих цехів та об’єктів підсобного й обслуговуючого призначення з метою ліквідації диспропорцій;
· будівництво нових будівель і споруд того ж призначення замість ліквідованих на території діючого підприємства, що їх подальшу експлуатацію за технічними та економічними умовами визнано недоцільною.
Реконструкція має забезпечувати:
― підвищення виробничої потужності підприємства, насамперед за рахунок усунення диспропорцій у технологічних ланках;
― упровадження маловідходної, безвідходної технологій і гнучких виробництв;
― скорочення кількості робочих місць;
― підвищення продуктивності праці;
― зниження матеріаломісткості виробництва і собівартості продукції;
― підвищення фондовіддачі та поліпшення інших техніко-економічних показників наявного підприємства.
Технічне переобладнання наявних підприємств — це комплекс заходів з підвищення техніко-економічного рівня окремих виробництв, цехів і ділянок на основі впровадження передової техніки і технології, механізації та автоматизації виробництва, модернізації та заміни застарілого й фізично спрацьованого устаткування продуктивнішим, новим, а також з удосконалення загальнозаводського господарства і допоміжних служб. Технічне переобладнання здійснюють за проектами й кошторисами на окремі об’єкти або види робіт, які розробляють за єдиним техніко-економічним обґрунтуванням, здебільшого без розширення виробничих площ.
Мета технічного переобладнання — інтенсифікація виробництва, збільшення виробничих потужностей, випуску продукції та поліпшення її якості поряд із забезпеченням зростання продуктивності праці, скорочення робочих місць, зниження матеріаломісткості й собівартості продукції, економії матеріальних і паливно-енергетичних ресурсів, поліпшення інших техніко-економічних показників роботи підприємства. Під час технічного переобладнання наявних підприємств можуть здійснюватися: додаткове встановлення на існуючих виробничих площах обладнання і машин; упровадження автоматизованих систем управління і контролю, радіо, телебачення та інших сучасних технічних засобів управління виробництвом; модернізація й технічна перебудова природоохоронних об’єктів, опалювальних і вентиляційних систем; приєднання підприємств, цехів та установок до централізованих джерел тепло- та електропостачання. При цьому допускаються часткова перебудова (посилення конструкцій, що несуть навантаження, заміна перекриттів, зміна планування будівель і споруд та ін.), та розширення наявних основних виробничих будівель і споруд відповідно до габаритів розміщуваного нового устаткування, а також розширення наявних або будівництво нових об’єктів підсобного та обслуговуючого призначення (наприклад, об’єктів складського господарства, компресорних, котелень, кисневих приміщень тощо).
Характерні ознаки нового будівництва, розширення, реконструкції та технічного переобладнання наведено в табл. 4.1.
Таблиця 4.1
ХАРАКТЕРНІ ОЗНАКИ ФОРМ ВІДТВОРЕННЯ ОСНОВНИХ
ВИРОБНИЧИХ ФОНДІВ
| Ознаки | Нове будівництво | Розширення | Реконструкція | Технічне переобладнання |
| Повне відновлення (введення) пасивної частини основних виробничих фондів (засобів праці) | + | – | – | – |
| Відновлення пасивної частини основних виробничих фондів (засобів праці), у тому числі збільшення площ основного виробництва | – | + | +* | +** |
| Відновлення пасивної частини основних виробничих фондів (засобів праці) без збільшення площ основного виробництва | – | – | + | + |
| Часткове відновлення пасивної частини основних виробничих фондів (засобів праці) без збільшення площ основного виробництва (посилення конструкцій, зміна планування, заміна перекриттів, інші роботи) | – | – | + | + |
| Уведення (відновлення) активної частини основних виробничих фондів (знарядь праці) | + | + | + | + |
Примітки: *Будівництво нових будов і споруд того самого призначення замість ліквідованих на території діючого підприємства, подальшу експлуатацію яких за технічними та економічними умовами визнано недоцільною.
**Розширення наявних виробничих будов і споруд основного виробництва, зумовлене габаритами розміщуваного нового обладнання.
У найзагальнішому випадку інвестиційна діяльність проходить такі етапи:
1) формування заощаджень;
2) вкладання ресурсів (інвестування);
3) отримання доходу.
Отримання достатнього доходу та приросту капіталу є метою інвестування.
Реалізація реальних інвестицій доцільна тільки тоді, коли приріст капіталу, одержаний від цих інвестицій, достатній для компенсації відмови інвестора від використання його коштів на споживання у поточному періоді, а також для того, щоб винагородити його за ризик і компенсувати втрати від інфляції у майбутньому.
Цілі технічного аналізу та його місце у підготовці інвестиційного проекту. Технічний аналіз посідає проміжне місце між аналізом ринку та фінансовим аналізом. Аналіз ринку покликаний дати відповідь на питання «що виробляти і за якою ціною продавати?», а технічний аналіз — «як виробляти і з якими витратами?» Одержавши відповіді на ці питання, можна переходити до розрахунку різних фінансових показників і документів.
Технічні аспекти інвестиційного проекту на перший погляд видаються особистою справою підприємця і не стосуються інвестора. Але насправді будь-який серйозний інвестор не може ігнорувати цей аспект інвестиційного проекту, оскільки він демонструє можливість технічного здійснення проекту з прийнятним рівнем витрат. Тому, якщо інвестор не дає грошей ані під заставу, ані під урядову гарантію, а робить ризиковане вкладення капіталу, він має переконатися хоча б у тому, що фінансований ним проект є здійснимим.
Зміст технічного аналізу інвестиційного проекту. Розмаїття застосовуваних технологій, видів сировини та обладнання дуже ускладнює типізацію технічного аналізу інвестиційного проекту. З цієї причини в більшості методик загального характеру (на відміну від вузькогалузевих) рекомендації щодо технічного аналізу зводяться до довгого переліку питань, які мають бути в ньому відображені. Один з найповніших переліків такого роду рекомендовано Міжнародною фінансовою корпорацією (МФК). Список, наведений нижче, значною мірою орієнтований на рекомендації МФК.
Звичайно, в жодному реальному інвестиційному проекті всі ці питання одночасно виникнути не можуть, але знати їх перелік необхідно, оскільки вони узагальнюють досвід великої кількості виконаних інвестиційних проектів.
Усі питання, що стосуються технічного аналізу інвестиційного проекту, можна розподілити на 13 груп:
1) місце розташування (місце реалізації проекту);
2) масштаб проекту, можливість збільшення масштабу виробництва;
3) технологія;
4) обладнання, організація його експлуатації та ремонту;
5) інфраструктура;
6) схема підприємства;
7) організація підготовки і здійснення проекту;
8) графік виконання проекту;
9) підготовка та освоєння виробництва;
10) забезпечення якості;
11) розрахунок витрат на виконання проекту;
12) матеріально-технічне постачання;
13) поточні витрати виробництва та збуту.
Вивчаючи тему, особливу увагу варто приділити комплексу питань,пов’язаних зпроектними ризиками.
Метою аналізу проектних ризиків є оцінення всіх видів ризиків проекту, а також визначення:
а) можливих шляхів зниження ризиків;
б) ступеня доцільності реалізації проекту за наявного рівня ризику та способів його зниження.
Аналіз проектних ризиків передбачає вирішення таких завдань:
· виявлення ризиків проекту;
· оцінювання ризику проекту;
· визначення факторів, що впливають на ризик;
· пошук шляхів скорочення ризику;
· урахування ризику за оцінювання доцільності реалізації проекту;
· урахування ризику за оцінювання доцільності реалізації способу фінансування проекту.
Поняття проектних ризиків. За оцінювання проектів передбачається, що всі вихідні величини, зокрема величини грошових потоків, відомі або можуть бути точно визначені. Реально такої ситуації практично не буває. Параметри, які визначають величину грошових потоків, можуть набувати значень, які суттєво відхиляються від очікуваних.
Інвестиційний проект на всіх стадіях його життєвого циклу подібний до складного організму. Передбачити усі різноманітні причинно-наслідкові взаємозв’язки, що супроводять його функціонування, з високою точністю практично неможливо.
З огляду на це стає зрозумілим, що детерміністський підхід не може бути міцним фундаментом для адекватного аналізу інвестиційних проектів. Прийнятнішим є схоластичний підхід, за якого аналітик усвідомлює, що він готує інформаційну базу для прийняття рішень в умовах непевності. Ступінь непевності в різних ситуаціях може бути відмінним, а отже, неоднаковим буде й ризик.
Існує, принаймні два підходи до визначення ризику — у термінах утрат і збитків й у термінах непевності.
У термінах утрат ризик визначається як імовірність того, що збитки перевищать певне значення. Існує також визначення ризику як математичного очікування втрат чи збитків.
В інвестиційному та фінансовому менеджменті найчастіше під ризиком розуміють міру непевності в одержанні очікуваних доходів від заданих інвестицій.
Очевидно, що для загального визначення ризику слід виходити з того, за яких умов він виникає.
Система потрапляє в поле дії фактора ризику за наявності трьох умов:
1) система прагне до певної мети;
2) система має вибір шляху досягнення певної мети;
3) вибір мети здійснюється в умовах непевності.
З огляду на це можна сформулювати загальне визначення ризику. Ризик — це міра непевності в досягненні системою заданої мети за обраного способу досягнення цієї мети.
Якщо прийняти це формулювання, то наведене вище визначення ризику в термінах утрат є його окремим випадком, коли мета системи — існування без утрат і збитків.
Якщо конкретизувати загальне визначення ризику для аналізу проекту, то метою системи є одержання очікуваного рівня дохідності, а способом досягнення мети — реалізація даного проекту. Тобто ризик проекту — це міра непевності в одержанні очікуваного рівня дохідності за реалізації даного проекту.
За причинами виникнення розрізняють такі види проектних ризиків:
― ризик, пов’язаний з нестабільністю законодавства і наявної економічної ситуації, умов інвестування та використання прибутку;
― зовнішньоекономічний ризик (можливість запровадження обмежень на торгівлю й поставки, закриття кордонів тощо);
― ризик несприятливих політичних змін у країні чи регіоні;
― ризик неповноти й неточності інформації проекту;
― ризик мінливості ринкової кон’юнктури;
― ризик природних катаклізмів;
― виробничо-технологічний ризик (аварії, вихід з ладу устаткування, виробничий брак тощо);
― ризик непередбачуваності дій учасників проекту. Проектні ризики бувають зовнішні (непередбачувані та передбачувані) та внутрішні. Зовнішні непередбачувані ризики зумовлені:
· зміною політичної ситуації та непередбачуваними державними заходами регулювання у сферах землекористування, оподаткування, ціноутворення, експорту-імпорту, охорони довкілля тощо;
· природними катастрофами (повенями, землетрусами, кліматичними змінами і т. п.);
· злочинами та несподіваним зовнішнім екологічним і соціальним впливом;
· зривами у створенні необхідної інфраструктури, банкрутствами, затримками у фінансуванні, помилками у визначенні цілей проекту.
Урахувати зовнішні непередбачувані ризики практично неможливо.
До зовнішніх передбачуваних ризиків належать:
· ринковий ризик через погіршання можливостей одержання сировини, підвищення на неї цін, зміну вимог споживачів продукції, посилення конкуренції тощо;
· операційний ризик, пов’язаний з відхиленням від цілей проекту та неможливістю підтримання управління проектом;
· ризик шкідливого екологічного впливу;
· ризик негативних соціальних наслідків;
· ризик зміни валютних курсів;
· ризик непрогнозованої інфляції;
· ризик податкового тиску.
Аналізуючи проект, зовнішні передбачувані ризики можна врахувати.
Внутрішні ризики поділяються на планово-фінансові, пов’язані зі зривом планів робіт і перевитратою коштів, та технічні, пов’язані зі зміною технології, погіршанням якості продукції, помилками в проектно-технічній документації тощо.
У процесі аналізу ризиків важливо виділити групу ризиків, які можуть бути застраховані. Коли відбувається певна ризикова подія, інвестор має підстави сподіватися на відшкодування втрат, викликаних цим ризиком.
До ризиків, які надаються до страхування, належать:
― прямі майнові збитки, пов’язані з перевезеннями, роботою обладнання, поставкою матеріалів;
― непрямі збитки, спричинені демонтажем і переміщенням пошкодженого майна, повторним установленням обладнання, неодержанням орендної плати;
― ризики, що підлягають обов’язковому страхуванню (від нещасних випадків на виробництві, від захворювань, від пошкодження майна, від викрадення транспортних засобів).
Зазначені види ризиків зустрічаються в будь-якому проекті. Для їх зниження застосовують різні методи управління ризиками.
Нині в процесі прийняття інвестиційних рішень використовують такі методи врахування ризику:
1) метод еквівалента достовірності;
2) метод визначення дисконтної ставки з урахуванням ризику.
Обидва методи засновані на компенсації ризику згідно з аксіомою: інвестори не візьмуть на себе додатковий ризик, якщо не чекають при цьому одержання додаткового доходу.
Теорія управління ризиками ґрунтується на таких принципах:
· У ринковій економіці, з огляду на спільність інтересів учасників ринку, межа між макро- і мікрорівнями стирається.
· Усі ризики справляють вплив на всіх учасників ринку одночасно на всіх рівнях економіки, але неоднаковою мірою та з різною залежністю.
· Зі збільшенням ризику дохідність зменшується у процентному відношенні до ризику.
· Сферою допустимих значень дохідності є довірчий інтервал ризику з певними граничними значеннями.
· За оцінювання ефективності проекту ставка дисконту та внутрішня норма рентабельності, мають ураховувати крім складових реальної дохідності, темпів інфляції та їх добутку й ступінь ризику проекту.
· Зміни основних показників дохідності залежать від можливості фірми управляти ризиком.
Для ефективного управління ризиками застосовуються методи диверсифікації, страхування та хеджирування.
Під диверсифікацією розуміється інвестування фінансових ресурсів у більш як один вид активів, тобто процес розподілу інвестицій між різними об’єктами вкладення, безпосередньо не пов’язаними між собою.
Диверсифікація передбачає два основних способи управління ризиками — активний і пасивний.
Активне управління являє собою прогнозування розміру можливих доходів від реалізації кількох інвестиційних проектів.
Пасивне управління передбачає створення незмінного ринку зі заздалегідь визначеним рівнем ризику і стабільне утримування своїх позицій на ринку. Пасивне управління характеризується низьким оборотом і мінімальним рівнем концентрації обсягів продукції. Диверсифікація з пасивним управлінням застосовується здебільшого для зниження ризиків інвестиційних проектів.
Страхування ризиків — це передання певних ризиків страховій компанії. Застосовуються три основних способи страхування: майнове, страхування від нещасних випадків і страхування втрати прибутку.
Майнове страхування може мати такі форми: страхування ризику підрядного будівництва, страхування вантажів, страхування обладнання.
Страхування ризику підрядного будівництва має на меті страхування незавершеного будівництва від ризику матеріальних збитків чи пошкодження. Залежно від страхових випадків договори страхування ризику підрядного будівництва можуть мати форму стандартного чи розширеного договору страхування від пожежі або договору страхування від усіх ризиків. Договір страхування від усіх ризиків забезпечує страхування від будь-яких ризиків матеріальних збитків чи пошкодження застрахованого майна, за винятком тих ризиків, які окремо обумовлені в договорі як такі, що не підлягають страхуванню.
Страхування вантажів передбачає захист від матеріальних збитків чи пошкоджень будь-яких транспортованих вантажів. Страхування охоплює всі ризики, включаючи форс-мажорні обставини, і поширюється на переміщення товарів зі складу вантажовідправника до складу вантажоодержувача.
Страхування обладнання використовується у разі поставок чи оренди великої кількості дорогого обладнання.
Страхування від нещасних випадків включає страхування загальної громадянської та професійної відповідальності.
Страхування загальної громадянської відповідальності є формою страхування від нещасних випадків з метою захисту учасників проекту від тілесних ушкоджень, особистих збитків чи пошкодження майна.
Страхування професійної відповідальності здійснюється лише в тому разі, коли організація відповідає за підготовку проекту, управління проектом або надання інших професійних послуг щодо проекту.
За страхування втрати прибутку за об’єктом страхування є прибуток, який одержав би страхувальник, якби страхова подія не призвела до зриву чи зупинення проекту. Об’єктом страхування може бути виручка від реалізації або чистий прибуток.
Хеджування — це процес страхування ризику від можливих збитків шляхом перенесення ризику зміни ціни з однієї особи на іншу.
Хеджування здійснюється через укладення контракту, який призначений для страхування ризиків зміни цін (хеджа) між стороною, що страхує ризик (хеджером), і стороною, що перебирає ризик на себе (спекулянтом). Предметом контракту можуть бути різні активи — товари, валюта, акції, облігації тощо.
Хеджування може здійснюватися на підвищення або зниження цін. Хеджер прагне знизити ризик, спричинений невизначеністю цін на ринку, продаючи форвардні, ф’ючерсні чи опційні контракти. Це дає змогу спрогнозувати доходи чи витрати, хоча ризик не зникає. Його перебирає на себе спекулянт, який іде на одержання прибутку, граючи на різниці цін.
Плани семінарських занять
Заняття 1
1. Реальні інвестиційні проекти у структурі інвестиційного бізнесу.
2. Капітальне будівництво як форма реалізації інвестиційних проектів.
3. Цілі й зміст технічного аналізу та його місце у підготовці інвестиційного проекту.
4. Значення правильного вибору місця розташування підприємств.
5. Галузево-регіональний підхід за обґрунтування вибору місця розташування підприємства. Класифікація галузей промисловості за факторами розташування виробництва.
Заняття 2
1. Природа ризику.
2. Поняття «проектний ризик».
3. Причини виникнення ризиків.
4. Способи запобігання проектним ризикам та їх зниження.
5. Урахування ризику в процесі інвестування.
6. Управління проектними ризиками.
Контрольні запитання
1. Мета, зміст технічного аналізу проекту.
2. Алгоритм проведення технічного аналізу.
3. Проблеми вибору місця реалізації проекту.
4. Які основні принципи визначення масштабу проекту?
5. Критерії обґрунтування вибору технології.
6. Організація підготовки та впровадження проекту.
7. Структура інвестиційних і поточних витрат проекту.
8. Чому правильний вибір місця розташування підприємства великою мірою позначається на ефективності його функціонування?
9. У чому полягає проблема правильного вибору місця розташування підприємств різних промислових підрозділів?
10. Назвіть фактори, які впливають на ефективність розташування підприємств різних промислових підрозділів.
11. У чому полягає галузево-регіональний підхід за обґрунтування вибору місця розташування підприємства?
12. Охарактеризуйте економіко-математичну модель обґрунтування розташування підприємств.
13. З якою метою і як здійснюється класифікація промисловості за факторами розташування виробництва?
14. Ризик і невизначеність в інвестуванні.
15. Класифікація ризиків.
16. Моделі сприйняття ризику підприємцем.
17. Середнє квадратичне (стандартне) відхилення як статистичний показник за оцінювання ризику.
18. Коефіцієнт варіації як статистичний показник за оцінювання ризику.
19. Правило середньої варіації.
20. Аналіз чутливості як метод аналізу ризику.
21. Метод імітаційного моделювання.
22. Поправка на ризик: метод еквівалента достовірності.
23. Поправка на ризик: ставка дисконтування з урахуванням ризику.
24. Поясніть відмінності між ризиками: проектним, підприємницьким, фінансовим і портфельним.
Типові задачі
Задача 1. Проект пошиву жіночих костюмів передбачає на виробництво одного костюма витрати тканини та аксесуарів на суму 45 грн. За кожен костюм швачка отримує 15 грн. Витрати на утримання та експлуатацію устаткування, інші загальнофірмові витрати становлять 80 тис. грн. на рік. Планова ціна реалізації костюма — 110 грн. Скільки потрібно виробляти костюмів, щоб звільнити зону збиткового виробництва? Скільки потрібно шити костюмів для того, щоб річний обсяг прибутку досяг 40 тис. грн.? Виконайте аналіз динамічності проекту, якщо підприємство планує довести обсяг випуску продукції до 250 тис. одиниць на рік, провівши рекламну кампанію з бюджетом 30 тис. грн. Проілюструйте рішення графічно.
Задача 2. Розглядається можливість реалізації інвестиційного проекту. За підрахунками фахівців було розроблено таблицю витрат і доходів, пов’язаних з реалізацією проекту:
| Рік | Витрати | Вигоди |
| 1 | 0,5 | — |
| 2 | 2,1 | 0,4 |
| 3 | 3,7 | 0,7 |
| 4 | 3,7 | 1,3 |
| 5 | 2,0 | 1,9 |
| 6 | 0,5 | 2,2 |
| 7—30 | 0,5 | 2,6 |
| Усього | 24,5 | 68,9 |
Визначте доцільність здійснення проекту за критеріями чистої теперішньої вартості, рентабельності інвестицій, терміну окупності проекту, якщо реальна ставка прибутковості інвестицій — 10 %, очікуваний темп інфляції — 10 % на рік. Чи зміниться ваше рішення, якщо реальна ставка зросте до 18 %?
Визначте внутрішню норму рентабельності інвестицій. Побудуйте фінансовий профіль проекту за різними сценаріями. Прокоментуйте отримані дані.
Задача 3. Виконайте аналіз чутливості інвестиційного проекту, визначте найважливіші змінні проекту, їх граничне значення, допустимі зміни та рейтинг впливу на результативну кількість за наведеними нижче даними.
Передбачається, що початкові інвестиції проекту — 2 млн грн., ціна реалізації — 50 грн., витрати на оплату праці у розрахунку на одиницю продукції — 15 грн., матеріальні витрати — 10 грн., з яких витрати на електроенергію — 8 грн. У разі нормального завантаження виробничих потужностей підприємство зможе випускати 600 тис. виробів на рік. Термін реалізації проекту — 8 років, дисконтна ставка — 12 %.
Задача 4. Інвестор має таку інформацію щодо можливих обсягів продажу нового продукту і відповідних імовірностей:
| Можливий рівень сприймання продукції (можлива реакція ринку) | Обсяг продажу (од. товару) | Імовірності |
| Низький Середній Високий Дуже високий | 10 30 45 60 | 0,1 0,3 0,4 0,2 |
Визначте:
а) очікуване значення продажу нового продукту;
б) стандартне відхилення.
Задача 5. Фірма — розробник вугільних родовищ аналізує два взаємовиключних інвестиційних проекти — купівлю родовища А або В. Вугільне родовище А потребує початкових інвестицій 1 млн дол., очікувані значення грошових потоків від його розробки — 200 тис. дол. щорічно з 5-го по 15-й рік і 400 тис. дол. щорічно з 16-го по 25-й рік. Початкові інвестиції в родовище В — 1,2 млн дол., очікувані грошові потоки — 150 тис. дол. протягом 25 років. Вартість капіталу — 10 %.
Визначте:
а) інвестиційний проект має бути реалізований?
б) якщо ризикованість проекту В висока і до середньоризикової вартості капіталу 10 % додається премія за ризик 5 %, то чи змінюється інвестиційне рішення?
Задача 6. Розглядаються два інвестиційних проекти з п’ятирічним строком життя. Проект А можна віднести до категорії, «модифікація існуючої виробничої лінії», проект В — до категорії «виробництво, не пов’язане з існуючим».
Проекти оцінюються на основі аналізу ризику і розрахунку дисконтної ставки. Очікувані грошові потоки від проектів наведено в таблиці.
| Рік | Проект А | Проект В |
| 0 | – 250 000 | – 400 000 |
| 1 | 30 000 | 135 000 |
| 2 | 40 000 | 135 000 |
| 3 | 50 000 | 135 000 |
| 4 | 90 000 | 135 000 |
| 5 | 130 000 | 135 000 |
Необхідний рівень дохідності залежно від класу ризику проекту розподіляється таким чином:
| Клас ризику проекту | Необхідний рівень дохідності, % |
| 1. Модифікація або розширення існуючої виробничої лінії 2. Проект, не пов’язаний з існуючим виробництвом 3. Дослідні та пошукові програми | 15 18 20 |
Визначте NРV проектів з урахуванням ризику.
Основна термінологія
Диверсифікація інвестицій — інвестиційна стратегія підприємства (компанії), спрямована на розширення чи зміну інвестиційної діяльності.
Інфраструктура —складові економічного життя, що мають допоміжний характер і забезпечують нормальну діяльність економічної системи в цілому (наприклад, складовими економічної інфраструктури є транспорт і зв’язок, освіта і професійне навчання, житло і комунальне господарство, від стану яких залежить суспільне виробництво).
Реальні інвестиції — вкладення капіталу у відтворення (реконструкцію) основних фондів, в інноваційні нематеріальні активи, у приріст запасів товарно-матеріальних цінностей та інші об’єкти інвестування, безпосередньо пов’язані з проведенням операційної діяльності підприємства; вкладення коштів у реальні активи (матеріальні та нематеріальні).
Реконструкція — докорінне переобладнання; перебудова за новими принципами; відновлення чого-небудь за збереженими залишками або описами.
Ризик — імовірність настання події, пов’язаної з можливими фінансовими втратами чи іншими негативними наслідками для діяльності підприємства (компанії).
Ризик інфляції — ризик, що виникає у разі знецінення грошей та інвестицій під час інфляції; якщо значення цього ризику можна передбачити, то інвестор, як правило, вимагає додаткового доходу у вигляді інфляційної премії.
Ризик контролю, контрольний ризик — ризик, який полягає у тому, що внутрішня система контролю підприємства (компанії, банку тощо) може здійснити чи допустити помилки.
Ризик країни — ризик утрат, що виникає у зв’язку з інвестуванням у країну, залежно від нестабільної політичної ситуації, економічної кризи, обмежувальної політики держави щодо іноземних інвестицій тощо.
Ризик ліквідності —ризик для укладача угоди, який полягає у тому, що контрагент, який володіє активами, не в змозі виконати своїх зобов’язань через тимчасову відсутність цінних паперів (грошових засобів); особливий вид ризику, який виникає у разі низької ліквідності об’єктів інвестування, тривалого періоду інвестиційного процесу тощо. Усувається поставкою проти оплати, існуванням Гарантійного фонду ринку. Якщо значення цього ризику можна передбачити, то інвестор, як правило, вимагає додаткового доходу у вигляді премії за ліквідність.
Ризик ліквідності інвестицій — особливий вид інвестиційного ризику, пов’язаний з низькою ліквідністю окремих об’єктів інвестування на ринку чи з великою тривалістю інвестиційного процесу; за наявності такого ризику інвестор має право розраховувати на додатковий дохід у вигляді премії за ліквідність.
Ризик підприємництва, підприємницький ризик — ризик підприємницької діяльності, який складається з окремих ризиків, що виникають на кожному етапі обігу коштів підприємства (наприклад, ризик підвищення цін на сировину, ризик від псування матеріалів, ризик упровадження нових технологій у виробництво та управління, ризик конкуренції у системі розподілу і торгівлі тощо).
Ризик поставки — ризик неспроможності виконати взяті зобов’язання щодо поставки фінансового інструменту у процесі виконання покупцем чи продавцем укладеної угоди.
Ризик ринку, ринковий (систематичний) ризик — ризик, пов’язаний зі зміною кон’юнктури ринку під впливом макроекономічних факторів; виникає для всіх учасників цього ринку і не може бути усунений шляхом диверсифікації діяльності. Наприклад, для інвестиційного портфеля у процесі коливання кон’юнктури ринку рівень цін окремих фінансових інструментів коливається у такому самому напрямі, як і зведений ринковий індекс загалом. Показником зміни рівня систематичного ризику за окремими фінансовими інструментами і портфелем є бета-коефіцієнт.
Ризиковий капітал — особливий вид вкладення капіталу в об’єкти інвестування з високим рівнем ризику (венчурні підприємства, компанії) у розрахунку на швидке одержання високої норми доходу.
Ризик утрати доходу — один із рівнів ризику, називаний критичним, для якого показником є можливість втрати очікуваної суми валового доходу за даним об’єктом інвестування.
Ризик утрати капіталу — найвищий рівень ризику, називаний катастрофічним, для якого показником є можливість утрати всіх власних активів унаслідок банкрутства.
Технічний аналіз інвестиційного ринку — аналіз інвестиційного ринку з огляду на потребу в різних інвестиційних засобах.
Технологія — сукупність методів оброблення, виготовлення, зміни властивостей сировини і матеріалів у процесі виробництва; наука про способи впливу на сировину і матеріали за допомогою відповідних засобів виробництва (знарядь праці).
Фактор — рушійна сила; причина певного процесу, явища; суттєва обставина певного процесу, явища.
Форми інвестицій — способи здійснення інвестицій у різні об’єкти.
Література
1. Алаев Э. Б. Экономико-географическая терминология. — М., 1977.
2. Барбанадзе М. Ш. Модели и методы территориального планирования: Учеб. пособие. — М.: МИНХ, 1976.
3. Бланк И. А. Инвестиционный менеджмент. — К.: МП «ИТЕМ ЛТД», «Юнайтед Лондон Трейд Лимитед», 1995.
4. Изард У. Методы регионального анализа. – М.: Прогресс, 1996.
5. Модели в географии. – М.: Прогресс, 1971.
6. Поповкін В. А. Регіонально-цілісний підхід в економіці. — К.: Наук. думка, 1993.
7. Приваловская Г. А., Рунова Т. Г. Территориальная организация промышленности и природные ресурсы СССР. — М.: Наука, 1980.
8. Проектний аналіз. — К.: ТОВ «Вид-во Лібра», 1999.
9. Пчелинцев О. С. Экономическое обоснование размещения производства. — М.: Экономика, 1996.
10. Хаггет П. Пространственный анализ в экономической географии. — М.: Прогресс, 1968.
11. Шевчук В. Я., Рогожин П. С. Основи інвестиційної діяльності. — К.: Генеза, 1997.
12. Шилин И. Г. Планирование размеров и размещение производства. — М.: Наука, 1968.
13. Coase R. H. Business organization and the accountant // Accountant. — 1938. — October 1. — December 17.
14. Hirshleifer J. H. On the theory of optimal investment decisions // Journal of Political Economy. — 1958. — August.
15. Lutz F., Lutz V. The Theory of Investment of the Firm. — Princeton University Press, 1951.
* Москвин В. А. Ризики — кредитування інвестиційних проектів // Інвестиції в Росії. — 1999. — № 8.
