Потреби суспільного виробництва та його

Результати.

 

       Необхідно знати: що таке потреба, критерії класифікації потреб, характеристику закону зростання потреб, взаємозв’язок потреб та інтересів, фактори виробництва та їх характеристика, структуру суспільного виробництва, визначення економічної та соціальної ефективності суспільного виробництва.

    Необхідно вміти: на прикладі розвинених ринкових країн показати розвиток потреб у ХХ- початку ХХІ століть, робити порівняльний аналіз процесів реалізації інтересів у суспільстві.

 

План

1. Потреби, їх суть і структура. Закон зростання потреб.

Економічні інтереси.

2. Поняття суспільного виробництва, його фактори та структура.

3. Результативні показники суспільного виробництва.

4. Економічна та соціальна ефективність суспільного виробництва.

5. Основне виробництво, виробнича і соціальна інфраструктури. Фактори суспільного виробництва.

 

1. Потреби, їх суть і структура. Закон зростання потреб. Еконо­мічні інтереси.

Потреба - це відчуття людиною необхідності певних речей, послуг, відносин, бажання володіти ними або відчуття незадоволеності за їх відсутністю. Потреби економічні - це частка суспільних потреб, задово­лення яких пов'язано з функціонуванням суспільного виробництва. Процес задоволення потреб, пов'язаний з функціонуванням суспільного виробниц­тва, в остаточному підсумку є рушійною силою розвитку людини й суспіль­ства.

Існують різноманітні потреби. Вчені-економісти класифікують їх за різними критеріями. Великого значення при цьому надається градації по­треб за ступенем їх нагальності. В межах цього підходу можна всі потреби умовно розділити на дві групи: базові, або першочергові, необхідні для підтримки життя людини як біологічної істоти (їжа, одяг, житло, безпека, здоров’я), та непершочергові, що обумовлені як рівнем розвитку даного суспільства, так і соціальним положенням у ньому самої людини - певний тип житла (будинок, квартира, хатина), рівень освіти, медичне обслуговуванням, проведення дозвілля та ін. Щоб більш детально ознайомитися з одним із таких підходів, необхідно розглянути аналіз ієрархії потреб А. Маслоу. Це теоретичне дослідження має практичне значення, його використовують при розробці систем мотивації праці.

За суб'єктами потреби поділяють на індивідуальні, колективні, суспільні. При цьому важливо, що вони розглядаються не як ізольовані елементи, а певна складна система, підпорядкованість в якій визначається низкою чинників (видом економічної системи, поточними та стратегічними задачами, які поставлені на тому чи іншому етапі тощо). З точки зору організації функціонування суб'єктів ринкового господарства досить важливою є класифікація потреб за ступенем реалізації. За цим критерієм розрізняють:

І) абсолютні потреби (породжені сучасним рівнем розвитку світової економіки);

2) дійсні потреби (відповідають рівню розвитку економіки певної країни);

3) платоспроможні потреби, які людина може задовольнити відповідно до

власних доходів та рівня цін. Останні являють собою особливу значимість, оскільки по суті мова йде про аналіз попиту, який є основною ринковою категорією. В економічних дослідженнях існують і інші, не менш значні, класифікації потреб.

Особливість людських потреб у їх безмежності. Задоволення одних спричиняє виникнення інших, більш різноманітних. Це відбувається за кількома причинами:

І) людина не може одноразово задовольнити свої потреби в споживчих товарах (наприклад, їжі);

2) людина завжди прямує до чогось нового, більш досконалого, ніж уже має;

3) на потреби в ринковій економіці впливає конкуренція виробників, що постійно пропонують нові споживчі блага, реклама тощо.

Продуктивні сили, невпинно розвиваючись, не лише створюють умови для задоволення потреб, які склалися, а й стають ґрунтом для виникнення потреб. Цей процес, як і сам процес суспільного виробництва, відбувається безперервно і свідчить, що в суспільстві діє об'єктивний закон зростання потреб.

Закон зростання потреб є законом суспільного прогресу. Він характеризує не просто зростання потреб, а й зміну їх структури, їх новий якісний рівень.

Задоволення потреб забезпечується в процесі реалізації економічних інтересів. Економічний інтерес - це мотив та стимул соціальних цілеспрямованих дій економічних суб'єктів з метою отримання певних результатів для задоволення різноманітних потреб.

Економісти досить ретельно вивчають сутність та види економічних інтересів, які обумовлюють включення людини у систему виробничих відносин. Це дає змогу зрозуміти механізм взаємодії носіїв економічних інтересів, осмислити протиріччя, які при цьому виникають, а також, у разі необхідності, визначити причини, які не дозволяють учасникам суспільного виробництва реалізувати свої економічні інтереси і тим самим спонукають їх на порушення встановлених у суспільстві "правил гри" (наприклад, людина починає орієнтуватися на тіньову економіку, ухилятися від сплати податків тощо).

Економічні інтереси в економічній науці класифікуються за різними критеріями. Найбільш важливою є класифікація інтересів за ознакою суб’єктності. У відповідності до цього підходу виділяються такі види інтересів, як особистий, колективний, державний, визначається їхня "вага" та роль у системі економічних інтересів, що склалися на тому чи іншому етапі розвитку суспільства.

В реальному житті ми маємо складну взаємодію економічних інтересів, оскільки, по-перше, кожна людина (а вона водночас виступає у різних іпостасях - індивіда, члена того чи іншого колективу, суспільства) є носієм сукупності економічних інтересів та, по-друге, якісна визначеність системи економічних інтересів на рівні кожного суб'єкту не є однаковою. Останнє визначається різними обставинами, проте найважливішою серед них є влас­ність. Саме відносини власності на засоби виробництва найбільш суттєво визначають відмінності в економічному становищі системи економічних ін­тересів. Так, безперечно, інтереси та характер їхньої реалізації найманого робітника та підприємця будуть суттєво розрізнятися. Вдосконалення механізму узгодження інтересів, підпорядкування їх досягненню кінцевої мети суспільного виробництва є важливими передумовами підвищення ефектив­ності функціонування усієї економічної системи.

 

2. Поняття суспільного виробництва, його фактори та структура.

Вихідним моментом економічної діяльності людей є виробництво. Суспільне виробництво - це цілеспрямована діяльність людини, усього сус­пільства по створенню необхідних благ та послуг. Процес виробництва пе­редбачає існування і взаємодію кілька необхідних факторів. По-перше, участь у виробничому процесі повинна приймати людина з певними здібно­стями та трудовими навичками (особистий фактор виробництва). В економічній літературі здатність людини до праці називається робочою силою. Праця - це процес застосування здібностей та трудових навичок людей, прикладення їх фізичних та розумових зусиль для виробництва продукту. По-друге, необхідно мати сировину, матеріали, з яких буде виготовлятися продукт. Те, над чим працює людина, те, що вона перетворює в результат праці, називається предметами праці. По-третє, необхідні певні умови для здійснення процесу праці - машини, інструменти, обладнання, будинки то­що. Все те, за допомогою чого відбувається процес праці, називається засо­бами праці. Предмети праці у сукупності з засобами праці являють собою засоби виробництва (речовий фактор виробництва). Об'єднання особистого фактора з речовим, їх взаємодія у виробничому процесі, обумовлюють утворення продукту праці - кінцевої мети виробництва. Сукупність особистих і речових факторів виробництва утворює продуктивні сили суспільства. Таку логічну, ґрунтовну характеристику факторів виробництва здійснив К.Маркс, і вона панувала в нашій вітчизняній науці протягом досить тривалого часу (поки існувала планова система).

Прагматичний напрямок західної економічної науки використовує іншу класифікацію факторів виробництва. У відповідності до неї фактори розподіляють на матеріальні - "земля" і "капітал", та людські - "праця" і «підприємницька спроможність». Коли говорять про землю як фактор виробництва, мають на увазі всі природні ресурси, що існують незалежно від волі людини й використовуються нею у виробництві. Це сама земля, грунт, земні надра, ліси й дерева, а також водні ресурси. Капітал - все те, що створено людиною й застосовується нею у виробництві - машини, верстати, обладнання, будинки, споруди. Виділяють реальний капітал, який дійсно бере участь у процесі виробництва, та фінансовий капітал (кошти), що обслуговує цей процес, але в ньому безпосередньо участі не бере. Праця - широкий термін для позначення всіх фізичних і розумових здібностей людей, засто­совуваних ними у виробництві. Підприємницький талант - здатність деяких людей створювати господарські організації, об'єднувати інші види вироб­ничих ресурсів для більш раціонального виробництва благ.

Поверхневий погляд на зазначені підходи не дає змоги визначення суттєвих розбіжностей між ними, а тому, і це знаходить зараз вираз в сучасній навчальній економічній літературі, вони практично не розподіляються, а, навпаки, в певній мірі поєднуються (наприклад, марксистське визначення "особистий фактор" використовується не тільки, коли мова йде про участь у виробничому процесі робочої сили найманого працівника, а й про підприємницькі здібності власників засобів виробництва, тобто поняття «особистий фактор» трактується значно ширше, ніж у К.Маркса). У разі, коли дається схематичне, загальне уявлення про механізм функціонування суспільного виробництва та його основних факторів, такий підхід, тобто поєднання характеристик факторів виробництва, які надані їм різними напрямками економічної науки, є виправданим. Проте якщо здійснювати глибокий аналіз взаємодії факторів виробництва, то необхідне чітке визначення позиції, з якої йде подальший аналіз проблеми. І тут вже необхідно зазначити, що все більше вчених-економістів спираються на прагматичний підхід. Чому? В марксистській теорії чітко визначено, що не всі фактори виробництва створюють додаткову вартість, її джерелом є тільки ви­тання робочої сили, тобто додаткова вартість є функцією змінного капіталу. А західні вчені, що представляють прагматичний напрямок, вважають, що ні один з факторів самостійно не може виробити продукт і принести дохід. Тому процес виробництва являє собою певну взаємодію факторів. Кожного суб'єкта господарювання інтересує питання про пошук такого співвідношення факторів виробництва, за якого можливо отримати максимальний випуск продукції з мінімальними витратами виробництва. Тобто; цією трактовкою кількість виробленого продукту є функцією усіх фактор виробництва:

у =f(а₁,а₂ ...а_п),

де у- кількість виробленого продукту,

f - функція,

а₁, а₂,…а_п - фактори виробництва.

 

Такий підхід дає змогу, з одного боку, вийти на практичне вирішені проблеми підвищення ефективності функціонування суспільного виробництва, і це відбувається в процесі пошуку оптимального співвідношення факторів виробництва з точки зору отримання максимального кінцевого результату, а, з другого, не розглядати кількість факторів виробництва як якусь застиглу величину, а включати в аналіз, в разі необхідності, все нові й нові фактори, які з'являються в процесі розвитку суспільного виробництва, використання досягнень НТР тощо. За сучасних умов аналіз стану суспільного виробництва та виявлення резервів підвищення ефективності його функціонування не може бути повним без врахування таких факторів виробництва, як наука, інформація, технологія, нові форми організації виробництва та ін.

У процесі виробництва людина взаємодіє, з одного боку, із природою, впливає на неї та перетворює її. Наслідки цього можуть бути як позитивні (наприклад, поліпшення родючості землі), так і негативні - виснаження ресурсів, екологічні проблеми тощо. З іншого боку, людина вступає у процес виробництва у відносини з іншими людьми, вирішуючи питання привласнення ресурсів, організації, керування. Система економічних відносин утворює економічний лад суспільного виробництва. В їх основі лежить сус­пільний спосіб поєднання особистого фактора з засобами виробництва. Са­ме це визначає мету виробничого процесу, його соціальне спрямування. Ця система економічних відносин взаємодіє не тільки з продуктивними сила­ми, вона одночасно є економічним базисом суспільства, на якому ґрунтуються відносини надбудови - правові, сімейні та інші суспільні інститути.

Суспільне виробництво має певну структуру. Його можна розподіли­ти на матеріальне (промисловість, сільське господарство, транспорт, буді­вництво, торгівля) та нематеріальне (охорона здоров'я, освіта, духовні та культурні цінності тощо). Сукупність галузей, що обслуговують виробниц­тво, складає виробничу інфраструктуру. Це - будівництво та експлуатація доріг, каналів, мостів, складів, виробничих будівель, водопостачання, кана­лізація, зв'язок, фінансово-кредитне обслуговування, консультаційні послу­ги тощо. Невиробнича (або соціальна) інфраструктура опосередковано пов'язана з виробництвом (підготовка кадрів, охорона здоров'я, соціальне обслуговування, кредитування, страхування та ін.).