Притча «Недаремні зусилля»

І на останок я розповім Вам притчу «Недаремні зусилля». Одного разу берегом моря йшов чоловік. День був чудовий. Яскраво світило сонечко, тихо плескотіли хвилі, з гучними вигуками кружляли чайки. Милувався чоловік краєвидом, озираючись навкруги, і раптом помітив незрозуміле видовище. Прямо перед ним невеличка людська постать виконувала дивний танок. Це була маленька дівчинка, яка почергово нахилялася і щось брала в руки, підводилась і кидала «щось» якомога далі у море. Вона бігала навколо себе, явно поспішаючи. Чоловік зацікавився, підійшов ближче і питає: «Що ти робиш?». «Рятую маленьких морських зірок від палючих променів сонця. Якщо їх не кинути у воду, вони не доживуть до припливу», - відповіла дівчинка, ні на хвильку не перериваючи роботи. «Ти робиш марну і невдячну справу, - відповів чоловік, - цих зірок тут тисячі, сонце пече немилосердно, час летить дуже швидко, ти все одно їх усіх не врятуєш!». «Ну то й що!, - знизала плечима дівчинка, - принаймні оцю я встигла врятувати!», - і з цими словами вона взяла до рук чергову морську зірку і кинула її далеко в море.

Наші з вами зусилля не даремні!

Наші учні — чуйні й розумні, здібні, талановиті й старанні.

Вони — найкращі!

Дякуємо!