Перетворення земельної власності та землекористування в країнах Латинської Америки

 У рамках третьої юридичної моделі реформування сільського гос­подарства здійснюються правові зміни у відносинах земельної власно­сті в латиноамериканських країнах, правову основу яких складає спеціальне законодавство про земельні реформи, яке розвивається у взаємо­зв'язку з цивільним законодавством, що встановлює приватноправо­вий режим земельної власності, межі державного втручання в регулю­вання діяльності земельного власника, що закріплюють інші норми про експропріацію нерухомості, про сільськогосподарську оренду, про заставу сільськогосподарської нерухомості тощо, які стосуються землі.

Класичні приклади переходу до нового земельного ладу, засновано­го на принципах і ідеалах Уругвайської Декларації 1961 р., представля­ють собою Цивільний кодекс Болівії 1972 р., Цивільний кодекс Коста-Ріки 1975 р. і Цивільний кодекс Перу 1984 р.

Цивільний кодекс Болівії, що складається з 1570 статей, характе­ризує земельну власність як різновид нерухомого майна, для регулю­вання якого формулюються спеціальні положення щодо його цивіль­но-правового режиму і доступу до землі. Формулювання поняття зе­мельної власності, зафіксоване в Цивільному кодексі Болівії 1972 р., істотно відрізняється від визначення земельної власності кодексом 1831 р., що розглядав право приватної земельної власності як абсолют­не право. У ст. 108 кодексу 1972 р. акцент робиться на соціальні функції земельної власності, формулюється поняття експропріації, що можли­ва лише за умови «справедливої і попередньої компенсації».

 Проблема земельної власності і її трансформації в умовах земель­ної реформи знаходиться також у центрі уваги перуанського законодав­ця. Загальні законоположення про власність на нерухоме майно, воло­діння, придбання, зберігання речових прав, види володіння, відшкоду­вання власнику нерухомості поліпшень, зроблених за час здійснення володіння, захист прав володільця, основи припинення володіння, які містяться в Цивільному кодексі Перу 1984 р., мають регулююче значен­ня для трансформації земельної власності в умовах реалізації програм радикальної земельної реформи. Особливу роль для визначення ци­вільно-правового режиму земельної власності відіграють ті положення Цивільного кодексу (статті 923, 925), що забезпечують поєднання при­ватних і суспільних інтересів громадян і юридичних осіб у земельних відносинах, закріплюють соціальні функції земельної власності, вста­новлюють обмеження права власності з урахуванням суспільної необ­хідності або суспільної корисності. Саме цим мотивом пояснюється на­явність у Цивільному кодексі Перу, що закріплює концепцію обмеження власності в більш чіткій, у порівнянні з конституцією, формі, зако­ноположень про служіння земельної власності соціальному інтересу.

 Самостійну групу джерел права, що регулюють перетворення зе­мельної власності в країнах Латинської Америки, складають норматив­но-правові акти про земельні й аграрні реформи. Законодавець при ви­данні таких комплексних нормативно-правових актів, що складають каркас правової інфраструктури ринку, пов'язаний загальними кон­ституційними положеннями, що закріплюють конституційні гарантії права приватної власності селян на землю, соціальні функції земельної власності, основні економічні права і свободи громадян, у тому числі й такі як свобода підприємницької діяльності, свобода договору, право на вибір роду занять і професій тощо.

Класичним прикладом еволюційного перетворення земельної влас­ності є законодавство про земельну й аграрну реформи Мексики, поча­ток формування якого поклала Мексиканська революція 1910-1917 рр. На базі ст. 27 Конституції Мексики 1916 р., що оголосила про повер­нення індійським общинам (ехідо) земель, вилучених у них у другій по­ловині XIX ст., склалися організаційні структури колективного підпри­ємництва, засновані на власності ехідо. Останні багато в чому нагаду­ють російську общину кінця XIX — початку XX ст., а також колективні господарства радянського періоду ЗО—80-х років. Як економічна база ехідо виступають ацтекські «кальпуллі» і комунальна земельна влас­ність, відома за свідченням проф. Альберто Балларіна Марчіалла також іспанському законодавству.

У іспанській і мексиканській юридичній літературі поширеним є погляд, відповідно до якого ехідо трактується як державна організація і тому вона не може бути визнана повним власником землі в юридично­му смислі. Висловлюється і протилежна думка, відповідно до якої ехідо трактується як самостійна організаційно-правова форма підприємни­цтва в сільському господарстві. Відповідно до цього в даній системі су­б'єктів права власності на земельну ділянку визнається ехідо або місце­вий колектив. Говорячи про право земельної власності ехідо, необхідно відзначити ще одну важливу особливість ехідо в економічній системі сільського господарства Мексики. Вона полягає в тому, що земельні відносини усередині ехідо розглядаються як відносини між власником земельної ділянки, у ролі якого виступає ехідо, і ехідотаріями-користувачами земельної ділянки, наділеними лише правом користування І розпорядження землею.

Ця традиційна схема відносин земельної власності зазнала карди­нальних змін в 1991 р. після внесення змін у ст. 27 Конституції Мекси­ки, що регулює питання землекористування і землеволодіння. З прий­няттям у 1992 р. Аграрного закону, що проголосив ехідо і їхніх членів повними власниками землі, нова система приватного підприємництва селян одержала більш потужний імпульс і розвиток на основі рівно­правного існування конкуренції і співробітництва усіх форм власності і господарювання, включаючи, звичайно, і власність ехідо.

Трансформація ехідо знайшла свій відбиток у наданні селянам-ехі-дотаріям права самостійно здійснювати повноваження щодо володін­ня, користування і розпорядження землею. Аграрний Закон 1992 р. ус­тановлює, що ехідотарії ведуть на ній самостійне господарство, переда­ють у тимчасове користування, оренду іншим членам цього ехідо або третім особам, не питаючи дозволу на це ні загальних зборів, ні якогось адміністративного органу. Ехідотарії можуть також продати право во­лодіння своєю ділянкою землі іншому члену ехідо або сусіднього гос­подарства. Продаж особистої парцели не означає позбавлення членст­ва в ехідо. Закон забороняє використовувати індивідуальні земельні ділянки для суспільних потреб. Права ехідотаріїв на свої ділянки за­свідчуються відповідними земельно-правовими документами. Після повного, розмежування суспільних і індивідуальних ділянок землі за­гальні збори вправі прийняти рішення про передачу парцели у повну власність їх власників.

Нині приблизно 2/3 ехідальних земель відносяться до колективної власності, 1/3 — до індивідуальної, яка, на думку мексиканських спе­ціалістів, повинна трансформуватись у приватну власність.

Законодавець передбачає три варіанти перетворення аграрних від­носин у ехідо. Суть першого варіанту полягає у консолідації старої ехі-дальної організації. При цьому припускаються різні форми організації праці: поділ обов'язків у межах колективу в цілому або поділ робітників на самостійні виробничі ланки.

Суть другого варіанта перетворення аграрних відносин полягає в напівприватизації, наділенні більш широкими земельними правами ехідатаріїв без зміни ехідальної власності на парцели, стимулюванні індивідуальної і колективної господарської ініціативи, перерозподілі парцел. Напівприватизація здійснюється при вільному продажі серти­фікатів на володіння землею в межах конкретної ехідальної організації. Найчастіше продаж сертифікатів мотивується необхідністю вирішити багато проблем, пов'язаних із правовим забезпеченням раціонального використання землі, легалізацією тих прихованих процесів соціально­го розшарування, що відбувалися раніше. Щоб уникнути надмірної концентрації землі в одних руках, Аграрний Закон 1992 р. установлює ліміт приватного володіння в 5 % від загальної площі ехідо.

Суть третього варіанта перетворення земельних відносин полягає в повній приватизації ехідо. У цьому випадку провадиться передача всієї ехідальної землі в приватну власність селян, здійснюється поділ цієї землі на індивідуальні ділянки. Повна приватизація потребує ліквідації ехідо, що провадиться на основі рішення загальних зборів членів ехі­дальної організації.

На основі проведеного аналізу можна дійти висновку про те, що в економічній сфері Мексика здійснила аграрні перетворення, необхідні для формування ринкової аграрної економіки. Це стосується законо­давства про ехідо, інтегрованого в Аграрний Закон 1992 р., диферен­ціації правового режиму ехідальних земель, правових заходів, що за­кріплюють радикальну зміну структури сільського господарства, зако­нодавства про приватизацію землі та формування земельного ринку, законодавства про державне регулювання сільського господарства, включаючи регулювання бюджетного фінансування, сільськогоспо­дарського кредитування, ціноутворення, оподатковування.

      Таким чином, земельне законодавство України й інших країн СНД розвивається зараз у тому ж напрямку, що й законодавство ринково-орієнтованих країн Східної Європи. Тут більш-менш збігаються і напрямки цього розвитку, пов'язаного з приватизацією земельної власності, перероз­поділом державного земельного фонду, акціонуванням державних і паюванням колективних сільськогосподарських підприємств, формуван­ням приватнопідприємницьких структур у сфері агробізнесу, створен­ням ринкового механізму управління земельними ресурсами.

У процесі реалізації земельної реформи Україна й інші країни СНД та держави Східної Європи зустрічаються з одними й тими ж трудно­щами і перешкодами. Практичний хід трансформації земельних відно­син йде досить повільно і суперечливо. По-перше, основна частина зе­мель одержавлених колективних сільськогосподарських підприємств і частини державних господарств розподіляється тільки між їх членами; по-друге, задоволення претензій колишніх власників ускладнено їх багаточисельністю і нечіткістю організаційно-правових механізмів приватизації; по-третє, при передачі сільськогосподарських земель у приватну власність у більшості східноєвропейських країн не завжди до­тримувалися принципи послідовності, еволюційності процесу рефор­мування земельних відносин, що породило серйозні порушення всього відтворювального процесу в сільському господарстві, викликало соці­альну напруженість на селі.

З цих позицій правовий досвід земельної реформи у східноєвро­пейських країнах є не тільки орієнтиром для створення дієвого меха­нізму її регулювання в Україні та в інших країнах СНД, але і дозволяє уникнути багатьох помилок і прорахунків при моделюванні і прогнозу­ванні розвитку процесів по переведенню українського сільського гос­подарства на ринкову основу.

[1] Вестник Федерального законодательства ФРГ, ч.1-N 40

[2] Ташебергер.Приватизация в сельськом хозяйстве Германии.-1998.