V. Передача земель у колективну власність сільськогосподарським товаровиробникам (ст.ст. 5, 17, 57 ЗК України)

Умови передачі:

1. У колективну власність передаються землі таким суб'єктам:

а) колективним сільськогосподарським підприємствам;

б) сільськогосподарським кооперативам;

в) сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогос­подарських підприємств.

2. У колективну власність можуть передаватися землі цих сільськогосподарських товаровиробників.

3. Передача вказаних земельних ділянок здійснюється безоплатно.

4. Площа земель, що передаються у колективну власність, ста­новить різницю між загальною площею земель, що знаходиться у віданні відповідної ради, і площею земель, які залишаються у дер­жавній власності (землі резервного фонду, лісового, водного фон­ду, землі запасу) та які перебувають у власності громадян.

Передача земельних ділянок проводиться у такому порядку:

1. Прийняття рішення загальних зборів цих підприємств, коо­перативів, товариств про безоплатну передачу земель у колективну власність зазначених осіб.

2. Передачі в колективну власність вказаних суб'єктів підляга­ють землі, що знаходяться у їх користуванні, або ділянки із земель запасу, за винятком земельних ділянок, розташованих у межах на­селених пунктів, які передаються у відання сільської, селищної, міської ради.

3. Клопотання трудового колективу на підставі рішення його за­гальних зборів перед сільськими, селищними, міськими радами за місцем розташування земельної ділянки про передачу земель у ко­лективну власність.

До клопотання додаються:

а) матеріали, що обґрунтовують розмір земельної ділянки;

б) рішення відповідних загальних зборів;

в) списки громадян, які є членами цих колективних госпо­дарств.

4. Звернення сільської, селищної, міської ради до районної дер­жавної адміністрації про створення комісії щодо визначення зе­мель, які підлягають передачі в колективну власність.

5. Створення комісії щодо визначення земель, які підлягають передачі у колективну власність, рішенням чи розпорядженням районної державної адміністрації в складі:

— голови (заступника керівника районної державної адміністрації);

— заступника голови (начальника райвідділу земельних ре­сурсів);

— членів комісії (представників управління з питань аграрної політики, лісогосподарських, водогосподарських органів, об'єкти яких розташовані на цих землях, голів рад колективних сільського­сподарських підприємств району) із залученням керівників і спеціалістів цих підприємств, землевпорядника відповідної ради.

6. Організація робіт щодо визначення земель, які підлягають пе­редачі у колективну власність, районним відділом земельних ре­сурсів із залученням у разі необхідності фахівців відповідної філії Інституту землеустрою Української академії аграрних наук. У місячний термін з дня отримання клопотання сільськогосподарсь­кого товаровиробника виготовляється документація, яка включає:

а) пояснювальну записку;

б) клопотання про передачу земель у колективну власність;

в) звернення заявника до районної державної адміністрації про створення комісії з визначення земель, що підлягають передачі у колективну власність;

г) рішення або розпорядження районної державної адміністрації про створення комісії з визначення земель, що підлягають передачі у колективну власність відповідному сільськогосподарському това­ровиробнику;

д) планово-картографічні матеріали з відображенням на них зе­мельних ділянок колективної та державної власності за підписом голови та членів комісії;

е) експлікація земель в межах землекористування відповідного заявника;

є) проект можливого рішення сільської, селищної, міської ради щодо передачі земель у колективну власність або рішення район­ної ради, якщо у межах цієї земельної ділянки функціонують дві або більше сільських ради.

7. Подання вказаної документації відповідній сільській, се­лищній, міській раді або районній раді, яка в місячний термін роз­глядає її та приймає рішення про передачу земель у колективну власність.

8. Розгляд сільською, селищною, міською або районною радою вищезазначеної документації і прийняття рішення про передачу зе­мель у колективну власність.

9. У разі, якщо межі цих земельних ділянок не проходять по визначених на місцевості контурах, вони переносяться в нату­ру (на місцевість) і закріплюються відповідними межовими знаками.

10. Видача державного акта на право колективної власності на землю на підставі рішення відповідної ради, в якому фіксується:

а) назва відповідного сільськогосподарського суб'єкта;

б) місцезнаходження землевласника;

в) найменування відповідної ради, що його видала, та її адміністративно-територіальна юрисдикція;

г) кількісний склад земель, що передається у колективну власність за планом;

д) мета використання земель;

е) дата прийняття рішення відповідною радою;

є) кількість примірників державного акта, які передаються но­вим землевласникам та залишаються на зберіганні у відповідній раді;

ж) номер реєстрації державного акта в Книзі записів державних актів на право колективної власності.

Державний акт підписується головою відповідної ради і посвідчується печаткою із зазначенням відповідної дати. До нього додається затверджений у встановленому порядку відповідною ра­дою список громадян — членів колективного сільськогосподарсь­кого підприємства, кооперативу, товариства, підписаний головою місцевої ради та головою відповідного сільськогосподарського підприємства, кооперативу або товариства, а також план зовнішніх меж земель, переданих у колективну власність, підписаний інжене­ром-землевпорядником та скріплений відповідною печаткою.

'11. Реєстрація державного акта на право колективної власності у спеціальній Книзі реєстрації таких документів.

VI. Передача земельних ділянок у приватну власність членам сільськогосподарських підприємств, кооперативів, акціонерних това­риств та інших сільськогосподарських товаровиробників у процесі па­ювання та розпаювання земельних ділянок'.

Вказана передача земельних ділянок здійснюється відповідно до встановлених процедур паювання земельних ділянок з пер­соніфікацією права кожного члена цих господарств на частку зе­мельної ділянки в колективній власності, посвідчення їх юридич­ного титулу шляхом видачі Сертифіката на право на земельну ча­стку (пай), подальшого їх добровільного виходу з членів вищезаз­ начених колективних господарств з виділенням в натурі (на місце­вості) їх частки земель і посвідчення права приватної власності на ці частки шляхом видачі державного акта на право приватної влас­ності на землю*.

Паювання земель — це встановлений порядок визначення розміру земельної частки (паю) у колективній власності на землю кожного члена колективного сільськогосподарського підприємства, кооперативу, акціонерного товариства в умовних кадастрових гек­тарах, виходячи з вартості земельної частки (паю) та середньої гро­шової оцінки одного гектара сільськогосподарських угідь для цих господарств без їх виділення в натурі (на місцевості).

Умови паювання земельних часток:

1. Паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, кооперативам, акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогос­подарських підприємств.

2. Паювання земель радгоспів та інших державних сільськогос­подарських підприємств здійснюється після їх перетворення на ко­лективні сільськогосподарські підприємства.

3. Право на земельну частку (пай) мають члени:

а) колективного сільськогосподарського підприємства;

б) сільськогосподарського кооперативу;

в) сільськогосподарського акціонерного товариства;

г) пенсіонери, які раніше працювали в цих господарствах і за­лишилися їх членами, відповідно до списку, що додається до дер­жавного акта на право колективної власності на землю.

4. Рівні права в процесі паювання всіх членів колективних сільськогосподарських підприємств, кооперативів, акціонерних то­вариств на вартість і розміри в умовних кадастрових гектарах зе­мельних часток (паїв).

5. Вартість земельної частки (паю) для кожного з перерахова­них підприємств, кооперативів, акціонерних товариств визна­чається виходячи із грошової оцінки переданих у колективну власність сільськогосподарських угідь, що обчислюються за Мето­дикою грошової оцінки земель, затвердженої Кабінетом Міністрів України, та кількості осіб, які мають право на земельну частку (пай).

6. Визнання права на земельну частку (пай) на першому етапі суб'єктом купівлі-продажу, дарування, міни, успадкування, застави з подальшим обмеженням форм його відчуження до прийняття но­вого Земельного кодексу України'.

7. Землі, передані у колективну власність, підлягають в найкоротші строки поділу на земельні частки (паї) без виділення в натурі (на місцевості) організаціями землеустрою.

Підставами здійснення паювання земельних часток визнано:

1. Наявність державного акта на право колективної власності.

2. Список членів відповідного колективного сільськогоспо­дарського підприємства, кооперативу, акціонерного товариства, за­тверджений загальними зборами цих господарств.

3. Зобов'язальний характер сукупності нормативно-правових норм та приписів щодо здійснення паювання земельних часток зе­мель, переданих у колективну власність вищеназваних товарови­робників.

Процедура паювання земельних часток — встановлений норма­тивно-правовий порядок поділу земель, переданих у колективну власність, на земельні частки (паї) і юридичне посвідчення прав на них шляхом оформлення та видачі земельного правовстановлюю-чого документа кожному члену цих господарств у формі сертифіка­та на право на земельну частку (пай).

Така процедура передбачає:

1. Утворення комісії в колективних сільськогосподарських підприємствах, кооперативах, акціонерних товариствах з числа їх працівників для обчислення розмірів земельної частки (паю).

2. Обчислення комісіями розмірів земельної частки (паю) по кожному колективному сільськогосподарському підприємству, ко­оперативу, акціонерному товариству.

3. Подача обчислених комісіями розмірів земельної частки (паю) на розгляд та затвердження районної державної адміністрації.

4. Розгляд та прийняття рішення районною державною адміністрацією щодо затвердження обчислених цими комісіями розмірів земельної частки (паю) по кожному господарству.

5. Виготовлення та видача громадянам сертифікатів на право на загальну частку (пай) за єдиним в Україні зразком, у якому вка­зується:

а) назва відповідного сільськогосподарського підприємства, ко­оперативу, товариства;

б) його місцезнаходження;

в) адміністративно-територіальна приналежність;

г) прізвище, ім'я, по батькові члена господарства;

д) місце проживання;

е) підстава та назва районної державної адміністрації, яка прий­няла рішення;

є) дата прийняття рішення;

ж) підтвердження наданого права на земельну частку (пай) у складі земель, які перебувають у колективній власності відповідно­го господарства;

з) розмір земельної частки (паю) в умовних кадастрових гекта­рах без визначення межі цієї частки в натурі (на місцевості);

й) вартість земельної частки (паю) у відповідній грошовій сумі;

і) підпис, прізвище та ініціали голови районної державної адміністрації;

й) дата видачі та посвідчення відповідною печаткою.

6. Реєстрація сертифіката на права на земельну частку (пай) у спеціальній Книзі реєстрації цих документів відповідною район­ною державною адміністрацією.

7. Посвідчене право на земельну частку (пай) може бути об'єктом договірних відносин, зокрема купівлі-продажу, даруван­ня, міни, успадкування, застави.

Цей перелік та можливості щодо відчуження є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає, якщо інше не буде перед­бачено в законі та постанові Кабінету Міністрів України, якому доручено затвердити форму сертифіката на право на земельну ча­стку (пай).

Важливою формою переходу прав на землю від права на земель­ну частку (пай) до права приватної власності на цю ділянку є проце­дура розпаювання земельної ділянки або реєстрації прав на землю.

Юридичною підставою для реалізації такого права стала норма ч. 9 ст. 5 ЗК України, за якою кожний член колективного сільсько­господарського підприємства, кооперативу або акціонерного това­риства в разі виходу з нього має право одержати свою частку землі в натурі (на місцевості). У подальшому це право було деталізоване нормативними актами щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва, якими, зокрема, перед­бачалося право кожного члена вищезазначених господарств безпе­решкодно вийти з нього та одержати безкоштовно в приватну власність свою частку землі (пай) у натурі (на місцевості), що посвідчується державним актом на право приватної власності на землю.

Цей процес вважаю за доцільне назвати «розпаюванням», а оформлення відповідного права приватної власності — «ресер-тифікацією», який спрямований на привласнення відповідної зе­мельної частки та виникнення права приватної власності.

Процес розпаювання земель колективної власності та ресер-тифікації права на земельну частку (пай) базується на таких прин­ципах та юридичних можливостях:

1. Право безперешкодного виходу з колективних господарств.

2. Право виділення в натурі належної частки.

3. Наявність особистого волевиявлення особи — члена відповідного колективного господарства.

4. Добровільний характер здійснення відповідних дій та отри­мання в приватну власність належної частки земельної ділянки.

5. Вільний вибір форм господарювання на цій земельній ділянці приватним шляхом (одноособове) або об'єднання земельних діля­нок, майна, коштів та праці щодо організації та здійснення відповідної діяльності.

6. Право добровільного створення на базі земельних ділянок відповідних організаційно-правових форм підприємницької діяль­ності:

а) селянських (фермерських) господарств;

б) спільних сільськогосподарських підприємств, асоціацій, спілок, акціонерних товариств, інших кооперативних підприємств і організацій;

в) створення приватних (приватно-орендних) підприємств, різних господарських товариств, інших суб'єктів господарювання, заснованих на приватній власності на землю та майно.

7. Вказане право не може бути обмежено рішеннями загальних зборів членів колективних сільськогосподарських підприємств, ко­оперативів, товариств або будь-якими іншими рішеннями.

8. Надання новим власникам розпайованих і ресертифікованих земельних ділянок різних правових можливостей щодо розпоряд­ження земельними ділянками, які передані на праві приватної власності:

а) надавати в орендне землекористування;

б) відчужувати у законний спосіб — дарувати, обмінювати, про­давати громадянам України;

в) передавати у спадщину;

г) передавати в заставу;

д) здійснювати інші розпорядчі повноваження, які не змінюють цільового призначення цих земельних ділянок.

"Процедура розпаювання земельних часток передбачає:

1. Подання заяви до колективного сільськогосподарського підприємства, відповідного кооперативу, акціонерного товариства про вихід з цих господарств та виділення належної частки земель у натурі (на місцевості).

2. Обговорення та прийняття рішення загальними зборами відповідних колективних господарств про вихід їх окремих членів із земельними частками та відведенням їх у натурі на місцевості:

3. У разі відмови в задоволенні заяви таке рішення загальних зборів колективних сільськогосподарських підприємств може бути оскаржене заявником до суду за місцем розташування земельної ділянки.

4. Відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) органа­ми землеустрою (інженером-землевпорядником).

5. Звернення заявника до відповідної сільської, селищної, міської ради із заявою про виготовлення та видачу державного ак­та на право приватної власності на землю.

6. Видача державного акта на право приватної власності на зе­мельну ділянку.

7. Реєстрація вказаного акта в спеціальній Книзі реєстрації дер­жавних актів на право приватної власності на землю.

8. Повернення до районної державної адміністрації сертифіката на право на земельну частку (пай).

9. Вільне розпорядження земельною ділянкою в порядку, вста­новленому земельним законодавством України.

Процес приватизації земель в Україні забезпечується певними

юридичними гарантіями.

Юридичні гарантії здійснення приватизації земель в Україні — це юридичні засоби, що забезпечують безперешкодну і безоплатну передачу земельних ділянок у власність громадян та їх об'єднань.

Можна виділити такі групи юридичних гарантій:

1. Матеріально-правові.

2. Організаційно-правові.

3. Процесуально-правові.

4. Забезпечувально-правові.

1. Матеріально-правові гарантії:

а) закріплення в законодавстві права громадян та їх об'єднань на отримання відповідно у приватну та колективну власність зе­мельних ділянок;

б) встановлення нормативно-правовим шляхом нормування розмірів таких земельних ділянок;

в) наявність юридичних можливостей щодо реалізації повнова­жень правосуб'єктних осіб;

г) встановлення обов'язків органів держави та місцевого само­врядування щодо розгляду заяв та клопотань, інших обґрунтовую­чих матеріалів на передачу земель у приватну та колективну власність.

2. Організаційно-правові гарантії:

а) передбачається структура органів, зобов'язаних розглядати матеріали на безоплатну передачу земельних ділянок у приватну і колективну власність;

б) визначаються організаційні структури, які розробляють про­ект відведення земельних ділянок;

в) діяльність організаційно-функціональних структур щодо фінансування робіт з підготовки матеріалів на передачу земельних ділянок у власність;

г) наявність контролюючих органів щодо координації та забез­печення приватизації земель та перевірки дотримання вимог чин­ного законодавства в цій сфері.

3. Процесуально-правові гарантії:

а) законодавче визначення деяких процедур приватизації зе­мель;

б) встановлення послідовності дії та стадій передачі земель у приватну та колективну власність;

в) визначення термінів розгляду матеріалів приватизації, прий­няття рішень і видачі правовстановлюючих земельно-правових до­кументів;

г) закріплення процесуальних підстав оскарження дій зо­бов'язальних осіб у судовому порядку. 4. Забезпечувально-правові гарантії:

а) встановлення судового порядку розгляду та вирішення • спірних питань щодо приватизації земельних ділянок;

б) визнання рішення суду підставою для відведення земельних ділянок у натурі (на місцевості) та видачі державного акта на пра­во власності на землю.