Правовий режим земель сільськогосподарського призначення

Землями сільськогосподарського призначення визнаються зе­мельні ділянки, які перебувають на праві власності або праві кори­стування у фізичних і юридичних осіб та які відповідно до земель­но-кадастрової документації використовуються для потреб сільського господарства або призначені для цієї мети. Чинне зе­мельне законодавство до таких земель відносить:

а) земельні ділянки, надані сільськогосподарським підпри­ємствам і організаціям, а також громадянам для ведення товарного сільськогосподарського виробництва;

б) земельні ділянки сільськогосподарського призначення, пере­дані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам;

в) земельні ділянки сільськогосподарського призначення, пере­дані у приватну власність безоплатно або іншим шляхом для веден­ня селянського (фермерського) господарства, особистого підсобно­го господарства, ведення садівництва та здійснення іншої діяль­ності в сфері сільськогосподарського виробництва;

г) земельні ділянки, що знаходяться у користуванні громадян для ведення особистого підсобного господарства, садівництва, го­родництва, сінокосіння, випасання худоби;

д) земельні ділянки сільськогосподарських науково-дослідних установ, навчальних закладів, сільських професійно-технічних учи­лищ, загальноосвітніх шкіл — для дослідних, навчальних цілей, пропаганди передового досвіду і ведення сільського господарства;

е) земельні ділянки, надані у користування несільськогоспо-дарським підприємствам, установам та організаціям, громадським об'єднанням, релігійним організаціям для ведення підсобного гос­подарства;

є) земельні ділянки, які перебувають у користуванні інших юри­дичних і фізичних осіб з метою ведення сільського господарства.

До земель сільськогосподарського призначення можуть бути віднесені земельні ділянки, які відповідно до земельно-кадастрових документів не передані у власність, не надані в користування гро­мадянам і юридичним особам, але призначені для ведення сільського господарства.

Особливості правового режиму земель сільськогосподарського призначення:

1. В основу визначення їх правового режиму покладений прин­цип цільового використання:

а) ведення сільського господарства;

б) здійснення різних видів сільськогосподарського товарного виробництва;

в) обслуговування потреб сільськогосподарської діяльності (го­родництво, сінокосіння тощо);

г) сільськогосподарська науково-дослідна, навчальна, експери­ментальна діяльність, обмін досвідом у сфері сільськогосподарсь­кого виробництва;

д) ведення підсобного сільського та особистого підсобного гос­подарства;

е) здійснення іншої сільськогосподарської діяльності. 2. Основні розпорядчі повноваження щодо розподілу і перероз­поділу земель сільськогосподарського призначення та здійснення інших функцій управління в цій сфері (ведення кадастру, здійснен­ня землеустрою, контролю тощо) покладаються відповідно на Вер­ховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим, місцеві ради та інші спеціально уповноважені органи державної ви­конавчої влади.

3. Землі сільськогосподарського призначення за своїм функціональним призначенням є переважно основним засобом виробництва в сільському господарстві, територіальною основою для розміщення об'єктів сільського господарства, а також част­ково — для розселення сільського населення селянських (фер­мерських) господарств, розміщення внутрігосподарських шляхів сполучення, об'єктів інженерної, технічної, соціальної інфраст­руктури.

4. Наявність земельних ділянок сільськогосподарського призна­чення в складі земель несільськогосподарського призначення насе­лених пунктів (здійснення окремих видів сільськогосподарського виробництва), промисловості, транспорту, зв'язку тощо (ведення сільського підсобного господарства) та ін.

5. Характерний особливий суб'єктний склад правовідносин у сфері використання, відтворення і охорони цих земель — громадя­ни та юридичні особи, що здійснюють різні види сільськогоспо­дарської діяльності та володіють спеціальною земельною право-суб'єктністю з точки зору реалізації повноважень власників прива­тизованих або придбаних у встановленому порядку земельних діля­нок або землекористувачів (орендарів).

6. Нормованість земельних ділянок, що передаються або нада­ються громадянам для здійснення сільськогосподарського вироб­ництва та іншої сільськогосподарської діяльності, наприклад:

а) для ведення селянського (фермерського) господарства мо­жуть передаватися або надаватися у користування земельні ділян­ки у розмірах, які не повинні перевищувати 50 гектарів ріллі і 100 гектарів усіх земель, у місцевостях з труднодоступними населени­ми пунктами, визначеними Кабінетом Міністрів України, — 100 гектарів землі';

б) для ведення особистого підсобного господарства громадянам передаються безкоштовно у власність земельні ділянки у розмірі не більше 0,6 гектара, або за бажанням їм можуть передаватися у ко­ристування 0,4 гектара з тим, щоб загальна площа не перевищува­ла 1 гектара; можливе збільшення розмірів земельної ділянки до 2 гектарів за погодженням з обласною радою;

в) розмір земельних ділянок для індивідуального садівництва не повинен перевищувати 0,12 гектара та ін.

7. Землі сільськогосподарського призначення можуть викорис­товуватися на різних юридичних титулах:

а) праві власності (колективної і приватної);

б) праві користування, в тому числі оренди.

8. Землі сільськогосподарського призначення можуть передава­тися у постійне або тимчасове користування залежно від прина­лежності конкретним суб'єктам, мети та характеру використання.

9. Встановлення особливого порядку їх розподілу та перероз­поділу залежно від цільового призначення, зокрема для:

а) ведення селянського (фермерського) господарства;

б) ведення особистого підсобного господарства;

в) ведення індивідуального садівництва;

г) ведення сільськогосподарського товарного виробництва юри­дичними особами тощо.

10. Законодавством встановлений особливий порядок вилучен­ня та викупу земель сільськогосподарського призначення для дер­жавних і громадських потреб. Зокрема, вилучення ріллі, земельних ділянок, зайнятих багаторічними насадженнями для несільськогос-подарських потреб допускається, як виняток, за рішенням Верхов­ної Ради України.

11. Встановлення заборони вилучення особливо цінних продук­тивних та інших земель сільськогосподарського призначення. Зок­рема, не допускається вилучення особливо цінних продуктивних земель (чорноземи нееродовані несолонцюваті суглинкові, на лесо-вих породах; лучно-чорноземні незасолені несолонцюваті суглин­кові грунти; темно-сірі опідзолені та чорноземи опідзолені на лесах і глеюваті; коричневі грунти Південного узбережжя Криму; дернові глибокі грунти Закарпаття тощо), земель сільськогосподарських науково-дослідних установ і навчальних закладів для несільсько-господарських потреб, крім випадків надання їх для будівництва шляхів, ліній електропередачі та зв'язку, трубопроводів, нафтових і газових свердловин та виробничих споруд, пов'язаних з їх експлу­атацією, а також земель дослідних полів науково-дослідних установ і навчальних закладів та ін.

12. Закріплення особливого порядку погодження питань, пов'язаних з вилученням (викупом) земель сільськогосподарсь­кого призначення для несільськогосподарських потреб. Особи, заінтересовані у вилученні (викупі) вказаних земель, зо­бов'язані до початку проектування погодити місце розташуван­ня об'єкта, розмір земельної ділянки та умови її вилучення (ви­купу) з урахуванням комплексного розвитку територій, охоро­ни довкілля, умови проживання населення тощо з такими суб'єктами:

а) власниками земель;

б) землекористувачами;

в) місцевими радами;

г) спеціально уповноваженими органами державної виконав­чої влади у сфері використання і охорони земель залежно від повноважень рад, які приймають рішення про вилучення (ви­куп) відповідних земельних ділянок сільськогосподарського призначення.

13. Землі цієї категорії обумовлюють наявність специфічних обов'язків їх власників та користувачів щодо охорони, віднов­лення родючості грунтів, проведення рекультивації земельних ділянок, здійснення інших ґрунтозахисних та охоронних заходів. Так, на власників та користувачів цих земельних ділянок покла­даються обов'язки зі здійснення комплексу заходів щодо збере­ження і підвищення родючості грунтів, захисту їх від водної та вітрової ерозії, підтоплення, заболочення, вторинного засолен­ня, висушування, ущільнення, забруднення різними відходами та іншого фізичного, біологічного, хімічного, радіоактивного, іонізуючого впливу; від заростання сільськогосподарських угідь чагарниками і дрібноліссям, інших процесів погіршення куль­туртехнічного стану; ефективно використовувати земельні ділян­ки відповідно до внутрігосподарського землеустрою; підвищува­ти їх родючість; застосовувати природоохоронні технології сільськогосподарського виробництва; не допускати погіршення екологічної обстановки на території в результаті сільськогоспо­дарської діяльності та ін.

14. Вилучення або викуп вказаних земель передбачає особливий порядок дотримання обов'язків щодо відшкодування збитків і втрат сільськогосподарського виробництва. Такі збитки та втрати підлягають відшкодуванню в разі їх вилучення (викупу) для дер­жавних та громадських потреб, а також у разі обмеження прав власників і користувачів, у тому числі орендарів цих земельних ділянок в повному обсязі особам, які зазнали збитків внаслідок погіршення якостей ділянок, приведення їх у непридатність для використання за цільовим призначенням або іншого негативного впливу, заподіяного іншими особами з урахуванням зроблених ви­трат на поліпшення якості цих земель за час їх використання та не-

одержаних доходів.

Відшкодування збитків власникам сільськогосподарських зе­мель і землекористувачам проводиться особами, яким відведені зе­мельні ділянки, особами, які їх викуповують, або особами, діяльність яких призвела до обмеження прав власників земель і землекористувачів.

Поряд із цим земельне законодавство передбачає можливість відшкодування втрат сільськогосподарського виробництва Уряду Автономної Республіки Крим, обласним. Київській і Севасто­польській міським радам внаслідок вищезазначених дій юридичних

та фізичних осіб.

Втрати сільськогосподарського виробництва відшкодовують­ся особами, яким відводяться або які викуповують сільськогос­подарські угіддя, що вилучаються для потреб, не пов'язаних із веденням сільського господарства, або особами, навколо об'єктів яких встановлені охоронні,-захисні, санітарні зони з ви­ключенням із обороту сільськогосподарських угідь або переве­денням їх до менш цінних угідь, а також у разі погіршення якості сільськогосподарських земель внаслідок виробничої діяльності за межами цих зон у порядку, встановленому Кабіне­том Міністрів України'.

Кошти, які надходять у порядку відшкодування втрат сільсько­господарського виробництва, використовуються виключно для ос­воєння нових земель, підвищення родючості грунтів, поліпшення угідь і охорони земель. В той же час допускається можливість цен­тралізації частини цих коштів у Державному бюджеті України.

15. Виокремлення в складі земель сільськогосподарського при­значення земельних ділянок для розміщення об'єктів внутрігоспо­дарського призначення, зокрема для будівництва сільськогоспо­дарських підприємств, установ, організацій, внутрігосподарських шляхів сполучення, об'єктів соціальної, технічної та інженерної інфраструктури тощо.

16. Характерні специфічні обов'язки щодо використання, віднов­лення та охорони меліорованих земель сільськогосподарського при­значення. Зокрема, власники та користувачі цих земель мають забез­печувати одержання високих врожаїв сільськогосподарських культур шляхом застосування науково обгрунтованих технологій вирощуван­ня високоврожайних, стійких до захворювань та шкідників, адаптова­них до грунтово-кліматичних умов сортів і гібридів сільськогоспо­дарських культур; збереження та відтворення родючості грунтів, підтримання біологічного різноманіття і екологічної рівноваги довкілля; включення до книг історії полів відомостей про призначен­ня, розміри та основні характеристики цих ділянок, якісні показники цих грунтів та дані про ефективність їх використання, врожайність, способи обробітку фунту, періодичність і кількість внесених добрив, здійснені меліоративні та природоохоронні заходи щодо забезпечення екологічної безпеки будівництва й експлуатації меліоративних систем та несуть відповідальність за стан їх використання, моніторинг довкілля в зоні впливу меліоративної системи тощо².

17. Можливість власників передавати частину земель або повністю земельну ділянку іншим особам у користування на умо­вах оренди та отримувати в установленому порядку визначену уго­дою сторін орендну плату в грошовій, натуральній та відробітковій формі³.

18. Використання земель у зонах затоплення в сільськогоспо­дарському виробництві здійснюється згідно з проектами землеуст­рою, розробленими в установленому законодавством порядку з урахуванням можливої причини затоплення (повінь, паводок), типу річки або її окремих ділянок за ухилом дна і частоти можли­вого затоплення.

Важливим аспектом правового режиму земель сільськогоспо­дарського призначення є питання про правові форми їх викорис­тання. За нормами Земельного кодексу України використання зе­мель сільськогосподарського призначення може здійснюватися на двох основних юридичних титулах:

а) праві власності (приватної і колективної);

б) праві користування, в тому числі оренди.

І. На титулі права власності можуть використовуватися:

1. Земельні ділянки юридичних осіб і об'єднань громадян:

а) землі колективних сільськогосподарських підприємств;

б) землі сільськогосподарських кооперативів;

в) землі сільськогосподарських акціонерних товариств;

г) землі загального користування садівницьких товариств.

Землі колективних сільськогосподарських підприємств, коопе­ративів, акціонерних товариств перебувають у вказаних господар­ствах на праві колективної власності і поділяються на землі сіль­ськогосподарського призначення та землі загального несільського-сподарського призначення. У разі створення ними спільно з інши­ми господарствами агропромислових об'єднань — асоціацій, комбінатів, агроспілок тощо — за ними зберігається відповідне право на землю.

Земельні ділянки сільськогосподарських кооперативів, що ство­рюються на базі підрозділів сільськогосподарських підприємств і виходять з них, за рішенням відповідної місцевої ради (сільської, селищної, міської) передаються у колективну власність. При цьому площа земельних ділянок, що передаються у власність, визна­чається виходячи з розміру середньої земельної частки.

Земельні ділянки сільськогосподарського призначення викори­стовуються у сільськогосподарському виробництві відповідно до проектів землеустрою, існуючих систем землеробства та сівообо-ротів у сфері рослинництва, садівництва, виноградарства, посівів багаторічних трав тощо. Використання зрошувальних і осушених земель, ріллі, земельних ділянок, зайнятих багаторічними плодови­ми насадженнями, для будівництва внутрігосподарських об'єктів не допускається. Відповідно землі загального несільськогоспо-дарського призначення можуть використовуватися для вказаних цілей, а також розміщення внутрігосподарських шляхів сполучен­ня, ґрунтозахисних лісосмуг, місць відпочинку тощо.

2. Землі селянських (фермерських) господарств зі створенням юридичної особи.

Конкретні розміри цих земельних ділянок у межах встановле­них норм визначаються районними, міськими радами, в адміністративному підпорядкуванні яких є район, диференційовано, з урахуванням регіональних особливостей, спеціалізації та можливостей їх ефективного використання. Такі земельні ділянки мають, як правило, утворювати єдиний масив, включаючи розта­шовані на них водні об'єкти та лісові угіддя і використовуватися для ведення сільськогосподарського товарного виробництва, розміщення жилих, господарських, комунально-складських та інших будівель і споруд, розміщення внутрігосподарських шляхів сполучення, електричної та радіотелефонної мережі, газових і во­допостачальних комунікацій, різних об'єктів інженерної інфраст­руктури.

В період становлення селянського (фермерського) господарст­ва на неосвоєній частині їх земель, де немає об'єктів виробничо­го та невиробничого призначення, за рахунок державної допомо­ги з державних централізованих капітальних вкладень може здійснюватись будівництво під'їзних доріг до цих господарств, електричних і радіотелефонних мереж, газо-, водопровідних сис­тем та інших об'єктів. На цих землях за рахунок місцевих бюд­жетів селянськими (фермерськими) господарствами може здійснюватися будівництво об'єктів виробничого і невиробничого призначення, житла, проводитися заходи щодо землеустрою та

інших цілей.

3. Земельні ділянки юридичних осіб. створених у процесі ресер-тифікації прав на землю та нових інтеграційних об'єднань на базі

приватної власності:

а) земельні ділянки новостворених спільних сільськогоспо­дарських підприємств;

б) земельні ділянки аграрних (сільськогосподарських), селянсь­ких спілок;

в) земельні ділянки аграрних асоціацій;

г) земельні ділянки різних за організаційною формою сільсько­господарських товариств (акціонерних, з обмеженою відповідаль­ністю тощо);

д) земельні ділянки приватних та частина земель приватно-орендних суб'єктів господарювання;

е) земельні ділянки інших сільськогосподарських кооперативів та корпоративних об'єднань, заснованих на приватній власності на

земельні ділянки і майно.

4. Земельні ділянки, шо приватизовані або придбані відповідно до законодавства громадянами України, зокрема:

а) земельні ділянки для ведення особистого підсобного госпо­дарства та відповідні ділянки у межах населених пунктів, розміри яких визначаються земельно-обліковими документами;

б) земельні ділянки для ведення індивідуального садівництва;

в) земельні ділянки, приватизовані громадянами України внаслідок розпаювання та ресертифікації прав на них;

г) земельні ділянки громадян України, що ведуть селянське (фермерське) господарство без створення юридичної особи;

д) земельні ділянки сільськогосподарського призначення, що перейшли до приватної власності шляхом викупу для сільськогос­подарського використання;

е) земельні ділянки на землях сільськогосподарського призна­чення, набуті в приватну власність у зв'язку з переходом прав влас­ності на будівлі і споруди, які розміщуються на них.

II. На титулі права загального землекористування використову­ються:

а) природні неокультурені пасовища та сінокісні угіддя;

б) полезахисні лісосмуги та інші ґрунтозахисні зелені насадження;

в) внутрігосподарські шляхи сполучення на землях сільськогос­подарського призначення;

г) земельні ділянки з розташованими на них гідротехнічними спорудами загального користування;

д) земельні ділянки, що використовуються як місця відпочинку, оздоровлення та рекреації на землях сільськогосподарського при­значення тощо.

III. На праві спеціального постійного землекористування викорис­товуються землі сільськогосподарського призначення або їх частини:

1) землі сільськогосподарських науково-дослідних установ;

2) земельні ділянки сільськогосподарських навчальних закладів:

а) вищих закладів освіти;

б) сільських професійно-технічних училищ;

в) навчальних господарств закладів освіти;

3) земельні ділянки сільських загальноосвітніх шкіл;

4) земельні ділянки сортовипробувальних станцій і сор­тодільниць;

5) земельні ділянки елітно-насінницьких і насінницьких госпо­дарств;

6) земельні ділянки племінних заводів, племінних радгоспів і конезаводів;

7) земельні ділянки спеціалізованих господарств по вирощуван­ню хмелю, ефіроолійних, лікарських рослин, фруктів і винограду;

8) земельні ділянки селянських (фермерських) господарств (зі створенням юридичної особи);

9) земельні ділянки колективних сільськогосподарських підприємств, кооперативів, акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогоспо­дарських підприємств;

10) земельні ділянки державних сільськогосподарських підприємств, установ, організацій;

11) земельні ділянки кооперативів громадян для ведення колек­тивного городництва;

12) земельні ділянки несільськогосподарських підприємств, ус­танов, організацій для ведення підсобного господарства;

13) земельні ділянки громадських об'єднань для ведення підсоб­ного сільського господарства;

14) земельні ділянки релігійних організацій для ведення підсоб­ного господарства;

15) земельні ділянки інших осіб відповідно до вимог чинного земельного законодавства.

IV. На титулі права спеціального тимчасового землекористування, в тому числі оренди, можуть використовуватися:

1) земельні ділянки селянських (фермерських) господарств;

2) земельні ділянки колективних сільськогосподарських підприємств, кооперативів, акціонерних товариств;

3) земельні ділянки державних сільськогосподарських підприємств, установ, організацій;

4) земельні ділянки кооперативів громадян для ведення колек­тивного городництва;

5) земельні ділянки осіб, що придбали об'єкти незавершеного будівництва на землях сільськогосподарського призначення на умовах довгострокової оренди.

Земельні ділянки з об'єктами незавершеного будівництва, придбані іноземними юридичними особами, спільними підприємствами, міжнародними об'єднаннями та організаціями за участю іноземних осіб, а також підприємствами, що повністю належать іноземним інвесторам, іноземним держа­вам, надаються виключно в довгострокову оренду (підкреслено

мною. — В.А.).

V. На праві постійного землекористування громадян можуть вико­ристовуватися:

1) земельні ділянки селянських (фермерських) господарств без створення юридичної особи;

2) земельні ділянки громадян для ведення особистого підсобно­го господарства;

3) земельні ділянки громадян для зайняття традиційними на­родними промислами, розміри яких встановлюються відповідними радами з урахуванням місцевих умов;

4) земельні ділянки громадян для індивідуального городництва за умови, що їм не належать на праві власності або не перебувають на праві користування відповідно ділянки для ведення селянсько­го (фермерського) господарства, особистого підсобного господар­ства, садівництва, дачного будівництва, або ці особи мають такі ділянки менших розмірів, ніж це встановлено Земельним кодексом України для зазначених цілей.

На праві тимчасового землекористування громадян використо­вуються:

а) земельні ділянки для індивідуального городництва у розмірі до 0,15 га;

б) сінокісні угіддя та пасовища до 1 гектара громадянами, які мають у власності худобу;                             ''

в) земельні ділянки для зайняття традиційними народними про­мислами;

г) земельні ділянки для ведення особистого підсобного госпо­дарства;

д) земельні ділянки сільськогосподарського призначення, пере­дані у тимчасове користування на умовах оренди;

е) земельні ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства, в тому числі й ті, що перебувають на праві постійно­го користування у разі втрати особами працездатності, досягнення пенсійного віку, при тимчасовій втраті працездатності постійних землекористувачів.

Складовою частиною правового режиму цієї категорії земель є їх правова охорона, тобто комплекс ґрунтозахисних, органі­заційних, економічних, науково-технічних та державно-правових засобів, спрямованих на поліпшення якості, продуктивності зе­мель, підвищення родючості грунтів, забезпечення дотримання ви­мог їх збереження відповідно до земельного законодавства та зо­бов'язань за земельно-правовими договорами.

1. Ґрунтозахисні засоби охорони земель сільськогосподарського призначення передбачають:

а) захист земель від водної і вітрової ерозії, селів, підтоплення, заболочування, висушення, забруднення, ущільнення та інших не­гативних процесів;

б) захист від заростання сільськогосподарських угідь чагарника­ми і дрібноліссям, інших процесів погіршення культуртехнічного стану земель;

в) збереження і підвищення родючості грунтів, поліпшення інших властивостей цих земель.

2. Організаційно-технічні засоби охорони земель сільськогоспо­дарського призначення включають:

а) знімання, використання і збереження родючого шару грунту при проведенні робіт, пов'язаних із порушенням земель;

б) рекультивацію порушених земель;

в) тимчасову консервацію деградованих сільськогосподарських угідь;

г) раціональну організацію території. 3. економічні засоби щодо охорони земель сільськогосподарсь­кого призначення передбачають:

а) фінансування заходів щодо відновлення якості порушених зе­мель;

б) здійснення консервації земель за рахунок коштів Державно­го бюджету;

в) відшкодування втрат сільськогосподарського виробництва та спрямування відповідних коштів на підвищення родючості грунтів, поліпшення сільськогосподарських угідь та їх охорону;

г) звільнення від сплати земельного податку на період освоєння невикористовуваних земель та поліпшення їх якості.

4. До нормативно-технічних засобів охорони земель сільсько­господарського призначення належать:

а) дотримання встановлених норм відведення земельних діля­нок;

б) дотримання стандартів та нормативно-технічнйх документів щодо охорони земель;

в) нормування відведення земельних ділянок, що передаються у власність та надаються у користування громадян і юридичних осіб;

г) дотримання нормативно-технічних вимог проектів відведен­ня земельних ділянок та проектно-кошторисних показників розміщення на цих землях виробничих, комунальних та інших об'єктів.

5. Юридичні засоби охорони земель сільськогосподарського призначення включають:

а) наявність нормативно-правових норм регулюючого характеру;

б) здійснення моніторингу за станом охорони сільськогоспо­дарських угідь;

в) проведення агрохімічної паспортизації земель;

г) здійснення контролю за дотриманням чинного земельного за­конодавства в цій сфері;

д) застосування юридичної відповідальності за порушення ви­мог охорони земель сільськогосподарського призначення.