Теоретичні засади дослідження конкурентоспроможності регіонів

Розгляд регіону як системи припускає можливість знаходження його місця в сукупності аналогічних систем як усередині державного утворення, так і за його межами. Основною рисою сучасного регіону виступає його здатність реагувати на зміни зовнішніх і внутрішніх умов, на загрози, що виникають з боку різних джерел; сприяти не тільки збереженню, але й поліпшенню регіональних позицій у найважливіших сферах громадського життя. В загальному вигляді парадигма “регіон-система” розуміється як деяка сукупність елементів продуктивних сил, прямо чи побічно взаємозв’язаних у сфері суспільного виробництва, географічно розташованих у межах певної (достатньо великої) території (простору) і пов’язаних між собою господарськими, технологічними, інформаційними та іншими зв’язками. Об’єктивна реальність змушує розглядати регіон як економічну систему, що є одночасно й об’єктом, і суб’єктом. Як об’єкт регіональна економічна система виступає у відносинах з національною державою і міжнародними державами й організаціями, а як суб’єкт – у взаєминах з іншими регіонами й окремими господарюючими суб’єктами (підприємствами, організаціями й установами). Відмітною рисою регіональної економічної системи як суб’єкта є її здатність вступати в конкурентні відносини з іншими регіональними економічними системами, що виявляються в наявності конкурентних переваг і забезпечують привабливість відповідних територій. Для того щоб докладніше розібратися в умовах і факторах конкуренції між регіонами, є необхідність уточнити, в чому, власне, полягає сама конкуренція як економічний феномен.

Проявом конкуренції у відносинах регіональних економічних систем стає або зростання (кількісне збільшення використання окремих факторів суспільного виробництва), або розвиток (якісні зміни у використанні окремих факторів суспільного виробництва) відповідних територій, а, як наслідок, поява і посилення територіальної диференціації. Стверджується, що територіальна диференціація сама по собі несе позитивний заряд, якщо не призводить до дезінтеграції економічного простору країни, чи до згортання економічних процесів на окремих територіях. Оцінкою прояву конкуренції між регіонами виступають рейтингові оцінки, у яких відбивається здатність кожного регіону продемонструвати визначені позиції, кількісні та якісні відмінності від інших регіонів. Здатність створювати кращі умови для розвитку територій, заснована на можливостях суб’єктів регіональних відносин – місцевих органів влади, недержавних організацій і підприємств – спільно формувати і реалізовувати відповідні стратегії розвитку, залучати до цього процесу кращі інтелектуальні, технічні, технологічні та інші ресурси і раціонально їх використовувати, розуміється як конкурентоспроможність регіону.

Поряд з конкурентними можливостями у кожному регіоні є обме­ження і негативні чинники. Вони здатні знизити результативність реалі­зації сприятливих конкурентних можливостей, а також ускладнюють ви­користання соціально-економічного потенціалу в інтересах розвитку ринкових відносин у регіоні. До таких обмежень і негативних чинників можна віднести:

- екстремальні умови виробництва і життєдіяльності населення;

- слабку екологічну вивченість і науково обґрунтовану підготовку те­риторії регіону;

- низький рівень виробництва товарів і послуг та недостатній обсяг виробництва продуктів сільського господарства;

- віддаленість від економічно розвинених регіонів країни, відсутність розвиненої транспортної системи;

- низьку якість продукції та послуг, що різко знижують їхню конкурен­тоспроможність;

- високе економічне напруження, що породжує серйозні обмеження в розміщенні та регіональному розвитку продуктивних сил;

- недостатній розвиток виробничої та соціальної інфраструктури як стримуюча обставина для інвестування і створення нових робочих місць.

Перелічені обмеження і негативні чинники впливають на використання можливостей регіону. Це породжує ситуації, що вимагають еластичних ме­тодів управління розвитком регіону.

У результаті проведеного аналізу встановлено, що значення показників інвестиційної привабливості змінюються від 0,6949 (Донецька область) до 0,2436 (Тернопільська область). Найбільш привабливими регіонами для інвестування відповідно до результатів розрахунків, представлених у таблиці 1, є Донецька, Дніпропетровська, Луганська, Харківська й Запорізька області, що перебувають на найменшій відстані від створеного еталона інвестиційної привабливості (значення показників інвестиційної привабливості - від 0,4247 до 0,6949). Інвестиційний клімат у цих регіонах характеризується високим соціально-економічним потенціалом за рахунок розвитку промислового виробництва, а також найбільшим рівнем урбанізації населення й забезпеченістю кваліфікованими кадрами. Регіони мають досить високу місткість ринку споживчих товарів і факторів виробництва. Найбільш кращими для інвестування є основні галузі промислового виробництва, житлове будівництво, транспорт і зв'язок, торгівля, побутове обслуговування, медицина й страхування.

Найменш привабливі регіони - Житомирська, Ровенська, Сумська, Чернігівська й Тернопільська області (значення показників інвестиційної привабливості - від 0,2436 до 0,2780). Діяльність інвесторів у даних регіонах не відрізняється високою активністю у зв'язку з несприятливим інвестиційним кліматом і низькою ефективністю.

Таблиця 1.

Значення показників інвестиційної привабливості регіонів України

(за даними Інтернет-сайту Держкомстату України [ Електронний ресурс ] Режим доступу: http://stat.gov.ua - 12. 11. 2007р. – Загол. з екрану)

Визначення конкурентоспроможності регіону багато дослідників намагаються розглядати з різних точок зору. На сьогоднішній день існує, принаймні, чотири групи таких точок зору. Зрозуміло, що цим переліком підходів до визначення конкурентоспроможності регіону не вичерпується весь спектр точок зору, але саме в них згруповані думки найбільш загальні й поширені. Доведено, що проблема конкурентоспроможності регіону може бути зведена в своїй основі до визначення конкурентних переваг і (чи) конкурентних позицій, тому що конкурентоспроможність, конкурентні переваги і конкурентні позиції є взаємозалежними і взаємовизначеними поняттями. У формалізованому відношенні конкурентні переваги і конкурентні позиції становлять собою факторну ознаку, а конкурентоспроможність – результативну. Порівняльні переваги регіональної економічної системи дозволяють знаходити найбільш конкурентні позиції, фактори привабливості окремих територій, кількісна і якісна оцінка яких набуває особливого значення для підтримки конкурентної боротьби. У цьому зв’язку можна запропонувати наступне визначення терміна «регіональні конкурентні позиції», відповідно до якого під регіональними конкурентними позиціями запропоновано вважати процеси використання наявних на даній території сукупних факторів, перетворених на продукцію, роботи і послуги, що забезпечують території відмітні риси й особливості порівняно з іншими територіями, що виявляються в зовнішній і внутрішній компетенції й у динамічних здібностях реалізовувати граничні (критичні) переваги.

Встановлено, що є різні думки з приводу того, яка система показників повинна використовуватися для оцінки конкурентоспроможності регіональних економічних систем. Існуюча система показників конкурентоспроможності регіонів не дозволяє повною мірою оцінити стан і перспективи розвитку регіонів у їхній конкурентній боротьбі, тому що використовуються для цього різні показники, що істотно «розріджує» саму суть регіональної конкуренції. Визначено, що однією з причин недостатньої об’єктивності показників конкурентоспроможності регіонів є відсутність обґрунтованих критеріїв і міри регіональної ефективності їх функціонування. У даному випадку мова повинна йти про відмітні ознаки, на підставі яких можуть визначатися оцінки (критерії), і межі, за якими зміна кількісних характеристик спричиняє зміну якості об’єкта чи навпаки (міри).