Правові основи кредитування підприємства

Діяльність підприємства в системі ринкової економіки неможлива без періодичного використання різноманітних форм залучення кредитів. Отримання кредитів підприємством регулюється згідно Закону “ Про банківську діяльність” та положенням № 325 від 06.08.2003 Національного банку України “ Про кредитування”.

 Це Положення визначає правові основи надання, використання і повернення кредитів та регулювання взаємовідносин між суб'єктами, що виникають у процесі кредитування.

Нині найпоширеним видом кредиту є банківський. За такого кредитування підприємство виступає тільки в ролі позичальника.

Суб’єктами кредитних відносин можуть бути будь-які самостійні підприємства. Кредитні відносини характеризуються тим, що їх суб’єктами є дві сторони: одна з них у рамках конкретної кредитної угоди називається кредитором, інша – позичальником. Хлібокомбінат № 6 працює з банком “ Хрещатик”. Грошові чи товарно-матеріальні цінності, витрати або виконана робота та надані послуги, щодо яких укладається кредитний договір, є об’єктом кредиту.

Банківський кредит класифікують за такими ознаками:

- цільове спрямування;

- термін кредиту;

- вид відсоткові ставки;

- валюта кредиту;

- види обслуговування.

Залежно від мети використання розрізняють кредити, що спрямовані на фінансування:

- оборотних коштів;

- основних засобів;

Підприємство має можливість отримувати кредити на придбання товарно-матеріальних запасів, обладнання, інших активів, розширення та модернізацію виробничих потужностей.

Чинне українське законодавство забороняє надавати підприємствам кредити на покриття збитків від господарської діяльності, на формування і збільшення статутних фондів банків, для внесення платежів у бюджет і позабюджетні фонди.

Не можуть отримати кредити підприємства:

- проти яких порушено справу про банкрутство (крім кредитування заходів фінансової санації);

- під укладені ними контракти, які не передбачають захисту позичальника від можливих втрат, пов’язаних із затримками в поставках товарів;

- коли вони мають прострочену заборгованість за раніше наданими кредитами.

За терміном надання розрізняють короткострокові, середньострокові, довгострокові кредити.

Короткострокові кредити підприємства можуть отримувати в разі фінансових труднощів, які виникають у зв’язку з витратами виробництва та обороту. Термін короткострокового кредиту не перевищує одного року.

Середньострокові кредити (від одного до трьох років) надаються на поточні витрати, оплату обладнання та фінансування капітальних вкладень.

Довгострокові кредити (понад три роки) можуть надаватися для формування основних фондів. Об’єктами кредитування є капітальні витрати на реконструкцію, модернізацію, розширення вже діючих основних фондів, нове будівництво, приватизацію та корпоратизацію підприємств тощо.

Залежно від відсоткової ставки підприємства можуть одержувати кредити з плаваючою і фіксованою відсотковою ставкою.

Позички з фіксованою відсотковою ставкою підприємствам надаються переважно за умов стабільної економіки. Іноді такі позички підприємство може отримати й за умов інфляції, але тільки на дуже короткий термін. За економічної нестабільності підприємствам, як правило, надаються позички з плаваючою відсотковою ставкою. Ставки за такими позичками залежать від рівня відсоткової ставки на міжбанківські кредити й офіційної облікової ставки Національного банку України. Підприємства переважно намагаються отримати в банках позички з фіксованою відсотковою ставкою.

Підприємства можуть одержувати в банках кредити як у національній, так і в іноземній валюті.

Для здійснення реконструкції підприємству потрібно відкрити кредитну лінію. Кредитна лінія - згода банку-кредитора надати кредит у майбутньому в розмірах, які не перевищують заздалегідь обумовлені розміри за певний відрізок часу без проведення додаткових спеціальних переговорів. Відкрита кредитна лінія дає змогу оплатити рахунок кредиту будь-які розрахункові документи, передбачені кредитною угодою, що укладається між підприємством та банком. Протягом строку дії кредитної лінії підприємство може будь-коли одержати позичку без додаткових переговорів з банком та інших формальностей. Проте за банком зберігається право відмовити підприємству у видачі чергової частини позички в межах затвердженого ліміту, якщо банк виявить погіршення фінансового стану позичальника. Через це кредитну лінію відкривають підприємствам зі стійким фінансовим становищем та доброю репутацією. На прохання підприємства ліміт кредитування можна переглядати.

Розрізняють два види кредитних ліній: сезонну (пов’язану із сезонністю виробництва) й постійно відновлювальну. Відновлювальну кредитну лінію може бути відкрито підприємству тоді, коли воно відчуває постійний брак оборотних коштів для відновлення процесу виробництва в заданому обсязі. Відновлювальна кредитна лінія надається на термін, який не перевищує одного року. Особливість відновлювальної кредитної лінії полягає в тім, що підприємство, погасивши частину кредиту, може одержувати нову суму, але в межах відповідного ліміту і періоду дії кредитної угоди. У зв’язку з цим підприємство має заставити банку основні фонди або надати якусь іншу гарантію.

Банк-кредитор у поцесі оцінки діяльності підприємства-позичальника ставить такі вимоги:

- підприємство має бути кредитоспроможним;

- підприємство має забезпечувати зростання обсягів виробництва та реалізації продукції;

- співвідношення суми зобов’язань, включаючи суму кредиту, що планується отримати, до суми власного капіталу має становити не більше 70:30;

- інвестиційний проект підприємства-позичальника має бути фінансово окупним та передбачати виробництва з високим екологічним ризиком;

- кредит має бути забезпечений.

Процедура отримання кредиту підприємством:

На першому етапі підприємство і банк ведуть переговори на предмет можливого укладання кредитної угоди. За позитивних наслідків переговорів банк готовий прийняти документи підприємства для розгляду.

На другому етапі підприємство звертається в банк і подає йому документи, необхідні для визначення юридичного статусу, фінансового стану підприємства, оцінки проекту, аналізу можливості його успішної реалізації, забезпечення кредиту, у тому числі:

- клопотання підприємства;

- копії засновницьких документів (статут, засновницький договір) та змін і доповнень до них;

- бізнес-план проекту та додатки до нього або техніко-економічне обргунтування;

- баланси підприємства, звіти про фінансові результати за останні три роки діяльності;

- перелик та розрахунок вартості майна, що передається банкові в заставу, з визначенням його залишкової балансової вартості, року будівництва чи випуску, місця розташування, короткої характеристики.

Перелик інших документів, що необхідні для проведення поглибленого аналізу фінансового стану позичальника:

- анкета позичальника;

- засвідчені підприємством, а за необхідності – нотаріально засвідчені копії контрактів, які будуть оплачені за рахунок кредиту;

- копії контрактів, які підтверджують, що витрог від них забезпечує окупність проекту;

- річний звіт, баланс підприємства і форми бухгалтерської звітності № 2, 3 за останні тир роки діяльності, звіт про дебіторсько-кредиторську заборгованість на останню звітну дату;

- розрахунок помісячно грошового потоку на термін надання кредиту (за всіма видами діяльності);

- звіт про проведення аудиторськими фірмами, якщо такі проводились;

- перелик майна, що передається в заставу, та розрахунок його вартості із визначенням залишкової балансової вартості, року будівництва, місця розташування, характеристик, а також відповідні документи, які підтверджують право власності на майно;

- документи, що підтверджують повноваження осіб, які репрезентують інтереси підприємства-позичальника;

- нотаріально засвідчені копії ліцензій на право здійснення статутної діяльності.

Банк має право вимогати від підприємства подання пректно-кошторисної документації для здійснення експертизи проектних рішень щодо будівництва.

Для підприємств, які є надійними і постійними клієнтами банку, перелік документів може бути й меншим.

На третьому етапі банк:

- вивчає формальну й неформальну інформацію про підприємство;

- оцінює його ділову репутацію та імідж;

- аналізує кредитоспроможність підприємства, проводить поглиблене обстеження його фінансового стану і визначає міру ризику;

- перевіряє наявність джерел і гарантій погашення кредиту.

Для надання кредиту важливе значення має оцінка кредитоспроможності позичальника.

Кредитоспроможність підприємства оцінюється на основі системи показників, які відображують розміщення і джерела оборотних коштів, результати фінансової діяльності. Вибір показників залежить від особливостей виробничої діяльності, галузевої специфіки та інших факторів.

Відповідно до договору банк бере на себе зобовязання надати підприємству визначену суму грошових коштів в обумовлений термін.

Кредитний договір, як правило, містить такі розділи:

1. Загальні положення.

2. Права та обов’язки позичальника.

3. Права та обов’язки банку.

4. Відповідальність сторін.

5. Порядок розв’язання суперечок.

6. Термін дії договору.

7. Юридичні адреси сторін.

1. Загальні положення: найменування сторін; предмет договору – вид кредиту; сума й розмір відсоткової ставки; умови забезпечення виконання зобов’язань за кредитом (застава, гарантія, поручництво); порядок надання та погашення кредиту; порядок нарахування й сплати відсотків за кредитом.

2. Права та обов’язки позичальника

2.1. Права підприємства-позичальника:

1). Вимагати від банку кредит в обсягах і в термін, зазначений у договорі;

2). Довгостроково погасити заборгованість (за наявності фінансових можливостей);

3). Скасувати договір у разі невиконання банком умов договору.

2.2. Обов’язки підприємства-позичальника:

1). Використовувати отриманий кредит на цілі, обумовлені договором;

2). Повернути наданий кредит у встановлений термін;

3). Своєчасно сплачувати банку відсотки за користування кредитом;

4). Своєчасно надавати банку баланс та інші документи для здійснення контролю за позичкою;

5). Забезпечити достовірність даних, наданих для отримання кредиту, і можливість контролю за його використанням;

6). Інформувати банк про зміни організаційно-правової форми підприємства;

7). Інше (згідно з договором).

3. Права та обов’язки банку

3.1. Права банку:

1). Проводити перевірку забезпечення наданого кредиту і його цільового використання;

2). Припиняти видачу нових позичок і пред’являти претензії щодо наданих у разі порушення підприємством умов кредитного договору, а також виявлення недостовірної звітності, недоліків у веденні бухгалтерського обліку, затримки сплати відсотків за кредитом;

3). Стягувати з підприємства за пролонгацію кредиту відповідну комісійну винагороду;

4). Переглядати відсоткові ставки за користування кредитом у разі зміни рівня облікової ставки НБУ;

5). Здійснювати нарахування і стягнення компенсації за невикористаний кредит (у разі офіційної відмови підприємства від кредиту чи його частини протягом терміну дії договору).

3.2. Обов’язки банку:

1). Надавати підприємству кредит в обсягах і у строки, обумовлені договором;

2). Інформувати підприємство про факти і причини дострокового стягнення банком кредиту;

3). Інформувати підприємство про зміну у нормативних актах з питань кредитування і розрахунків, запроваджених черговим рішенням Національного банку.

4. Відповідальність сторін

У разі порушення підприємством узятих на себе зобов’язань банк може:

1). Припинити дальшу видачу кредиту;

2). Вимагати його дострокового повернення;

3). Зменшити суму кредиту, обумовлену договором;

4). Збільшити відсоткову ставку за кредитом;

5). За несвоєчасне повернення кредиту й відсотків стягнути обумовлену договором пеню.

Підприємство може вимагати від банку відшкодування збитків, що виникли внаслідок порушення зобов’язання надати кредит, або видачі його не в повному обсязі.

Після укладання кредитної угоди банк відкриває підприємству позичковий рахунок, на який зараховується відповідна сума кредиту.

Кредити надаються підприємствам: у безготівковій формі – оплатою платіжних документів з позичкового рахунка як у національній, так і в іноземній валюті, переказуванням коштів на поточний рахунок підприємства, якщо інше не передбачено кредитним договором; у готівковій формі – для розрахунків зі здавачами сільськогосподарської продукції.