II. Повідомлення теми і мети уроку

А он же, бачиш: в камені криниця,

Мале відерце в дзьобі журавля.

Гори цієї дивна таємниця —

Оця пробита в камені криниця,

Коли рятунку ждать незвідкшя!

(Л. Костенко)

Нехай наша розповідь поведе нас на перехрестя доріг до матінки-криниці, до холодної джерелиці. Заглянемо в легенди і перекази наших дідусів, прадідусів. Прочитаємо рядки поетів, заспіваємо пісні. Ознайомимося з прислів'ями і приказками.

Розповідь Крапельки.

Дорогі друзі, добре що ви мені дозволили вас познайомити з чарівною книгою «Народної мудрості». Я обіцяю вам, що поведу вас цікавою доріжкою від перехрестя доріг, де б'є хо­лодне джерело, до сільської кринички-журавля із села в се­ло, від діда до прадіда.

Розпочнемо.

Відома істина: людина може довше прожити без їжі, ніж без води. Ковток холодної джерелиці зцілює мандрівників, поновлює сили хліборобам у спекотливі жнив які днини, да­рує радість пастухам.

Б'є маленьке джерельце. А навколо нього відбуваються ди­ва. Чудодійна сила джерелиці скрізь: на листочках рослин, у чашечках квітів, кінчиках травинки, озерцях калюж, де п'ють воду комахи, тварини, звірі, де купається ясне Со­нечко, а вночі пробігає Місяць.

Скрізь, де вода — там життя.

Відправимось на перехрестя чотирьох доріг. І що це за чудодійство? Тут теж джерельце святої криниці. Майже в кожному селі, на перехресті доріг або про­сто в полі цебенять живі джерела і незвідь-ким їх невгамовну течію прихорошено турботливими рука­ми. Над криничками, коло­дязями людські руки зводили всілякої форми дашки, то­му вода завжди зали­шається чистою. З особли­вим смаком оздоблювали зовнішнє цямрини. Кожне обійстя, немов маленькі диво-музейчики, стоять криниці з вежами, поверх яких прикріплено флюгер або вироблено зображення голуба. На фонтанчиках різноманітні силуети тва­рин, квітів, краї оздоблено контурною різьбою або художніми розмальовками. А яка ж криниця без зелені?

Традиційно, обабіч криниць висаджують калину. Це дерево не тільки прикрашає місце, але й оберігає воду від спеки. З ранньої весни духмяніють тут квіти, гудуть бджоли, вить­охкують солов'ї, а восени на рябчастих гілках багровіють пучки соковитих ягід. У дбайливого господаря ще й клумба з квітами сусідитиме чи проляже з природного каменю пішник, стоятиме чепурненька лавка, відерце, полив'яний кухоль.

І ось настав час перепочити. Матінка-криниця з лісового соснового бору приготувала гостинець — глек із холодною джерелицею із трьох її джерел. Це справжня вода-лікар. Напийтеся, любі, наберіться сили, здоров'я, а я вам в цей час розповім переказ старійшин нашого села.

Переказ.

В одній убогій селянській сім’ї захворіла маленька дитина. Недуг прикував її до поспілі. Тяжко було на неї дивитися. Важка хвороба, вкрадалася в дитяче тіло. Допомогти, по­радити в лікуванні йшли всі. Але хвороба трималася. Вночі, серед темряви, війнула в материнське серце прохолода, яка принесла слова порятунку. «Встань, небого, до схід сонця, сходи до трьох джерел-криниць вашого села. Тричі із кож­ної криниці зачерпни долонею води і ні з ким не розмовляю чи, нікого небачачи, повернися назад. Напої своє дитинча, почитай молитву. Недуг — як рукою зніме».

Прокинулась жінка і зробила все, що приснилося уві сні. І сталося справжнє диво. Дитина усміхнулася, відкрила знетомлені очі, вигукнула: «Мамо, я хочу жити!»

Тому я вас і пригостила цілющою джерелицею. Будьте здо­рові і щасливі. Пам'ятайте про чудодійну силу святої води.

III. Робота з прислів'ями, приказками.

Вчитель. Підкріпившись джерелицею, перегорнемо ще одну сторінку книги мудрості і познайомимося з прислів'ями, приказками.

— Яка криниця, такий і господар.

— Який поріг, така й господиня.

— Скільки криниць на землі, стільки зірок на небо­зводі.

— Впаде небесниця, знайте: замулилося джерело.

— Не плюй у криницю — прийдеться напитися.

— Не їж над колодязем, бо жаби заведуться.

— Заглядати в колодязь — затягне водяна баба.

— Чепуритися над водою — обсяде на щоках віспа.

— Перейде жінка з повними відрами води — на щастя.

IV. Знайомство зі способами відшукування джерел.

Вчитель. Тепер ми з вами познайомимося із способами відшукування нових джерел. Ну що ж, любі друзі, слухай­те і вчіться, в житті все пригодиться.

Перший спосіб.

Наші предки вміли дізнаватися про ті місця, де можна викопати нову криничку — знайти прохолодне джерело. Це був дуже відомий спосіб за допомогою вербової гілоч­ки — «палички-гадалочки».

Там, де листочки ворушилися, було слабке джерело, а де листочки стрімко опустилися додолу, наче їх притяг­нув магніт — тут було добре джерело — гарна криниця.

Другий спосіб.

Ввечері, у тих місцях де хотіли викопати криницю, роз­кладали курячі яйця, накривали бляшаними відрами, а поруч клали лопухові листя. Вранці, на одному яйці, ли­стку лопуха з'являлися краплинки, на другому — текла патьоками, а на третім — зовсім сухе. Де великі патьоки води були, треба було і копати, там є сильне джерело.

Існують ще й інші способи, але про них ви дізнаєтесь самі, іншим разом.

Пісні, вірші.

Криниці. З яким пошанівком оспівано їх у піснях, опо­етизовано у віршах. А чи знаєте ви, дорогі друзі, вірші, пісні?

А он же, бачиш в камені криниця,

Мале відерце в дзьобі журавля

Гори цієї дивна таємниця —

Оце пробита в камені криниця:

Коли рятунку ждать незвідкіля!

Ліна Костенко

«Криниця в балці, журавель при ній».

Максим Рильський

Тече вода з-під явора

Яром на долину,

Пишається над водою

Червона калина.

Пишається калинонька,

Явор молодіє,

А кругом їх верболози

Й лози зеленіють.

Тече вода із-за гаю

Та попід горою.

Хлюпочуться качаточки

Поміж осокою.

А качечка випливає

З качуром за ними.

Ловить ряску, розмовляє

З дітками своїми.

Тече вода край городи.

Вода ставом стала.

Прийшло дівча воду брати,

Брало, заспівало.

Вийшли з хати батько й мати

В садок погуляти,

Порадились, кого б то їм

Своїм зятем взяти.

Тарас Шевченко

Весільна пісня

Принеси водиці з криниці,

Замісим коровай сестриці.

Як ми коровай місили,

І семи криниць воду носили...

V. Робота з легендою.

Вчитель. Настав час за торити словами легенди. То ж слухайте її.

Розповідь Крапельки.

З далекого вирію повернулися на свою батьківщину жу­равлі. Облюбувавши собі місце, відпочивши після довгого пе­рельоту, прийнялись будувати житло — пір'я до пір'я, тра­винку до травинки, гілочку до гілочки. Скільки любові, теп­ла, душі вони вклали в свою домівку. Аж ось довгожданний ранок — поселення. Малоде подружжя — господарі цього гніздечка. А потім були хвилини клопоту, навчання, бо через деякий час з'явилось безтурботне птаство — м'якенькі без­помічні журавлики — продовжувачі роду журавлиного.

Пролетіло літо. Застукали важкі холодні краплини дощу. Зажурилось літнє сонечко Осінь. Час настав і до вирію. Пора в дорогу далеку. Але біда прийшла неждано-негадано. При останньому прощанні журавлів з полями і луками загинула журавлиха. Із жалібним прощальним криком впала во­на на узліссі. Журавель знепритомнів. Тяжке горе обруши­лось на нього. Не зміг він його пережити, перенести, не зміг полетіти разом із молодої зграєю у теплі краї.

Став дерев'яним пам'ятником на могилі своєї журавлихи. Вклоняючись кожного дня своїй милій, черпає він цеберком воду з лісової криниці, вмиваючись холодною джерелицею.

Так журавель назавжди залишився зі своєю журавлихою.

VI. Підсумок.

Крапелька. Завершується наша розповідь сторінками книги «Народна мудрість». А з нею вичерпались і мої сестриці-краплинки, які полинули з маленького джерела в могутню ріку — голубе море.

Вчитель. Але ми з вами знову і знову будемо звертатися до святого місця — криниці, джерела. То ж нехай у ва­шому житті завжди загоряються нові небесниці й народ­жуються все нові й нові джерела.                                      

С.В. Сергійко,

Вчитель

С. Воздвиженське,

Сумська обл.