Біблійні образи в поемі «Каїн»

Драматична поема чи, за авторським визначенням, містерія «Каїн» починається передмовою, в якій Байрон наголошує на тому, що намагався дотримуватися канонічного сюжету: «автор поводився зі своїм сюжетом зовсім не так вільно, як це було заведено раніше…»[5;290]. Дійсно, в основу сюжету покладена майже незмінена біблійна фабула, тільки без прологу і епілогу. Поема починається з експозиції, в якій ми знайомимося з вже дорослими дітьми Адама і Єви. Це два сини – Каїн і Авель, та дві дочки – Ада і Зілла.

    Із праць Анатолія Нямцу відомо, що «трансформація традиційної структури може відбиватися вже у назві, яку автор обирає для свого твору» [30;55]. Виходячи з цієї тези, центральним образом є саме образ Каїна.

Він протиставляється всім іншим образам людей у поемі. Вони моляться і працюють, працюють і моляться, а Каїна таке життя не влаштовує.

Так оце –

Життя?.. Працюй! А нащо працювати?..

Бо батько мій в Едемі не лишився? – обурюється він. [5;298]

Образ Каїна в поемі розкривається через глибокі психологічні переживання, моральні страждання та роздуми над власною долею. Душу і розум Каїна гнітить те, що за гріх батьків на ньому та його нащадках лежить прокляття несвободи, кара тяжкої праці, а головне – смерті. Трагічне відчуження Каїна спричинене його несхожістю на інших: він не сприймає покірності батьків, не може як його сестри і брат «читати вдячних молитов». Його розум прагне пізнання, та не знаходить відповідей на болісні питання буття.

Каїн – фатально самотній. І те, що він чоловік і батько, не пом’якшує це відчуття самотності – адже його дружина і сестра Ада, хоч і щиро кохає його, не може розділити з ним його тягар, не може зрозуміти його болю. Він шукає щастя і не знає – в чому воно? Його самотність і його відчай штовхають його завести знайомство з Люцифером, який пропонує йому знання. Але це знання не може задовольнити Байронівського Каїна.

Ти те відкрив, що вище сил моїх,

Що вище здібностей моїх природних,

Та нижче все ж таки моїх бажань

І задумів моїх, – каже він. [5;325]

Іван Франко в своїй «Замітці перекладчика» пише, що знання привело Каїна до відчаю, а відчай став причиною вбивства.

«Він видить докладно, що се справді знання, котрого так бажав, – але він розчарований: знання тото вказує йому тільки факти, голі, мертві факти, добутки потужних сил і віянь, котрим він підлягає як найменший атом і як безмірне світове тіло. А він ждав сказівок, успокоєння! Він не знає, що воно лежить у фактах, що поза ними його нема, що треба тільки вміти складати їх, щоб почути у душі ублагороднююче, піднесле віяння правди. Його дух, вирослий під гнітом авторитету, мислить дедуктивно, шукає насамперед «принципів», «основ», з котрих би мож усе виводити, а факти не дають їх, вони домагаються мислення індуктивного, до котрого він ще неспосібний. Се доводить його до розпуки, до проступку. Проступок надломить його тіло, затемнить його думку, но не зломить його духу, не вгне го під ярмо авторитету. Ось психологічне, глибоко правдиве й людське значення «Каїна», – стверджує Іван Франко [46;643].

Байрон все ж таки змінює деякі деталі біблійного тексту. На відміну від біблійного героя, його Каїн вбиває брата під час жертвоприношення:

Каїн.

Геть звідси!... Бог твій любить кров! Пильнуй:

Геть, бо дістане ще! (виділ. авт.)

…

Як себе ти любиш –

Назад, поки цей мох я розмету

На рідну землю!

Авель (затримуючи його).

Бог мені миліший

Життя.

Каїн. (вдаряє його палицею, яку вхопив з вогнища на олтарі).

То подаруй йому життя –

Приємний дар. [5;367-368]

Біблійного Каїна виправдати неможна, адже в нього було досить часу для того, щоб заспокоїтися і поступити свідомо. Навіть Бог розмовляв з ним, застерігаючи від необачних вчинків, а Байрон, змінюючи біблійний сюжет, Байрон робить злочин свого героя несвідомим вчинком, вбивством у стані афекту, після якого його герой (знову ж таки, на відміну від канонічного) гірко і щиро кається:

То що ж мені робити ще в житті,

Коли життя забрав я в плоті рідної? (…)

Мій брате!... Ні,

Не відповість на це ім’я, брат брата

Так не вражає. О, єдине слово,

Хоча б єдиний звук цих милих вуст,

Щоб я терпіти міг свій власний голос! [5; 369]

Далі Байрон йде за традицією, в фіналі поеми ми дізнаємося, що Авель загинув бездітним, тому тепер всі майбутні люди мають піти від Каїна.

А він дітей не мав! Я осушив

Породи лагідної джерело,

Що шлюбну їх постіль благословило б

І зм’якшило б мою сурову кров,

Нащадків Авеля з’єднавши з нею! [5;378] 

Літературознавець Олександр Анікст пише: «Каїн, в протилежність йому(Авелю), наділений допитливим розумом і пристрасністю. Розум Каїна запитує, а пристрасть обурюється. Пристрасть нетерпляча і інколи обганяє розум, приводячи до тих вчинків, в яких сам Каїн потім розкаюватиметься. Саме це і трапляється тоді, коли обидва брати приносять жертву богові. Розум Каїна побачив несправедливість і жорстокість бога, якому була бажана кривава жертва Авеля. Але рішення прийняв не розум, а пристрасть Каїна, і вона – спонукала його нанести удар, який приніс в світ першу смерть. Таким чином, кров пролив не лише Авель, що підкоряється несправедливому тираненню бога, але і розумний Каїн, що повстав проти неї». [2]

Чим образ Каїна приваблює Байрона? Можемо з впевненістю казати, що це не лише типовий романтичний інтерес до символічних характерів та ситуацій. «Каїн – причина: Байрон кульгавий», – писав Достоєвський, маючи на увазі причину появи містерії. [Цит. за 10;176] На перший погляд зв’язку можна і не побачити, але якщо згадати, що згідно з католицькою догматикою, причина всіх фізичних вад людини полягає в гріхопадінні Адама і Єви, все стає зрозуміло. Кульгава нога – покарання за чужі гріхи. Ось і Каїн у творі розуміє, що змушений страждати за гріхи своїх батьків, і не може змиритися з цим:

Я знаю лиш плоди. Вони гіркі,

Їх мушу їсти за чужі гріхи… [5;298]

Але Каїн живе не тільки своїм болем, страхом, стражданням, а переймається почуттям несправедливості за долю всього людського роду. Віролайнен М. Н. пише, що «Каїн Байрона не може змиритися не тільки з приреченістю смерті: він постає проти Бога, який вчиняє страждання невинним» [10;184].

Якщо Каїн у творі – протагоніст людей, Люцифер – протагоніст Бога.

Ім’я Каїна поставлене у назву, в той же час в якості епіграфа до своєї містерії Байрон використовує фразу, з якої починається біблійний сюжет гріхопадіння: «Змій був хитріше всіх тварей польових, що їх сотворив Господь Бог» [5;290]. Але у поемі Люцифер починає з того, що навідріз відмовляється від участі у цій історії:

Так не написано на небесах.

Не піде Гордий на таку облуду.

Та неосяжний жах, пиха дрібненька

Людини ладні кинути на духів

Своє низьке падіння. Змій був змій (…)

Ти думаєш, я міг би обернутись

В істоту смертну? [5;304]

Ця позиція і героя, і автора – принципова, в передмові Байрон наголошує на цьому: «Книга Буття твердить, що Єву спокусив не демон, а «Змій»; і спокусив її він лише тому, що був «хитріше всіх тварей польових». Як не тлумачили б це рабини й святі отці, а я беру слова такими, якими знаходжу їх… Коли він (Люцифер) відмовляється від того, ніби спокусив Єву, прибравши вигляду Змія, – то це тому лише, що в Книзі Буття нема й найменшого натяку на щось подібне, а говориться тільки про Змія в його зміїній суті [5;291-292].

Таким чином, Байронівський Люцифер на момент подій у творі людям нічого поганого не зробив. При знайомстві він каже Каїну:

 

Знаю я, що мислить

Прах. І йому я співчуваю. [5;299]

І це цілком зрозуміло, тому що деяким чином перші люди і Люцифер є товаришами за нещастям. Вони всі були суворо покарані Богом за непокору. Люди втратили Едем, Люцифер – небо. Але Адам і Єва змирилися зі своїм покаранням, вони прагнуть заслужити на пробачення Творця покірністю і слухняністю, Авель також не ремствує, і тільки Каїн затаїв образу на Творця, тому не дивно, що Люцифер, який переживає схожі почуття, знайшов співрозмовника саме в ньому.

Люцифер – носій не зла, а знання. Він відкриває Каїну, що той, як і всі люди, має безсмертну душу і надію на вічне життя.

Живеш і мусиш вічно жити. Бо

Земля – твоє вкриття, а не буття.

Їм прийде край, але лишишся ти

Не меншим, ніж тепер [5;299-300].

Але ні знання, ні вічне життя не є щастям, і Люцифер зізнається в тому, що нещасний. Він повстав проти Бога і програв, але не скорився і продовжує боротьбу, яку Каїн тільки має розпочати.

«Вустами Люцифера Байрон починає суд над богом, тобто над релігією», – стверджує дослідник [45].

На питання Каїна «Що ж ми таке?» Люцифер відповідає:

Ми – душі, сміливі своїм безсмертям,

Ми – душі, що всесильному тирану

В одвічні очі кажемо відважно,

Що зло його – не благо. Він створив

Нас – він це твердить, я цьому не вірю –

Але, створивши, знищити не може:

Бо ми безсмертні! Й він того хотів,

Щоб мучить нас. Нехай! Великий він,

Та в величі своїй не щасливіший,

Ніж ми в борні! Добро не робить зла, –

А що він ще робив? [5;301]

   Ця дискусія готує Каїна до бунту і заперечення влади Бога. Каїн стане богоборцем, але носієм самої ідеї богоборства в творі є Люцифер. За словами М. Нольман, цей образ є «майже логічною формулою заперечення» [21].