Біблійні образи в поемі «Каїн»

Приблизно через п’ятдесят років після написання Франкової поеми «Смерть Каїна», Сосюра звернувся до інтерпретації того ж традиційного образу.

   Сосюра значно розширює біблійну фабулу. Поема починається з гріхопадіння Єви. При чому, поет використовує міфологічний мотив зачаття Каїна від Сатани. Його Каїн – напівлюдина, напів’янгол. Бог проклинає його ще у материнському череві, забирає у нього красу, віддаючи її Адаму і його дітям, а Каїн постає у творі як нелюдське створіння, яке здирає шкіри з пацюків і мишей.

О другій ночі з лона літа

з’явився Демона синок,

покліпав жовтими очима,

що в них все той же давній гнів

(лиш крил немає за плечима)…

Розкрилив вії, повні диму,

Й за руку… Еву укусив…

Вона до перс його притисла.(…)

Воно ж, кошлатеє і злісне,

Вкусило Єву знов… за грудь…[42;13]

Сосюра вдається до контрасту, зображаючи образи Каїна і Авеля. Ця протилежність проявляється як у зовнішності героїв, так і в їх вчинках, навіть у протиставленні дій героїв та їх оточення.

Сини зростали. Каїн – чорний,

Як ніч глуха, кошлатий, злий

І непокірний, був незборний у грі завжди. [42;15]

Авель – повна протилежність брата:

Стрункий такий був Авель. Карими очима

дивився він на білий світ,

неначе крила за плечима, щоб керувати увись політ,

тремтіли в нього…[там же]

Авель вродливий і лагідний, «він не кусає грудь у мами». Він «покірний син і брат примірний», тоді як Каїн жорстоко поводиться з тваринами і заявляє, що взагалі нікого не любить:

Всіх створінь

Гнучких, красивих не люблю я,

Як батька, матір і тебе! [42;16]

Потім брати зустрічають дівчину-ангела на ім’я Марія, і Каїн закохується в неї, можливо, вперше відчувши щось світле в собі… Але виявляється, що дівчина зійшла з небес тільки для того, щоб лишити Каїна цього єдиного світла. Вона виказує відразу до нього і йде до Авеля. Немає жертвоприношення і відринутої жертви у Сосюри. Його Каїн вбиває свого брата із-за жінки.

І от завила каменюка,

Так туго й гостро з-за дерев,

Мов рикнув хрипко грізний лев…

Удар глухий, упали руки

(о плач, душе, сльозами муз!..),

І камінь, гострий, наче мука,

У череп Авелеві вгруз…[42;18]

Треба відзначити, що автор змальовує вбивство дуже детально. Ця жахливо натуралістична сцена братовбивства може свідчити про «накладання» психологічних переживань поета на біблійний сюжет.

Після вбивства Каїн усвідомлює, що скоїв страшне зло, але виправдовує себе тим, що вбив «з любові».

Після чого Бог проклинає його вже вдруге:

Моє прокляття над тобою, як меч, сіятиме в віках!

Ніде не знатимеш спокою –

Ні в ночі тьмі, ні в сяйві дня,

Ти чорне демонське щеня! [42;21]

Але потім виявляється, що це було покарання без злочину, вбивство – омана, Авель – живий. Каїн бере його і йде шукати плем’я схожих на себе. Під час своїх пошуків він знаходить жінку, яку називає Марією. Вона каже, що кохає Каїна:

Ти татко мій, моя ти нене,

Я так давно тебе люблю. [42;23]

Але потім виявляється, що це підступна і жорстока брехня. А Марія – це та Марія, що «злетіла з неба, як весна,

Щоб волю Бога непреложну

Хоч без охоти, та здійснить». [42;25]

Неможна не помітити, як ця зрада схожа на іншу, іншої Марії, яка зрадила Сосюру, і теж «виконувала волю», тільки не божу, а КДБ.

В кінці поеми Каїн усвідомлює страшну несправедливість, здійснену Богом по відношенню до нього, і вже сам проклинає бога.

Не я, а мною він проклятий.

Я для людей Едем верну.

Немарно татко мій крилатий

Оголосив йому війну. [42;24]

«Після вбивства брата (Каїн) перероджується, усвідомлює, що є Добро, а що є Зло(…). До нього врешті приходить усвідомлення, що він представник земного народу, за яким майбутнє».[13;56] Проклятий, зраджений, самотній, Каїн перетворюється на Демона. Війна триває.

Ще один біблійний образ у поемі – образ Сатани, який Сосюра тлумачить традиційно ототожнюючи зі змієм-спокусником. В першій сцені поеми ми бачимо Змія, що спокушає Єву не яблуком, не знанням і не брехливими обіцянками, а коханням і красою, тобтособою.

Ось – Едем,

І між дерев: змія і Єва…(…)

Вона ридає і куса

Змію в роздвоєнеє жало…

і обплела її коса спокуси кола…[42;7]

А далі Сосюра на відміну від Байрона, йде за традицією і ототожнює Люцифера зі Змієм-спокусником.

Ти ж не знала,

що Демон це, що ангел той,

який повстав на владу Бога

і впав, як зламаний герой,

із зоресяйного чертогу…[там же]

Як пояснюється далі, це Демон прийняв зміїний вид, щоб не лякати Єву, в яку він закохався з першого погляду. Єва відразу ж відповідає на його почуття, ще до того, як Демон «скинув образ мудрий змія в пориві дикої жаги» і перетворився на янгола, вона зраджує з ним Адамові, який «волохатий, вузьколобий, і замість носа – дірки дві...».

На початку поеми Сосюра зображує Демона як прекрасного янгола, божу істоту, що здатна на пристрасні почуття, на закоханість. Ми співчуваємо цьому «вічному повстанцю» і тому, що

Вже ніколи

його простить не схоче Бог. [42;8]

За любов до Проклятого і за зраду чоловіка, даного Богом, Єва вигнана з Раю, а Демона в образі змії вбиває Адам, після чого отримує демонську красу.

Розтерзаний удав

Лежить край ніг струнких Адама,

В крові… [42;11]

Через деякий час народжується «Демона синок» Каїн

Покліпав жовтими очима,

Що в них все той же давній гнів

(лиш крил немає за плечима)…

На відміну від Демона, Каїн замальовується як зла дика істота невеликого розуму.

Його душа темніша ночі,

Як думи демонів в аду… – каже Марія [42;12].

Демон закохався в красуню Єву, а Каїн закохується в Марію, хоч до того стверджує, що «не любить живе й красиве», бо тим більше усвідомлює свою власну недосконалість. Але Марія віддала перевагу вродливому Авелю.

Тільки в кінці поеми Каїн усвідомлює свою справжню природу. «А може Демон я!?», – задається він питанням і стверджує:

Моє він тіло покалічив,

Але душі не покорив! [42;24]

Цей демонічний Каїн усвідомлює себе не просто як духовну істоту, але як представника нової генерації, як лідера, вождя нового племені. «Я для людей Едем верну», – стверджує він.

Каїн-Демон кидає Богові виклик, і Бог відповідає на нього, повертаючи своєму опонентові красу і крила.

Ти війну оголосив мені!?Я пляму

змиваю з тебе. Що ж, воюй!

Побачим, хто кого! [42;25]

Наприкінці поеми відбувається злиття образів Каїна і Демона. Волохатий мавпоподібний байстрюк зникає, замість нього постає Демон «такий прекрасний, як завжди».

«Спостерігаємо тут своєрідний «божественний експеримент», – пише Микола Крупач, – Бог намагається повернути у своє силове поле нащадка Демона, ніби виправляючи допущену колись помилку: дар надзвичайної краси одному зі своїх ангелів, яка, здавалося б, і стала причиною його бунтарства».

«А на землі лишився Демон, щоб Революцію творить», – на цій сповненій громадянського пафосу ноті завершує Сосюра свій твір.

 

ВИСНОВКИ

В ході дослідження нами були проаналізована авторська інтерпретація біблійних образів в трьох художніх творах різних часів, два з яких належать до вітчизняної літератури, один – до західноєвропейської.

В результаті з’ясовано, що Байрон звертається безпосередньо до біблійного матеріалу. Його версія традиційної структури Каїна в однойменному творі є образом-архетипом богоборця. Автор переосмислює традиційний образ з позицій Просвітництва. Байронівський Каїн на відміну від канонічного вже не символ зла; Байрон виправдовує і вбивство і гріхопадіння в біблійному сюжеті. Його Каїн перш за все бунтар, герой, який прагне до дії в ім'я істини, добра і щастя для всього людства. Ставши на шлях героїчної боротьби проти деспотизму, він перетворюється на батька людства. Це перетворення символізує потяг до боротьби у кожній людині, а не першопочаткову жорстокість, як це було в канонічній версії.

Люцифер в поемі також є архетипом богоборця і символом розуму, який в суті своїй не є ні злим, ні добрим.

Франко звертається до образу Каїна через посередництво Байрона. Але трансформуючи Байронівську версію традиційного матеріалу, український письменник доводить хибність богоборської інтерпретації. Франко повертає Каїна в лоно Бога. На перший план в розкритті образу у Франка виходять мотиви каяття і спокутування.

    Зображуючи образ Лемеха, Франко розкриває проблему народних авторитетів, які по суті є «сліпими, що ведуть сліпих».

   Сосюра, як і Байрон, звертається безпосередньо до біблійного тексту, не використовуючи версії попередників. Його Каїн є архетипом революціонера. Об’єднуючись з образом Демона, Каїн перетворюється на символ людства.

Таким чином, з’ясовано, що Байрон деканонізує образ Каїна, а Франко повертає йому архітиповість першого вбивці. Сосюра ж йде окремим шляхом, знову повертаючи вже «похороненого» Франком героя до богоборської міфологеми. На відміну від Байрона, який трансформував образ Каїна в рамках біблійної фабули, Сосюра, створюючи альтернативну версію біблійного міфу повністю відходить від протоструктури, відмовляється від мотиву злочину, тим самим позбавляючи образи Каїна с Сатани негативних рис.