Вдосконалення механізму управління кредитною діяльністю банківських установ та перспективи його розвитку в Україні

Система управління кредитною діяльністю банківських установ та питання кредитування підприємств різних форм власності привертають увагу багатьох науковців України. Серед відомих вітчизняних економістів, які ґрунтовно досліджують як теоретичні, так і практичні аспекти кредитної діяльності комерційних банків та їх кредитні відносини із суб’єктами господарювання, слід відзначити Б.С. Івасіва, М.І. Крупку, О.Є. Кузьміна, В.Д. Лагутіна, Б.Л. Луціва, А.М. Мороза, Л. Рябініна, М.І. Савлука, Т.С. Смовженко. У роботах цих авторів розглядаються питання становлення кредитної системи в умовах переходу до ринку, розкриваються питання формування кредитного ринку України, досліджуються нові види кредитів та пов’язані з ними кредитні ризики, визначається роль комерційних банків на сучасному етапі розвитку економіки.

Важливим та актуальним зараз є питання вдосконалення кредитування, підвищення ефективності кредитної діяльності комерційних банків, розробки механізмів уникнення кредитних ризиків тощо. Основною причиною такого стану кредитування в Україні є швидкоплинні зміни та розвиток нових економічних відносин, які і викликають виникнення відповідних проблем, обумовлених недосконалістю законодавчої бази та невідповідністю її умовам економічної ситуації в Україні; низьким рівнем фінансового та кредитного потенціалу вітчизняних банків; недовірою вкладників чи іноземних кредиторів до комерційних банків України; політичною нестабільністю; значним обсягом проблемних кредитів тощо.

Виходячи з вищенаведеного, важливим є вивчення передового досвіду в галузі фінансування промислових підприємств, розроблення механізмів кредитування суб’єктів господарювання, а також регулювання і управління кредитною діяльністю банківських установ.

Зміст механізму кредитування визначають суспільний устрій, функціонуючі форми власності, економічна стабільність, місце і роль кредитних органів у країні.

Протягом останніх десятиліть характер кредитних взаємовідносин зазнав змін.

В умовах планової командно-адміністративної економіки під механізмом кредитування розуміли сукупність прийомів, пов’язаних з плануванням, видачею і погашенням кредиту, контролем за його цільовим використанням [12].

Згідно зі статутом Держбанку СРСР, затвердженим 29.10.1960 р., видача позик Держбанком СРСР здійснювалася відповідно до кредитних планів у порядку прямого, цільового, термінового і зворотнього кредитування. Такий загальновизнаний принцип як платність, як бачимо, тут не згадується. Фактично, враховуючи значний рівень неповернень кредитів, кредитування носило характер державного фінансування, що мало менш стимулюючий вплив на економічні процеси.

Зміни у функціонуванні механізму кредитування розпочалися у другій половині 80-х рр. ХХ ст. з початком “перебудовчих” процесів. Правила кредитування матеріальних запасів і виробничих витрат, введені в дію з 01.01.1988 р. Держбанком СРСР, передбачали дотримання підприємствами основних принципів кредитування: забезпеченості, цільового характеру, терміновості, поворотності, платності, що вимагається і сьогодні.

Пропонуючи різнопланові кредити, розраховані на різні групи споживачів їх послуг, банківські установи зобов’язані дотримуватися встановлених економічних нормативів і не порушувати стабільність, економічну безпеку банку.

Надання кредиту без ризику неможливе. Тому повинні існувати важелі, що забезпечуватимуть повернення боргу в майбутньому. На сьогодні це застава, поручительство, гарантія, а також страхування кредитного ризику та страхування заставленого майна.

Аналіз кредитної роботи свідчить про те, що комерційні банки в Україні використовують у своїй роботі напрацьовані західною практикою засоби управління наданням позик. З метою запобігання виникненню проблемної заборгованості банки проводять ґрунтовний аналіз позичальника, вивчають його кредитну історію, ділову репутацію, а також проект, що буде фінансуватись за рахунок кредитних коштів. Як правило, для аналізу фінансової діяльності суб’єктів господарювання беруть дані за попередній звітний період та на останню звітну дату. На нашу думку, цього недостатньо, оскільки така вихідна інформація не дозволяє спрогнозувати подальший розвиток фінансової діяльності. Так, з метою визначення тенденцій економічного розвитку позичальника банківськими установами Німеччини для аналізу фінансового стану беруться дані про діяльність клієнта за останні три роки.

Консервативна політика у сфері надання позичок, що ведеться західними банками, забезпечує норму несплачених позик меншу, ніж 1 % [65].

В Україні частка несплачених позик значно більша. Станом на 01.01.2005 р. частка проблемних (прострочених і сумнівних) кредитів складала 4,5 % [64], і хоча у 2004 р. спостерігалося зниження цього показника, це вказує на певні проблеми у функціонуванні механізму кредитування.

Заслуговує на увагу практика банківських установ Німеччини у сфері обміну інформацією про надані кредити і наслідки таких операцій через так зване Гарантійне товариство страхування кредитів (SCHUFA), членами якого є практично усі банківські установи Німеччини.

На нашу думку, в Україні потрібно вести офіційний загальнодержавний реєстр усіх виданих кредитів з короткою кредитною характеристикою позичальників, доступ до якого мали б усі керівники кредитних підрозділів комерційних банків. Це було б стимулом коректної ділової поведінки боржників. Із діючих на сьогодні органів такі функції могли б виконувати Асоціація банків України або Національний банк України.

Таким чином, механізм кредитування – багатогранне поняття, характер якого визначає сукупність різноманітних факторів. Основне його завдання – використання кредитних ресурсів на засадах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільової направленості. Для підвищення ефективності функціонування системи кредитування необхідно:

- працівникам банку дотримуватись встановлених стандартів кредитування, інструкцій;

- забезпечувати високий рівень професійної підготовки банківських працівників;

- суворо дотримуватися сторонам кредитування умов кредитного договору, вчасно повідомляти про зміни планів;

- для забезпечення надійного повернення коштів власнику підприємства нести особисту відповідальність за повернення кредиту;

- встановлювати довгострокову співпрацю між позичальником та кредитором;

- вести загальнодержавний офіційний реєстр виданих кредитів;

- приділяти більшу увагу відбору інвестиційних проектів;

- комерційним банкам для забезпечення реальних повернень позик встановлювати плату за кредит з урахуванням рівня рентабельності суб’єктів господарської діяльності.