Дослідження тшинецької археологічної культури

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ВІННИЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені МИХАЙЛА КОЦЮБИНСЬКОГО

ІНСТИТУТ ІСТОРІЇ ЕТНОЛОГІЇ І ПРАВА

КАФЕДРА ІСТОРІЇ СЛОВЯНСЬКИХ НАРОДІВ

Контрольна робота З АРХЕОЛОГІЇ УКРАЇНИ

на тему: «Тшинецька культура»

 

 

Вінниця - 2009

План

Вступ

1. Дослідження тшинецької археологічної культури

2. Поховання та житла

3. Кераміка та вироби з кременю і бронзи

4. Господарство

5. Датування тшинецької археологічної культури

Висновок

Список використаної літератури

Додаток 1

Додаток 2

Додаток 3

Вступ

 

У північних лісах і лісостепу утворилась так звана Тшинецька культура. Територія її поширення сягала досить далеко за межі України на захід. Вчені в Україні і Польщі дотепер сперечаються – єдина це була культура чи певна епоха культурної єдності. ЇЇ носії адаптували знання попередників до нових умов і, спираючись на досвід, створили форми ведення господарства, ідеально пристосовані до навколишнього середовища. Невеликі, у дві-три сотні жителів поселення, розташовувалися в глибині лісових масивів чи на берегах невеликих річок. Це давало змогу, не побоюючись нападів, вирощувати хліб на випалених ділянках, пасти худобу на лісових галявинах, ловити рибу, дичину, збирати гриби, ягоди, мед. У північних лісах остаточно складалися всі основні риси майбутньої слов’янської культури. У тшинецьких поселеннях зустрічались усі типи будівель, характерних для українських сіл лісосмуги. А уклад життя і способи ведення господарства на Волині, наприклад, до середини минулого століття залишалися такими самими, як три-чотири тисячі років тому.

З Волинню пов'язаний і ще один цікавий момент. Дослідження свідчать, що в цьому регіоні найповніше зберігся антропологічний тип, який сягає корінням ще часів Трипілля. Навколишні дрімучі ліси і болота за всіх часів зводили нанівець будь-які технологічні переваги військ супротивника. Колісниці, кіннота в місцевих хащах просто грузнули. Тож жителі цього регіону, уникнувши наслідків чисельних вторгнень, характерних для центральних і південних районів, зуміли зберегти здобуті в стародавності культурні і побутові традиції.

Дослідження тшинецької археологічної культури

 

Дані порівняльного мовознавства, топоніміки та археології привели багатьох дослідників до висновку, що область між Одером та Дніпром є найвірогіднішою правітчизною слов’ян (Додаток №1). На думку лінгвістів, складання слов’янської спільності відноситься до ІІ тисячоліття до н. е. Тому археологічні пам’ятки епохи бронзи на згаданій території набувають великого значення. Тепер досить добре вивчено тшинецьку культури епохи бронзи в Польщі, але відповідні їй за часом пам’ятки Північної України та Південної Білорусії досліджені значно гірше і в літературі майже невідомі.

Перші розкопки пам’яток епохи бронзи північної частини Лівобережної України були проведенні ще в 70 – 80 – х роках минулого століття (Самоквасов, 1908; Бранденбург, 1908). Дослідження цих пам’яток у західних районах Полісся пов’язане з іменами геолога Г. Оссовського та археолога Люба – Радзимирського. На початку ХХ століття В.Б. Антонович (1901) видав археологічну карту всіх відомих на той час археологічних пам’яток Волині та Полісся, серед яких були пам’ятки епохи бронзи. Ця карата, що мала значно вищий науковий рівень, ніж усі попередні археологічні карти, не втратила свого значення й сьогодні. Слід також відзначити розвідки М.Ф. Біляшівського, здійснені в ті ж роки у південному ті західному Поліссі.

Для дослідження пам’яток тшинецької культури на Україні велике значення мали розкопки Войцехівського могильника, здійснені С.С. Гамченком та розкопки біля Народич. Слід також відзначити роботи М.Я. Рудницького та Я. Марачевського в Сумській області, де ними було відкрито та частково розкопано поселення поблизу с. Мар’янівна, яке протягом багатьох років було єдиним поселення бронзового віку, відомим на території північної частини лівобережної України.

Наприкінці 30-х років ХХ століття деяких успіхів було досягнуто також у вивченні західних районів Північної України, що знаходилася на той час у межах Польщі. Ю. Полянський, О. Цинкаловський, Я. Фіцке, В. Рогозинський та інші місцеві археологи здійснили розвідки та невеликі розкопки у Ровенській і Волинській областях.

Після Великої Вітчизняної війни протягом багатьох років велику роботу проводила комплексна експедиція „Великий Київ” під керівництвом П.П. Єфименка, що виявила в околицях Києва велику кількість пам’яток тщинецької культури. З 1949 по 1955р. Група співробітників Інституту археології АН УРСР працювала на Сеймі, Десні та Сулі. Одним з важливих наслідків здійснених тут експедицій було виявлено пам’яток сосницького типу, що складають найбільш східну групу тщинецької культури. Вивчення західних районів Північної України в основному проводилося львівським інститутом суспільних наук. Експедиції М.Ю. Смішка, Ю.М. Захарука, І.К. Свешнікова та ін. Виявили й дослідили пам’ятки тшинецької культури. Особливе значення мали розкопки на Костянецькому поселенні – першому поселенні тщинецької культури, дослідженому на значній площі, і стратиграфічні спостереження Ю.М. Захарука на поселенні в с. Ставок. Дуже цікавими виявилися матеріали поселення в с. Мошни. Протягом останнього десятиріччя в Прип’ятському басейні та ва Верхньому Дніпрі працювали експедиції Інституту археології Києва, Москви та Мінська. Найбільш важливим наслідком їх роботи можна вважати сам факт відкриття величезної кiлькостi пам’яток епохи бронзи, чим спростовується теорія про майже цілковиту незаселеність Полісся у цей період.

До недавнього часу окремі, нечисленні пам’ятки середнього періоду бронзового віку, вiдомi на території лісостепової та поліської України, відносилися дослідниками до комарiвської, а не до тшинецької культури. Пояснюється це тим, що до появи узагальнюючої праці О. Гардавського тшинецька культура була майже невідома радянським археологам, тоді як дуже близька до неї й краще досліджена комарiвська культура була знана досить добре. В наступні роки, після нагромадження нових фактів, публікації матерiалiв та появи серії праць про тшинецьку культуру, стало очевидним, що пам’ятки Пiвнiчної України, які мають багато спільного з комарiвською культурою, все ж є значно ближчими до тшинецької культури. Тепер багато хто з дослiдникiв у Польщі (О. Гардавський, О. Цинкаловський, И. Костжевський) і в нашій країні (С. С. Березанська, В. Ф. Iсаєнко, М. М. Чернявський) називають їх тшинецькими, хоча iншi (І. К. Свешнiков), як і раніше, відносять до комарiвської культури.

Поховання та житла

 

Серед пам’яток тшинецької культури на Україні перше місце за кiлькiстю посiдаютъ поселення, яких відомо зараз близько 200. На жаль, бiльшiсть їх дуже зруйновано. Топографiчнi умови розміщення поселень добре вивчені: останні завжди розташовувалися вздовж берегів річок, на дюнних пiдвищеннях та останцях в заплаві або на низьких ділянках надзаплави. На деяких поселеннях проведені розкопки (Костяниць Ровенської області, Солов’є Хмельницької області, Мошни Кіровоградської областi, Здвижiвка Київської області (додаток №2), Пустинки Чернiгiвської областi, Волинцеве Сумської областi та ін.). Ці розкопки дали можливість скласти уявлення про планування поселень та конструкцію жител. Поселення звичайно складалися з 15-20 жител, розташованих двома рядами вздовж води. Житла споруджувалися близько одне до одного, звичайно перпендикулярно до берега. Особливо цiкавi дані одержано при розкопках поселення поблизу с. Пустинка Чернiгiвської області, майже повністю дослідженого. Тут біля кожного житла було виявлено добудову господарського призначення, в тому числі споруди на стовпах. Останні, очевидно, призначалися для зберігання зерна. Розкопки Пустинкiвського поселения, а також спостереження, одержані під час дослідження інших пам’яток, дають змогу запропонувати реконструкції жител. Це були землянки, досить великі за розмірами (10х5 м; 12х6 м при глибини 1-1,5 м). Зсередини стінки їх були вкриті дерев’яними плахами або плетеним хмизом; із зовнішнього боку їх присипано землею, викинутою з котлована. Висота жител сягала 2 м. дах був двосхилим. ймовірно, його виготовляли з комишу. Земляна підлога на окремих ділянках була викладена глиняними вальками та зверху вимащена глиною. В кількох житлах виявлено земляні нари. Цей тип жител характерний головним чином для Подніпров’я. У західних областях Пiвнiчної України розкопаних жител майже немає; не виключено що домобудівництво цих районів мало свої особливості.

Майже повне дослідження Пустинкiвського поселення дало змогу провести деякі підрахунки щодо загальної кiлькостi жителів поселення. Так, якщо в середньому площа житла становила 50-б0 м² в кожному житлі мешкало 10-15 людей, то на всьому селищі, яке налічувало 15-20 жител, одночасно могли мешкати 200-250 чоловік.

Поховальний обряд тшинецької культури на Україні вивчений за багатьма курганами з тiлопокладенням та кількома ґрунтовими могильниками з обрядом тiлоспалення.

Курганні могильники дослiдженi у Войцехiвцi, Кустiвцях, Теклинi, Дитиничах тощо. Підсумовуючи найбільш характерні риси, можна відзначити, що кургани розташовувалися по вододілах річок або на високих берегових ділянках. Звичайно вони невеликі за розмірами (діаметр 12-15 м, висота 1 м). Поховання знаходилися на рiвнi давнього горизонту або в неглибоких ямах. Досить частими е колектнвнi поховання, очевидно сiмейнi. Кiстякн завжди скорчені, переважно у положенні на боку. Орiєнтацiя східна або західна. У курганному насипу й під ним завжди є сліди тризни у вигляді вогнищ, розкиданого дрібного вугілля, кісток тварин та скупчень кераміки. Поховальний інвентар, порівняно небагатий й одноманітний, складається з кількох посудин, виробів з кременю та каменю, досить рідко - металевих прикрас. Помітною є різниця в iнвентарi чоловічих та жіночих, а також бідних і багатих поховань. Всі згадані вище риси добре простежуються у Войцехівському могильнику.

За останні роки виявлено досить велику кiлькiсть зруйнованих безкурганних могильників із залишками тiлоспалень. У шести пунктах - у селах Вишеньки, Воропаїв, Бiлгородка, Таценки, Новоукраїнка, Платовище Київської областi - проведено невелнкi розкопки. В усіх випадках могильники виявлені на надзаплавний терасі, в піщаних дюнах. Спалення, очевидно, проводилося десь у іншому мiсцi. Перепалені кістки (iнодi з попелом) потiм складалися в урни та неглибоко закопувалися. досить часто такі кістки висипалися в конiчнi або овальні ямки глибиною 25-30 см. Залишки кісток, що не вміщалися у посудину або ямку, висипалися поруч з ними. Разом з кальцинованими кістками звичайно трапляються уламки посудини. Так, при кількох незруйнованих похованнях могильника поблизу с. Плитовище було знайдено уламки різних посудин. Це свідчить про звичай розбивати посуд під час спалення небіжчика або під час тризни.

Територіальне та хронологічне спiввiдношення могильників з тiлоспаленням та курганів досі неясне, але складається враження, що могильники з тiлоспаленням більш характерними для пiвнiчно-схiдних придніпровських районів.