Кераміка та вироби з кременю і бронзи

Основну частину знахідок на поселеннях та в могильниках становить кераміка (Додаток №3), яка поки що є найбільш характерною ознакою тшинецької культури на Україні. Між керамікою поселень та могильників немає значної рiзницi. Вона аналогічна за технологічними ознаками, формою посудин, орнаментацією. Крім форми найбільш специфічними ознаками посуду є: домішка до глина крупних зерен подрібненого, а iнодi й перепаленого граніту; маленькі тріщини, що на зразок павутиння вкривають поверхню посудини навколо крупних зерен гранiту; своєрідний блиск поверхні, що виникає в результаті ангобування посудини більш рідким розчином підфарбованої глини; потовщені вінця з горизонтально або косо зрізаним краєм; прокреслений геометричний візерунок, що вкриває звичайно верхню третину посудини.

Посуд, особливо знайдений на поселеннях, дуже фрагментований, отже, не можна впевнено твердити, що відновлено всі його форми, що колись існували. Однак основні й найбільш поширені типи кераміки, очевидно, вдалося реконструювати. Це тюльпаноподiбнi посудини, горщики, миски, кубки, «дiрчастi» посудини, покришки, ложки тощо.

Найчастіше трапляються тюльпаноподiбнi посудини висотою 30-40 см. Вони мають стрункий високий тулуб, ледь розширений у середній частині, широку шайку з трохи вiдiгнутими вінцями та маленьке денце. Є кілька варiантiв цих посудин. У бiльшостi випадків тюльпаноподiбиi посудини орнаментовані лише під вiнцями. Найчастіше орнамент складається з кількох прокреслених оперізуючих лiнiй, iнодi перерваних вертикальними рисками, трикутників, опущених вершинами донизу, овалів. Більш рідким є орнамент у вигляді ямок, «перлин», наліпних валиків. Окремо слід відзначити орнамент, нанесений шнуром, намотаним на гнучку основу (так званий колючий дріт) цей візерунок, так само, як і орнамент у вигляді «перлин», є найбільш характерний для посуду тшинецької культури у пiвнiчно-схiднiй частині Правобережної України.

Другою поширеною формою посуду є горщики, що мають звичайно більш шорстку поверхню. Шийка таких посудин трохи звужена, вінця короткі, вiдiгнутi назовні; стінки поступово звужуються до плоского, досить широкого денця. Орнаментовані горщики звичайно надколами, розміщеними під вiнцями зовні або зсередини посудини.

Велика група посуду це миски. Звичайно вони старанно виготовлені, поверхня їх добре загладжена.

За формою миски поділяються на три групи: пiвсферичнi, конiчнi, шоломоподiбнi. Миски, особливо конічні, орнаментувалися дуже рідко. Під назвою кубків або чаш об’єднано округлотiлий посуд, досить різний за формами. Від іншої кераміки кубки та чаші вiдрiзняються меншими розмірами, старанною обробкою та багатим орнаментом, що складається з прокреслених лiнiй, овалів, трикутників, крапок, рідше - наліпних горбиків. Майже на кожному поселенні знайдені фрагменти посудин, стінки яких вкрито багатьма наскрізними отворами. Можна гадати, що найбільш поширеною формою дірчастої кераміки були пляшкоподiбнi посудини, хоча вiдомi також глибокі конiчнi миски та чаші. Багато дірчастих посудин прикрашено орнаментом. Невелику, але досить специфічну групу кераміки становлять покришки. Вони конічної форми, iнодi мають рельєфний бортик вздовж краю. Деякі покришки орнаментовані прокресленими лiнiями. На багатьох поселеннях знайдено глиняні ложки довжиною 10-12 см. Іноді вони мають отвір для дерев’яного або кістяного держака. Звичайно такі ложки вважають ллячками і пов’язують з металургійним процесом. Однак жоден з цих виробів не має тут слідів обпалення або ошлакованостi, притаманних ллячкам. Тому слід вважати більш вiрогiдним, що в цьому випадку ложки мали звичайне побутове призначення.

Крім посуду до керамічних виробів тшинецької культури на Україні належать глиняні пряслиця. Здебільшого вони виготовлені з такої само глини, що й посуд (тобто з домішкою подрібненого гранiту), досить рiзноманітнi за розмірами та формою: конічні, бiконiчнi, кулясті, плоскі. Своєрідною є група так званих рогатих пряслиць (знайдені у Теклинському кургані, на поселеннях Народичі, Мошни, Бортничі та в інших місцях), також відомих у пам’ятках комарівської культури. Деякі з них прикрашені орнаментом у вигляді насічок та наколiв; на пряслиці з Теклинського кургану є якась піктограма.

Найбільш поширеними виробами з кременю є серпи, виявлені майже ва всіх поселеннях та в багатьох могильниках. Вирізняється кілька типів цих серпів. Для західних районів Правобережної України найбільш характерними є серпи так званого волинського типу, виготовлені з чудового світлого волинського кременю. Поверхня їх старанно оброблена, лезо нерідко додатково оброблене дрібною двобічною ретушшю. Це досить великі за розмірами вироби: довжина їх сягає 18-20 см при ширині 4-6 см. Поодинокі екземпляри таких серпів виявлені в Подніпров’ї, однак в цілому для Подніпров’я характерним є дещо інший тип серпів, виготовлених з місцевого сіруватого, майже непрозорого кременю. Вони менші за розмірами, мають менш вигнуте лезо i наближаються за формою до витягнутого трикутника. Таким є, наприклад, серп, знайдений на поселенні Мошни. Своєрідними є серпи пiвнiчних районів, зокрема ті, що знайдені на поселеннях у Прип’ятському басейні. Це вузьке видовжені знаряддя із сильно вигнутим тонким лезом.

На поселеннях тшинецької культури трапляються й інші знаряддя праць з кременю (Додаток №4), зокрема рiзноманiтні скребки; дуже рідкими є знахідки долотоподібних сокирок. Слід згадати крем’яні вістря до стріл серцевидної та трикутної форм із черешками. Подібні вістря знайдені в Народичах, Пустинцi, Войцехівському могильнику та інших місцях. У селах Вельбовне та Могиляни знайдено два великих крем’яних вістря до списів (трикутної та листовидної форми) з довгими прямокутними стержнями для насадки. Нечисленні кам’янi вироби представлені просвердленими сокирами, переважно плоскими, з клиноподібним робочим краєм та потовщеним обушком. Поодинокими є знахідки долотоподібних сланцевих сокирок.

У 1948р. Дубно-Кременецькою археологічною експедицією було обстежено ряд крем’яних майстерень, частина яких, очевидно, належить до епохи середньої бронзи. Багато таких майстерень, де виготовлялись серпи, вістря до списів, тесла, виявлено в районі м. Кременця.

З достатньою на те підставою до тшинецької культури можна віднести кілька майстерень поблизу с. Сапанiв (урочища Зіньки, Піски, Ставки), де разом з численними крем’яними виробами різної стадії виготовлення виявлена типова тшинецька кераміка. Племенам досліджуваної культури належали, напевно, i майстерні поблизу сіл Шепетин i Беренцi на південь від Кременця, навколо яких розмiщенi поселення тщинецької культури. Вивчення матерiалiв різних майстерень вказує на те, що останні були до деякої мiри спецiалiзованими. Складається враження, що в епоху бронзи в Полiссi існували майстерні двох типів: більш універсального призначення, де виготовлялися рiзноманiтнi крем’яні вироби, та спецiалiзованi, що виробляли знаряддя лише одного виду (серпи, сокири, вістря до стріл та ін.).

Розкопки поселень особливо могильників тшинецької культури на Україні дали невелику кiлькiсть бронзових виробів, переважно прикрас. Можна припустити, що основна частина знайдених бронзових виробів була привезена вже в готовому вигляді. Разом з тин немає сумніву, що мiсцевi майстри знали не тільки холодне кування металу, а й весь процес лиття. Про це свідчить, зокрема, знахiдка чотирибічної ливарної формочки для відливання кельтів і доліт на поселенні поблизу с. Зазим’я Київської області.

Прикраси поділяються на чотири основні типи: шпильки, браслети, фібули, кільця. Шпильки, яких відомо тепер близько 20, розрізняються в основному за формою головки - ромбічні, спіральні, круглі або конічні. Деякі з них орнаментовані насічками. Найбільш поширеними серед бронзових прикрас є браслети, виготовлені або з круглого в перерiзi дроту, або з плоскої вузької металевої стрічки. У деяких браслетів кiнцi зiмкнутi, у інших - оформлені на зразок круглих спiральннх щитків, що близько стоять один від одного.

На багатьох поселеннях i в кількох похованнях знайдено поодинокі або подвiйнi спiральнi щитки та їх уламки. Здебільшого це фрагменти фібул так званого очковидного типу. Уламки такої фібули (щиток разом із шпилькою) виявлені при одному з поховань в с. Дитиничi. Крім того, бронзові спiральнi щитки застосовувалися як привіски у багатьох прикрасах.

Досить велику групу становлять кільця. Найчастіше вони виготовлялися з тонкого дроту, завернутого у два-три оберти. Трапляються також кільця, виготовлені із відносно товстого дроту, з кінцями, які дуже близько сходяться. Звичайними є зімкнуті кільця, округлі в перерiзi. В могильниках й на поселеннях зрідка трапляються бронзові пронизки, виготовлені з тонкої металевої пластини, завернутої у вузьку трубочку, а також трикутні бронзові бляшки, один кінець яких завернутий у петельку.

Бронзових знарядь праці майже не знайдено, за винятком шил, що походять з поселень в Мошнах, Бортничах, Старосіллi та ін. На поселенні в с. Мошни виявлено маленький бронзовий ніж, трикутний у перерiзi. В ужитку були також й iншi знаряддя праці, про що свідчить згадана вище ливарна формочка із Зазим’я.

Господарство

Господарський уклад племен тшинецької культури на Україні зумовлювався географічними особливостями поліських земель. Основним багатством Полісся є пасовиська та ліси; ділянки, придатні для землеробства, становлять лише незначну його частину. Отже, у господарстві стародавніх мешканців Полісся домінувало, очевидно, скотарство. Фауністичні рештки свідчать, що основу стада становила велика рогата худоба. Природні умови Полісся сприяли також розведенню свиней. У значно меншій кількості розводили дрібну рогату худобу та коней.

Об’єктивні дані, що свідчать про заняття племен тшинецької культури землеробством, обмежені нечисленними знахідками зернотерок, розтиральників та крем’яних серпів. Знахідки палеоботанічного матеріалу з різних пам’яток часу неоліту - бронзи свідчать про те, що в цей період у лісовій смузі Європи вже були відомі м’яка пшениця, полба, ячмінь, просо i, очевидно, льон. При початкових примітивних формах землеробства найбільш зручно засівати ділянки з родючими наносами мулу, яких у Поліссі було чимало. Хоча загальний рівень продуктивних сил епохи бронзи дає підстави дослідникам твердити про наявність в ті часи орного землеробства, в лісовій смузі та в умовах Полісся підсічне землеробство існувало ще протягом довгого періоду. Цей спосіб є дуже трудомістким, тим більше, що через кожні 2-З роки треба було залишати старі підсiки та переходити на нові місця. Враховуючи малу родючість лісових підзолів, неважко зрозуміти, що таке землеробство, до того ж при дуже низькому рівні обробки ланів, не могло забезпечити потреб населення. Воно, очевидно було дуже важливим, але все-таки допоміжним заняттям, що давало додаткові продукти до скотарства.

Багатство на ліси та водойми давало змогу успішно займатися полюванням та рибальством.