Природолікувальний заклад Аполінарія Тарнавського

Цей пам’ятковий комплекс площею 12 га міститься в с. Смодному,

2 км від центру Косова. Заснував заклад у 1891 р. лікар Аполінарій Тарнавський (1851 – 1943). Насамперед було закладено парк і сад. Поступово сюди з різних кінців світу перевезли понад 150 видів дерев, кущів, витких і лазячих рослин. Зелені масиви розміщували таким чином, щоб, з одного боку, їхня декоративність і незвичайність добре проглядалися на фоні карпатських краєвидів, а з іншого – щоб за допомогою різних варіянтів одного й того ж виду рослини, які різняться між собою формою чи кольором, якомога ширше розкрити нескінченне багатство палітри садово-паркового мистецтва125.

Затишними алейками парку можна було потрапити до ориґінальних дерев’яних альтанок, іскристого водограю, а також на майданчики для соняшних і повітряних купелів та товариських ігор. У парку було розміщено кільканадцять дерев’яних вілій ("Головна, "Колиба" та ін.), в яких могло одночасно влаштуватися сто осіб. Тут також були купальня, малий костел (каплиця), гімнастична заля¹²⁶. Будівлі були переважно двоповерхові; вони мали вишуканий вигляд завдяки дахам з різноманітними причілками, даховими вікнами й вежами та в наслідок широкого застосування ґанків, веранд, ґалерій і бальконів зі своєрідними поруччями та аркадами. Всі дерев’яні споруди будували згідно з проєктами майстри-гуцули із сусідніх гірських сіл.

У закладі Тарнавського лікували майже всі хронічні недуги, особливо спричинені незадовільним обміном речовин. Замість аптечних препаратів, електротерапії й т. п. застосовували природні ліки – повітря, сонце, воду, рух, дієту; саме тому лічницю називали природо-або водолікувальним закладом, а також гігієнічною лічницею. Під гігієною розумілися насамперед – гігієна харчування (дієта веґетаріянська, овочева, у виняткових випадках м’ясна, частіше змішана) і гігієна дихання чистим підгірським, багатим на озон, повітрям (лікувально-дихальна гімнастика, соняшні та повітряні купелі, спання при відчинених вікнах, фізична праця); крім того, застосовувалися м’які водолікувальні процедури (зокрема парові та сухі лазні, звичайні та хвилясті ванни, натирання, завивання в коци)¹²⁷. Особливим зацікавленням користувалася т. зв. "соняшна лазня" – скляна посудина на терасі купальні, за допомогою якої соняшне проміння концентрувалося безпосередньо на шкірі того, хто в ній перебував; на відміну від електричної, ця лазня була приємнішою, бо містилася на свіжому повітрі – просто під соняшним промінням, а також вона була ефективнішою, оскільки завдяки їй можна було спотіти навіть узимі128.

Крім лікування, керівник лічниці та лікарі з метою пропаґанди гігієнічного життя кілька разів на тиждень дохідливо розказували пацієнтам про основи гігієни і способи лікування за допомогою гігієни у щоденному житті, тобто вдома¹²⁹. Завдяки ориґінальній та нешкідливий методі лікування заклад Тарнавського дуже скоро став знаменитим на цілий край. Він постійно розбудовувався та упорядковувався, удосконалювалися старі засоби лікування й шукалися нові¹³⁰.

Однак цей розвиток був загальмований після 22 вересня 1939 р., коли до Косова прийшла радянська влада, яка націоналізувала заклад, оголосивши його "народним курортом " і розквартирувавши у ньому червоноармійську частину, що перебувала тут до 1941р. На Тарнавського, котрий устиг еміґрувати до Єрусалиму¹³¹, було складено наступну характеристику, опубліковану 15 серпня 1940 р. в обласній газеті: "Цей псевдоучений нажив собі великі капітали на тому, що запровадив у своїй санаторії голодний режим, влаштовував спеціяльні "дні посту ", примушував хворих працювати цілий день на своїх городах, у саду." Далі нова влада обіцяла, що буде "поступово, наполегливо впроваджувати передові радянські методи лікування”¹³².

За німців на території закладу організовано школу аґрономів. Після повернення радянської влади відновлено 1947р. курорт (від сімдесятих років – санаторія "Косів"). Профіль курорту переорієнтовано на лікування дітей підліткового віку, хворих на туберкульозу легенів закритої форми¹³³. Від воєнних лихоліть курорт зацілів, однак протягом наступних років парк і сад запустіли, а будинки – одні занедбано, інші спотворено некваліфікованими ремонтами, ще інші просто зруйновано.

1983 р. парк разом із садом оголошено пам’яткою садово-паркового мистецтва під назвою "Косівський дендропарк ", котрий, на думку фахівців, є найбагатшим на Івано-Франківщині за складом інтродукованих рослин¹³⁴. 1993 р. комплекс будівель колишньої лічниці визнано пам’яткою архітектури та містобудування. Протягом 1998-2000 років студенти й працівники Інституту архітектури та урбаністики Лодзької політехніки виконали детальну інвентаризацію пам’яткових будинків, матеріяли якої передали адміністрації санаторії для реставраційних робіт¹³⁵.

Одначе помітних практичних результатів усі ці заходи покищо не дали. Мабуть, для того щоб упорядкувати парк і сад, реставрувати зацілілі ориґінальні будівлі, а також відновити лікування методою, якою користувався і невпинно розвивав д-р Тарнавський, – методою, що є надзвичайно сучасною¹³⁶, – треба випрацювати конкретну програму діяльности санаторії, базовану на чітких і зрозумілих правових ґарантіях, таку програму, яка могла би привернути увагу і запевнити довіру спроможних інвесторів.

 

Літнище над Гуком

Ця територія, площею близько п’ятдесятьох гектарів, розташовується між Банським мостом і підніжжям Каменистого хребта та рікою Рибницею і вулицею Лісною під Стіжками¹³⁷.

Літнище виникло і розвинулося насамперед завдяки високій атракційності Рибниці на цій дільниці, де зі стрімких обривистих берегів і з дна річки виступають, стирчать екзотичні скелі й брили плисковатих пісковиків, вузькоплиткових глеїв, різного роду лупаків, конґльомератів, роговиків, об які розбивається вода, творячи мальовничі водоспади "Гук", "Діянка" та численні шипоти, в котрих місцеві жителі й гості віддавна залюбки приймали пінисті купелі. Всі ці довколишні геологічні утвори становлять добротівські верстви, які біля колишньої жупи межують із соляною формацією, в районі ж Гуку є насунутими на ту формацію, розміщену тут на певній глибині, про що свідчать розташовані поруч з Гуком залишки дуже давнього соляного шибу та солянкове джерело¹³⁸.

У міжвоєнний період над самою річкою було зведено кілька невеликих, але симпатичних дерев’яних будинків для відпочинку, зокрема кав’ярню-ресторан з музикою й танцювальним майданчиком "Павільйон над Гуком", пансіони з власними пляжами "На скалі" та "Ядвіґа"¹³⁹. Замість старого дерев’яного Банського мосту, пошкодженого в часі літньої повені 1936 року, було збудовано новий – залізобетоновий, дуже гарної форми; велося озеленення берега від моста до Гуку та будівництво пляжі¹⁴⁰. Крім того, було підготовлено декілька проєктів на найближчі роки, а саме: бульвару завдовжки 40 м із виходом до ріки, підпірних мурів при вулиці Над Гуком, дерев’яного павільйону з ґардеробами й розважальною зальою¹⁴¹. Та навіть і так Рибниця в околиці Гуку мала справді чудове упорядкування, тому сюди сходилися гуляти мешканці й літники з цілого Косова.

Розвиткові літнища сприяли теж природні вартості схилу горба, який є наймальовничішим у Косові, і з якого відкриваються особливо привабливі гірські краєвиди. На ньому розміщувалися терасові виноградники лікаря Тарнавського; гарні вілії та пансіони, такі як "Байка", "Ґурка" й інші; побіч вулиці Каменистої був чудовий ґмінний ліс, де з приємністю й користю для здоров’я завжди відпочивало багато людей. На 1939 – 43 роки в частині лісу, приналежній до літнищевої дільниці, намічалося створити парк¹⁴², однак перешкодила війна, а 1971 року тут урочисто відкрили Музей гуцульської архітектури та побуту, куди перевезли дві хати, стодолу, близько двох тисяч побутових речей і плянувалося перемістити ряд інших будинків¹⁴³, проте у вісімдесятих роках на місці музею закладено навчально-спортивну базу "Карпати".

До сьогодні від згаданих вілій, пансіонів, прекрасного Банського мосту, елементів упорядкування майже нічого не залишилося; річка зміліла, водоспади здрібніли. В сімдесятих роках на березі Рибниці збудували великий ресторан "Водограй", на схилі горба над річкою – турбазу "Карпатські зорі" та ресторан "Колибу".

Загалом, колишнє літнище над Гуком – ансамбль цінних пам’яток. Серед них три пам’ятки природи – одна геологічна (водоспад Гук) і дві гідрологічні (р. Рибниця та солянкове джерело), а також пам’ятка археології та історії (залишки старого соляного шибу). Крім того, вся територія літнища має високу ляндшафтну цінність, тому її доцільно взяти під охорону як ляндшафтну пам’ятку природи, з частковим використанням як літникарсько-туристичної місцевости з обмеженою забудовою – виключно котеджового типу.

 

 

 (іл. 79)¹⁴⁴. [Т1] [Т2]

   

 

Розділ ІІІ

ОХОРОНА

МІСТОБУДІВНОЇ

СПАДЩИНИ

 

1. Охорона "пасивна" та "дійова"

У справі охорони містобудівної спадщини* Косова зроблено покищо дуже мало. Пам’яткові об’єкти, які взято на облік, – це здебільшого окремі будівлі, а не містобудівні комплекси. Офіційно зареєстрованими є такі пам’ятки: церкви та дзвіниці на Москалівці, Вербівці, Смодному, Черганівці та в Городі (1979р.); городище в Городі (1988р.); комплекс будівель природолікувального закладу Аполінарія Тарнавського (1993р.); будинок польського стрільця (районовий Народній дім), осередок здоров¢я, будинок рабина Гаґера, будинок лікаря Ґертнера, публічний шпиталь ім. цісаря Франца Йосифа І, повітовий суд (1994р.). 1996 року обласним науково-реставраційним управлінням виявлено низку інших пам’яток: школу при вулиці Шкільній та п’ятнадцять житлових будинків на вулиці Незалежности. До Зводу пам’яток Івано-Франківщини, який опрацьовує від 1992 року редакційна колеґія обласного управління культури, підготовлено описи таких нововиявлених пам’яткових комплексів: жупа та баня (копальня і варильня соли), середмістя, форталіція, жидівський цвинтар. Ціле місто Косів занесено до "Списку історичних населених місць України (міста і селища міського типу)", котрий затвердив Кабінет Міністрів постановою від 26 липня 2001 року №878; згідно з постановою протягом 2001-2003 років має бути розроблена науково-проєктувальна документація з визначення меж історичних ареалів Косова¹⁴⁵. 14 серпня 2001 року на сесії міської Ради вирішено заборонити приватизацію територій історичних комплексів Косова та звернутися до обласної Ради в справі надання цим комплексам статусу пам’яткових.

Усі ці заходи належать до "пасивної" охорони, кінцевою метою якої є впровадження правил, що забороняють зносити й перебудовувати бережені об’єкти, визначають спосіб формування забудови на ділянках, розміщених у межах пам’яткових ансамблів та поряд з ними й т. п.¹⁴⁶. Ясна річ – таких правил стосовно пам’яток Косова ще не встановлено. Разом з тим треба наголосити, що самих лише заборон теж недосить. У деяких випадках вони є повністю безрезультатними. Тому охорону "пасивну", базовану на заборонах і обмеженнях, має супроводити значно складніша – така, що оперує різноманітними засобами дії, тобто охорона "дійова"; ґрунтується вона на широкосяжній реґенерації (відродженні, відтворенні) історичного середовища поселення та його окремих частин¹⁴⁷. Поняття реґенерації є закріплене в українських законах і нормативно-законодавчих актах¹⁴⁸, а навчання основ реґенерації відбувається в Національному університеті "Львівська політехніка", на кафедрі реконструкції та реставрації архітектурних комплексів, яку засновано відразу ж по здобуттю Україною незалежности¹⁴⁹.

Питання про необхідність здійснення реґенерації західньоукраїнських містечок загалом¹⁵⁰ і Косова зокрема порушувала не раз преса¹⁵¹. Коли ж восени 2000 року було оголошено програму відновлення та реконструкції всіх райцентрів Прикарпаття, а також упорядкування Косова, як місця проведення в 2002 році ХІІ Міжнароднього гуцульського фестивалю¹⁵², то з’явилася надія на можливість конкретного внеску в справу реґенерації.

Однак уже на перших оперативних нарадах у Косівській райдержадміністрації, присвячених реконструкції, було виголошено ряд настанов про те, що залишки середмістя – то "трущоби, які можна пальцем проткнути", а отже їх треба розвалити та збудувати на їхньому місці добротні, гарні й комфортабельні сучасні будівлі¹⁵³. Згідно з цим зарядженням у першому півріччі 2001 року архітектори виготовили два проєкти на впорядкування центральної частини Косова – "детальне планування" та "благоустрій". У разі втілення їх у життя історичне середовище середмістя буде не відновлене, але ще більше зруйноване. Проєктувальники, з одного боку виконуючи розпорядження "зверху", а з іншого – посилаючись на те, що косівське середмістя не має офіційного статусу містобудівної пам’ятки, – вирішили ще дужче розірвати суцільну забудову, заваливши значну кількість старих будинків і звівши замість них багатоквартирні та соціяльно-культурні комплекси, невідповідні історичній тканці, без урахування первісних модуля, мережі вулиць, ліній забудови. Зважаючи на дану обставину та на поспіх, з яким форсується ця вкрай серйозна справа, виглядає на те, що найближчим часом можемо втратити історичну структуру середмістя остаточно.

Щоб цього не сталося, думаю, треба виконати такі три умови:

1) Оскільки Косів занесено до Списку історичних міст, а для середмістя міська Рада вирішила домагатися статусу пам’яткового містобудівного об’єкта, необхідно припинити нове будівництво, перебудову або знесення нечисленних старих будинків, які дивом заціліли в центрі Косова, - до того часу, поки не буде виконано документації щодо меж історичних ареалів Косова та проєкту реґенерації середмістя. Разом з тим слід врахувати, що новий Закон України "Про охорону культурної спадщини" від 8 червня 2000 року передбачає кримінальну відповідальність і фінансові санкції у розмірі від тисячі до десятьох тисяч неоподаткованих мінімальних доходів громадян за дії, що можуть завдати шкоди пам’ятці, її території, історичним ареалам населених місць¹⁵⁴.

2) Залучити до проєктувальних робіт фахівців, які найліпше обізнані в питаннях реґенерації, тобто архітектів-реставраторів, зокрема працівників інституту Укрзахідпроєктреставрація (від 1992р. тут діє майстерня комплексної реґенерації історичного середовища¹⁵⁵) та Державного науково-реставраційного управління Івано-Франківської области.

3) Організувати загальноприступний показ і широке публічне обговорення виконаних проєктів. До речі, ці умови певною мірою виконуються під час теперішньої реґенерації Станиславова (центральної частини або середмістя Івано – Франківського); тому було б корисно набутий досвід застосувати до Косова.

  Терміни "реконструкція" та "реґенерація". Хоч на перший погляд терміни – річ другорядна, але це далеко не так. Процесові руйнування історичного середовища Косова (як і інших українських міст і сіл) особливо сприяє термінологічна неясність. Тут маю на увазі передусім поняття "реконструкція", котре донині трактується двояко. Перше значення: докорінна перебудова міста, архітектурного комплексу, будинку і т. д., викликана новими життєвими потребами¹⁵⁶; взірцем такої реконструкції була сумнозвісна "соціялістична реконструкція", що завдала непоправної шкоди цілому ряду історичних міст¹⁵⁷. Друге значення цілком протилежне: відновлення первісного вигляду пам’ятки, – щоправда, лише у формі графічного зображення або макету, – без практичного відтворення пам’ятки¹⁵⁸.

Натомість, у інших країнах даний термін пояснюється однозначно: "Реконструкція (будівлі, будинку і т. п.) – будова, що полягає у відтворенні цілковито знищеного будівельного об’єкта на місці його колишнього розташування або теж доповненні відсутніх фраґментів будівлі згідно з їхнім ориґіналом. У разі реконструкції пам’яткової будівлі повинна вона виразно відрізнятися від збережених частин тієї будівлі, але одночасно гармоніювати з ними"¹⁵⁹. Прикладом реконструкції великого урбаністичного комплексу є відтворення Старого Міста у Варшаві, майже повністю знищеного німцями¹⁶⁰.

Щождо терміну "реґенерація", то він виник на теренах Балтики. Щоб оберегти свої міста від соціялістичної реконструкції, яка брутально нехтувала історично-культурну спадщину, архітекти колишніх балтицьких республік розвинули комплексну методу охорони пам’яток архітектури та урбаністики, назвавши її "реґенерація" (від лат. regeneratio відродження). Вона зводиться до забезпечення та відновлення експлуатаційних, історичних, мистецьких і культурних вартостей, а також запевнення доступу спільноти до пам’яток і пам’яткових ансамблів; крім того реґенерація полягає в достосуванні пам’яток до сучасних експлуатаційних потреб, очищенні від пізніших нестильних нашаровань, а також поверненні їм форми, виявленої в результаті наукових досліджень. У ряді країн реґенерацію прийнято називати ревальоризацією (від італ. valorizazzione та фр. mise en valeur – відновлення, або збільшення вартости пам’яткових ансамблів), ревіталізацією (поверненням до життя, від лат. vita – життя) або просто відновою пам’яток; суть реґенерації також співпадає з дещо ширшим поняттям консервації (від лат. conservatio – зберігання) або реставрації (від лат. restauratio – відновлення) пам’яток, а також із терміном "комплексна реконструкція", детально описаним у київському довіднику 1995 р.¹⁶¹.

Важливі поради у сфері ревальоризації подає Комітет історичних міських осередків Міжнародньої федереції житлового та просторового плянування в "Тезах щодо охорони та ревальоризації міських пам’яткових ансамблів", де зокрема записано: "Архітектурну ревальоризацію пам’яткових ансамблів повинна визначати турбота про автентизм. Реставрування та реконструювання первісної забудови, а також давнього міського краєвиду допускається, однак з умовою, що базується на наукових дослідах і не спричиняє нищення цінної історичної тканки […] Будинки [нові], які зводяться в пам’ятковому середовищі, мусять у це середовище гармонійно вписуватися, навіть якщо це тягне за собою оперування формою, яка в інших випадках не була б обґрунтована¹⁶².   

 

Питання охорони в просторовому плянуванні

а) Генеральний плян міста має передбачити насамперед збереження клясичної схеми трьох основних зон: середмістя, як історичний і громадсько-культурний центр, із суцільною (квартальною, бльоковою) забудовою, не вищою за три поверхи; передмістя Манастирське, Старокосівське, Вербовецьке, Москалівка, разом із прилеглими селами Вербовець, Старий Косів, Смодне, Черганівка, Город, - із розкиданою забудовою, не вищою за два поверхи; зелений пояс (гірські околиці), повністю вільний від забудови. До зеленого поясу, що є також частиною національного парку "Гуцульщина", треба приєднати природні об’єкти на території передмість і середмістя: ліси, гайки, чагарники, парки, сквери, громадські сади, Міську гору, ріку Рибницю, Банське озеро. У перелічених трьох зонах необхідно забезпечити охороною всі об’єкти матеріяльної культури і природи на підставі рекомендацій та напрямних двох базових проєктів: "Визначення меж історичних ареалів Косова" та "Національний природний парк "Гуцульщина".

Схему транспортово-пішохідних комунікацій потрібно вирішити таким чином, щоб автомобілям була відведена скромна роля, а жителі чи гості могли всюди ходити пішки: на роботу, до крамниці, церкви. Необхідно створити також кілька замкнутих пішохідних маршрутів для прогулянок, які пролягали б алеями, доріжками і стежками через сквери, сади, парки, переліски та уздовж берегів Рибниці і з’єднували місто з найвіддаленішими гірськими околицями. Такі маршрути частково вже існують, і їх треба тільки впорядкувати. Головними мають бути наступні три маршрути, кожен з яких починається і закінчується на Міській горі: 1)навколо історичного середмістя (завдовжки 2 км); 2) уздовж Рибниці (скорочений – 4 км, повний – 8 км);

3) внутрішнім краєм "малого" зеленого поясу – в адміністративних межах міської ради (16 км) і "великого" – включно з територіями прилеглих сіл (30 км).

Крім схем зонування і транспортово-пішохідного руху, необхідно розробити засадничу схему просторової композиції Косова (з прилеглими селами), основу якої повинен становити краєвид, дуже багатий і різноманітний, що вже сам по собі неперевершено формує простір; уся забудова має тільки органічно доповнювати цей краєвид і ні в якому разі не входити з ним у суперечність. Загальне вирішення просторової композиції слід зафіксувати на пляні, макеті, а також – графічно опрацьованих світлинах макета з низьких краєвидних точок, висота яких відповідає зростові людини, та світлинах реального пейзажу з різних пунктів зорового сприйняття, виконаних фототеодолітом, із побудовою на них перспективних зображень проєктованої та упоряджуваної забудови.

б) Проєкт реґенерації середмістя, – ключового містобудівного об’єкта Косова, - має виготовлятися рівночасно з генеральним пляном. У даному проєкті на основі всіх доступних матеріялів – літературно-архівних (мапи, будівельні кресленики, рисунки, світлини, описи, різні документи), натурних (фотофіксація, поміри, аналіза будівельних матеріялів і конструкцій, археологічні дослідження за допомогою шурфів) і опитувальних – необхідно:  

1) відтворити етапи розвитку плянувальної та об’ємно-просторової структури середмістя у цілому, виконавши схеми плянів, сильвети і перспективні панорами відповідно до кожного історичного періоду (під Річчю Посполитою, Австрією, Польщею);

2) відтворити такі ж етапи розвитку кожного кварталу зосібна, виконавши пляни всіх поверхів та перії (ряди фасад);

3) провести аналізу композиційних засобів, насамперед пропорційних систем і архітектурно-стильових ознак.

Результати всіх цих досліджень потрібно співставити і порівняти, критично проаналізувати їх і за допомогою прийнятої шкали вартости вибрати з культурних надбань найкраще, найцікавіше і найдоцільніше, що варто відновити; це буде, безумовно, вулична мережа з поділом на квартали на основі модульної сітки, містечковий кольорит забудови й інші вдалі засоби, якими досягалися співмірність і гармонія з довкіллям; із втрачених будівель, мабуть, варто відновити важливий елемент історичного середмістя – малу міську церкву св. Трійці, про що мріяло не одне покоління косовців. Далі слід науково обґрунтувати комплекс метод відновлення, які залежно від кожного конкретного випадку будуть різними: реставрація, модернізація пляну зі збереженням фасад, функціональна реґенерація (тобто зміна попередньої функції шляхом пристосування), реконструкція (себто відтворення), нове будівництво зі збереженням історичного й архітектурного кольориту. Однак у більшості випадків, з огляду на недостатність безпосередніх матеріялів про Косів, очевидно найдоцільніше буде застосувати методу реституції, суть якої полягає в гіпотетичному відтворенні будівель на підставі узагальнення аналогів цілого реґіону і створенні за допомогою суб’єктивного фактору завершеного архітектурного образу. Доречно завважити, що за допомогою методи реституції у 1992 р. львівські реставратори виконали шкіц-проєкти на відтворення старих кварталів у Луцькому та Бережанах¹⁶³.

Проєкт реґенерації повинен узгоджуватися із загальною концепцією розвитку Косова, закладеною в генеральному пляні. Середмістя мусить добре пов’язуватися з іншими частинами міста як просторовою композицією, так і комунікаціями (транспортовими й пішохідними). Рекомендації та напрямні, вироблені проєктом реґенерації, мають бути враховані в усіх пляністично – просторових документах, передусім генеральному пляні та в правилах використання і забудови територій міста (зонінґових правилах), котрі згідно із законодавством повинні виконувати ролю місцевого нормативного правового акта¹⁶⁴.

Під час роботи над відновленням середмістя Косова доцільно використати досвід як українських архітекторів, здобутий у проєктуванні віднови Кам’янця-Подільського, Жовкви, Шаргорода і вже згаданих житлових кварталів у Луцькому й Бережанах, так і досвід зарубіжний, надзвичайно багатий та й, до того ж, втілений у життя, - маємо на увазі такі великі міста, як Таллін (Естонія), Вільнюс (Литва), Вроцлав, Познань (Польща), Нансі (Франція), малі міста Замостя, Пачкув, Ланцкорона (Польща), Дьєп (Франція) та інші. Доволі цікаво, що французьке місто Дьєп, яке було зруйноване війною ще в 1694 р., відтворили в наш час протягом 25 років¹⁶⁵. Особливо багатий досвід має сусідня Польща, яка зазнала жахливих руйнувань під час Другої світової війни; вже за німецької окупації тут була створена конспіративна група з архітектів і реставраторів, яка випрацьовувала концепцію віднови та реконструкції (відтворення) зруйнованих 1939 р. стародавніх польських міст і містечок¹⁶⁶, а в мирний час польський народ у результаті величезних матеріяльних і трудових затрат повернув до життя історичні частини Варшави, Торуня, Ґданська й інших міст¹⁶⁷. Корисним може бути найновіший досвід американських архітектів у створенні т. зв. міст із традиційним плянуванням¹⁶⁸.