Природа — вища і краща влада

"Багатство є лише постійне спілкування людини з людиною, ремесла з ремеслом, місцевості з місцевістю і навіть королівства з королівством, — говорить Буагильбер про значення торгівельного обміну. — Всі підтримують день і ніч це багатство виняткове в ім'я власних інтересів і створюють тим самим, хоча це те, про що вони найменше піклуються, загальне благо..." Незабаром ми побачимо, як цю ж думку формулює Адам Сміт в знаменитому своєму пасажі про "невидиму руку''.

І продовжує Буагильбер абсолютно "у дусі Сміта": "Потрібний нагляд, щоб змусити дотримувати згоду і закони справедливості ради такого величезного числа людей, які лише і прагнуть їх порушити, помиляються і помиляються з ранку до вечора і які сподіваються будувати своє благополуччя на розоренні своїх сусідів. Але лише одній природі під силу віддати подібний наказ і підтримувати світ, втручання всякого іншого авторитету лише все псує, з якими б благими намірами це не робилося".

Природу Буагильбер ототожнює з Провидінням, тобто з Богом. Вона однаково любить всіх людей і всіх хоче нагодувати. І якщо одному вона дає одне, а іншому — інше, якщо одним вона дає багато, а іншим — мало, "вона розуміє, що із-за взаємної допомоги станеться компенсація до обопільної вигоди". Вона "не звертає уваги на відмінності держав, ні на їх війни один з одним, аби вони не оголошували війну їй". Тоді "вона не забариться покарати опір її законам''. Ще одна дивна здогадка: економічні закони діють, як закони природи. Абсолютно нова думка в ті часи.

Що ж пропонує Буагильбер правителям країни кінець кінцем? Ось що: "Питання не в тому, щоб діяти: необхідно лише перестати діяти, лагодячи насильство природі". Потрібно обкласти податками не бідних, а багатих (у тодішній Франції справа йшла саме навпаки). Тоді бідняки стануть заможними, їх вжиток зросте. І це "втройне" винагородить багатих за їх "аванс". Поза сумнівом, Буагильбер має на увазі, що зростання масового попиту на різні предмети, у тому числі і на розкіш розширить торгівлю, дасть стимул-реакцію виробництву, збільшить доходи купців, крупних землевласників і промисловців.

Отже, потрібно "перестати діяти, для чого досить однієї миті. І негайно ж природа, знайшовши свободу, увійшовши до своїх прав, відновить торгівлю і пропорцію цін між всімОта продуктами, те, що сприятиме взаємному народженню і постійній підтримці, і унаслідок безперервного руху буде створена маса загального достатку, звідки кожен почерпне відповідно до своєї роботи або свого володіння.."

Чи не так, останнє вже дуже схоже на гасло "Від кожного — по здатності, кожному — по праці"? А "перестати діяти" — це вже майже дослівно головне гасло фізіократов: "Дайте речам йти своїм ходом".

Останнє припущення Буагильбера — це єдиний пропорційний податок "на надбання" (наприклад, одне су з одного лівра). Неясно, чи мається на увазі під "достоянієм'' дохід — швидше, мабуть, майно. Майнові податки були відомі дуже давно. Новими були тут два моменти: загальність і пропорційність. Перше випередило практику на багато-багато років.

Хто ж він такий?

Ось який був цей суддя. Без системи, логіки, ясності, з великою кількістю повторів і повчальними сентенціями, із смішними поясненнями і з наївною вірою у всемогутність природи і в можливість простих рішень для складних проблем він висловив ряд чудових ідей і вражаючих припущень, які встали перед наукою своєю чергою років через п'ятдесят (Кене, Сміт), сто (Сей, Сисмонді), сто п'ятдесят (Вальрас) і двісті (Кейнс).

З питання про об'єктивну роль Буагильбера в розвитку економічної думки оцінки учених сильно розходяться. Деякі вважають його одним з основоположників класичної політичної економії. Інші оцінюють його значення набагато скромніше. З легкої руки Вольтера подальші мислителі не приймали Буагильбера серйозно, поки його не возніс на п'єдестал пошани Карл Маркс, приписавши йому навіть те, чого у нього немає і не було (трудову теорію цінності, наприклад), і не відмітивши багато чого з того, про що сказано вище.

Ніщо не може відняти в Буагильбера його власних досягнень і зменшити міру його прозрінь. Але в оцінках об'єктивної ролі, яку найцікавіші припущення зіграли в розвитку науки, корисно проявляти обережність. Інакше ми завжди ризикуємо оголосити попередником Ейнштейна того сержанта Цибулю, який зв'язав простір і час, наказавши “ копати канаву від забору і до обіду”.

Висновки

Наукові заслуги П. Буагильбера:

• його твори стали торетіко-методологічною базою для остаточного развенчанія меркантилізму і формування специфічних традицій французької класичної школи

• незалежно від У. Петті він прийшов до виводу, що багатство країни полягає не у фізичній масі грошей, а у всьому різноманітті корисних благ і речей.

• аналізуючи механізм цінового відношення між товарами на ринку з врахуванням кількості витраченої праці і робочого часу обгрунтував трудову теорію вартості, яка не дивлячись на витратний метод була прогресивною для свого часу.

В той же час П. Буагильбер:

• навмисно абсолютизував роль сільського господарства;

• недооцінював роль грошей як товару;

• заперечував реальне значення в примноженні майнового багатства промисловості і торгівлі;

• єдиний серед всіх представників кпе, який вважав за можливе і необхідним скасування грошей, що порушують обмін товарів по «істиною вартості».

Список літератури

 

1. Городецкий В. История экономических учений. http://www.gumer.info

2. История экономических учений. Учебник для эконом. cпец. вузов/ М.Н.Рындина, Е.Г.Васильева, В.В.Голосов и др. – М.: Высшая школа, 1983.

3. Історія економічної думки. Навч. посібник для економ. вузів і ф-тів/ Л.Я.Корнійчук, Н.О.Татаренко та ін. – К.: Фенікс, 1996.

4. Майбурд Е.М. Введение в историю экономической мысли. От пророков до профессоров. http://www.gumer.info

5. Мешко І.М. Історія економічних вчень. Основні течії західно-європейської та американської економічної думки. – К.:Вища школа, 1994.

6. Нефедов С.А. Лекции по экономической истории. http://www.gumer.info

7. Титова Н. История экономических учений. Курс лекций. http://www.gumer.info

8. Ядгаров Я.С. История экономических учений. – М.: ИНФРА-М, 1998.