Об'єктивно-ідеалістичний характер філософії Гегеля

Реферат

з дисципліни “Філософія” на тему

“Раціональний зміст гегелівської діалектики"

Зміст

 

Вступ

1. Об'єктивно-ідеалістичний характер філософії Гегеля

2. Протиріччя між методом і системою у філософії Гегеля

Висновки

Список літератури

Вступ

 

Відмова від традицій метафізики, що відбулася в XVIII столітті, зруйнувала основу єдності всієї системи знання. У результаті відбувся поділ буття на світ природи й світ людини. Цей поділ послідовно здійснив Кант, основоположник німецького ідеалізму. Видним представником німецького ідеалізму був Гегель (1770-1831). Відправляючись від філософії Канта, він у той же час піддав перегляду його поняття трансцендентального суб'єкта, запропонувавши розглядати в якості такого історію людства в цілому. Гегель створив на об'єктивно-ідеалістичній основі систематичну теорію діалектики.

Гегель розробляв діалектику як філософську науку, що узагальнює всю історію пізнання й досліджує найбільш загальні закономірності розвитку об'єктивної дійсності. Особливо ж Гегель прагнув досліджувати й всебічно обґрунтувати найважливіші принципи діалектичного способу мислення, у корені протилежного метафізиці. Піддавши глибокій і ґрунтовній критиці метафізичний метод, Гегель сформулював, правда в ідеалістичній формі, закони й категорії діалектики.

Метою реферативної роботи є дослідження вчення Гегеля, аналіз раціонального змісту діалектики Гегеля.

Завдання, поставлені до написання роботи:

аналіз вчення Гегеля через призму філософії;

дослідження видатних праць вченого, їх характеристика;

обґрунтування висновків Гегеля про те чи інше явище;

аналіз протиріччя між методом і системою у філософії Гегеля.

Теоретичним підґрунтям стали праці таких вчених, як Ю. Білодід, В. Петрушенко В., Є. Подольська, А. Прохоров та інших, які вивчали аспекти філософського вчення Гегеля, його закони діалектики та раціональне зерно теорії. Тема достатньо вивчена у літературних джерелах.

Об'єктивно-ідеалістичний характер філософії Гегеля

 

Рис.1. Система філософії Гегеля

 

У своїх ранніх творах Гегель досліджує християнство, античні релігії. Ним були написані "Народна релігія й християнство", "Життя Ісуса". Перший видатний добуток - "Феноменологія духу" - опубліковане в 1807 р., у м. Єна. Будучи директором гімназії, він створив свою видатну працю - "Наука логіки" (1812-1816).

Виходячи з діалектичного положення про єдність сутності й явища, Гегель відкинув кантівське твердження про непізнаваність "речі у собі"; у природі речей немає ніяких непереборних перешкод для пізнання.

Гегель різко критикував Шеллінга за недооцінку ролі логічного мислення й логіки взагалі, за інтуїтивізм, що в кінцевому підсумку привів Шеллінга до відвертого ірраціоналізму. Однак, будучи ідеалістом, Гегель не зміг покритикувати основний ідеалістичний порок своїх найближчих попередників: для нього, також як і для інших ідеалістів, природа є похідним від надприродного духу. Саме тому Гегель не зміг вирішити тих великих діалектичних проблем, які були поставлені попередниками у власній філософії.

Він думав, що ні матерія, ні свідомість людини не можуть розглядатися як первинне, тому що свідомість неможливо логічно вивести з матерії, а матерія також невиведена з людського свідомості, що саме повинне бути зрозуміло як результат попереднього розвитку абсолютної субстанціальної першооснови.

Мислення, за Гегелем - це не тільки суб'єктивна, людська діяльність, але й незалежна від людини об'єктивна сутність, першооснова, першоджерело всього існуючого.

Прагнучи послідовно провести принцип тотожності мислення і буття, Гегель розглядає мислення (абсолютну ідею) не як нерухому, незмінну першооснову, а як безупинний процес, що розвивається, пізнання, що сходить від одного щабля до іншого, більш високого.

Мислення в порівнянні з чуттєвими сприйняттями являє собою вищу форму пізнання зовнішнього світу. Ми не можемо чуттєво сприймати те, чого вже немає (минуле), те, чого ще немає (майбутнє). Чуттєві сприйняття безпосередньо пов'язані з об'єктами, предметами, що впливають на наші органи почуттів; наука ж виявляє, відкриває явища, яких ми не бачимо, не чуємо, не сприймаємо дотиком. Однак, як ні велике значення мислення, як ні безмежні можливості теоретичного пізнання, мислення базується на даних почуттєвого досвіду й без його неможливо.

Пізнання не є виявлення того, що існує поза нами, поза мисленням; це - виявлення, усвідомлення сенсу мислення, науки. Виходить, отже, що мислення і наука пізнають свій власний сенс і пізнання виявляється самосвідомістю духу. В остаточному підсумку Гегель приходить до фантастичного висновку, що людське мислення є лише один із проявів якогось абсолютного, поза людиною існуючого мислення - абсолютної ідеї, тобто Бога. Розумне, божественне, дійсне, необхідне збігатися одне з одним. Звідси випливає один з найважливіших тез гегелівської філософії: все дійсне - розумно, все розумне - дійсне.

Отже, вихідний пункт гегелівської філософської системи - ідеалістичне ототожнення мислення й буття, відомість всіх процесів до процесу мислення.

Основні частини філософської системи Гегеля - логіка, філософія природи й філософія духу, до якої безпосередньо примикають філософія права, філософія історії, естетика, філософія релігії, історія філософії. Логіка, як це випливає з вихідного положення гегелівської філософії становить найважливішу частину його системи, оскільки тотожність мислення й буття означає, що закони мислення, якими й займається логіка, суть справжні закони буття: і природи, і людської історії й пізнання. До Гегеля логіка вважалася наукою про суб'єктивні (людських) формах мислення. Не заперечуючи необхідності такий наукової дисципліни, тобто формальної логіки, як науки про елементарний формах і законах правильного мислення, Гегель ставить перед логічною наукою завдання досліджувати найбільш загальні закономірності розвитку пізнання.

Свої логічні думки Гегель виклав у роботах "Наука логіки", "Енциклопедія філософських наук" й в "Філософської пропедевтиці" (тут воно викладено популярно). Гегель розкиває погляди про сутність всіх речей. Тому в гегелівської "Науці логіки" крім звичайних для логіки питань і понять, суджень, умовиводів розглядаються такі питання, якими формальна логіка ніколи не займалася: питання про закономірностях самої дійсності, про перетворення кількісних змін у якісні, про співвідношення філософських категорій і т.д.

Логіку Гегель підрозділяє на погляди про буття, сутність поняття. Початок усього - чисте ніщо, тому що воно є в те ж час і чиста думка. У цьому випадку воно є в той же час й ніщо, позбавлене яких-небудь визначень. Буття й ніщо взаємопереходять друг у друга, відбувається становлення, у якому й буття й ніщо зняті, тобто вони одночасно й скасовані, і збережені. У цьому процесі виявляються три основних моменти буття, його тріада: твердження (теза), заперечення цього твердження (антитезис) і, нарешті, заперечення заперечення, зняття протилежностей (синтез). От приклад такого діалектичного циклу, наведений Гегелем: "Брунька зникає, коли розпускається квітка, і можна було б сказати, що вона спростовується квіткою; точно так само з появою плода квітка зізнається помилковим наявним квитком рослини, а в якості його істини замість квітки виступає плід. Ці форми не тільки розрізняються між собою, але й витісняють один одного як несумісні. Однак їхня текуча природа робить їх у той же час моментами органічної єдності, в якому вони не тільки не суперечать один одному, але один так само необхідний, як й іншої; і тільки ця однакова необхідність й становить життя цілого" [].

Основною формою мислення є поняття. Оскільки Гегель абсолютизує мислення, він неминуче обожнює й поняття. Воно є початок усякого життя і представляє собою нескінченну творчу форму, що містить усередині себе всю повноту всякого сенсу й служить разом з тим його джерелом. Виступаючи проти матеріалістичного думка про поняття як вищій формі відбиття об'єктивної дійсності, Гегель ставить із ніг на голову дійсне відношення між мисленням й буттям: не мислення, говорить він, відбиває буття, а буття являє собою втілення мислення, поняття, ідеї.

Поняття, по Гегелю, перебувають у безперервному русі, переходять, "переливаються" друг у друга, змінюються. розвиваються, перетворюються у свою протилежність, виявляючи внутрішньо властиві ним протиріччя, які й становлять рушійну силу їх розвитку.

Поняття як єдність загального, особливого й одиничного одержує своє необхідне вираження в різних видах суджень й умовиводів, які зображуються Гегелем як виявлення й здійснення творчої моці властивої "поняттю" як внутрішньої основі всіх тих процесів, які спостерігаються в природі й суспільстві протягом всієї історії.

Поняття в Гегеля - це процес теоретичного мислення, зведений в абсолют. Активність мислення й всієї свідомої, доцільної практичної діяльності людей, що перетворить світ, ідеалістично витлумачується Гегелем як творчість, самопізнання "абсолютної ідеї", що виявляє в собі все те, що безпосередньо, на поверхні виступає як розвиток природи й суспільства. Таким чином, визнаючи розвиток і намагаючись дати його картину, Гегель зображує його як процес пізнання, "абсолютної ідеї, що здійснюється в лоні".

Головними формами природного буття "абсолютної ідеї" є механіка, фізика, органіка. Характеризуючи механікові, Гегель розглядає простір, час, матерію, рух, всесвітнє тяжіння. Ідеалістично витлумачуючи ці основні поняття механіки, Гегель намагається логічно вивести матерію із часу й простору. При цьому він все-таки змушений визнати, що не існує порожнього, незаповнених часу й простору, із чого, всупереч його ідеалістичному твердженню, треба, що час й простір являють собою форми існування матерії.

 

Рис. 2. Абсолютна ідея (за Гегелем)

 

Гегель також визнає, що матерія й рух невіддільні друг від друга. Але при цьому матерія залишається для Гегеля лише зовнішньому, доступним почуттєвому сприйняттю проявом, виявленням "абсолютної ідеї". Та й сам рух матерії зображується Гегелем не як зміна, що веде до розвитку, а як просте переміщення в просторі, круговорот, повторення того, що існувало раніше.

В фізиці Гегель розглядає небесні тіла, світло, теплоту, хімізм, і т.п., намагаючись розкрити зв'язок між цими процесами й показати, що всі вони утворять послідовний ієрархічний ряд виявлень. У цій частині натурфілософії Гегеля багато довільних допущень, необґрунтованих тверджень, що наочно свідчать про нездатності ідеалізму науково узагальнити дані природознавства. Гегель відкидав в основному вужеві сформоване в його час подання про хімічний процес як про взаємодію атомів, він заперечував також і той факт, що вода складається з водню й кисню. Він також підходить до розумінню електрики як особою форми руху матерії.

Філософії природи - органіка - присвячена питанням геології, ботаніки й зоології. Тут Гегель прагне показати, що перехід від неживого до живого є завершення природного процесу: "Дух виходить у такий спосіб із природи". Це виходить, що природа є лише нижчий щабель виявлення й самопізнання "абсолютної ідеї"; своє вище адекватне втілення "абсолютна ідея" одержує лише в людині, у розвитку суспільства. Філософія природи Гегеля, незважаючи на окремі діалектичні здогади, що втримувалися в ній глибокі, досить далека від дійсно діалектичного розуміння природи як єдиного зв'язкового цілого, що змінюється, що розвивається на основі внутрішньо властивих їй протиріч. Філософія духу присвячена розгляду "абсолютної ідеї" на заключному етапі її розвитку, коли вона, залишаючи природу, "повертається" до самої собі в якості "абсолютного духу", тобто "абсолютної ідеї", що розвивається як самосвідомість людства на всьому протязі всесвітньої історії. У природі, за Гегелем, духовний сенс перебуває в постійному конфлікті з обмеженої й інертної матеріальною формою. Філософія духу Гегеля є ідеалістичне думка про розвиток індивідуальної й суспільної свідомості, про розумовому розвитку людства взагалі. Тому історія людства, зведена до історії його духовного розвитку, виявляється в остаточному підсумку історією пізнання й самопізнання. Філософія духу складається з думка про суб'єктивний дух (антропологія, феноменологія, психологія), думка про об'єктивний дусі (право, моральність, держава) і думка про абсолютний дусі як вищого щабля самопізнання "абсолютної ідеї" (мистецтво, релігія, філософія).