Нормативне регламентування обліку оплати праці

Процес регулювання оплати праці почався з 1991р., коли було прийнято закон України "Про підприємства в Україні" і їм було надано право самостійно встановлювати системи, форми, визначати розмір оплати праці.

У 1992р. затверджено декрет Кабінету Міністрів України "Про оплату праці", на підставі якого у 1995р. прийнято закон України "Про оплату праці", що регламентує питання тарифікації та оплати праці.

Цей Закон визначає економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання (далі - підприємства), а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці і спрямований на забезпечення відтворювальної і стимулюючої функцій заробітної плати.

Держава здійснює регулювання оплати праці працівників підприємств усіх форм власності шляхом встановлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій, встановлення умов і розмірів оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, працівників підприємств, установ та організацій, що фінансуються чи дотуються з бюджету, а також шляхом оподаткування доходів працівників.(частина перша статті 8 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 21.04.2011 р. N 3258-VI)

Умови розміру оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України, <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/Z970020.html> крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті, та <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/T102453.html> частиною першою статті 10 цього Закону. <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/Z970020.html> (частина друга статті 8 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 07.07.2010 р. N 2453-VI) <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/T102453.html>

Мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/T091574.html> погодинну норму праці (обсяг робіт).

Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/T091574.html>.

З 1993р. введено в дію закон України "Про колективні договори і угоди", якими передбачено порядок укладання угод і договорів з питань організації праці, визначення умов та порядку встановлення розміру оплати праці.

Здійснення будь-якого господарського процесу обов’язково пов’язане із застосуванням праці та її оплатою. Облік цього процесу має забезпечити контроль за використанням праці, рівнем її оплати, здійсненням розрахунків з робітниками і службовцями. Зрозуміло, що саме цей облік потребує особливої точності, оскільки він зачіпає матеріальні інтереси людей.

Праця - це цілеспрямована свідома діяльність людини в результаті якої утворюються споживчі вартості: продуктом праці є створення всіх матеріальних і духовних цінностей. Вона спрямована на здійснення процесу виробництва і на доведення продукту до споживача [16].

Зарплата - це винагорода обчислена, як правило, у грошовому виразі, який за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникам за виконану ним роботу.

Підвищення рівня заробітної плати на зазначених засадах вимагає здійснення на державному, регіональному, галузевому рівні, а також на рівні підприємництва організаційних та економічних заходів, спрямованих на пошук необхідних для цього коштів.

Однією із складових виробничого процесу є наймані працівники, які називаються персоналом. Від кількісного і якісного складу персоналу значною мірою залежить продуктивність праці, випуск і реалізація продукції, фінансові результати [18].

Облік персоналу забезпечує інформацію про списків склад у розрізі категорій, професій, кваліфікації, освіти, стажу роботи, віку, національності та інших показників. Аналіз даних про персонал дає можливість виявити основні кількісні та якісні характеристики трудового колективу, знайти резерви для подальшого поліпшення щодо чисельності та якості його складу, цілеспрямовано формувати команду управлінців та виконавців високого рівня, які здатні забезпечити успішне функціонування й тривале існування підприємства.

Особовий склад персоналу обліковується відділом кадрів, який фіксує його наявність, зміни у складі працівників та їх причини.

Відділ кадрів відкриває особову справу на кожного працівника, веде облік приймання переміщення та звільнення особового складу, оформляє надання відпусток, присвоєння кваліфікації, змін тарифних ставок і окладів та інші оперативні дані. Такі дані відображаються в особових справах на основі записів про приймання, переміщення чи звільнення, наказів і розпоряджень адміністрації та інших документів. Накази щодо руху персоналу обов’язково доводяться до відома працівників бухгалтерії, які ведуть облік розрахунків з оплати праці.

Персонал підприємства поділяється на промислово-виробничий і персонал неосновної діяльності.

До промислово-виробничого відносять працівників основних і допоміжних цехів, підсобних виробництв, заводських лабораторій.

До непромислового персоналу відносяться працівники зайняті обслуговуванням житлово-комунального господарства, торгівлі, закладів дошкільного виховання, культури, музичного обслуговування.

Всіх працюючих на підприємстві поділяють на списків і несписковий персонал. Загальна кількість працюючих, яка значиться в списках підприємства називається спусковою. В списків склад не включаються працівники, які тимчасово залученні для виконання окремих робіт.[22]

За категоріями працівники підприємства поділяються на: робітники, керівники, спеціалісти, інші працівники, що відносяться до службовців.

На кожну особу відкривається трудова книжка й алфавітна картка (ф. П-3). На працівників з вищою освітою відкривається особова картка (ф. П-2), а на спеціалістів, що виконують науково-дослідні, технологічні роботи - особова картка (ф. П-4), наказ про приймання (ф. П-1), наказ на переведення на іншу роботу (ф. П-5), наказ про припинення трудового договору (ф. П-8), список про надання відпусток (ф. П-7) та інші документи. (додаток С)

Особливе значення для бухгалтерії має табель обліку використання робочого часу та розрахунку заробітної плати (ф. П-12), в якому відображаються дані про кожного працюючого щодо явок і неявок на роботу за кожен і разом за місяць.

Табелі ведуться в розрізі цехів, відділів, дільниць та інших структурних підрозділів підприємства. Табелі здаються в бухгалтерію для нарахування заробітної плати, а тому доцільно їх складати за окремими категоріями працюючих, за окремими категоріями працюючих, за місцями роботи, виконуваними функціями, за виготовлення замовлень, робіт чи послуг. Ці дані потрібні для складання бухгалтерських проводок і внесення заробітної плати за призначенням на ті чи інші види продукції, статті витрат.

Праця обумовлюється трудовим договором. Трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу зазначену цією угодою, а власник зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умовами праці. Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк дії, права, обов’язки і відповідальність сторін, а також умови розірвання договору можуть встановлюватися угодою сторін.

Право прийому працівників на умовах контракту надане усім підприємцям незалежно від форм власності і характеру діяльності. За трудовою угодою між сторонами визначається перелік робіт, послуг, що підлягають оформленню та здачі виконавцем замовнику на окремих етапах виконання та по закінченні договору, а також технічні, економічні та юридичні вимоги до виконуваних робіт. Крім цього трудовою угодою обумовлюється порядок здачі та приймання робіт, форма розрахунків та оплата.

У випадку розірвання угоди з ініціативи замовника або припинення робіт при з’ясуванні неможливості одержання позитивного результату замовник сплачує витрати на підставі звітних документів виконавця [28].