Особливості облікової політики КП «Трест зеленого господарства»

 

Облікова політика - це сукупність принципів, методів і процедур, що використовуються підприємством для складання та подання фінансової звітності, тобто це вибір самим підприємством певних і конкретних методик, форми і техніки ведення бухгалтерського обліку, виходячи з діючих нормативних актів і особливостей діяльності підприємства. Існування різних видів обліку покликано максимально задовольнити інтереси різних груп користувачів облікової інформації, що, в свою чергу, визначає особливості облікової політики. Крім того, суттєвим фактором визнаються не тільки інтереси користувачів звітності, але й тих,хто її складав. Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку на підприємствах та забезпечення фіксування фактів здійснення усіх господарських операцій в первинних документах, регістрах і звітності протягом встановленого терміну несе власник або уповноважений ним орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством. Дотримання законодавства при виконанні господарських операцій несуть їх власники. Формування облікової політики підприємства здійснюється головним бухгалтером і затверджується наказом або розпорядженням керівника.

Облікова політика, як складова частина фінансової звітності повинна розроблятися кожним підприємством, що зареєстроване у встановленому законодавством порядку. Основна мета облікової політики - забезпечити одержання достовірної інформації про майновий і фінансовий стан підприємства, результати його діяльності, необхідні для всіх користувачів фінансової звітності з метою прийняття відповідних рішень.

Підприємство самостійно визначає свою облікову політику і вибирає форму ведення бухгалтерського обліку з дотриманням принципів, встановлених законодавством. Ступінь свободи підприємства у формуванні облікової політики обмежений державною регламентацією бухгалтерського обліку, яка надана переліком методик і облікових процедур, серед яких однак припустимі альтернативні варіанти. Вона визначається можливістю вибору конкретних способів оцінки, калькуляції, переліку бухгалтерських рахунків тощо.

Отже, облікова політика підприємства - це не просто сукупність способів ведення обліку, обраних відповідно до умов господарювання, але й вибір методики обліку, яка надає можливість використовувати різні варіанти відображення фактів господарського життя в обліку (залежно від поставлених цілей). Іншими словами, облікову політику в широкому розумінні можна визначити як управління обліком, а у вузькому - як сукупність способів ведення обліку (вибір підприємством конкретних методик ведення обліку). Облікову політику підприємства повинні знати: - керівник підприємства, який несе відповідальність за її формування; - бухгалтер підприємства, за участю якого можна грамотно та всебічно обгрунтувати зміст облікової політики; -аудитор, оскільки облікова політика є одним з об'єктів дослідження, з вивчення яких розпочинається процес аудиторської перевірки; - податковий інспектор, адже від багатьох принципів облікової політики залежить порядок формування того чи іншого об'єкту оподаткування.

В КП «Трест зеленого господарства» облікова політика налагоджена наступним чином.

Основними засобами вважати матеріальні активи, які утримуються на підприємстві з метою використання їх в процесі виробництва або поставки товарів та послуг, надання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних та соціально-культурних функцій, строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року.

Основні засоби класифікувати відповідно до класифікаційних груп, які встановленині П(С)БО 7 "Основні засоби".

Для нарахування амортизації на підприємстві слід здійснювати за прямолінійним методом з розрахунком ліквідаційної вартості основних засобів. Ліквідаційну вартість визначати як залишкову вартість об'єкту основних засобів. Амортизаційні відрахування нараховувати пооб'єктно.

Нематеріальні активи амортизувати протягом встановленого строку їх корисного використання за прямолінійним методом.

Малоцінними та швидкозношуваними предметами вважати об'єкти, вартість яких не перевищує 2000 грн. Облік МШП зі строком служби менше одного року вести на рахунку 22 "Малоцінні та швидкозношувані предмети", а зі строком служби більше року обліковувати у складі необоротних активів (на рахунку 112 "Малоцінні необоротні матеріальні активи").

На вартість МШП, які обліковуються на рахунку 112, щомісячно нараховувати знос у розмірі 50% від їх первісної вартості. Суму зносу цих МШП відображати за кредитом рахунку 132 "Знос інших необоротних матеріальних активів".

МШП, які обліковуються за рахунком 22, у разі передачі до експлуатації, повністю виключати зі складу активів та відображати за дебетом відповідних рахунків обліку витрат.

Одиницею бухгалтерського обліку запасів вважати найменування або однорідна групу запасів. Початкову вартість запасів визначати за собівартістю запасів, відповідно до принципу фактичної історичної собівартості. Не включати до первинної вартості запасів, а відносити до витрат того періоду, в якому вони були здійснені:

 позанормативні втрати та нестачі запасів;

- відсотки за користування кредитом;

- витрати на збут;

- загальногосподарські та інші подібні витрати, які безпосередньо не пов'язані з придбанням та доставкою і приведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання в запланованих цілях.

У разі відпуску запасів у виробництво, продажу, або іншого вибуття оцінку запасів здійснювати за методом середньозваженої собівартості, яка повинна розраховуватися щодо кожної одиниці запасів, шляхом відношення сумарної вартості залишку таких запасів на початок звітного місяця та вартості отриманих у звітному місяці запасів на сумарну кількість запасів на початок звітного місяця та запасів, що отримані у звітному місяці.

Запаси, від яких підприємство не зможе отримати економічної вигоди в майбутньому, вважати неліквідними та визнавати такими, що підлягають списанню. Під час складання фінансової звітності ці не відображати в балансі, а обліковувати за позабалансовими рахунками.

Доходи та витрати включати до складу Звіту про фінансові результати на підставі принципів нарахування та відповідності та відображати в бухгалтерському обліку і фінансовій звітності тих періодів, до яких вони належать.

До виробничої собівартості продукції включати: матеріальні витрати, витрати на оплату праці, відрахування на соціальні заходи, амортизація, інші витрати.

Облік витрат вести з використанням тільки 9 класу рахунків. Повна собівартість визначати як суму виробничої собівартості, адміністративні витрати та витрат на збут.

Прийняти за базу розподілу загальновиробничих витрат:

між витратами і собівартістю - обсяг виробництва;

між об'єктами витрат - заробітну плату.

Аналітичний облік загальновиробничих витрат ведеться за наступними статтями:

а) Змінні загальновиробничі витрати:

витрати на поточний ремонт основних засобів;

- витрати на охорону праці;

- витрати на електроенергію;

- знос малоцінних і швидкозношувальних предметів;

- комунальні послуги;

- страхування ризиків;

- інформаційні послуги;

- витрати матеріалів;

- заробітна плата працівників, які займаються ремонтом обладнання, і відрахування на соціальні заходи;

- компенсаційні та заохочувальні виплати робітникам основного виробництва;

- витрати на відрядження робітників цехового персоналу;

інші витрати.

б) Постійні загальновиробничі витрати:

амортизація основних засобів;

- заробітна плата робітників, які обслуговують виробниче обладнання;

- відрахування на соціальні заходи;

- опалення;

- витрати на гігієну і санітарію;

- медичне страхування працівників;

- витрати на операційну оренду;

- амортизація нематеріальних активів;

- інші витрати.

Облік адміністративних витрат здійснювати за таким переліком статей:

- зарплата адміністративно-управлінського персоналу;

- відрахування на соціальне страхування;

- амортизація основних засобів загальногосподарського призначення;

- витрати на операційну оренду об'єктів основних засобів;

- амортизація нематеріальних активів, які мають загальногосподарське призначення;

- витрати на відрядження працівників адміністративної сфери;

- витрати на банківські послуги;

- витрати на аудиторські і юридичні послуги;

- утримання автотранспорту загальногосподарського призначення;

- витрати на охорону;

- податки, обов'язкові збори та платежі;

- поштові і канцелярські витрати;

- інші витрати.

Облік витрат на збут здійснювати за такими статтями:

 заробітна плата персоналу, який займається збутом продукції;

- відрахування на соціальні заходи;

- транспортні витрати;

- претензії, збитки покупців;

- створення гарантійного резерву;

- витрати на рекламу, пов'язану зі збутом;

- інші витрати.

Дебіторську заборгованість визнавати активом, якщо існує імовірність отримання підприємством економічної вигоди та може бути достовірно визначена сума цієї дебіторської заборгованості. Поточна дебіторська заборгованість за продукцію, товари, роботи, послуги вносити у підсумок балансу за чистою реалізаційною вартістю, яка дорівнює сумі дебіторської заборгованості за відніманням безнадійних боргів.

Резерв сумнівних боргів визначати виходячи з платоспроможності окремих дебіторів.

Грошовими коштами та їхніми еквівалентами в фінансовій звітності, вважати грошові кошти на розрахунковому рахунку, в касі підприємства, грошові кошти у русі.

Резерви майбутніх витрат і платежів створювати за наступними витратами: попередньо сплачена орендна плата, суми за підписки на періодичні видання, попередньо сплачені рекламні послуги та всі інші витрати, які стосуються наступного звітного періоду.

До складу доходів наступних періодів включати суми доходів, які нараховані протягом поточного або попередніх звітних періодів, а також ті, що будуть визначені в наступних звітних періодах.

Здійснювати облік податків та відрахувань відповідно до діючого законодавства України.

Положення облікової політики фіксуються в наказі керівника підприємства, що передбачає наступні розділи:

. Методологічні принципи та порядок ведення бухгалтерського обліку.

2. Організація роботи облікового апарату.

. Технічна організація обліку.

. Організація бухгалтерського обліку.

В першому розділі наказу "Методологічні принципи та порядок ведення бухгалтерського обліку" визначаються способи ведення бухгалтерського обліку, які суттєво впливають на оцінку і прийняття рішень користувачами бухгалтерської звітності.

До них відносять: - оцінку запасів, товарів, незавершеного виробництва і готової продукції; - методи амортизації основних засобів; - методи амортизації нематеріальних активів та інших необоротних матеріальних активів; - інші способи, що відповідають вимогам суттєвості; - визнання доходів та витрат від реалізації продукції, товарів, робіт і послуг; - варіанти ведення обліку витрат виробництва.

Облік витрат на виробництво можна здійснювати: - за елементами витрат (витрати на оплату праці, матеріали, амортизація тощо); - за видами продукції (робіт, послуг); - в розрізі виробничих або інших підрозділів; - з використанням рахунків класу 8 чи без їх використання. Кількість і дати проведення інвентаризацій. Другий розділ наказу присвячується організації бухгалтерського обліку. В ньому визначаються: - форма організації бухгалтерського обліку; - форма ведення бухгалтерського обліку; - розробка системи і форм управлінського (внутрішньогосподарського) обліку, звітності і контролю; - затвердження правил документообігу і технології обробки облікової інформації, додаткової системи рахунків і регістрів аналітичного обліку. - обов'язки головного бухгалтера.

Відповідно до принципу послідовності підприємство повинно постійно (з року в рік) застосовувати обрану облікову політику. Дотримуватись єдиної облікової політики мають й групи об'єднаних підприємств (після об'єднання), а також ті підприємства, які складають консолідовану фінансову звітність. У разі, якщо неможливо застосувати єдину облікову політику, складаючи консолідовану фінансову звітність, це розкривають у Примітках до консолідованої фінансової звітності. Зумовлено це необхідністю порівнювати фінансову звітність підприємства для оцінки його фінансового стану, перспектив розвитку та результатів діяльності за певний період. У зв'язку з цим доцільно й для кожного звітного періоду дотримуватись єдиної облікової політики.

Зміна облікової політики можлива тільки у випадках, передбачених П(С)БО і повинна бути обгрунтована і розкрита в Примітках до фінансової звітності. Облікова політика підприємства може змінюватися, якщо: - змінюються статутні умови; - змінюються вимоги органу, який затверджує П(С)БО; - нові положення облікової політики забезпечують достовірне відображення подій або операцій у фінансовій звітності.

Не вважається зміною облікової політики інформація, що стосується: - подій або операцій, які відрізняються за змістом від попередніх подій або операцій; - подій або операцій, які не відбувалися раніше. Відображення у фінансовій звітності впливу зміни облікової політики на події та операції минулих періодів здійснюється шляхом: - коригування сальдо нерозподіленого прибутку на початок звітного року; - повторного надання порівняльної інформації щодо попередніх звітних періодів. Облікова політика застосовується щодо подій та операцій з моменту їх виникнення, за винятком окремих випадків. Окремими вважаються випадки, коли суму коригування нерозподіленого прибутку на початок звітного року неможливо визначити достовірно. Тоді облікова політика поширюється лише на події, які відбуваються після дати зміни облікової політики.