Почуття етнічної Батьківщини, Батьківщини осілості та малої Батьківщини

Розглянемо для початку розподіл відповідей респондентів на запитання про те, що саме вони вважають своєю Бать­ківщиною (див. табл. 4.1.).

Так от, на запитання " Чи знаходиться Ваша Батьківщина там, звідки походить Ваш народ?" позитивну відповідь ("радше згодний", "цілковито згодний") дали 85,0 відсотка респондентів-українців, 66,0 відсотка респондентів-росїян та 47,0 відсотка респондентів-євреїв. Яку залежність демонструють ці цифри? Здається, що вони свідчать про більше тяжіння до своєї етнічної Батьківщини з боку тих респондентів, які живуть безпосередньо на своїй етнічній території (українці) або неподалік від неї (росіяни). Водночас 53,0 відсотка респондентів-євреїв, 34,0 відсотка респондентів-росіян і 15,0 відсотка респондентів-українців ніяк не включають у своє усвідомлення Батьківщини чинник етнічної території. Тоді який або які?

 

Таблиця 4.1

Розподіл відповідей респондентів на запитання про те, що вони вважають своєю Батьківщиною (у відсотках)

 

Етнічна приналежність респондентів	Народилися в Україні (Батьківщина походження) Іа	Критеріальні ознаки Батьківщини			Уявлення про територію Батьківщини
		За походженням свого етносу (етнічна Батьківщина)	За власним укоріненням (Батьківщина осілості)	За місцем власного народження й зростання (мала Батьківщина або країна дитинства")	Вся Україна (національна Батьківщина)	Весь колишній СРСР   (інтербатьківщина)	Вся планета Земля (мегабатьківщина)
Українці (899 осіб)	95,4	85,0	87,0	93,0	97,0	40,0	43,0
Росіяни (234 особи)	53,0	66,0	77,0	85,0	64,0	70,0	49,0
Євреї (19 осіб)	91,7	47,0	90,0	95,0	79,0	63,0	47,0

 

¹ Див.: Населення України. 1992 рік. — Київ, 1993. — С.54.

² Див.: Шлепаков А.М., Малиновська О.А., Пінчук О.М. Еміграція населення України: соціально-економічні аспекти та можливі наслідки// Наукові допо­віді Національного інституту стратегічних досліджень. — 1993. — Вип.17. — С.31.

Погляньмо, як розподіляються за етнічною ознакою позитивні відповіді на запитання " Чи знаходиться Ваша Батьківщина там, де Ви міцно вкорінилися?": респонденти-євреї — 90,0 відсотка, респонденти-українці — 87,0 відсотка, респонденти-росіяни — 77,0 відсотка. Отже, всі три етнічні групи респондентів віддають перевагу матеріально-доб-робутному (а може, водночас і психологічно-звичаєвому) розумінню Батьківщини перед етнічно-історичним. Але, як бачимо, не всі однаковою мірою: у українців ця перевага становить ледь помітні 2,0 відсотка, у росіян — вже досить помітні 11,0 відсотка, а у євреїв — разючі 43,0 відсотка. В чому тут справа?

На нашу думку, у респондснтів-євреїв уявлення про абстрактну й далеку етнічну Батьківщину з надлишком компен­суються відчуттям реальної Батьківщини осілості. Й саме віддаленість І своєрідна втрата першої робить сприйняття другої однаковим (і навіть трохи обсяговішим) з представниками титульного етносу — українцями (відповідного 90,0 відсотка та 87,0 відсотка). У респондентів-росіян Батьківщина осілості теж репрезентована ширше, ніж етнічна Батьківщина (77,0 відсотка проти 66,0 відсотка), але все ж таки вужче, ніж у респондентів-євреїв (77,0 відсотка проти 90,0 відсотка). Ма­буть, тому, що етнічна Батьківщина — Росія — знаходиться досить близько.

Слід зазначити, що якщо поняття етнічної Батьківщини живиться історичною памяттю народу, то поняття Батьківщини осілості виростає з безпосередніх, актуалізованих зв'язків з природним та людським (причому не обов'язково тільки свого етносу) оточенням. Власне кажучи, йдеться про Батьківщини, які у нашому випадку для респондентів єврейського та російського походження територіально не збігаються, а для респондентів-українців співвідносяться як ціле та його частина. Тому, можливо, й не дуже велика різ­ниця притаманна українцям стосовно поширеності першого та другого почуттів (відповідно 85,0 відсотка та 87,0 відсотка).

Зафіксувавши факт існування почуття Батьківщини осілості (за ознакою власного вкорінення), ми повинні переко­натися в тому, що існує ще й почуття малої Батьківщини (за місцем власного народження та зростання). Причому, як свідчать дані позитивних відповідей на запитання " Чи знаходиться Ваша Батьківщина там, де Ви особисто народилися й виросли?" (див. таблицю 4.1), це почуття малої Батьківщини серед респондентів усіх етнічних приналеж­ностей є більш поширеним, ніж почуття Батьківщини осілості: у респондентів-українців відповідне поширення відбулося від 87,0 відсотка до 93,0 відсотка, у респондентів-росіян — від 77,0 відсотка до 85,0 відсотка, у респондентів-євреїв — від 90,0 відсотка до 95,0 відсотка.

Гадаємо, що на цьому етапі нашого аналізу респонденти фактично маніфестують таке ранжування чинників формування почуття Батьківщини в їхній етнічній самосвідомості:

1) місце власного народження й зростання (етнізації) —"країна дитинства";

2) місце сучасного вкорінення;

3) країна походження свого етносу (земля предків).

Отже, " країна дитинства " поки що лідирує у респондентів усіх етнічних приналежностей. Загалом ми вже можемо відповісти на питання, які чинники переважили чинник етнічної території, тобто чинник етнічної Батьківщини. Це — чинники малої Батьківщини та Батьківщини осілості.

Кількісні показники, наведені у таблиці 4.1, "відповідають" і на питання про те, яким "варіантам" останніх двох Батьківщин віддали перевагу перед етнічною Батьківщиною ті респонденти, які не вважають країну походження свого етносу своєю Батьківщиною або які (тут, зокрема, йдеться про респондентів-українців) схильні визнати певну місцевість своєю Батьківщиною не тому, що вона, ця місцевість, є водночас часткою етнічної території їхнього етносу. Так от, серед зазначеного загалу респондентів-українців (15,0 відсотка) половина (8,0 відсотка) віддала перевагу малій Батьківщині, а десь одна сьома (2,0 відсотка) — Батьківщині осілості, серед респондентів-росіян — відповідно приблизно половина та третина, серед респондентів-євреїв — відповідно 90,0 від­сотка та 80,0 відсотка.

Поряд з цим ми спостерігаємо ("по вертикалі") також те, що почуття малої Батьківщини є найбільш поширеним, як і у випадку з почуттям Батьківщини осілості, серед респондентів-євреїв. У них воно є дещо більшим (на 2,0 відсотка), ніж відповідне почуття респондентів-українців, і помітно більшим (на 10,0 відсотка), ніж у респондентів-росіян. Тут, мабуть, знову "спрацьовують" чинники віддаленості та певної відірваності від етнічної Батьківщини (для респондентів-євреїв), безпосереднього проживання на території походження свого етносу (для респондентів-українців) та безпосередньої близькості своєї етнічної Батьківщини (для респондентів-росіян).

І все ж таки наше уявлення про причини такого стану речей буде неповним, якщо не звернутися до такого чинника, як країна власного народження респондентів (Батьківщина походження). Отже, бажано зіставити з цим чинником (відповідно до етнічної приналежності) кількість респондентів, які ототожнюють скою Батьківщину, по-перше, з країною походження свого народу, по-друге, з місцевістю власного вкорінення, по-третє, з місцем власного народження й зростання. Зробивши це, ми виявляємо (див. таблицю 4.1), що, по-перше, загал респондентів-українців, які вважають своєю Батьківщиною країну походження свого етносу, на 10,0 від­сотка (85,0 відсотка проти 95,0 відсотка), а загал респондснтів-євреїй — майже вдвічі (47,0 відсотка проти 91,7 відсотка) менший, ніж загад респондентів-україниів і відповідно — респондентів-євреїв, які народилися в Україні. Й навпаки, загал респондентів-росіян, які вважають своєю Батьківщиною країну походження свого етносу, на 13,0 відсотка (66,0 відсотка проти 53,0 відсотка), більший, ніж загал тих респондентів-росіян, які народилися в Україні.

По-друге, включно всі респонденти-росіяни (53,0 відсотка проти 77,0 відсотка), майже всі респонденти-євреї (91,7 відсотка проти 90,0 відсотка) й мало не всі респонденти-українці (95,4 відсотка проти 87,0 відсотка), які народилися в Україні, вважають своєю Батьківщиною місця свого вкорінення (які розташовані, зрозуміло, в Україні).

Нарешті, по-трете, виявляється, що виключно всі респонденти-євреї (9І,7відсотка проти 95,0 відсотка) й респонденти-росіяни (83,0 відсотка проти 85,0 відсотка) та майже всі рес-понденти-українці (95,4 відсотка проти 93,0 відсотка), які народилися в Україні, вважають своєю малою Батьківщиною місця свого народження й зростання (які знов-таки розташовані в Україні).

Як можна витлумачити наведені вище кількісні дані?

З того факту, що не всі з респондентів-українців, які народилися в Україні (не кажучи вже про тих, хто народився поза її межами), визнають Україну своєю Батьківщиною на тій підставі, що вона є країною походження українського етносу, випливає висновок, що сприйняття України як етнічної Батьківщини не є загальнопоширеним навіть серед тих українців, які сьогодні живуть на території української держави (85,0 відсотка проти 15,0 відсотка). Приблизно таким самим є ставлення респондентів-українців до Батьківщини осілості (87,0 відсотка проти 13,0 відсотка). Але загал респондентів-україниів, які вважають малою Батьківщиною "країну дитинства", вже майже збігається із загалом респондентів-українців, які народилися в Україні (відповідно 93,0 відсотка та 95,4 відсотка). Таким чином, бачимо, що у цьому випадку "країна дитинства" виявилася більш притягальною, ніж країна походження свого етносу. Це при тому, що розбіжності мають не територіальний, а лише змістовний характер.

Уже звідси видно, що почуття Батьківщини навіть серед представників титульного етносу не має всепоглинаючого етноісторичного характеру. Проте цей характер є найбільш вираженим все ж таки у них.

Респонденти-росіяни, які всі живуть в Україні і з яких половина (53,0 відсотка) народилися в Україні, а 40,0 відсотка - у Росії, виявляють загалом меншу схильність до Росії як своєї етнічної Батьківщини (66,0 відсотка), ніж респондєнти-україниі -- відповідно до України (85,0 відсотка). Але 26,0 відсотка (66,0 відсотка мінус 40,0 відсотка) респондентів-росіян, які виявили зазначену схильність до Росії, становлять все ж таки половину з тих, хто народився поза її межами, тобто в Україні (це половина від 53,0 відсотка). Водночас серед респондентів-українців не виявили схильності до України як до своєї етнічної Батьківщини не тільки всі ті, хто народився поза межами України (4,6 відсотка), а й частка тих, хто народився в Україні (10,4 відсотка). Далі, якщо у респондентів-україниів загал тих, хто тяжіє до Батьківщини осілості та малої Батьківщини, відповідно менший або наближається до загалу респондентів-україниів, які народилися в Україні, то у респондснтів-росіян загал тих, хто тяжіє до першого й другого "варіантів" Батьківщини, відповідно майже у півтора (77,0 відсотка проти 53,0 відсотка) та більш ніж у півтора (85,0 відсотка проти 53,0 відсотка) рази перевищує загал тих, що народилися в Україні.

Отже, виявляється, що не тільки ті респондепти-росіяни, які народилися в Україні, визнають певну місцевість України своєю Батьківщиною осілості (вкорінення), а ще й 24,0 відсотка (77,0 відсотка мінус 53,0 відсотка) цих респондентів, які народилися поза межами України. Загалом можна зробити досить цікавий висновок. Він полягає в тому, що респон-денти-росїяни маніфестують (на цей момент нашого аналізу) три групи самосвідомості й принаймні чотири типи почуття Батьківщини:

1)    27,0 відсотка (53,0 відсотка мінус 26,0 відсотка) — почуття до України як Батьківщини походження (1-й тип) + почуття Батьківщини осілості (2-й тип);

2)    26,0 відсотка (66,0 відсотка мінус 40,0 відсотка) — 1-й тип + 2-й тип + почуття етнічної Батьківщини (3-й тип);

3)    24,0 відсотка (77,0 відсотка мінус 53,0 відсотка) — почуття до Росії як Батьківщини походження (4-й тип) + 2-й тип + 3-й тип.

Зрозуміло, що у респондентів-росіян другої та третьої груп етнічної самосвідомості типи почуттів Батьківшини, так би мовити, "територіальне роз'єднані". У першої групи (це -27,0 відсотка респондентів-росіян) до того ж, як бачимо, "випадає" почуття етнічної Батьківщини. А що натомість? Мабуть, частково, — почуття Батьківщини осілості. А ще що?

Тут повернемося до того факту, що кількість респондентів-росіян, які визнають за Батьківщину місце свого народження та зростання, більш ніж у півтора рази (85,0 відсотка проти 53,0 відсотка) перевищує загал тих респондентів-росіян, що народилися в Україні. Виявляється, таким чином, що зазначене сприйняття Батьківщини притаманне, по-перше, для всіх респондентів-росіян, що народилися в Україні (53,0 відсотка всього загалу), й це є почуття малої Батьківщини в Україні; по-друге, частково для респондентів-росіян, які народилися у Росії: 32,0 відсотка (85,0 мінус 53,0) серед загалу у 40,0 відсотка, й це є почуття малої Батьківщини у Росії. Отже, маємо ще два типи (5-й та 6-й) почуття Батьківщини, що їх маніфестують респонденти-росіяни: малої Батьківщини в Україні та малої Батьківщини у Росії як "країн дитинства ". Разом з тим дізнаємося, що для 27,0 відсотка респондентів-росіян, які народилися в Україні й яким бракує почуття етнічної Батьківщини, немовби "компенсатори" по­стають почуття Батьківщини осілості в Україні як місцевості власного вкорінення (про що вже йшлося) та почуття малої Батьківщини в Україні як місця власного народження й зрос­тання (це ми щойно з'ясували).

Ще одне спостереження. Якщо серед респондентів-українців, які народилися в Україні, щонайменше 10,0 відсотка всього загалу цієї етнічної групи є такими, що не мають по­чуття етнічної Батьківщини, то серед респондентів-росіян, які народилися у Росії, практично відсутні такі, у яких немає цьо­го почуття. Висновок може бути таким: оскільки перші (тобто респонденти-українці) живуть на власній етнічній території, а другі (тобто респонденти-росіяни) — на іноетнічній, то у першому випадку може мати місце певна розслабленість, а у другому — ностальгічна загостреність відповідних почуттів.

Проте є й ще один висновок. Справа в тому, що якщо серед респондентів-українців, які народилися в Україні, такі, що позбавлені почуття етнічної Батьківщини, становлять приблизно 10,0 відсотка, то респонденти-росіяни, які народилися в Україні й не мають почуття етнічної Батьківщини, станов­лять 27,0 відсотка, тобто їх майже вдвічі більше. Це означає, що почуття етнічної Батьківщини є "найслабшою" скла­довою почуття Батьківщини взагалі (навіть у представ­ників титульного етносу), але більш "слабким" воно є у представників етнічних меншин, а надто у представників тих з них, хто не тільки зараз живе, а й народився та виріс у країні іншого етносу.

Тепер звернімося до інших фактів. Коли йдеться про визнання респондентами-євреями країни походження їхнього етносу як Батьківщини, спостерігаємо таку саму картину, що й серед респондентів-росіян, а саме: десь лише половина респондентІв-євреїв, що народилися в Україні, виявили відповідне сприйняття Батьківщини (91,7 відсотка проти 47,0 відсотка). Це є підтвердженням щойно зробленого нами висновку стосовно формування почуття етнічної Батьківщини за умов народження й замешкання у країні іншого етносу.

Але коли йдеться про "варіанти" Батьківщини осілості та малої Батьківщини, то тут спостерігаємо більшу схожість позиції респондентів-євреїв з позицією респондентів-українців, ніж з позицією респондеитів-росіян. Так, якщо серед респондентів-росіян кількість тих, хто визнає Батьківщину осілості, перевищує кількість тих, що народилися в Україні, приблизно у півтора рази (77,0 відсотка проти 53,0 відсотка), то у відповідях респондентів-свреїв, як І респондентів-українців, спо­стерігаємо іншу спрямованість співвідношення цих кількісних показників: відповідно 90,0 відсотка проти 91,7 відсотка та 87,0 відсотка проти 95,4 відсотка.

Отже, як бачимо, чинник країни народження певним чином "спрацьовує". Вважаємо, що серед респондентів-росіян цінність- Батьківщини осілості є найменш поширеною (77,0 відсотка), позаяк найменшою є й частка тих респондентів-росіян, що народилися в Україні (53,0 від сотка). Так що хоча визнають Батьківщину осілості всі респонденти-росіяни, що народилися в Україні, а також ще 24,0 відсотка (77,0 відсотка мінус 53,0 відсотка) респондентів-росіян, які є іммігрантами, та псе ж залишається 23,0 відсотка (100,0 відсотка мінус 77,0 відсотка) тих, які теж є іммігрантами, але такими, що, мабуть, не змогли задовільно вкорінитися й тому не набули такої цінності, як Батьківщина осілості. Ці 23,0 відсотка становлять половину від тих 47,0 відсотка (100,0 відсотка мінус 53,0 відсотка) всіх респондентів-росіян, що є іммігрантами.

Вкорінюватися, як бачимо, легше в тій країні, а ще легше — у тій місцевості цієї країни, де людина народилася. Ця теза дуже показово підтверджується на прикладах визнання Батьківщини осілості респондентами-українцями та респондентами-євреями. Так, хоча на відміну від респон-дентів-росіян, які народилися в Україні, не всі з таких самих респондентів-українців та респондентів-євреїв визнають Батьківщину осілості (відповідно 95,4 відсотка проти 87,0 відсотка та 91,7 відсотка проти 90,0 відсотка), проте загальний відсоток тих, хто її визнав, все ж таки більший серед респондентів-українців та респондентів-євреїв, ніж серед респондентів-росІян (відповідно 87,0 відсотка проти 77,0 відсотка та 90,0 відсотка проти 77,0 відсотка). Й це, гадаємо, так не в останню чергу тому, що набагато більшим є й відсоток тих респопдснтів-українців та респондентів-євреїв, які народилися в Україні (відповідно 95,4 відсотка проти 53,0 відсотка та 91,7 відсотка проти 53,0 відсотка).

Не може не звернути на себе увагу той факт, що, хоча відсоток респондентів-українців, які народилися в Україні, виший, ніж відсоток таких самих респондентів-євреїв (95,4 відсотка проти 91,7 відсотка), але відсоток респондентів-українців, які визнають Батьківщину осілості, дещо менший, ніж відсоток таких самих респондентів-євреїв (87,0 відсотка проти 90,0 відсотка). Це можна, на нашу думку, пояснити тим, що єврейське населення України є здебільшого міським, натомість як українське — значною мірою сільським. Отже, не потребує особливих доказів те, що відчутна частка сільського українського населення (а надто молодь) щорічно мігрує в міста. От і доводиться українцям-мігрантам з села вкорінюватися хоча й у країні свого народження (що, напевне, легше, ніж іммігрантам-росіянам), але все ж таки не у місцях свого народження (що, мабуть, трохи складніше, ніж городянам-євреям).

Продовжуючи наш аналіз, повернімося до того факту, що всі респондснти-росіяни та всі респонденти-євреї, які народилися в Україні, визнають місце власного народження й зростання як малу Батьківщину в Україні ("країну дитинства"). При цьому ще додатково 32,0 відсотка респондентів-росіян та 3,3 відсотка респондентів-євреїв визнали існування малої Батьківщини (власного народження й зростання) поза межами України. Водночас серед респондентів-українців навіть не всі з тих, що народилися в Україні (95,4 відсотка проти 93,0 відсотка), визнають малу Батьківщину в Україні як "країну дитинства" (не кажучи вже про тих 4,6 відсотка, що народилися поза межами України). Цей факт, щоправда, не скасовує тієї обставини, що відсоток респондентів-українців, які народилися в Україні й водночас визна­ють одну з місцевостей України "країною дитинства" (а таких - 93,0 відсотка), є більшим, ніж відповідний відсоток респондентів-євреїв (91,7 відсотка) та особливо респондентів-росіян (53,0 відсотка).

І все ж чому не всі респонденти-українці, які народилися в Україні, визнають таку цінність на її теренах, як власна "країна дитинства"? Почнемо відповідь, так би мовити, з іншого кінця. Так, якщо пильніше вдивитися в кількісні по­казники, наведені у таблиці 4.1, то можна переконатися в тому, що 85,0 відсотка респондснтів-росіян та 95,0 відсотка респондентів-євреїв, які вважають своєю малою Батьківщиною місце власного народження й зростання, — це найвищі показники відповідно у кожній з цих етнічних груп респон­дентів. Тобто, гадаємо, правомірним буде той висновок, що найпоширенішим і найвагомішим компонентом загального почуття Батьківщини серед представників етнічних меншин є почуття малої Батьківщини як "країни дитинства".

Але дещо інша картина спостерігається серед представ­ників титульного етносу, у нашому випадку — серед респон-дентів-українців. Про що йдеться? Про те, що хоча серед цих респондентів збіг кількості тих, що народилися в Україні, та кількості тих, хто визнає малу Батьківщину -- "країну дитинства" в Україні, репрезентований більш широко, ніж серед респондентів-євреїв, а надто ніж серед респондентів-росіян, а проте не всі респонденти-українці, що народилися в Україні, ставляться до України як до "країни дитинства". Крім того, як уже відзначалося, загалом відсоток респондентів-українців, які визнають за малу Батьківщину місце власного народження й зростання (93,0 відсотка), менший, ніж відповідний відсоток респондентів-євреїв (95,0 відсотка).