Договірний режим майна подружжя

Майнові відносини подружжя можуть визначатися не тільки законом, а й договором. У цьому випадку регулювання носить інди­відуальний характер, бо ґрунтується на тих правилах, що вироблені самими сторонами, які беруть участь у правовідиошенпі. Зазвичай до­говірний режим майна подружжя обов'язково включає і нормативний елемент, без якого в принципі було б неможливим його існування. Стаття 64 СК України містить загальне правило про те, що дружина та чоловік мають право на укладення між собою усіх договорів, які. не за­боронені законом, як щодо спільного, так і роздільного майна.

Необхідно визнати, що у юридичній літературі радянських часів відношення до подружніх договорів та до договірного режиму майна в цілому було неоднозначним. Одні автори вважали, що договір у сі­мейному праві і, зокрема у відносинах подружжя, не відіграє будь-якої істотної ролі, за винятком лише договору дарування¹. Інші вчені нада-

¹ Бошко В. Очерки советского семейпого права / В. Бошко. — К., 1952. — С. 169; Матвеев Г. К. Советское семейное прано. — С. 123.вали подружнім договорам важливого значення¹. Друга точка зору одержала останнім часом значний розвиток. У літературі зазначалося, що з появою шлюбних договорів та аліментних угод неможливо біль­ше уникати застосування конструкції договору в сімейному праві².

У структурі договірного режиму майна подружжя договір відіграє ключову роль. Однак не кожний подружній договір тягне за собою ви­никнення договірного режиму, а лише той, яким встановлюються пра­вила поведінки в майновій сфері, які мають характер, що відрізняється від установлених в законі, тобто в зміні законного режиму майна по­дружжя для максимального пристосування цього режиму до потреб подружжя. Якщо подружжя не змінює своїм договором тих норм і пра­вил, які встановлені для всіх суб'єктів, то вони продовжують залиша­тися в межах законного режиму майна. Таким чином, договірний ре­жим — це режим-виняток із загального правила, що має силу тільки у відношенні до конкретного подружжя.

До договорів, що тягнуть за собою виникнення договірного режи­му майна подрул<жя, можна віднести: договір про відчуження одним із подружжя на користь другого з подружжя своєї частки у праві спіль­ної сумісної власності без виділу цієї частки (ч. 2 ст. 64 СК); договір про порядок користування майном (ст. 66 СК); договір про поділ май­на подружжя (статті 69, 70 СК); договір про виділ частки нерухомого майна одного з подружжя зі складу усього майна (ч. 2 ст. 69 СК); дого­вір про надання утримання (ст. 78 СК); договір про припинення права на утримання взамін набуття права власності на майно (ст. 89 СК); шлюбний договір (статті 92—103 СК).

Договори подрулсжя можуть бути поділені на дві групи: а) догово­ри щодо майна подружжя та б) договори про надання утримання одно­му з них. До першої групи належать договори, які укладаються щодо спільного чи роздільного майна подружжя (договори про поділ майна або виділ з нього частки, договори щодо користування майном тощо). До другої — договори, що укладаються стосовно надання утримання од­ному з подружжя.

Серед подружніх договорів особливе місце посідає шлюбний дого­вір. По-перше, цей договір має найбільш комплексний характер і може містити різноманітні умови, що стосуються майна подружжя чи надан­ня утримання одному з них. По-друге, шлюбний договір, на відміну від

¹ Никитина В. П. Имущество супругов / В. П. Никитина. — Саратов, 1975. — С. 58.

² Антокольская М. В. Семейное право: учебник / М. В. Антокольская. — М., 1996. - С. 99.

Глава 6. Майнові правовідносини подружжя

117

усіх інших договорів, може укладатися стосовно майбутнього майна подружжя, тобто того майна, яке тільки буде набуте сторонами за час шлюбу. По-третє, суб'єктами шлюбного договору може бути не тільки подружжя, а й особи, які подали заяву про реєстрацію шлюбу.

Шлюбний договір

Шлюбний договір може розглядатися як згода наречених або подружжя щодо встановлення майнових прав та обов'язків подружжя, пов'язаних з укладенням шлюбу, його існуванням та припиненням. Хоча шлюбний договір має значну специфіку, він відповідає загаль­ним ознакам, що властиві цивільно-правовим правочинам у цілому. Форма такого договору, умови його дійсності, підстави визнання не­дійсним, процедура укладання та примусового виконання, чимало ін­ших моментів наочно показують, що у цьому випадку використову­ються загальні цивільно-правові конструкції договірного права.

Законодавство визначає форму шлюбного договору. Згідно зі ст. 94 СК України шлюбний договір укладається у письмовій формі та нота­ріально посвідчується. Існують деякі особливості укладення шлюбно­го договору, суб'єктом якого є неповнолітня особа. Для його укладен­ня потрібна письмова згода батьків або піклувальника неповнолітньо­го, засвідчена нотаріусом (ч. 2 ст. 92 СК).

Відповідно до ч. 1 ст. 92 СК суб'єктами шлюбного договору можуть бути дві категорії осіб: по-перше, це особи, які подали до органу дер­жавної реєстрації актів цивільного стану заяву про реєстрацію шлюбу (наречені), по-друге, особи, які зареєстрували шлюб (подружжя).

Із специфікою суб'єктного складу шлюбного договору пов'язані й особливості дії цього договору у часі. Згідно зі ст. 95 СК України дія шлюбного договору, що його було укладено до реєстрації шлюбу, почи­нається з моменту реєстрації шлюбу. Якщо шлюбний договір укладено подружжям, він набирає чинності у день його нотаріального посвід­чення. За бажанням сторін шлюбний договір, укладений до реєстрації шлюбу, може розповсюджуватися на відносини, які виникнуть не з мо­менту реєстрації шлюбу, а пізніше, наприклад, через п'ять років після реєстрації шлюбу. Немає перешкод для того, щоб шлюбний договір, укладений в період шлюбу, за бажанням сторін поширював свою дію на відносини, що виникли раніше — з моменту реєстрації шлюбу. Такий договір не буде суперечити закону.

З урахуванням того, що шлюбний договір за своєю сутністю має довгостроковий характер, важливого значення набувають нові прави­ла щодо строку його дії. Відповідно до ст. 96 СК у шлюбному договорі,по-перше, може бути встановлено загальний строк його дії, а також строки тривалості окремих прав та обов'язків подружжя та, по-друге, за бажанням сторін у договорі може бути встановлена чинність дого­вору або окремих його умов і після припинення шлюбу. Подружжя можуть укласти шлюбний договір лише на певний час, наприклад на перші п'ять років після реєстрації шлюбу. Після їх спливу вони за ба­жанням вправі укласти новий договір або погодитися з законним (ле­гальним) режимом свого майна, який встановлено законодавством України. Важливим убачається також правило щодо можливості вста­новлення сторонами в договорі прав та обов'язків, які будуть виникати після припинення шлюбу. В цьому відбиваються особливості подруж­ніх стосунків, якщо навіть після припинення сімейних відносин, особи відчувають потребу добровільно взяти на себе певні обов'язки щодо ко­лишнього чоловіка чи дружини.

Сімейне законодавство встановлює певні межі договірної ініціативи подружжя і визначає, які положення не можуть включатися до шлюб­ного договору.

1. Новий СК України залишає незмінною існуючу концепцію щодо предмета шлюбного договору. Відповідно до частин 2 і 3 ст. 93 СК шлюбним договором регулюються лише майнові відносини подруж­жя, встановлюються їхні майнові права й обов'язки. Шлюбний договір не може регулювати особисті відносини між ними, а також особисті відносини між батьками та дітьми. Тому не будуть відповідати закону умови шлюбного договору щодо встановлення права кожного з подруж­жя на віросповідання, виховання в дітях прихильності до певної релі­гії, визначення культурних та мовних пріоритетів тощо.

2. Шлюбний договір не може зменшувати обсягу прав дитини, які встановлені СК (ч. 4 ст. 93). Зазначена норма є відповідною гарантією майнових прав дитини. Тому батьки не вправі укласти шлюбний дого­вір, за яким дитина буде позбавлена права на аліменти, права на отри­мання майна у власність, права на проживання в певному житловому приміщенні тощо. Разом з тим не викликає сумніву, що шлюбний до­говір не може зменшувати будь-яких майнових прав дитини, беззасте­режно від до місця їх нормативного закріплення — в Сімейному кодек­сі або інших нормативних актах. Тому більш точним буде вказівка на те, що шлюбний договір не може зменшувати прав дитини, які встанов­лені законодавством.

3. Шлюбний договір не може ставити одного з подружжя у надзви­чайно невигідне матеріальне становище (ч. 4 ст. 93 СК). Сутність такої оціночної категорії як «надзвичайно невигідне становище» може мати різні конкретні прояви. Наприклад, таке становище може виникнути

/ лава 6. Майнові правовідносини подружжя

119

якщо за умовами договору у разі поділу майна подружжя вся нерухо­мість буде передаватися одному з них, натомість другий отримає рухо­ме майно незначної вартості або, наприклад, якщо один із подружжя зобов'язується у разі розірвання шлюбу утримувати свого колишнього чоловіка/жінку, його дітей та близьких родичів тощо. Разом із тим до поняття «надзвичайно невигідне становище» слід ставитися дуже ви­важено. Тут виникає складне питання щодо майнової рівності подруж­жя в шлюбі. У разі його вирішення слід виходити з того, що існують і такі домовленості, якщо розмір часток кожного з подружжя не базу­ється на «формальному» моменті рівності. Однак самі ці домовленості завжди віддзеркалюють саме «реальну» рівність, бо зафіксований в до­говорі розподіл спільного майна найбільш справедливо віддзеркалює фактичний внесок кожного з них в спільно набуте майно¹. Крім того, умови шлюбного договору, які можуть стати вкрай обтяжливими для однієї сім'ї, можуть мати цілком реальний характер для іншої.

У новому СК України окреслено три основних види майнових від­носин, які можуть регулюватися шлюбним договором. Сторони у шлюбному договорі можуть визначити: а) правовий режим майна (ст. 97); б) порядок користування житлом (ст. 98); в) право на утри­мання (ст. 99).

Визначення у шлюбному договорі правового режиму майна подруж­жя має за мету встановлення правил, які не співпадають з тими, які встановлені законодавчими нормами чи взагалі не передбачені законо­давством. Наприклад, сторони можуть домовитися, що майно набуте ними до шлюбу буде входити до складу їх спільного, а не роздільного майна; у разі поділу майна частки кожного з подружжя будуть не рів­ними, а відповідно збільшеними чи зменшеними; речі професійних за­нять одного з подружжя не будуть підлягати поділу і передаватимуться тому з подружжя, який їх використовував тощо. За новим Сімейним кодексом регулювання відносин подружжя щодо укладення шлюбно­го договору в цілому базується на диспозитивних засадах.

Сторони вправі включити до шлюбного договору умови щодо по­рядку користування житлом (ст. 98 СК). В такому разі йдеться щодо переходу права власності на житлове приміщення від одного з подруж­жя до другого, а щодо користування житлом. Сторони шлюбного дого­вору можуть домовитися про порядок користування житлом, яке на­лежить на праві власності одному з них. У юридичному сенсі квартира (житловий будинок, садиба), яка належить одному з подружжя, є чу-

¹ Ершова Н. М. Вопросы семьи в гражданском праве / Н. М. Ершова. — М., 1977. - С. 82-83.жою річчю для іншого з подружжя незалежно від часу його проживан­ня в житловому приміщенні. Сторони можуть домовитися щодо кори­стування чи припинення користування житловим приміщенням у разі розірвання шлюбу. Відповідно до ч. 2 ст. 98 СК України сторони мо­жуть домовитися про проживання у житловому приміщенні їхніх ро­дичів.

Зміст шлюбного договору можуть також становити умови щодо пра­ва подружжя на утримання (ст. 99 СК). Сенс шлюбного договору по­лягає у встановленні правил, які відрізняються від тих, що визначені законом. Тому сторони можуть домовитися про надання утримання одному з подружжя незалежно від тих умов, які передбачені законом, наприклад, непрацездатності одного з подружжя або його потреби у ма­теріальній допомозі (ст. 75 СК). Можуть сторони передбачити також конкретний порядок, розмір та строки надання утримання, визначити його натуральну чи грошову форму тощо.

Характерною рисою шлюбного договору є тривалість його дії. Це може викликати необхідність зміни його умов. У СК України закріп­лено загальне правило щодо цього. Згідно з ч. 1 ст. 100 СК односторон­ня зміна умов шлюбного договору не допускається. Це можливо тільки у тому разі, якщо на таку зміну дають згоду обидві сторони. В части­ні 2 ст. 100 СК сказано, що шлюбний договір може бути змінено по­дружжям. У зв'язку з тим, що шлюбний договір підлягає нотаріально­му посвідченню усі внесені в нього зміни також мають бути посвідчені нотаріально. Новий СК УКраїни передбачає також можливість зміни умов договору за рішенням суду (ч. З ст. 100 СК). Треба вважати, що це можливо у виключних випадках, якщо цього вимагають інтереси одно­го з подружжя, інтереси неповнолітніх або непрацездатних повноліт­ніх дітей, які мають особливе значення.

Ще однією новелою концепції шлюбного договору, який закріпле­но в новому СК, є введення поряд з поняттям «розірвання шлюбно­го договору» такого теріміна, як «відмова від шлюбного договору». Як перший, так і другий терміни стосуються ситуації, коли шлюбний до­говір припиняє свою дію на майбутнє при збереженні правових наслід­ків, які виникли під час його дії (в цьому полягає різниця між ними та визнанням шлюбного договору недійсним). Однак відмова від шлюб­ного договору здійснюється за бажанням сторін (ст. 101 СК), в той час як для його розірвання необхідно відповідне рішення суду (ст. 102 СК).

Як і інші подружні правочини, шлюбний договір у силу певних під­став може бути визнаний недійсним. Підставами для визнання шлюб­ного договору недійсним є в основному ті самі, що і для інших цивіль­но-правових правочинів. Відповідно до ст. 103 СК України шлюбний

І пава 6. Майнові правовідносини подружжя

121

догові]) на вимогу одного з подружжя або іншої особи, права та інтере­си якої цим договором порушені, може бути визнаний недійсним за рі­шенням суду з підстав, встановлених Цивільним кодексом України. Хоча в СК йдеться лише про ті підстави недійсності правочинів, які встановлені ЦК України, обмежитися цим не можна, бо Сімейний ко­декс містить низку власних умов, порушення яких без сумніву слугу­ватиме підставою визнання шлюбного договору недійсним.

Підсумовуючи зазначене можна виділити такі основні підстави ви­знання шлюбного договору недійсним: 1) порушення нотаріальної фор­ми договору, а також укладення шлюбного договору неповнолітніми неемансипованими особами, які беруть шлюб без згоди їх батьків або піклувальника; 2) неналежний суб'єктний склад (укладення договору недієздатними особами або такими, що не мають необхідного обсягу дієздатності); 3) зменшення обсягу прав дитини, які встановлені СК України; 4) включення умов, які ставлять одного з подружжя у над­звичайно невигідне матеріальне становище; 4) укладення договору під впливом обману, насильства; 5) помилка однієї зі сторін договору; 6) порушення шлюбним договором норм закону (наприклад, включен­ня в договір положень, що стосуються особистих прав і обов'язків по­дружжя або їх неповнолітніх дітей) тощо.

Треба зазначити, що визнання шлюбного договору недійсним не впливає на долю шлюбу: він продовжує своє існування незалежно від цього. І, навпаки, визнання шлюбу недійсним тягне за собою недійс­ність шлюбного договору. Це свідчить щодо залежності шлюбного до­говору від шлюбу та певну підпорядкованість першого другому.

Права та обов'язки