Спільного майна подружжя

Сімейне право України закріплює принцип спільності майна подружжя, який означає об'єднання майна чоловіка та жінки (пов­ністю або в певній частини) в єдину майнову масу та встановлення ряду спеціальних правил щодо його володіння, користування та розпоря­дження. Режим спільності майна подружжя означає, що: майно, набу­те подружжям за час шлюбу, вважається спільним, якщо інше не вста­новлено домовленістю сторін; подружжя мають рівні права відносно майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності; майно на­лежить подружжю без визначення часток кожного з них у праві влас­ності; права подружжя на майно визнаються рівними незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення до­машнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного

і Сімейне право України: підручник / за ред. В. С. Гопапчука. - К., 2002 С. 134; Чефранова Е. А. Имущественные отношения в российской семье. - о. /и, /і.заробітку (доходу); до тих пір, поки не буде доказано протилежне, вва­жається, що кожен з подружжя, який здійснює правочини щодо розпо­рядження спільним майном, діє в інтересах подружжя.

Відносно спільного майна подружжя здійснює права власника. В лі­тературі правильно зазначалося, що право спільної сумісної власності подружжя є різновидом права приватної власності фізичних осіб. Тому на подружжя розповсюджуються загальні правила щодо об'єктів пра­ва приватної власності¹. Сімейне законодавство містить норми, які ви­значають різновиди майна, які належать подружжю на праві спільної сумісної власності. Розглянемо їх детальніше.

1. Згідно з ч. 1 ст. 60 СК України подружжю на праві спільної су­місної власності належить майно, набуте за час шлюбу. Сімейне зако­нодавство встановлює, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної влас­ності подужжя (ч. 2 ст. 60 СК). Подружжя може проживати, працювати і отримувати майно у різних містах і навіть у різних країнах, управля­ти майном будь-якої вартості та місцезнаходження. Головним є відпо­відність дій кожного з подружжя принципу добросовісності та пріори­тету сімейних інтересів. Отримане кожним із подружжя майно (не­залежно від того хто саме його отримав) буде визначатися як майно, набуте подружжям під час шлюбу.

Сімейне законодавство не розкриває детально зміст поняття «май­но, набуте за час шлюбу». Відсутній в ньому і перелік такого майна. У ч. 1 ст. 61 СК вказано, що об'єктами права спільної сумісної власнос­ті подружжя можуть бути будь-які речі, за винятком тих, які виключе­ні з цивільного обороту. Важливо зазначити, що закріплення певно­го нерухомого, а також окремих видів рухомого майна лише за одним із подружжя не означає, що другий не має на нього права. Процедура реєстрації має формальний характер і не визначає права власності по­дружжя. Незалежно від реєстрації майна на ім'я одного із них, якщо воно було набуто за час шлюбу, майно вважатиметься спільним на за­гальних підставах.

2. Серед доходів подружжя важливе значення мають заробітна платня, пенсія, стипендія та інші грошові надходження такого типу. Сімейний кодекс визначає правовий режим зазначеного майна таким чином. Відповідно до ч. 2 ст. 61 СК заробітна платня, пенсія, стипен­дія, інші доходи належать до спільного майна подружжя. Ця норма за­знала істотних змін. В первійсній редакції заробітна платня та інші

¹ Науково-практичвий коментар Сімейного кодексу України/за пед ІО С Чоп-воиого. - К., 2003. - С. 104. ⁴

Глава 6. Майнові правовідносини подружжя

109

надходження визнавалися спільним майном подружжя лише за умов, що вони були внесени до сімейного бюджету або на особистий раху­нок кожного з подружжя у банківську (кредитну) установу. Законом України від 22 грудня 2006 р. «Про внесення змін до Сімейного та Ци­вільного кодексів України»¹ ч. 1 ст. 61 СК була змінена. Нові правила не пов'язують виникнення права спільної власності подружжя з фак­том внесення заробітної плати, пенсії та стипендії до сімейного бю­джету. Таким чином, це майно вважається спільним з моменту, коли виникає право власності на нього, тобто з моменту отримання заробіт­ної плати одним із подружжя. Можна зазначити, що свого часу питання щодо правового режиму заробітної платні, пенсії та стипендії досить жваво обговорювалося в юридичній літературі. Деякі вчені дійсно по­в'язували виникнення права спільної власності подружжя щодо за­робітної платні й інших надходжень з фактом передачі їх до бюджету сім'ї². Така позиція зазнала значної критики³, оскільки відповідно до неї між отриманням вказаних сум та їх переходом до спільної сумісної власності подружжя виникає певний розрив. Внаслідок цього з моме­нту отримання до моменту безпосередньої передачі грошей до спіль­ного бюджету той з подружжя, хто отримав гроші, будучи їх власни­ком, вправі самостійно володіти, користуватися та розпоряджатися ними. Це суперечить основній ідеї режиму спільності майна, встанов­леного сімейним законодавством України. Заробітна плата та інші різ­новиди грошових надходжень одного із подружжя мають вважатися спільним майном подружжя з моменту їх фактичного отримання, то­му, що намір одного з подружжя внести їх до бюджету сім'ї передба­чається.

3. Відповідно до ч. З СК України якщо одним із подружжя укладе­но договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше цінне майно, в тому числі гонорар, виграш які були одержані за цим договором, є об'єктом пра­ва спільної сумісної власності подружжя. Ця норма є не зовсім чіткою. Не зрозуміло про які саме договори в ній йдеться. Можна припустити, що йдеться про участь одного з подружжя у різноманітних виграваль-пих конкурсах, лото тощо. Якщо за участь у такому конкурсі, один з подружжя отримає винагороду, вона, відповідно до ч. З ст. 61 СК є

¹ ВВР України. - 2007. - № 10. - Ст. 87.

² Советское семейное право: учебник / под ред. В. А. Рясеїщева. — М., 1982. — С. 103-104.

³ Иоффе О. С. Советское гражданское право / О. С. Иоффе. — Л., 1965. — Т. 3. — С. 226— 227; Князев Л. Имущественные права и обязанности супругов / А. Кня­зев // Советская юстиция. — 1982. — № 5. — С. 24.об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Треба, однак, зазначити, що винагорода про яку йдеться в ч. З ст. 61 СК не може бу­ти відзнакою особистих знань, вмінь або досягнень одного з подруж­жя в певній сфері. Премії і нагороди, які один із подружжя одержав за особисті заслуги складають роздільне майно подружжя відповідно до ч. З ст. 57 СК.

4. Серед об'єктів права спільної власності подружжя, сімейне за­конодавство особливо виділяє речі професійних занять подружжя, спеціально встановлюючи їх правовий режим. Відповідно до ч. 4 ст. 61 СК України речі професійних занять (музичні інструменти, оргтех­ніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таким чином, якщо за час шлюбу були набуті речі, професійно необ­хідні одному з подружжя, відповідно до закону вони не визнаються об'єктом його права власності. Законодавство виходить з того, що такі речі були придбані за рахунок спільних коштів подружжя, тому вони мають належати обом з подружжя. Чоловік або жінка, професійні за­няття котрого обслуговують такі речі, може лише претендувати на їх отримання у разі поділу майна подружжя. При цьому він зобов'язаний виплатити другій стороні вартість належної йому частки майна. У ст. 61 СК України використовується термін «професійні занаття». Проте, його не можна трактувати занадто вузько — лише в плані безпосе-редьої професії одного або обох з подружжя. Йдеться щодо речей, які обслуговують не тільки професійну діяльність подружжя, але і їх хоб-бі, різні захоплення, не пов'язані безпосередньо з їх основною профе­сією. Головне, щоб це були особливі, специфічні предмети, що дають можливість здійснювати певний вид діяльності (займатися фотографу­ванням, музикою, живописом тощо).

5. Подружнє життя є, як правило, тривалим за характером, тому речами, що належать па праві власності одному з подружжя, протягом спільного життя нерідко користуються обидва з них. Здійснюючи до­гляд за таким майном, подружжя вкладає в нього спільні кошти та працю. У випадку поділу майна, один з подружжя, що не є власником, нерідко просить врахувати цю обставину і визнати зазначене майно спільним. Законодавство вирішує це питання таким чином. Згідно зі ст. 62 СК України, якщо майно, яке було власністю одного з подруж­жя, за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спіль­них трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, во­но у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Для визнання роздільного май­на спільним згідно зі ст. 62 СК необхідно, щоб вартість роздільного

Глава 6. Майнові правовідносин и подружжя

111

майна в період шлюбу збільшилася істотно. Лише у цьому разі майно може бути визнано спільним.

Відповідно до ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права щодо володіння, користування та розпорядження майном, що на­лежить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встанов­лено домовленістю між ними. У зв'язку з тим, що в праві власності на майно частки подружжя не визначені, вони мають координувати свої дії щодо цього майна і не можуть розпоряджатися своєю часткою в праві як це має місце у відносинах спільної часткової власності. Неви­значеність часток в праві власності подружжя па майно спричиняє два важливих наслідки. По-перше, за загальним правилом дії одного з по­дружжя щодо володіння та розпорядження спільним майном розгля­даються як дії подружжя. Згода другого з подружжя передбачається до того часу, доки не буде доведено протилежне. По-друге, у випадках передбачених законом, на здійснення певних юридичних дій вимага­ється воля подружжя. Це пояснюється тим, що річ належить подружжю на праві власності без визначення часток, тому розпорядження здій­снюється в обсязі речі в цілому, а не її окремої частки.

Новий Сімейний кодекс встановлює кілька правил щодо розпоря­дження спільним майном подружжя залежно від особливостей об'єк­тів права власності (ст. 65 СК).

1. Відповідно до норм цивільного та сімейного законодавства Украї­ни правочини щодо нерухомого та деяких видів рухомого майна мають бути нотаріально посвідчені і (або) підлягають державній реєстрації. Так, нотаріальної форми та державної реєстрації потребують договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, жит­лового будинку, квартири або іншого нерухомого майна (ст. 657 ЦК України). Нотаріальної форми потребують договір дарування нерухо­мої речі (ст. 719 ЦК), спадковий договір та заповіт подружжя (стат­ті 1304, 1243, 1247 ЦК); шлюбний договір (ст. 94 СК України) тощо. З урахуванням особливого значення майна, яке передається за такого рода правочинами, згода другого з подружжя на їх укладення має бути нотаріально засвідчена (ч. З ст. 65 СК).

2. Новий СК України вперше виділяє ще один різновид правочи-пів подружжя. Це правочини, предметом яких є цінне майно. Відпо­відно до ч. З ст. 65 СК для укладення одним із подружжя договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Таким чином, законодавство закріплює нову оціночну кате­горію «цінне майно», хоча і не дає її визначення чи загальних крите­ріїв, які б дали змогу в разі спору віднести те чи інше майно подружжя до цінного майна.3. Зі змісту ст. 65 СК випливає, що подружжя може укладати пра-вочини щодо майна, яке не є цінним. Згода другого з подружжя на укла­дення таких правочинів може вислювлюватися в усній формі. Разом з тим дружина та чоловік мають право на звернення до суду з позовом про визнання такого договору недійсним, якщо його було укладено без її, його згоди (ч. 2 ст. 65 СК).

4. Відповідно до ч. 1 ст. 65 СК України подружжя може укладати щодо спільного майна дрібні побутові правочини. Такі правочини ма­ють усну форму і не можуть бути визнані недійсними на тій підставі, що їх було укладено без згоди іншого з подружжя. Вперше сімейне законодавство закріплює поняття дрібного побутового правочину і, на жаль, також не дає його визначення. З урахуванням правил ЦК Украї­ни молена вважати, що дрібним побутовим правочином, який укла­дається одним із подружжя щодо їх спільного майна, можна визна­ти такий, що, по-перше, задовольняє побутові потреби членів сім'ї та, по-друге, стосується предмета, який має невисоку вартість. Подружжя має право домовитися між собою про порядок користування спільним майном (ч. 1 ст. 66 СК). Так, сторони можуть вирішити проживати в квартирі, яка належить на праві власності одному з подружжя, а жит­ловий будинок передати в користування їхній дитині або іншим роди­чам. Подружжя на свій розсуд визначає порядок користування авто­мобілем, іншим рухомим та нерухомим майном. Якщо сторони уклали нотаріально посвідчений договір про порядок користування житло­вим будинком, квартирою, іншою будівлею чи спорудою або земель­ною ділянкою, то зобов'язання з цого договору переходять і до право­наступника дружини та чоловіка. Розірвання шлюбу означає припи­нення режиму спільності майна подружжя. Тому кожна річ, яка буде набута після розірвання шлюбу, належатиме до роздільного майна ко­лишнього подружжя. У той же час режим спільності майна, набутого за час шлюбу, зберігається і після його розірвання (ч. 1 ст. 68 СК). Так, якщо сторони за час шлюбу набули, наприклад, автомобіль, житловий будинок, квартиру тощо, то ці речі зберігатимуть режим спільного май­на і після розірвання сторонами шлюбу. Порядок розпорядження та­ким майном колишій чоловік та дружина здійснюють відповідно до Ци­вільного, а не Сімейного кодексу України (ч. 2 ст. 68 СК).