Поняття та підстави припинення шлюбу

Припинення шлюбу є юридичним фактом, із яким закон по­в'язує важливі правові наслідки. У разі припинення шлюбу припиня­ються особисті та майнові правовідносини подружжя. Водночас при­пинення шлюбу може слугувати підставою виникнення інших право­відносин, нових особистих та майнових прав колишнього подружжя. Так, особа, яка змінила своє прізвище у зв'язку з реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище, а другий з подрулокя не може їй у цьому перешкоджати; після розірвання шлюбу кожен із подружжя набуває право на утримання від другого з колишнього подружжя; як­що шлюб припинився внаслідок смерті одного з подружжя, то другий має право на визначення своєї частки у спільному майні та право на спадкування щодо майна померлого; із припиненням шлюбу пов'язано набуття особою права на повторний шлюб тощо. Усі ці обставини свід­чать про важливість визначення підстав, порядку та процедури припи­нення шлюбу.

Відповідно до законодавства (ст.104 СК), шлюб припиняється за однієї з двох підстав: а) унаслідок смерті одного з подружжя (оголо­шення його померлим); б) унаслідок розірвання шлюбу.

Якщо шлюб припиняється унаслідок смерті одного з подружжя або оголошення його померлим припинення шлюбу не потребує спеці­ального оформлення. Відповідні права та обов'язки в цьому випадку виникають або припиняються внаслідок самого факту смерті або ого­лошення особи померлою. Реєстрація смерті, яка проведена відповід­но до цивільного законодавства, і отримання свідоцтва про смерть є до­статнім підтвердженням припинення шлюбу. Якщо особа оголошена померлою, то правовою підставою виникнення юридичних наслідків є відповідне рішення суду про оголошення особи померлою, що набрало законної сили.

В житті можуть виникнути певні колізії між двома зазначеними ви­ще різновидами припинення шлюбу. Це може статися у випадку, якщоподружжя (один з них) звернулися до суду із заявою (позовом) про розірвання шлюбу, а потім один із них помер. Новий СК України вирі­шує цю колізію таким чином: якщо один із подружжя помер до набран­ня чинності рішенням суду про розірвання шлюбу, вважається, що шлюб припинився внаслідок його смерті (ч. З ст. 104 СК); якщо у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу один із по­дружжя помер, вважається, що шлюб припинився внаслідок його розі­рвання (ч. 4 ст. 104 СК).

Вирішення цього питання має значення для визначення підстав та порядку припинення шлюбу в такій складній ситуації. Як випливає з наведеного, головним є визначення дня смерті одного з подружжя — до набрання чинності рішенням суду або безпосередньо у сам день на­брання чинності судовим рішенням. У першому випадку припинення шлюбу підтверджується свідоцтвом органу державної реєстрації актів цивільного стану щодо смерті особи, а в другому — відповідним рішен­ням суду щодо розірвання шлюбу.

Припинення шлюбу

Унаслідок його розірвання

За життя подружжя шлюб може бути припинено шляхом його розірвання. З урахуванням того, що сім'я є не тільки союзом конкрет­них осіб, але і соціальним інститутом, суспільство й держава зацікав­лені в збереженні сім'ї (ст. 1 СК). Тому припинення шлюбу внаслідок його розірвання відбувається в певних межах під контролем держави і може здійснюватися відповідними державними органами — органами реєстрації актів цивільного стану або судом.

Відповідно до сімейного законодавства, з урахуванням обставин, що склалися в сім'ї, розірвання шлюбу може здійснюватися: органом державної реєстрації актів цивільного стану (статті 106 і 107 СК); су­дом (статті 109 і 110 СК).

Розірвання шлюбу органом державної реєстрації актів цивіль­ного стану. Відповідно до ч. 1 ст. 106 СК України розірвання шлю­бу здійснюється органом державної реєстрації актів цивільного ста­ну за наявності двох умов: а) подружжя не має неповнолітніх дітей та б) існує взаємна згода подружжя на розірвання шлюбу.

Відповідно до ч. З ст. 106 СК України шлюб розривається незалеж­но від наявності між подружжям майнового спору. Такий підхід убача­ється цілком виправданим. Відомо, що розгляд судами майнових спо­рів подружжя нерідко має тривалий характер. Що стосується їхніх особистих відносин, то вони на момент звернення до суду, як правило, вже непоправно зруйновані. Тому немає сенсу штучно пов'язувати пи-

Гпава 7. Припинення шлюбу

129

тання щодо майнового спору з питанням припинення шлюбу. Ніщо не завадить подружжю і після розірвання шлюбу вирішувати спірні пи­тання щодо майна в суді.

Відповідно до ч. 2 ст. 106 СК орган державної реєстрації актів циві­льного стану складає актовий запис про розірвання шлюбу лише після спливу одного місяця від дня подання спільної заяви подружжя, якщо вона не була відкликана. Таким чином, законодавство дає змогу подруж­жю обдумати своє рішення і остаточно визначити серйозність своїх на­мірів щодо розірвання шлюбу.

У певних випадках розірвання шлюбу органом державної реєстра­ції актів цивільного стану може здійснюватися не за спільною заявою подружжя, а за заявою одного з них. Таким чином закон допускає мож­ливість врахування волі лише одного з подружжя щодо розірвання шлюбу. Відповідно до ч. 1 ст. 107 СК шлюб розривається за заявою од­ного з подружжя, якщо другий з них: а) визнаний безвісно відсутнім; б) визнаний недієздатним. Якщо між подружжям виникає спір майно­вого характеру, то це не впливає на вирішення питання про розірвання шлюбу. Вбачається, що таке правило є виправданим. Розгляд майно­вого спору можна виокремити від вирішення питання про розірвання шлюбу. Проте більш точним було б інше формулювання ч. 2 ст. 107 СК: шлюб має розриватися незалежно не тільки від спору між подружжям, але також між тим з подружжя, який звертається із заявою про розі­рвання шлюбу до органів державної реєстрації актів цивільного стану, та опікуна іншого з подружжя — визнаного безвісно відсутнім або не­дієздатним. Зрозуміло, що у випадку, якщо одного з подружжя було визнано безвісно відсутнім або недієздатним, то між ним і другим із подружжя спір майнового характеру виникнути не може. Вимоги май­нового характеру в такому разі будуть пред'являтися опікуном відсут­ньої або недієздатної особи.

Розірвання шлюбу за рішенням суду. Як вже зазначалося, розі­рвання шлюбу крім органів державної реєстрації актів цивільного ста­ну може бути здійснено судом. Закріплений в СК України порядок ро­зірвання шлюбу судом містить істотні зміни. Найбільш принциповим є введення двох самостійних процедур розірвання шлюбу залежно від згоди чи незгоди подружжя на припинення шлюбу. Відповідно до цьо­го новий СК України закріплює: а) розірвання шлюбу за рішенням су­ду за спільною заявою подружжя, яке має дітей (ст. 109 СК); б) розі­рвання шлюбу за позовом, пред'явленим одним із подрулсжя, тобто за наявності спору (ст. 110 СК).

В першому випадку мається на увазі добровільне розірвання шлю­бу, коли ніхто з подружжя не заперечує проти припинення подружньо-го життя. Утім, якщо така сім'я має дітей, розірвання шлюбу не може здійснюватися органами державної реєстрації актів цивільного стану. У цьому випадку розірвання шлюбу між подружжям традиційно здій­снюється судом. Це викликано необхідністю забезпечення інтересів ді­тей у разі розпаду сім'ї. Разом із тим СК закріплює нове правило щодо договірного регулювання багатьох аспектів відносин подружжя, які ви­никають у процесі розірвання шлюбу. Якщо подружжя погоджується розірвати шлюб, то відповідно до ч. 1 ст. 109 СК України вони мають право подати до суду про це спільну заяву. В цьому випадку суд не з'ясо­вує питання щодо можливості чи неможливості розірвання шлюбу. Пи­тання щодо припинення подружнього життя подружжя вирішуює са­мостійно. Головна мета суду полягає у встановленні того, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка і після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей. Таким чином, суд лише з'ясовує відповідність волевиявлення подружжя їхній справжній волі на розірвання шлюбу та забезпечення інтересів дітей подружжя після розірвання шлюбу.

Разом із заявою про розірвання шлюбу, подружжя передають на розгляд суду письмовий договір, в якому зазначають: з ким із них бу­дуть проживати діти; яку участь у забезпеченні умов життя дітей бра­тиме той з батьків, хто буде проживати окремо; умови здійснення тим із батьків, який проживає окремо права на особисте виховання дітей.

Відповідно до ч. 1 ст. 109 СК такий договір має просту письмову форму. Виходячи з того, що він буде подаватися до суду разом із за­явою подружжя щодо розірвання шлюбу, можна зробити припущення, що цей договір має бути затверджений судом на кшталт мирової уго­ди. Підписання сторонами такого договору, як випливає з ч. 1 ст. 109 СК, є правом, а не обов'язком подружжя.

Новий СК України передбачає ще один договір подружжя, який по­дається суду при розірванні шлюбу за спільною заявою подружжя. Це договір щодо визначення розміру аліментів на дитину (ч. 2 ст. 109 СК). Слід сказати, що природу цього договору важко визначити повною мі­рою. По-перше, не зрозуміло, чи є його укладення обов'язковим. В час­тині 1 ст. 109 міститься диспозитивне правило, відповідно до якого по­дружжя має право подати до суду письмовий договір про порядок ви­ховання дитини. У свою чергу ч. 2 ст. 109 СК носить імперативний характер, проте не ясно, чи ця імперативність стосується лише форми договору про аліменти (нотаріальна), чи самого факту укладення та­кого договору.

По-друге, в СК чітко не визначено питання щодо змісту такого до­говору. Виходячи безпосередньо з тексту ч. 2 ст. 109 СК, він може сто-

Глава 7. Припинення шлюбу

131

суватися тільки розміру аліментів. Разом із тим СК містить ще одну норму, яка регулює договірні відносини між батьками про сплату алі­ментів на дитину — ст. 189. Відповідно до ч. 1 ст. 189 СК батьки мають право укласти договір про сплату аліментів на дитину, у якому визначи­ти розмір та строки виплати. Як видно з тексту, в цьому договорі бать­ки, по-перше, мають право укласти цей договір, а не зобов'язані це ро­бити і, по-друге, вправі визначити не тільки розмір, але й строки ви­плати аліментів. Залишається визначити співвідношення цих норм. Може ч. 2 ст. 109 СК розрахована лише на випадки укладення догово­ру про аліменти разом з розірванням шлюбу, а ст. 189 СК розрахована на інші ситуації (якщо батьки шлюб не розривають або взагалі шлюб не брали)? Не можна забувати і про те, що СК містить норму, відповід­но до якої подружжя має право визначити в шлюбному договорі свої майнові права та обов'язки як батьків (ч. 2 ст. 93). Ця норма є найшир-шою за змістом і дає можливість батькам визначати не тільки розмір і строки, але й порядок виплати аліментів на дітей. Немає ніяких забо­рон укладення шлюбного договору і відносно сплати аліментів на ви­падок розірвання шлюбу.

Другим різновидом судового порядку розірвання шлюбу є порядок, відповідно до якого розірвання шлюбу здійснюється за позовом одно­го з подружжя (ст. 110 СК). Таким чином, у даному випадку йдеться щодо відсутності згоди подружжя стосовно цього питання внаслідок чого розірвання шлюбу здійснюється за ініціативою лише одного з них. Загальний дозвіл щодо розірвання шлюбу за позовом одного з подруж­жя має певні виключення. Відповідно до ч. 2 ст. 110 СК такий позов не може бути пред'явлений протягом вагітності дружини та протягом одного року після народження дитини.

З аналізу ч. 2 ст. 110 СК України можна дійти висновку, що обме­ження на пред'явлення позову про розірвання шлюбу поширюється і на той випадок, коли дитина померла до досягнення нею одного року. Можна вважати, що аналогічні наслідки виникатимуть і при народжен­ні мертвої дитини. В Правилах реєстрації актів цивільного стану ска­зано, що у тих випадках, коли смерть дитини настала незабаром після її народження (навіть якщо вона прожила хоч кілька хвилин), склада­ються два записи: про народження і смерть, але видається тільки сві­доцтво про смерть (п. 2. 27). Таким чином, народження дитини, яке є підставою для заборони на розірвання шлюбу, може стосуватися також випадків народження мертвої дитини.

Новий СК України містить чимало нових норм, які регулюють від­носини, пов'язані з розірванням шлюбу за позовом одного з подруж-жя. Відповідно до ч. 2 ст. 38 КЗпШС України 1969 р. порушити справу про розірвання шлюбу під час вагітності жінки та протягом одного ро­ку після народження дитини було заборонено тільки чоловіку без зго­ди дружини. Якщо ініціатором розлучення була дружина, то вона мала на це право. Зазначена норма була спрямована на забезпечення інтере­сів жінки-матері та дитини. Новий Сімейний кодекс істотно змінює це правило і встановлює, що шлюб не може бути розірвано не лише за іні­ціативи чоловіка, а й дружини. Така зміна не вбачається обґрунтова­ною. Відповідно до нового законодавства чоловік та жінка мають рівні права, але проведення принципу рівності прав та обов'язків учасників сімейних відносин незалежно від статі в цьому випадку виглядає дещо формальним. Не можна не враховувати тієї обставини, що жінка під час вагітності та протягом певного часу після народження дитини має осо­бливий психічний та фізичний стан і тому потребує підвищеного захи­сту. Якщо заборона на розірвання шлюбу стосовно чоловіка виглядає зрозумілою (забезпечення спокою дружини під час вагітності та після народження дитини), то відносно дружини вона викликає сумніви. Проте, СК України містить виключення з цього правила: 1. По-перше, звернення до суду з позовом про розірвання шлюбу протягом вагітності дружини та протягом одного року після народжен­ня дитини можливо, якщо один із подружжя вчинив протиправну по­ведінку, яка містить ознаки злочину, щодо другого з подружжя або ди­тини (ч. 2 ст. 110 СК). Потрібно визнати, що вживане в законі поняття «протиправна поведінка, що містить ознаки злочину», у юридичному сенсі є вкрай неточним. Вирішити питання про те, містить або не міс­тить поведінка особи ознаки злочину, може лише суд, а не позивач, що звертається до суду з позовом про розірвання шлюбу. Тому ця вказів­ка закону є досить умовною і розрахована на побутове, а не юридичне розуміння ситуації. Очевидно, що у разі звернення до суду позивачеві не потрібно буде надавати копію вироку, у якому дії другого з подружжя будуть визнані злочинними. Досить буде зазначити в позові, що відпо­відач у справі б'є або ображає позивача, влаштовує в будинку сканда­ли тощо.

По-друге, чоловік та дружина мають право пред'явити позов про розірвання шлюбу протягом вагітності дружини, якщо батьківство за­чатої дитини визнане іншою особою (ч. З ст. 110 СК). Загальна заборо­на подружжю вимагати розірвання шлюбу в період вагітності дружи­ни та після народження дитини пов'язана з презумпцією (припущен­ням), що чоловік жінки є батьком або майбутнім батьком її дитини. З урахуванням цієї обставини з метою збереження сім'ї, в якій наро-

Глава 7. Припинення шлюбу _

литься або проживає дитина, закон і забороняє подружжю звертатися з позовом до суду. Проте, якщо така обставина віД^|іаЛ^е> ^т0 встановлена заборона втрачає свій сенс. Іншими словами, якш° дружина повідом­ляє, що її чоловік не є батьком її дитини

(майбутньої дитини) і є інший чоловік, який визнає себе батьком цієї дитини, то заборона на пред яв­лення позову про розірвання шлюбу подружжя не діє. У цьому випад­ку як дружина, так і чоловік можуть звернутися Д° ^СУДУ ³ позовною за­явою про розірвання шлюбу.

По-третє, чоловік та дружина мають право пред явити позов про

розірвання шлюбу до досягнення дитиною

одного року, якщо: а) бать­ківство щодо неї визнане іншою собою чи б) за рішенням суду відо­мості про чоловіка як батька дитини виключено з актового запису про народження дитини (ч. 4 ст. 110 СК).

За відсутності таких обставин позов кожного з подружжя про розі­рвання шлюбу може бути пред'явлено лише після спливу одного року після народження дитини. Якщо перешкод для пред явлення позову про розірвання шлюбу немає, суд приймає позов та розглядає справу. При цьому він уживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства (от. 111 СК). За розгля­ду справи суд з'ясовує фактичні взаємини подрУ^жжя> Дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої ди­тини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя (ч. 1 ст. 112). В літературі зазначалося, що у більшості випадків подружжя сповіща­ють суд щодо причин розпаду своїх сімейних стосунків, але якщо вони відмовляться їх розкрити, суд не вправі їх понуД^ити Д° Цього. З ясову-ючи усі питання подружнього життя, суд має враховувати, що Сімей­ний кодекс закріплює правило, відповідно до як°^го регулювання сімей­них відносин здійснюється з урахуванням права на таємницю особис­того життя їх учасників (ч. 4 ст. 7 СК)¹.

Відповідно до ч. 2 ст. 112 СК суд постановляє рішення про розі­рвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення- Таким чином, новий Сімейний кодекс підставою для розірвання шлюбу встановлює пору­шення інтересів членів сім'ї, що мають істотне значення. Питання щодо порушення (або не порушення) таких інтересів та ступінь їх значу­щості для подружжя або дитини встановлює суд з урахуванням усіх § 3. Правові наслідки розірвання шлюбу

Розірвання шлюбу як юридичний факт викликає певні юридич­ні наслідки. Між подружжям припиняються особисті права та обов'язки (статті 51, 52, 54,55, 56 СК). Відповідно до ст. 113 СК після розірвання шлюбу особа, яка змінила своє прізвище у зв'язку з реєстрацією шлюбу, має право надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє до­шлюбне прізвище. Для вирішення цього питання згода іншого з подруж­жя не потрібна. Після розірвання шлюбу та одержання відповідного Свідоцтва особа має право на повторний шлюб (ст. 116 СК). Зрозумі­ло, що в один і той самий час особа може знаходитися лише в одному шлюбі, в цьому знаходить своє втілення принцип моногамії. Тому осо­ба може набути право на шлюб лише після припинення попереднього шлюбу, що має бути підтверджено відповідним Свідоцтвом про розі­рвання шлюбу. З припиненням шлюбу закон пов'язує питання щодо визначення походження дитини. Так, відповідно до ч. 2 ст. 122 СК вва­жається, що дитина походить від подружжя, якщо вона народжена до спливу десяти місяців після припинення шлюбу. За такої умови коли­шній чоловік жінки не може бути записаний як батько дитини в Книзі реєстрації народжень.

З припиненням шлюбу закон пов'язує також виникнення у подруж­жя права на утримання. Відповідно до ч. 2 ст. 76 СК після розірвання шлюбу особа має право на утримання, якщо вона стала непрацездат­ною до розірвання шлюбу або протягом одного року від дня розірвання шлюбу і потребує матеріальної допомоги, а її колишній чоловік або дру­жина може надавати матеріальну допомогу. Крім того, особа має право на утримання, якщо вона стала інвалідом після спливу одного року від дня розірвання шлюбу, а її інвалідність була результатом протиправ­ної поведінки щодо неї колишнього чоловіка або жінки під час шлюбу.

Розірвання шлюбу означає припинення режиму спільної сумісної власності подружжя. Речі, набуті кожною особою після розірвання шлю­бу, належать їй на праві приватної власності. Разом із тим особливістю відносин колишнього подружжя є те, що відносно майна, яке було на­буто під час шлюбу, режим спільної сумісної власності зберігається до часу поділу майна.

У зв'язку з тим, що розірвання шлюбу викликає значні правові на­слідки та взагалі впливає на правовий статус особи важливого значення набуває правильне визначення моменту припинення шлюбу. Він зале­жить від того, який державний орган здійснює розірвання шлюбу. Від­повідно до ст. 114 СК у разі розірвання шлюбу органом реєстрації ак­тів цивільного стану шлюб припиняється у день реєстрації розірвання

Ілава 7. Припинення шлюбу

135

шлюбу. Якщо розірвання шлюбу здійснюється за рішенням суду, шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду. СК України по-новому визначає час припинення шлюбу у другому випадку. Відпо­відно до законодавства, яке діяло раніше (ст. 44 КЗпШС України) на­віть якщо шлюб розривався за рішенням суду, він вважався припине­ним із моменту реєстрації розлучення в органах запису актів громадян­ського стану. Таким чином, після набрання чинності рішенням суду і до реєстрації розірвання шлюбу в органах РАГС шлюб продовжував існувати. Такий стан справ пояснювався намаганням зберегти сім'ю шляхом надання подружжю останньої можливості для примирення. Втім, як показала практика, такий допоміжний спосіб зміцнення по­дружніх стосунків не був дієвим. Тому нове законодавство пов'язує припинення шлюбу з моментом набрання чинності рішенням суду, а не реєстрацією розірвання шлюбу в органах державної реєстрації актів

цивільного стану.

В СК України передбачається правовий механізм поновлення шлю­бу після його припинення. У випадку оголошення фізичної особи по­мерлою або визнання її безвісно відсутньою шлюб в юридичному сенсі вважається припиненим. На підтвердження цього факту відповідни­ми органами можуть видаватися спеціальні документи (свідоцтво про смерть особи або свідоцтво про розірвання шлюбу на підставі рішення суду про розірвання шлюбу з безвісно відсутньою особою). Проте як при оголошенні особи померлою, так і при визнанні її безвісно відсут­ньою закон дозволяє певний «зворотний рух» відносин подружжя, а са­ме — поновлення шлюбу, який припинився. Поновлення шлюбу здій­снюється в порядку, передбаченому законом (ст. 118 СК).