2020-04-20
91
закріплене ст. 163 СК. Наявність у батьків абсолютного суб'єктивного права на визначення місця проживання дітей, які не досягли 14 років-забезпечує їм можливість вимагати повернення малолітньої дитини від будь-якої іншої особи, яка утримує її в себе не на підставі закону аб° рішення суду. Разом із тим, при вирішенні конкретного спору, суд може відмовити у відібранні малолітньої дитини і передати її батькам аб° одному з них, якщо буде встановлено, що це суперечить її інтересам-Таким чином, суд при вирішенні спору виходить із необхідності най" повнішого забезпечення інтересів дитини, а не формального задоволеЛ' ня права батьків на її виховання.
Право дитини на сімейне виховання містить у собі також пра0° на спілкування з іншими членами сім'ї та родичами: дідусем, бабусег°> братами, сестрами тощо. Це право дитини зберігається і у випадку рО" зірвання шлюбу між його батьками чи визнання їхнього шлюбу недійсним. Дитина, що знаходиться в екстремальній ситуації, має право г*а спілкування з батьками та іншими родичами. Екстремальна ситуацій може виникнути у випадку її арешту, затримки, ув'язнення, нещасливого випадку, тяжкої хвороби (ст. 153 СК України). Дитина, яка опинилась у такому становищі, особливо потребує підтримки своїх близьких. Тому відмовити їй в контакті з батьками чи родичами можли#° тільки за наявності серйозних причин.
Обов'язок батьків виховувати неповнолітніх дітей нерозривно пов'язаний з обов'язком щодо захисту їх прав та інтересів. Згідно з ч. 1 ст. 242 ЦК батьки є законними представниками своїх малолітніх та Не~ повнолітніх дітей. Представництво батьків припиняється після дос#г"нення дітьми повноліття, набуття неповнолітньою особою повної дієздатності (статті 34, 35 ЦК), а також у зв'язку з позбавленням батьківських прав.
Позбавлення батьківських прав — один із найскладніших і важливих за своїми правовими наслідками видів сімейно-правових спорів. Позбавлення батьківських прав — не просто спосіб їхньої втрати, а й міра сімейно-правової відповідальності за порушення одним із батьків прав своєї дитини, нехтування її інтересами. Про винятковість позбавлення батьківських прав говорить вичерпний перелік його підстав (ст. 164 СК).
1. Підставою для позбавлення батьківських прав може бути відмова без поважних причин забрати свою дитину з пологового будинку (відділення) або з іншого закладу охорони здоров'я. Про відмову свідчать дії батьків, які ухиляються від того, щоб забрати свою дитину додому. Якщо самотня мати без поважних причин відмовляється взяти дитину з пологового будинку, лікарні, кидає її, не виявляючи інтересу до її подальшої долі, то виникає одна з передбачених ст. 164 СК підстав для позбавлення її батьківських прав. Якщо самотня мати висловлює своє бажання влаштувати дитину назавжди (чи на час) до однієї з дитячих установ, немає підстав для позбавлення її батьківських прав. Не буде визнаватися відмовою від дитини і згода матері/ батька на усиновлення дитини без указівки конкретної особи — майбутнього усиновителя (ст. 217 СК).
2. Підставою для позбавлення батьківських прав є також ухилення від виконання батьками своїх обов'язків щодо виховання дитини. Для винесення рішення суду недостатньо переконатися у факті об'єктивного невиконання батьками своїх обов'язків. Необхідно також встановити, що батьки систематично, незважаючи на попередження, не виконують свої батьківські обов'язки хоча і мають для цього можливості.
3. Підставою для позбавлення батьківських прав може слугувати жорстоке поводження з дітьми. Поняття «жорстоке поводження» включає такі ознаки: фізичне насильство над дитиною, інакше кажучи, побої, побиття неповнолітнього, заподіяння йому фізичних страждань, болю у будь-який спосіб; психічне насильство над дитиною через подавления її волі, погрози, навіювання почуття страху; замах на статеву недоторканість дітей, що становить особливу небезпеку для иесфор-мованої ні духовно, ні фізично особистості. Жорстоке поводження з дитиною може виявлятися у фізичному чи психічному насильстві, застосуванні неприпустимих прийомів виховання, приниження людської гідності дитини.
/лава 9. Особисті немайнові правовідносини батьків та дітей 157
4. Особливе місце серед підстав позбавлення батьківських прав займає алкоголізм або наркоманія батьків. Найбільшу небезпеку для дітей становить та форма алкоголізму, яку визнають хворобою, поєднаною з мовним паралічем волі, коли тяга до спиртного перемагає всі інші почуття, у тому числі батьківські. Що стосується наркоманії, то вважається, що вона сама по собі має хронічний характер і теж пов'язана з повним ураженням вольової сфери поводження батьків. Про токсикоманію батьків у СК не йдеться. Для позбавлення батьківських прав лише через алкоголізм або наркоманію потрібен відповідний медичний висновок. Однак потреби в ньому, як правило, не виникає, оскільки в діях батька-алкоголіка зазвичай наявні також інші ознаки неправомірної поведінки, що дозволяють удатися до позбавлення батьківських прав. Як на думку фахівців, батько — хронічний алкоголік або наркоман не в змозі усвідомлювати що відбувається, його не можна позбавити батьківських прав. Для захисту інтересів дітей у таких випадках може бути застосований іншій засіб — відібрання дитини від батьків без позбавлення їх батьківських прав (ст. 170 СК).
5. Подальша підстава для позбавлення батьківських прав — зловживання своїми батьківськими правами, що виражається в різних формах. Іноді вона полягає в діях і вчинках, що мають на меті перешкодити дитині учитися, одержати освіту. Привчати своїх дітей до вживання спиртних напоїв, алкоголю — теж різновид зловживання батьківським правом. Те саме можна сказати про випадки, коли батьки використовують неповнолітнього для вчинення злочину. Зловживають батьківськими правами і ті, хто змушує своїх дітей займатися жебракуванням та бродяжництвом. Небезпека зловживання батьківськими правами — у використанні безпомічного стану дитини, застосування до неї психічного (а іноді й фізичного) тиску, прямо пов'язаного з грубим порушенням його прав. Причому таке порушення, як правило, має систематичний характер.
6. Наступною підставою для позбавлення батьківських прав, передбаченою ст. 164 СК, є умисний злочин проти життя, здоров'я своїх дітей. Як самостійна підстава позбавлення батьківських прав злочин подібного роду раніше не фігурував. Тут маються на увазі усвідомлені, цілеспрямовані дії, вчинені батьками щодо своїх неповнолітніх дітей. Це можуть бути: замах на вбивство дитини, прагнення довести її до самогубства, тяжкі тілесні ушкодження, побої, катування, зараження венеричною хворобою, ВІЛ-інфекцією, залишення малолітньої дитини в небезпечному, загрозливому для її життя стані тощо. Кожен із перелічених злочинів, вчинений одним із батьків, належить до числа тяжких, суспільно небезпечних, та таких, що суперечать людській природі. Томуособа, яка вчинила злочин проти дитини, заслуговує застосування сімейно-правової відповідальності у вигляді позбавлення батьківських прав.
Приведений перелік підстав позбавлення батьківських прав, зафіксованих у ст. 164 СК, є вичерпним, тому розширювальному тлумаченню він не підлягає.
Зрозуміло, що провина одного з батьків може бути більшою чи меншою, навмисною і необережною. Тим більше, йдеться щодо складних, триваючих до повноліття відносин, що складаються з найрізноманітніших, часом суперечливих фактів і дій. Тому оцінка судом поведінки одного з батьків з погляду його провини як вихователя дозволяє щоразу знайти найбільш придатну до конкретної ситуації міру відповідальності. За незмірно великого ступеня провини, свідомого заподіяння шкоди неповнолітньому можлива кримінальна відповідальність особи. Якщо має місце завзяте небажання виконувати батьківські права й обов'язки, злісне зловживання ними — застосовують позбавлення батьківських прав.
Позбавлення батьківських прав терміном не обмежене. Це не означає, що воно має незворотний характер. Сімейний кодекс України допускає відновлення в батьківських правах, якщо цього вимагають інтереси дітей і якщо діти не усиновлені. Це можливо лише у разі якщо батьки змінили свою поведінку і довели, що піклуються про дитину, мають бажання здійснювати її виховання.
Особа, позбавлена батьківських прав, залишається матір'ю чи батьком дитини, але правові наслідки після набрання чинності рішенням суду все ж наступають. Згідно зі ст. 166 СК особа, позбавлена батьківських прав: втрачає особисті немайнові права щодо дитини та звільняється від обов'язків щодо її виховання; перестає бути законним представником дитини; втрачає права на пільги та державну допомогу, що надаються сім'ям із дітьми; не може бути усиновлювачем, опікуном та піклувальником; не може одержати в майбутньому тих майнових прав, пов'язаних із батьківством, які вона могла б мати у разі своєї непрацездатності (право на утримання, право на пенсію та відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, право на спадкування); втрачає інші права, засновані на спорідненості з дитиною.
У випадку відсутності всякої провини одного з батьків у створенні несприятливих умов, якщо він, за висновком фахівців, не в змозі займатися вихованням, ні про яку відповідальність не йдеться. Інтереси дитини у таких випадках захищаються за допомогою відібрання дитини від батьків без позбавлення батьківських прав (ст. 170 СК). Оскільки відібрання за рішенням суду дитини телс пов'язане з позбав-
/ пава 9. Особисті немайнові правовідносини батьків та дітей
159
ЛСііням права на виховання, воно безсумнівно здатне зіграти попереджу пальну роль. Саме тому нерідко відібрання за рішенням суду розглядають як захід впливу, що передує позбавленню батьківських прав. Ллє такою мірою відібрання буде лише тоді, коли поведінка одного з батьків, у якого відбирається дитина, буде контролюватися органами опіки та піклування. Якщо до моменту розгляду позову про відібрання дитини небезпека зникає, немає рації здійснювати відібрання. Але, відмовляючи у позові, суд повинен повідомити орган опіки та піклування щодо необхідності подальшого нагляду за родиною.
При задоволенні позову діти передаються другому з батьків або дідові, бабі, або органу опіки та піклування, про що робиться відповідне застереження в рішенні суду. Тільки ці органи й обирають найпридат-нішу з усіх точок зору форму влаштування неповнолітнього. Рішення про повернення дитини батькам може бути прийняте судом, якщо відпадуть причини, що слугували підставою до відібрання дитини.
Законодавством встановлений вичерпний перелік спорів, пов'язаних із вихованням дітей, що розглядаються судом і в яких обов'язкову участь беруть органи опіки та піклування. До них, зокрема належать спори: про місце проживання дитини при роздільному проживанні батьків (ст. 161 СК); про здійснення батьківських прав батьком або матір'ю, який/яка проживає окремо від дитини (статті 158,159 СК); про відібрання батьками малолітньої дитини від будь-якої особи, яка тримає її не на підставі закону чи рішення суду (ст. 163 СК); про позбавлення та відновлення батьківських прав (статті 164—169 СК); про відібрання дитини від батьків без позбавлення їх батьківських прав (ст. 170 СК).
Запитання та завдання для самоконтролю
1. Назвіть засади здійснення батьківських прав з виховання дитини.
2. Ознаки особистих немайнових прав батьків щодо дітей.
3. Як визначається ім'я, по батькові, прізвище дитини?
4. Яким чином вирішується спір щодо участі у вихованні дитини того з батьків, хто проживає окремо від неї?
5. Хто визначає місце проживання дитини, яка досягла 14 років?
6. Назвіть підстави позбавлення батьківських прав.
7. Правові наслідки обмеження в батьківських правах, за рішенням суду. Глава 10
