Правовідносини батьків та дітей з приводу майна

Окрему групу сімейних правовідносин становлять майнові правовідносини батьків та дітей. У сімейно-правовій літературі во­ни поділяються на дві групи: 1) правовідносини з приводу майна та 2) правовідносини щодо утримання. Перш за все необхідно розгля­нути перший вид правовідносин — ті, що виникають між батьками та дітьми стосовно належного їм майна. Такі правовідносини поділяють­ся на три види залежно від джерела набуття майна. До них, зокрема належать правовідносини щодо майна: а) набутого батьками і призна­ченого для потреб усієї сім'ї; б) набутого за рахунок спільної праці чи спільних коштів батьків і дітей; в) майна, що набувається самими діть­ми на різних правових підставах.

Кожна сім'я має певний обсяг майна, яке призначене для задово­лення побутових та інших потреб її членів. Сімейне законодавство по­слідовно закріплює принцип роздільності майна батьків і дітей. Згідно з ч. 1 ст. 173 СК батьки і діти, зокрема ті, які спільно проживають, мо­жуть бути самостійними власниками майна. Це означає, що незалежно від тривалості спільного проживання та спільного користування роз­дільним майном, яке належить батькам або дитині, воно зберігає свій первісний правовий режим. СК уводить також презумпцію права влас­ності батьків на спірне майно. Відповідно до ч. 2 ст. 173 СК при вирі­шенні спору між батьками та малолітніми, неповнолітніми дітьми, які спільно проживають, щодо належності їм майна вважається, що воно є власністю батьків, якщо інше не встановлено судом. Виняток з цього правила стосується речей, які придбані батьками чи одним із них для забезпечення розвитку, навчання і виховання дитини (одяг, інші речі особистого вжитку, іграшки, книги, музичні інструменти, спортивне об­ладнання тощо). СК прямо закріплює право власності дитини на таке майно (ст. 174).

Батьки при визначенні порядку володіння та користування майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, а також розділь-

Глава 10. Майнові правовідносини батьків та дітей

161

ним майном зобов'язані враховувати інтереси своїх дітей. Майно, що забезпечує виховання і розвиток дитини, вони зобов'язані передавати їіі у користування (ч. 1 ст. 59, ч. 1 ст. 176 СК). Відповідно до ч. 2 ст.176 СК права батьків і дітей на користування житлом, що є власністю ко­гось із них, встановлюються законом. При розпорядженні своїм май­ном дружина, чоловік зобов'язані враховувати інтереси дитини, інших членів сім'ї, які відповідно до закону мають право користуватися ним (ст. 59 СК). Майно, набуте батьками та дітьми за рахунок їхньої спіль­ної праці чи спільних коштів, належить їм на праві спільної сумісної

власності (ст. 175 СК).

Батьки вирішують спільно питання про управління майном ди­тини. Порядок вчинення батьками правочинів щодо майна дитини ви­значається законодавством (ст. 177 СК). За загальним правилом про­дукція, плоди і доходи від майна, що належить власникові речі, є його власністю (ст. 189 ЦК). Це правило поширюється на випадки, коли власником речі є особа, яка не досягла повноліття. Саме вона набуває прав щодо плодів та доходів від належного їй майна. Однак управ­ляють таким майном і доходами від нього батьки дитини. Крім того, закон надає батькам право використовувати доходи від майна, що на­лежить малолітній дитині, на виховання та утримання інших дітей, а також на невідкладні потреби сім'ї. Неповнолітня дитина розпоря­джається доходом від свого майна відповідно до цивільного законо­давства (ст. 178 СК).

Батьки управляють майном своєї дитини до досягнення нею пов­ноліття та набуття повної цивільної дієздатності (статті 34, 35 ЦК). Після припинення управління батьки зобов'язані повернути дитині майно, яким вони управляли, а також доходи від нього (ч. 7 ст. 177 СК). У випадку неналежного виконання батьками своїх обов'язків щодо управління майном дитини на них може бути покладений обов'язок відшкодувати заподіяну їй матеріальну шкоду та повернути доходи, одержані від управління її майном (ч. 8 ст. 177 СК).

Законом урегульований правовий режим майна, одержаного як алі­ментні виплати. Аліменти виплачуються на ім'я того з батьків, з ким проживає дитина. Разом із правом власності на аліменти за батьками закріплюється й обов'язок використовувати їх строго за цільовим при­значенням, тобто для задоволення фізичних, духовних й інших потреб дитини, ЇЇ навчання і розвитку (ч. 1 ст. 179 СК). В СК закріплено право неповнолітньої дитини брати участь у розпорядженні аліментами, які одержані для її утримання. Неповнолітня дитина, тобто особа, яка до­сягла 14 років, має право на самостійне одержання аліментів і розпо­рядження ними відповідно до ЦК. § 2. Правовідносини батьків та дітей щодо утримання. Обов'язок батьків утримувати дитину

Правовідносини батьків та дітей щодо утримання — це

правовідносини, в яких одна сторона зобов'язана надати другій сторо­ні утримання на підставах і в порядку, що встановлені законом, а дру­га сторона вправі вимагати виконання такого обов'язку. Правовідноси­ни (зобов'язання) батьків та дітей щодо утримання залежно від самої зобов'язаної особи можна поділити на дві основні групи, кожна з яких має свої підгрупи. По-перше, це зобов'язання батьків щодо утримання дитини, до яких входять зобов'язання батьків щодо утримання дити­ни до досягнення нею повноліття (ст. 180 СК); зобов'язання батьків щодо утримання повнолітніх дочки, сина, які продовжують навчання й у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги (ст. 199 СК); зобо­в'язання батьків щодо утримання непрацездатних повнолітніх дочки, сина, які потребують матеріальної допомоги (ст. 198 СК); зобов'язан­ня батьків брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (ст. 185 СК). По-друге, це зобов'язання пов­нолітніх дітей щодо утримання батьків, до яких входять зобов'язання повнолітніх дітей щодо утримання непрацездатних батьків, які потре­бують матеріальної допомоги (ст. 202 СК); зобов'язання повнолітніх дітей брати участь у додаткових витратах на батьків, викликаних тяж­кою хворобою, інвалідністю або немічністю (ст. 203 СК).

У зв'язку з особливим станом дитини як особи, що через свій вік потребує певної матеріальної підтримки та захисту, окреме значення мають зобов'язання батьків щодо утримання дитини до досягнення нею повноліття.

Закон передбачає два порядки надання батьками утримання дити­ні: добровільний та примусовий. У науковій літературі добровільне виконання батьками обов'язків щодо утримання дитини поділяють на фактичне та договірне¹. У нормально функціонуючій сім'ї обов'язки з утримання виконуються батьками добровільно. В СК значно розшире­но засоби забезпечення інтересів дитини і надано можливість батькам самим визначати питання, пов'язані з виконанням ними зобов'язань щодо утримання шляхом укладання різних договорів. У цьому випад­ку йдеться про договірне утримання дитини. Батьки, зокрема, можуть домовлятися про розмір коштів, що витрачаються на харчування, одяг, навчання, проведення дозвілля й інші побутові потреби дитини. Бажа­ючи забезпечити добровільне виконання обов'язків на майбутнє бать-

гее J юТт^СК0Є "^РаВ° ^:лГ^бгГ^К- ~ ²"^{Є ИЗД}- ^{ПЄрЄраб}' ^{И лопол}"- / ^П°Д РВД- А- П. Сер-іеева, Ю. К. Толстого. - М.: Проспект, 1999. - Т. 3. - С. 491.

Глава 10. Майнові правовідносини батьків та дітей

163

ки можуть надати своїй домовленості обов'язкового юридичного зна­чення, уклавши про це договір (ч. 2 ст. 93 і ст. 189 СК).

Як вже зазначалося, законодавство передбачає не тільки добро­вільний, але і примусовий порядок сплати аліментів. Він має місце у разі виникнення спору про надання коштів на утримання дитини. Спір щодо утримання дитини може виникнути як за роздільного, так і за спільного проживання батьків. Це пов'язане з тим, що незважаючи на спільність побуту, між батьками можливі суперечки стосовно обся­гу коштів, необхідних для утримання дитини. У такому випадку кож­ний з подружжя може звернутися до суду з вимогою про стягнення аліментів у примусовому порядку.

СК передбачає два способи визначення розміру аліментів: 1) у част­ці від заробітку (доходу) матері, батька дитини та 2) у твердій грошо­вій сумі. Треба зазначити, що правове регулювання відносин щодо утри­мання в цьому аспекті зазнало кардинальних змін. СК відмовився від традиційних для сімейного права фіксованих аліментних часток (1/4, 1/3, 1/2). За новим СК визначення розміру аліментів відбувається в частковому відношенні до заробітку (доходу) батьків, однак сам роз­мір такої частки законом не встановлюється. Він визначається судом у кожному конкретному випадку примусового стягнення аліментів (ст. 183 СК). Суд, при визначенні частини заробітку (доходу), стягува­ної як аліменти, може варіювати залежно від співвідношення одержу­ваної суми з пролситковим мінімумом. Аліменти, спрямовані на утри­мання дитини, мають бути достатніми і разом з тим співрозмірними з урахуванням мети зобов'язання щодо утримання. Відповідно до ст. 182 СК при визначенні розміру аліментів суд враховує: а) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; б) стан здоров'я та матеріальне стано­вище платника аліментів; в) наявність у платника аліментів інших ді­тей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; г) інші об­ставини, що мають істотне значення.

У СК збережено ідею встановлення мінімального розміру алімен­тів. Так, у ч. 2 ст. 182 СК закріплене правило, відповідно до якого міні­мальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж ЗО відсотків пролшткового мінімуму для дитини відповідного віку, за винятком випадків, передбачених ст. 184 цього Кодексу. Максималь­ного розміру аліментів СК не встановлює. Якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (дохо­ду) матері, батька на їхнє утримання, що буде стягуватися до досяг­нення найстаршою дитиною повноліття (ч. 2 ст. 183 СК). Якщо після досягнення повноліття найстаршою дитиною ніхто з батьків не звер­нувся до суду з позовом про визначення розміру аліментів на інших ді-тей, аліменти стягуються з вирахуванням тієї рівної частки, що припа дала на дитину, яка досягла повноліття (ч. З ст. 183 СК).

За заявою платника або одержувача суд може визначити розмір аліментів не в частці від заробітку (доходу) платника, а у твердій гро шовій сумі. Це можливо у випадках, якщо платник аліментів має нере гулярний, мінливий дохід, частину доходу одержує в натурі, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення (ст. 184 СК). Як видно, перелік підстав, які дають суду можливість встановити розмір аліментів у твердій грошовій сумі у законі однозначно не визначений. Такий підхід доцільно застосувати і в інших випадках, наприклад, як­що відповідач не працює чи нелегально одержує доходи з різних дже­рел, у зв'язку з чим їхній загальний розмір складно визначити. Можна припустити, що сюди варто віднести і випадок, коли у відповідача до­хід відсутній, але, разом із тим, він має на праві власності певне майно. У цій ситуації виходити з фактичного чи передбачуваного заробітку платника аліментів через його відсутність не уявляється можливим. Суд може відмовити у визначенні розміру аліментів у твердій грошо­вій сумі, якщо вважає мотиви позивача безпідставними.

Позов про стягнення аліментів може бути заявлений: а) матір'ю або батьком; б) усиновлювачем; в) опікуном чи піклувальником; г) пат-ронатним вихователем; ґ) самою дитиною по досягненню нею 14-річ-ного віку. При збереженні правового зв'язку між дитиною й іншим з батьків звернутися до нього з позовом про примусове стягнення алі­ментів може усиновлювач, оскільки права й обов'язки усиновлювачів щодо дитини прирівнюються до батьківських прав і обов'язків (части­ни 1,4 ст. 232 СК).

Аліменти можуть стягуватися в примусовому порядку з обох бать­ків, зокрема при позбавленні їх батьківських прав, оскільки останнє не звільняє від обов'язку по утриманню дитини (ч. 2 ст. 166 СК). У тако­му випадку позов може бути пред'явлений родичем, а також іншою особою, що здійснює функції опікуна чи піклувальника (частини 4, 5 ст. 167, ч. 2 ст. 247, ч. 1 ст. 249 СК).

У СК вкрай невиразно врегульоване питання про стягнення аліме­нтів на дітей, що залишилися без піклування батьків і перебувають у дитячих закладах (ч. 2 ст. 248, ч. 2 ст. 193 СК). Передбачається, що з обох батьків, якщо вони не беруть участі в утриманні дитини, аліменти можуть бути стягнені на загальних підставах, однак за чиєю ініціати­вою може провадитися таке стягнення — не вказується. Очевидно, до суду з вимогою про стягнення аліментів з батьків може звернутися ди­тячий заклад, у якому проживає дитина (ст. 245 СК). Вбачається, що в інтересах дитини було б доцільніше закріпити не право, а обов'язок

І лаво 10. Майнові правовідносини батьків та дітей

165

відповідних органів закладу звертатися до суду з позовом про стягнен­ня аліментів з батьків, що ухиляються від утримання дитини. За рі­шенням суду аліменти можуть перераховуватися на особистий раху­нок дитини у відділенні Державного ощадного банку України (ч. З ст. 193 СК).

Обов'язок щодо захисту прав і інтересів дитини покладається за­коном на патронатного вихователя, що також вправі без спеціальних па те повноважень висунути позовні вимоги до батьків (п. З ч. 1 ст. 255 СК). Новелою СК є те, що з позовом про стягнення аліментів до плат­ника може звернутися сама дитина по досягненню нею 14-річного віку (ч. 1ст. 18 СК).

За загальним правилом, аліменти на дитину присуджуються за рі­шенням суду від дня подання позову на майбутній час (ч. 1 ст. 191 СК). Аліменти за минулий час можуть бути присуджені лише за пев­них умов, що встановлюються СК. Відповідно до ч. 2 ст. 191 СК це можливо у випадках, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів для одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв'язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому ра­зі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за гри роки.

СК передбачає можливість зменшення та збільшення розміру алі­ментів. Так, відповідно до ч. 1 ст. 192 СК розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів. Перелік обставин, які можуть слугувати підста­вами для зменшення або збільшення розміру аліментів, не є вичерп­ним — це зміна матеріального чи сімейного стану платника або одер­жувача аліментів, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та інші випадки, передбачені СК України. Так, розмір аліментів може бути зменшений судом у випадку народження в платника аліментів дитини, оскільки при стягненні аліментів у встановленому раніше роз­мірі, ця дитина виявилася б менш забезпеченою, ніж діти, що одер­жують аліменти. Іншою підставою зменшення розміру аліментів може стати непрацездатність платника. Розмір аліментів також може бути зменшено, якщо дитина перебуває на утриманні держави, територіаль­ної громади або юридичної особи, за заявою батьків, уповноваженого територіальної громади, юридичної особи, на утриманні якої перебу­ває дитина, та за згодою органу опіки та піклування (ч. 2 ст. 192 СК). Як уже зазначалося, при визначенні розміру аліментів суд враховує стан здоров'я дитини, а також її матеріальне становище (ч. 1 ст. 182 СК), відповідно зміна зазначених обставин є підставою для зміни роз-міру аліментів і теж повинна братися судом до уваги. Так, якщо ди­тина, що досягла відповідного віку, працює і має достатній заробіток, а матеріальне становище платника аліментів навпаки — погіршилося, дані обставини можуть слугувати підставою для зменшення розміру аліментів.

Крім примусового виконання обов'язків щодо утримання в судово­му порядку, СК містить і інші способи захисту порушених прав у ви­падку невиконання таких обов'язків. Зокрема передбачена можливість звернення платника аліментів до суду за захистом своїх прав у випад­ку, якщо одержувач аліментів витрачає їх не за цільовим призначен­ням (ст. 186 СК).

Іноді життєві обставини складаються таким чином, що виникає не­обхідність робити заздалегідь не передбачувані витрати. Це може бу­ти пов'язано з різними причинами як позитивного, так і негативного характеру, наприклад, потребою придбання для дитини комп'ютера, му­зичного інструмента, спортивного спорядження або забезпечення дити­ні стороннього догляду та посиленого харчування у зв'язку з хворобою. СК передбачає обов'язок батьків брати участь у додаткових витратах на дітей, які викликані особливими обставинами (розвитком здібнос­тей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо) — (ст. 185 СК).

Додаткові витрати на дитину можуть бути викликані тривалими або тимчасовими за своєю природою обставинами і відповідно мати разовий чи регулярний характер. Тому закон передбачає їх разове, пе­ріодичне чи постійне покриття. Крім того, один з батьків залежно від ситуації, що виникла, може за своїм вибором вимагати відшкодування вже понесених ним додаткових витрат на дитину чи вимагати фінан­сування іншим із батьків таких витрат наперед (ч. 2 ст. 185 СК). Роз­мір додаткових витрат визначається судом у твердій грошовій сумі. Сторона, що звертається з вимогою про відшкодування вже зроблених додаткових витрат або з вимогою про їх попереднє фінансування, по­винна надати суду докази фактично понесених або майбутніх витрат, їх розрахунки та обґрунтування.

Батьки можуть передбачити порядок несення додаткових витрат у своєму договорі щодо сплати аліментів на дитину (ст. 189 СК). Та­ке вирішення питання може мати місце, наприклад, у разі постійної потреби дитини в додаткових коштах у зв'язку з тривалою хворобою. Укладення між батьками договору про припинення права на алімен­ти на дитину у зв'язку з набуттям права власності на нерухоме майно не звільняє того з батьків, хто проживає окремо, від обов'язку брати участь у додаткових витратах на дитину (ч. З ст. 190 СК).

/ пава 10. Майнові правовідносини батьків та дітей

167