Сімейні правовідносини з іноземним елементом

За останні сто років людська цивілізація пережила дві світові війни, дві всесвітніх економічних кризи, розпад колоніальних імперій, бурхливий розвиток науково-технічного прогресу, інтенсифікацію взає­мопроникнення економік різних держав, названу помітним терміном «глобалізація», і посилення доцентрових загальноєвропейських тенден­цій під егідою Європейського союзу. Зазначені процеси являють собою істотні причини активізації міжнародних міграційних процесів, побіч­ним результатом яких стало збільшення, при чому з геометричною про­гресією, кількості родин, члени яких мають різне громадянство.

Усі вищезазначені процеси рівною мірою торкнулися й України як рівноправної учасниці світового співтовариства. Крім того, варто зга­дати, що як наша Батьківщина, так і молоді республіки — колишні чле­ни Союзу PCP, рахують свою незалежність лише першим десятком років, а до 1991 р. міграційні потоки в межах СРСР не лише не обме­жувалися, а всіляко стимулювалися керівництвом держави. Тому ціл­ком природною і надзвичайно масовою є ситуація, коли в країнах, що створили Співдружність Незалежних Держав (у тому числі й в Украї­ні), існують мільйони родин, члени яких є громадянами вже різних держав, коли подібні родини розпадаються або виникають знову.

Існування родин, «обтяжених» іноземним елементом, ускладню­ється тим, що сімейні відносини регулюються національними норма­тивно-правовими актами по-різному. Це зумовлюється соціально-еко­номічними, релігійними, національними і побутовими особливостями, що впливають на формування актів національного законодавства, у то­му числі сімейного. Відсутність єдності в правовому регулюванні сімей­них відносин матеріально-правовими нормами різних держав породжує колізії, як тільки зазначені відносини ускладнюються іноземним еле­ментом.Які ж сімейні відносини варто розглядати як обтяжені іноземним елементом? Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про міжнаро­дне приватне право» (далі — Закон України «Про МПП») іноземний елемент — це ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм: а) хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадян­ства¹ або іноземною юридичною особою; б) об'єкт правовідносин зна­ходиться на території іноземної держави; в) юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на те­риторії іноземної держави.

Таким чином, сімейні відносини з іноземним елементом — це від­носини, суб'єктами (суб'єктом) яких є іноземці або апатриди, або ви­никнення, зміна, припинення яких пов'язані з юридичним фактом, що має місце за кордоном. Зокрема, до таких відносин належать укладення чи розірвання шлюбу з іноземним громадянином на території Украї­ни; усиновлення дитини, що є громадянином України, але проживає за її межами; укладення шлюбу громадянами України за її межами. Саме на регулювання відносин подібного роду і розраховані норми, роз­міщені в Розділі IX Закону України «Про МПП» та Розділі VI СК.

Сімейні відносини, обтяжені іноземним елементом, надзвичайно по­ширені. Проблема застосування іноземних законів, визнання в Украї­ні актів цивільного стану, зареєстрованих за законами іноземних дер­жав, або іноземних судових рішень виникає в багатьох ситуаціях. При цьому щоразу, коли судові чи інші державні органи будь-якої країни зустрічаються із сімейними відносинами, ускладненими наявністю в них іноземного елемента, відбувається так зване «зіткнення» двох і більше законів і виникає проблема «вибору» закону, що у міжнародному при­ватному праві називається «колізійною проблемою»².

На запропонованому вище прикладі, коли на території України укладається шлюб між особами, що мають громадянство різних дер­жав, можна проілюструвати комплекс питань, що виникають перед ти-

¹ Згідно із Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без гро­мадянства» іноземцем є особа, яка не перебуває у громадянстві України і є грома­дянином (підданим) іншої держави або держав; особа без громадянства — це особа, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадяни­ном (частини 1, 2 ст. 1).

² Богуславский М. М. Международное частное право: учебник / М. М. Богу­славский. — 2-е изд., персраб. и дополи. — М.: Междунар. отношения, 1997. — С. 75; Орлова Н. В. Брак и семья в международном частном праве / Н. В. Орлова. — М.: Междунар. отношения, 1966. — С. 9.ми, хто одружується, а саме: за яким законодавством визначається до­тримання формальних умов укладення шлюбу, що визначають вимо­ги до процедури оформлення шлюбу, а за яким — матеріальних умов, від наявності або відсутності яких залежить законність шлюбу? Від правильного вирішення зазначеного колізійного питання залежать ціл­ком конкретні правові наслідки: чи буде вважатися шлюб, укладений в Україні відповідно до закону місця його реєстрації, дійсним і за її ме­жами, чи він не отримає визнання в іншій державі, а отже, не стане роз­глядатися як юридичний факт, що породжує певні правові наслідки, і буде віднесений до так званих «шлюбів, що кульгають».

Слід зазначити, що поняття «колізії законів» і «вибору права» умов­ні, тому що той чи інший з «колідуючих» законів обирається відповідни­ми органами не довільно, а відповідно до обов'язкового для них правила про вибір закону, так званої «колізійної норми», що міститься в законо­давстві даної країни чи в укладеному нею міжнародному договорі¹. Ле­гальне визначення «колізійної норми», що міститься у ч. З ст. 1 Закону України «Про МПП», дозволяє запропонувати таку дефініцію: колізійна норма сімейного права — це норма, що визначає, право якої держави підлягає застосуванню до правовідносин з іноземним елементом.

Для з'ясування правової природи колізійної норми недостатньо лише одного її визначення. Необхідно також звернути увагу на істотну відмінність змісту цієї норми від змісту «традиційних» норм сімейно­го чи цивільного права, які, виходячи з прийнятих у загальній теорії права поглядів на зазначену проблему, складаються з трьох елементів: гіпотези, диспозиції, санкції.

Колізійні ж норми «з юридично-технічного боку — це найбільш складні норми, які застосовуються в міжнародному приватному пра­ві»². Вони складаються з двох структурних елементів, а саме об'єму колізійної норми, що представляє собою вказівку на вид суспільних відносим, на які поширюється норма (в даному випадку иа сімейні від­носини), та колізійної прив'язки, тобто вказівки на правову систему (закон), що підлягає застосуванню до виду суспільних відносин, за­значеного в об'ємі колізійної норми. Таким чином, саме колізійна при­в'язка дозволяє розв'язати колізію правових актів різних держав.

Колізійні норми можуть міститися або в актах національного за­конодавства країни, або в міжнародно-правових актах (міжнародних конвенціях, угодах і договорах), що входять до системи національногозаконодавства даної держави (так звані уніфіковані колізійні норми). Прикладом колізійних норм, що закріплені в нормативно-правових актах сімейного законодавства України, можуть бути норми, зібрані в Розділі IX Закону України «Про МПП» та Розділі VI СК.

Міжнародно-правовими джерелами уніфікованих колізійних норм сімейного права України виступають багатосторонні міжнародні конвенції та двосторонні міжнародні договори й угоди.

Так, 22 січня 1993 р. представники держав — членів СНД підписа­ли в Мінську Конвенцію «Про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах» (далі — Мінська конвен­ція країн СНД), яку Україна ратифікувала (із застереженнями) 10 ли­стопада 1994 р. При підготовці і укладенні зазначеної Конвенції пред­ставники її учасниць усвідомлювали факт існування в кожній з них ро­дин, члени яких були громадянами різних країн-учасниць, і прагнули забезпечити громадянам зазначених країн і іншим особам, що там про­живають, надання на своїх суверенних територіях такого самого пра­вового захисту щодо особистих і майнових прав як і власним громадя­нам. Поряд із колізійними нормами сімейного права, що містяться в ч. З вищезазначеної Конвенції, в останній також зосереджені норми, які встановлюють взаємне визнання і виконання рішень судових і інших компетентних органів, винесених у сімейних справах.

Уніфіковані колізійні норми містяться й у двосторонніх міжнарод­них договорах про правову допомогу, укладених Україною з деякими державами, що також встановлюють взаємне визнання судових рішень і розмежовують юрисдикцію в сімейних справах¹.

¹ Прикладом останніх можуть слугувати: Договір між Україною і Республікою Польща «Про правову допомогу та правові відносини в цивільних і кримінальних справах» від 24 травня 1993 р., ратифікований Україною 4 лютого 1994 р.; Договір між Україною та Латвійською Республікою «Про правову допомогу та правові від­носини в цивільних, сімейних, трудових та кримінальних справах» від 23 травня 1995 р., ратифікований Україною 22 листопада 1995 р.; Договір між Україною і Ли­товською Республікою «Про правову допомогу та правові відносини в цивільних, сімейних і кримінальних справах» від 7 липня 1993 р., ратифікований Україною 17 грудня 1993 р.; Договір між Україною та Естонською Республікою «Про право­ву допомогу та правові відносини в цивільних та кримінальних справах» від 15 лю­того 1995 р., ратифікований Україною 22 листопада 1995 р.; Договір між Україною та Республікою Грузія «Про правову допомогу та правові відносини в цивільних та кримінальних справах» від 9 січня 1995 р., ратифікований Україною 22 листопада 1995 р.; Договір між Україною і Республікою Молдова «Про правову допомогу та правові відносини в цивільних і кримінальних справах» від 13 грудня 1993 р., рати­фікований Україною 10 листопада 1994 р.; Договір між Україною та Республікою Узбекистан «Про правову допомогу та правові відносини в цивільних та сімейних справах» від 19 лютого 1998 р., ратифікований Україною 5 листопада 1998 р. тощо.З огляду на значне число нормативно-правових актів, що містять колізійні норми сімейного права, цілком можливою є ситуація, коли зазначені норми (з різних правових джерел) будуть дуже відрізнятися між собою. Вважаємо, що зіткнення колізійних норм, зосереджених у СК, Законі України «Про МПП» і міжнародно-правових актах, варто роз­в'язувати на користь останніх у силу таких аргументів. По-перше, згід­но з ч. 1 ст. 9 Конституції України «чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана ВР України, є частиною національно­го законодавства України». Аналогічні правила містяться в ч. 1 ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України», і в ст. 13 СК. По-друге, у ч. 2 ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори Украї­ни» закріплено правило, відповідно до якого, якщо міжнародним догово­ром України, який набрав чинності в установленому порядку, встанов­лено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законо­давства України, то застосовуються правила міжнародного договору. По-третє, варто погодитися з М. В. Антокольською, яка стверджує, що «сама мета створення національних колізійних норм полягає в тому, що вони повинні застосовуватися тільки у випадку відсутності міжна­родної конвенції або двосторонньої угоди»¹.

Колізійні питання укладення шлюбу

Реєстрація шлюбу громадянина України з іноземцем, апатрі-дом та шлюбу між іноземцями, апатрідами в Україні. Сімейне законо­давство України не знає обмежень для укладення шлюбів з іноземним елементом, поширюючи на іноземців, що бажають стати суб'єктами сі­мейних правовідносин, національний режим правового регулювання. Так, відповідно до ч. 2 ст. 17 та ст. 55 Закону України «Про МПП» іно­земці та особи без громадянства мають цивільну правоздатність в Украї­ні нарівні з громадянами України, крім випадків, передбачених законом або міжнародними договорами України; право на шлюб визначається осо­бистим законом кожної з осіб, які подали заяву про укладення шлюбу.

Для того щоб укласти шлюб з іноземцем чи між іноземцями, що був би дійсним не тільки в країні його реєстрації, але й у державах, громадянами яких є ті, хто бере шлюб, необхідно правильно встанови­ти право (правову систему, національне законодавство), що визначає матеріальні та формальні умови укладення шлюбу, чи, інакше, умови, форму і порядок його реєстрації.Колізійна норма, що пропонує рішення вищезазначеного питання, містить одну із самих розповсюджених у світі, і найстаршу з існуючих, колізійну прив'язку «Іех loci celebrationis■» (чи «закон місця одружен­ня»-), що означає: саме закон, що діє в місці укладення шлюбу, є компе­тентним регулювати його форму, порядок і умови укладення. Так, згідно зі статтями 55, 56 Закону України «Про МПП» у разі укладення шлю­бу в Україні застосовуються вимоги СК України щодо підстав недійс­ності шлюбу; форма і порядок укладення шлюбу в Україні між грома­дянином України та іноземцем або особою без громадянства, а також між іноземцями або особами без громадянства визначаються правом України. Це означає, що у всіх випадках реєстрації шлюбу па тери­торії України (за винятком так званих «консульських шлюбів», про які буде згадано пізніше — Авт.) і незалежно від громадянства осіб, що вступають у нього, повинні бути дотримані вимоги, що встановлені СК України до форми, порядку й умов укладення шлюбу.

Що стосується «умов форми шлюбу» («форми шлюбу»), під яки­ми розуміють вимоги, яким повинна відповідати процедура оформ­лення шлюбу (попередня публікація про шлюб, церемонія одруження, що здійснюється в цивільній чи релігійній формі тощо)¹, варто зро­бити ряд зауважень загального характеру, що стосуються численних і істотних розходжень, і які містяться у законодавстві різних країн.

По-перше, у деяких країнах дійсним визнається виключно церков­ний шлюб (Андорра, Ліхтенштейн, Ізраіль тощо) або водночас з циві­льними шлюбами законними (дійсними) також визнаються і церковні шлюби, а вибір форми шлюбу залежить від волі тих, хто одружується (Англія, Бразилія, Данія, Індонезія, Ірландія, Іспанія, Італія, Кенія, Колумбія, Норвегія, Перу, Фінляндія, Швеція тощо). Проте відповідно до ч. 1 ст. 21 СК шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєст­рований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Зазна­ченою нормою в Україні встановлена світська (цивільна) письмо­ва форма шлюбу, реєстрація якого здійснюється в державних органах і в порядку, передбаченому гл. 4 СК. Що стосується релігійного обря­ду шлюбу, то він, згідно з ч. З ст. 21 СК, не є підставою для виникнення у жінки та чоловіка прав та обов'язків подружжя, крім випадків, коли релігійний обряд шлюбу відбувся до створення або відновлення дер­жавних органів реєстрації актів цивільного стану.

По-друге, в окремих країнах визнаються так називані явочні та фактичні шлюби, що відбуваються як поза церквою, так і поза держав-

¹ Орлова Н. В. Брак и семья в международпом частпом праве / Н. В. Орло­ва. — М.: Междупар. отношения, 1966. — С. 20.них органів, а держава при цьому визнає, допускає подібні шлюби і не втручається в їхнє оформлення¹. В Україні проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя (ч. 2 ст. 21 СК). Разом з тим відповідно до статей 74, 91 СК особи, що проживають однією сім'єю, але не одру­жені між собою, у майнових відносинах мають такі самі права й обов'я­зки, що і особи, які перебувають в зареєстрованому шлюбі. Таким чи­ном, можна стверджувати, що фактичний шлюб в Україні за своїми на­слідками для відносин власності й аліментних відносин прирівняний до шлюбу, що зареєстрований в державних органах реєстрації актів циві­льного стану. Беручи до уваги положення ч. 2 ст. 17 Закону України «Про МПП», що поширює на іноземців і апатридів, які бажають стати суб'єктами сімейних правовідносин, національний режим правового регулювання, варто зробити висновок, що фактичні шлюбні відносини «з іноземним елементом» будуть також породжувати наслідки, перед­бачені статтями 74 і 91 СК, якщо інше не встановлено міжнародними договорами, що стали частиною національного сімейного законодавства.

По-третє, національними законодавствами ряду країн (Іспанія, Панама, Перу тощо) допускається укладення так званих «рукавичко-вих» шлюбів², до яких відносять шлюби, що укладаються за відсутнос­ті однієї чи обох осіб, що беруть шлюб, через спеціально уповноважених представників¹. Між тим, в Україні такі шлюби заборонені, тому що відповідно до ст. 34 СК присутність нареченої та нареченого в момент реєстрації їхнього шлюбу є обов'язковою (ч. 1); реєстрація шлюбу че­рез представника не допускається (ч. 2).

По-четверте, сімейне законодавство деяких країн стосовно «умов форми шлюбу» встановлює обов'язок дотримуватися додаткових фор­мальностей, що невідомі сімейному законодавству України. Так, шлюби, укладені французькими громадянами за кордоном у формі, передбаче­ній місцевими законами, вважаються дійсними у Франції за умови попе­редньої публікації про цей шлюб у Франції (ст. 170 ЦК Франції). У від­ношенні подібних вищенаведеним додаткових формальностей варто ке­руватися ст. 56 Закону України «Про МПП», що відсилає до «закону місця одруження», тобто до сімейного законодавства України.Виходячи з вищенаведеного, доходимо висновку, що згідно зі ст. 56 Закону України «Про МПП», якою закріплена колізійна прив'язка «Іех loci celebrationis », у відношенні «форми шлюбу» компетентним вар­то визнавати саме СК України.

Що стосується матеріальних умов взяття шлюбу («умов шлю­бу»), під якими прийнято розуміти сукупність позитивних і негатив­них умов, від наявності і відсутності яких залежить визнання законом дійсності зареєстрованого шлюбу¹, які зафіксовані в статтях 22, 24—26 СК, то слід зазначити таке.

По-перше, сімейним законодавством України передбачається укла­дення винятково моногамного шлюбу. Згідно зі ст. 25 СК жінка та чо­ловік можуть водночас перебувати лише в одному шлюбі (ч. 1); жінка та чоловік мають право на повторний шлюб лише після припинення попереднього шлюбу (ч. 2). Тому іноземці, яким законодавством краї­ни громадянства (національним законом) дозволяється багатошлюб­ність і які вже одружені, не вправі вимагати реєстрації нового шлюбу в Україні.

Обов'язок повідомляти про перешкоди до укладення шлюбу, від­повідно до ст. 29 СК, лежить на тих, хто одружується. Однак з метою охорони прав осіб, що беруть шлюб, державні органи реєстрації ак­тів цивільного стану можуть перевірити відсутність таких на момент реєстрації шлюбу і насамперед з'ясувати, чи не перебувають зазначені особи в іншому шлюбі.

Згідно з пунктами 3.4 та 3.6 Правил реєстрації актів цивільного стану в Україні, іноземці та особи без громадянства для реєстрації од­руження в Україні повинні пред'явити національний паспорт або пас­портний документ з відміткою про реєстрацію уповноваженого органу щодо законності їх перебування в Україні, якщо інше не передбачене чинним законодавством України. Якщо в паспортах або паспортних документах цих осіб відсутні відомості про сімейний стан їх власників,

¹ Докладніше про позитивниі та негативні умови укладення шлюбу див.: Кра­савчиков О. А. Юридические факты в советском гражданском праве / О. А. Кра­савчиков. — М.: Госюриздат, 1958. — С. 146; Иоффе О. С. Советское гражданское право: Курс лекций. Правоотношения, связанные с продуктами творческой дея­тельности. Семейное право. Наследственное право: учеб. пособие для высш. юрид. учеб. заведений / О. С. Иоффе. — Л.: Изд-во Ленинградск. ун-та, 1965. — Ч. 3. — С. 200—202; Оридорога М. Т. Брачное правоотношение / М. Т. Оридорога. — К., 1971. — С. 22; Данилин В. И. Юридические факты в советском семейном праве / В. И. Данилин, И. С. Реутов. — Свердловск, 1989. — С. 9—10; Антокольская М. В. Семейное право: учебник / М. В. Антокольская. — М.: Юристі», 1996. — С. 115—124; Гражданское право: учебник: в 3 т. — 2-е изд., перераб. и дополи. / под ред. А. П. Сер­геева, Ю. К. Толстого. - М.: Проспект, 1999. - Т. 3. - С. 327-337.то вони повинні водночас подати документ про те, що не перебувають у шлюбі, виданий компетентним органом країни свого громадянства чи країни постійного проживання та легалізований консульською устано­вою або дипломатичним представництвом України в цій країні.

При усьому вищезазначеному варто враховувати, що всі держави можна умовно поділити на дві групи залежно від того, чи видають їх­ні уповноважені органи свідоцтва про відсутність перешкод до укла­дення шлюбу (наприклад — Франція) або не видають (наприклад — Англія)¹.

По-друге, перешкоди до укладення шлюбу вичерпно перераховані в статтях 24—25 СК, тому всі інші, невідомі вітчизняному праву нега­тивні умови укладення шлюбу, що встановлені національним законом іноземця (наприклад — відсутність «батьківського благословення», тобто дозволу батьків на шлюб (ст. 148 Французького цивільного ко­дексу); релігійні обмеження, що перешкоджають укладати шлюби з іно­вірцями (ст. 31 Сімейного кодексу Алжиру); відсутність дозволу ком­петентних органів держави на укладення шлюбів з «міжнародним еле­ментом» (Угорщина, Індія, Італія, Норвегія, Румунія, Польща і т. д.), не можуть спричинити відмову в реєстрації шлюбу з іноземним еле­ментом в Україні.

Підводячи проміжний підсумок вищезазначеного, слід погодити­ся, що згідно зі ст. 55 Закону України «Про МПП», якою закріплена колізійна прив'язка «Іех loci celebrationis* щодо матеріальних умов взяття шлюбу («умов шлюбу»), як втім, і «форми шлюбу» (про що згадувалося трохи вище), компетентним варто визнавати саме СК України.

Застосування «закону місця одруження» спрощує роботу органів державної реєстрації актів цивільного стану, звільняючи їх від обо­в'язку установлювати відсутність перешкод до укладення шлюбу, що не властиві сімейному праву України. Однак, якщо вищезгадані пере­шкоди реально є в наявності «з боку» іноземця, то з'являється загроза виникнення «шлюбу, що кульгає». У подібній ситуації орган держав­ної реєстрації актів цивільного стану з метою охорони прав майбутньо­го подружжя і насамперед з метою охорони прав громадянина Украї­ни, чиї законні інтереси можуть бути істотно ущемлені за перебування останнього в країні подружжя-іноземця, відповідно до ст. 29, ч. З ст. 32 СК зобов'язаний ознайомити осіб, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, з їхніми правами та обов'язками як майбутніх подружжя і бать-

¹ Раапе Л. Международное частное право / Л. Раапе. - М.: Иностранная ли­тература, 1960. - С. 245.ків та попередити про відповідальність за приховання перешкод до реє­страції шлюбу; а якщо є відомості щодо наявності перешкод до реєстра­ції шлюбу, керівник органу державної реєстрації актів цивільного стану може відкласти реєстрацію шлюбу, але не більш як на три місяці. Про­тягом зазначеного терміну іноземець, який бере шлюб, якщо він заці­кавлений у визнанні в країні громадянства дійсності шлюбу, що укла­дається, може (а не зобов'язаний) усунути перешкоди до укладення шлюбу, що передбачені його національним законодавством. Але якщо він не почне належних дій, то орган державної реєстрації актів цивіль­ного стану не вправі відмовити в реєстрації подібного шлюбу в Україні.

Варто погодитися з ученими, які стверджують, що вищезазначена процедура роз'яснення у випадках подібного роду має істотне значен­ня, оскільки наш громадянин, що бере шлюб з іноземцем, повинен знати заздалегідь, що не виключено, що він не буде користуватися в державі громадянства іншого подружжя, а також у третій країні ні особистими, ні майновими правами подружжя і буде відчувати ряд інших негатив­них наслідків, викликаних можливим невизнанням дійсності шлюбу за кордоном¹.

Які ж правила, що регулюють реєстрацію шлюбу громадянина України з іноземцем та шлюбу між іноземцями в Україні, закріп­лені в уніфікованих колізійних нормах сімейного права України?

У договорах про правову допомогу, укладених Україною з Поль­щею, Грузією, Латвією, Литвою, Молдовою, Узбекистаном, Естонією, передбачається, що матеріальні умови укладення шлюбу визначаються для кожної з осіб, які беруть шлюб, законодавством держави, громадя­нином якої вона є (у такий спосіб закріплюється національний принцип чи колізійна прив'язка «Іех personalis», що вказує на «особистий» закон (чи громадянство місця проживання) тих, хто одружується — Авт.). Крім того, щодо перешкод до укладення шлюбу повинні бути дотрима­ні вимоги законодавства країни, на території якої укладається шлюб (наведене правило являє собою застереження про публічний порядок, причому в договорах про правову допомогу, укладених з Польщею і Молдовою остання відсутня — Авт.).

Щодо «умов форми шлюбу» у вищезазначених договорах закріп­лене правило, згідно з яким форма укладення шлюбу визначається за­конодавством держави, на території якої укладається шлюб X тобто за-

¹ Богуславский М. М. Международиое частіше право: учебпик. — 2-е изд., пере-раб. и дополи. / М. М. Богуславский. — М.: Междупар. отпошепия, 1997. — С. 298; Матвеев Г. К. Советское семейпое право: учебник / Г. К. Матвеев. — М.: Юрид. лит., 1978. -С. 91-92.фіксоване загальне колізійне правило про форму юридичних актів — «locus regit fоплат actus», відповідно до якого форма угоди визначаєть­ся за законом місця її здійснення — Авт.у.

Відповідно до ст. 26 Мінської конвенції країн СНД умови укладен­ня шлюбу визначаються для кожного з майбутнього подружжя зако­нодавством держави, громадянином якої він є («lexpatriae» — Авт.), а для осіб без громадянства — законодавством країни, яка є їхнім по­стійним місцем проживання («lex domicilii» — Авт.). Крім того, щодо перешкод до укладення шлюбу повинні бути дотримані вимоги зако­нодавства держави, на території якого укладається шлюб (застере­ження про публічний порядок — Авт.).

Консульські шлюби. Консульськими визнаються шлюби, що укла­даються між іноземцями в посольствах і консульствах іноземних дер­жав на території України. Віденська Конвенція «Про консульські зно­сини» від 24 квітня 1963 р. в п. f) ст. 5 до консульських функцій відно­сить виконання обов'язків реєстратора актів цивільного стану й інших подібних обов'язків за умови, що в цьому випадку ніщо не суперечить законам і правилам держави перебування.

Згідно з ч. 2 ст. 57 Закону України «Про МПП» укладення шлюбу між іноземцями в консульській установі або дипломатичному пред­ставництві відповідних держав в Україні регулюється правом акреди­туючої держави. Визнання дійсності консульських шлюбів в Україні залежить від дотримання двох умов: по-перше, законодавство відпо-відної іноземної держави визнає реєстрацію шлюбу в українському кон­сульстві чи посольстві, тобто повинна дотримуватись умова взаємності; по-друге, ті, що беруть шлюб, повинні належати до громадянства краї­ни, яка призначила посла або консула. Форма, порядок і умови укла­дення вищезазначених шлюбів визначаються відповідно до закону країни, що призначила посла чи консула, тобто відповідно до особис­того закону іноземців («lexpersonalis» — Авт.).

Вимога взаємності визнання консульських шлюбів виконується шляхом укладення Україною з іншими країнами Консульських конвен­цій. Значною частиною подібних Консульських конвенцій (з Азербай­джаном, Грузією, Болгарією, КНР, КНДР, Польщею, Російською Фе­дерацією, Румунією тощо) передбачається, що консульська посадова особа має право реєструвати або складати акти про укладення шлюбів між громадянами держави, що представляється ним, відповідно до за­конодавства держави, яку він представляє. Тільки в деяких двосторон­ніх угодах аналізоване правило формулюється трохи інакше. Так, п. 6 ст. 36 Консульської конвенції між Україною і CP В'єтнам від 8 червня 1994 р. передбачає, що консул виконує дії щодо реєстрації актів грома­дянського стану та інші подібні обов'язки за умови, що в цьому випад­ку ніщо не суперечить законам і правилам держави перебування.

Укладення шлюбу громадянина України з іноземцем і шлюбу між громадянами України за кордоном. Громадяни України можуть укла­дати шлюби і за межами України, що породжує сімейні відносини з іно­земним елементом двох видів: а) між подружжям, що є громадянами України; б) між подружжям, один ІЗ SVKXiOC є громадянином України, а ін­ший — іноземцем чи особою без громадянства.

Громадяни України, що прийняли рішення одружитися за кордо­ном, можуть, за своїм вибором, зареєструвати шлюб або в консульстві (посольстві) України країни перебування, або у відповідній компетен­тній установі іноземної держави.

Закон України «Про МПП» у ч. 1 ст. 57 передбачає, що шлюб між громадянами України, якщо хоча б один з них проживає за межами України, може укладатися в консульській установі чи дипломатич­ному представництві України згідно з правом України. Відповідно до Указу Президента України «Про Консульський статут України» саме консул є посадовою особою, уповноваженою здійснювати реєстрацію шлюбу громадян України за кордоном, а абз. З ст. 2 вищезазначеного правового акта під терміном «консул» розуміє генерального консула, консула, віце-консула або консульського агента, який є главою кон­сульської установи. Крім того, відповідно до ст. 29 Указу Президен­та України «Про Консульський статут України» консул провадитьреєстрацію укладення шлюбу, розірвання шлюбу відповідно до зако­нодавства України.

Таким чином, з огляду на вищезазначене, варто зробити висновок про те, що в консульських установах або дипломатичних представниц­твах України реєструються шлюби лише між громадянами України, а форма, порядок і умови укладення зазначених шлюбів визначаються сімейним законодавством України («lexpatriae» — Авт.).

Нарешті, шлюб між громадянами України, шлюб громадянина Украї­ни з іноземцем або особою без громадянства може бути укладений у відповідному уповноваженому закладі іноземної держави (наприклад, у церкві за релігійним обрядом). Чи буде подібний шлюб визнаний дійсним в Україні, чи не породять зазначені дії «шлюб, що кульгає»?

Згідно з ч. 1 ст. 58 Закону України «Про МПП» шлюб між гро­мадянами України, шлюб між громадянином України та іноземцем, шлюб між громадянином України та особою без громадянства, що укла­дений за межами України відповідно до права іноземної держави, є дійсним в Україні за умови додержання щодо громадянина України ви­мог CK України щодо підстав недійсності шлюбу.

З приводу правила, сформульованого у цій статті Закону України «Про МПП», варто дещо пояснити. По-перше, шлюби, що укладають­ся за межами України (і поза її консульськими установами та дипло­матичними представництвами) за участю її громадян, повинні підкоря­тися загальному колізійному правилу про форму юридичних актів — «locus regit formam actus», відповідно до якого форма шлюбу визнача­ється за законом місця його здійснення. Тому укладення громадянами України шлюбу у формі релігійного обряду в країні, що визнає подібні шлюби (наприклад, Греція, Італія), не буде суперечити положенням сі­мейного законодавства України.

По-друге, для визнання дійсності таких шлюбів в Україні ті, хто одружуються, не повинні порушувати матеріальні умови укладення шлюбу («умови шлюбу»), передбачені сімейним законодавством Украї­ни (а саме, статтями 22, 24—26 CK).

Визнання в Україні шлюбу між іноземцями, шлюбу між іно­земцем та особою без громадянства, шлюбу між особами без гро­мадянства, зареєстрованого за межами України. Відповідно до ч. 2 ст. 58 Закону України «Про МПП» шлюб між іноземцями, шлюб між іноземцем та особою без громадянства, шлюб між особами без громадянства, що укладені відповідно до права іноземної держави, є дійсними в Україні. Отже, якщо подібні шлюби укладені за кордо­ном за правилами, що не збігаються з вітчизняними як за формою (на­приклад, «рукавичковий шлюб»), так і за умовами взяття шлюбу (на-приклад, полігамний шлюб), то все одно зазначені шлюби є дійсними в Україні.

Водночас, визнаючи іноземні шлюби, укладені за межами України, варто брати до уваги обмеження вищевикладеного правила, закріплені в ч. 1 ст. 12 Закону України «Про МПП», згідно з якими норма права іноземної держави не застосовується у випадках, якщо її застосуван­ня призводить до наслідків, явно несумісних з основами правопорядку (публічним порядком) України; у таких випадках застосовується пра­во, яке має найтісніший зв'язок з правовідносинами, а якщо таке право визначити або застосувати неможливо, застосовується право України (застереження про публічний порядок — Авт.).