Сонячний удар по єгипетській пітьмі

 

Здесь изнемог высокий духа взлет.

Данте

 

— Всесвітньо-історична місія іудеїв розпочалася в XV сто літті до н. е. з широко відомих, дуже цікавих, але й досі належ ним чином не розгаданих подій, що мали місце в Єгипті — ін телектуальному і духовному центрі Ойкумени. Героями тих подій були євреї на чолі з Мойсеєм, а режисерами — арії з придніпровської Аратти й тибетської Агарті.

Вашим історикам і в голову не приходило, що то були доленосні події не лише для євреїв, а й усього світу. Дослідники змушені кожного разу так чи інакше до них повертатися, "розв'язуючи" єврейське питання. Але справа не тільки в цьому...

— То що ж це за події? — намагався я поквапити Гуру, котрий, як помітив читач, полюбляв розпочинати здалека.

— Їм присвячена майже вся друга книга Мойсея Вихід — 42 сторінки щільного тексту. Згадуються вони і в інших місцях Біблії. Та й деякі дослідники пишуть про них як про якийсь дивний зигзаг історії в пітьмі століть. Міркуйте самі.

Самісінький розквіт єгипетської цивілізації. Апогей, так би мовити... До влади приходить новий фараон. Цілком законно, з тієї ж династії. І...розпочинає революцію. Змінює своє династичне ім'я Аменхотеп IV на Ехнатон, нищить найсвятіше в єгипетській релігії і культурі — її непохитні тисячолітні пам'ятки — храми, культові споруди, гробниці, статуї богів тощо. Релігію відміняють. Поклоншня Амону та іншим богам суворо забороняється, руйнуються їхні статуї, скасовується символіка, храми зачиняються. Жерці й усі інші, як сказали б ви, "церковники" зазнають репресій, запроваджується нова релігія, нові свята і звичаї, нові мистецтво й монументальна пропаганда. Повсюди вигуки: "Грабуй награбоване!" До храмів прибувають "народні комісари" і наводять тут свій порядок, нерідко ставлячи до стінки "жрецьку контру". І все це раптово, як у вас 1917 року штурмували Зимовий палац за сигналом "Аврори". Дійшло навіть до зміни столиці, як і у вас, — на 6-му році правління Ехнатон переїхав до новозбу-дованого міста на північ від Фівів, на безлюдному березі Нілу. І що особливо вражає, були "викинуті" з  найбільшої піраміди (піраміди Хеопса — однієї із семи чудес світу) мумії фараона Хуфу та його дружини.

Зрозуміло, не сам Ехнатон все це вигадував і коїв. На арену виходить якась бойова партія — "авангард пригноблених", її численні, добре організовані, фанатично віддані новій ідеї прихильники. А сам фараон-революціонер увійшов у історію як "фараон-єретик".

За свідченням істориків, новий фараон і його партія спиралися на рух пригноблених трудящих мас, привертали їх на свій бік за допомогою добре поставленої пропаганди, спекуляцій гаслами на зразок "Хто був нічим, той стане всім!" В одному з тогочасних папірусів сказано: "Земля повернулася, наче гончарний круг; жебраки сповнені радощів". Важко собі уявити глибину і масштаби потрясіння, що сталося в самому серці давнього світу. На той час Єгипет був найбільшою державою світу, виступав законодавцем культури та релігії.

Майже 20 років тривала ця страшна вакханалія. Потім з'являється новий фараон, чоловік дочки Ехнатона — Тутанхамон. Останній проганяє фараона-єретика й повертає країні старий лад: пошанування традиційних богів, усталені традиції, звичаї. Тутанхамон переїжджає до старої столиці — Фівів, а нова порожніє і згодом зникає в пісках. Перебудова закінчилася. Єретика Ехнатона рішуче викреслюють зі скрижалів і літописів, про нього навіть заборонено згадувати. Революціонери вислані за межі країни. Життя Єгипту пішло по-старому.

— Що ж це було? І навіщо творилося?

— Це запитання ставлять багато істориків, а відповіді не знаходять. А було ось що. Приблизно за 500 років до згада них подій в Єгипті зі сходу, з Аравійської пустелі, прийшло Якове плем'я (одне із семітських племен) і осіло в долині Гошена. Чисельність його постійно зростала. З кожним роком воно міцніло матеріально і духовно. Поступово, використо вуючи свій інтелект і організованість, пришельці почали за ймати ключові позиції в єгипетському суспільстві, і не тільки у владних інституціях, ай в економічній сфері. Але щоб зрозу міти "біблійну драму", яка сталася згодом, до кінця, потрібно врахувати таке: і пануюча в Єгипті народність, й іудеї, які зайшли сюди пізніше, походять із загиблої Атлантиди, хоч і належать до різних рас. Єгипет у свій час був колонією Ат лантиди. Тут атланти поставили свого сфінкса, що й тепер стоїть. І цілком природно, що сюди, у власні володіння, кину лася частина потерпілих від катастрофи.

Іудеї, схоже, "прийшли до столу їств, коли всі місця були вже зайняті", їх привів Авраам приблизно в 2000 році до н. е. Тому вони й залишилися на відміну від інших "атлантів (єгиптян, шумерів, ефіопів) без землі обітованої. Зазнавши лиха, поневірянь у тривалих мандрах аравійськими пустелями, іудеї сподівалися знайти притулок у своїх "друзів по нещастю" — єгиптян. Врешті-решт вони також мали право жити в колишній колонії Атлантиди.

Вважаючи себе елітною частиною населення, іудеї майже не займалися матеріальним виробництвом. Вони не вирощували хліба, не будували пірамід, іригаційних споруд, тощо. Їх восновному цікавили наука, культура, мистецтво, медицина, управління, торгівля, лихварство. Через змішані шлюби, приховування своєї національності (як це зробив біблійний Авраам, віддавши власну дружину Сарру фараонові в наложниці) іудеї поступово проникли навіть до жрецької касти н династичного клану фараонів. Та й чисельно згодом вони становили вже п'яту частину населення країни.

Отже, в іудеїв, повторюю, були всі підстави і себе вважати господарями Єгипту (колонії Атлантиди). Однак єгиптяни не поступалися своїм становищем правлячої касти. Тому два історичні народи жили на невеликій території Нільської долини, як два ведмеді в одному барлозі. Євреї (іудеї) вважали за припустиме грабувати єгиптян, обдурювати їх, хитрувати, забирати золото. Єгиптяни також не залишалися в боргу — вживали до них репресивних заходів, влаштовували погроми. Одне слово, читайте Біблію.

Цілком природно, за таких умов надзвичайно загострювалось "єврейське питання", процвітав антисемітизм, доходило навіть до геноциду. (Саме так варто розцінювати наказ фараона вбивати єврейських немовлят чоловічої статі, аби підірвати демографічний потенціал іудеїв). Згодом переслідування переросли в ранг державної політики. Іудеїв заганяли до гетто, змушували виконувати найтяжчі роботи. Це виготовлення цегли, обробка каменю, відновлення та будівництво іригаційних споруд тощо. Так, їх звели до становища державних рабів або, принаймні, кріпаків. Однак остаточно зламати іудеїв було не так просто, адже вони проникли в усі "пори" суспільства, справляли особливо значний вплив на правлячу еліту. В ситуації, що склалася, вони стають організуючою силою знедолених мас єгипетського суспільства, обіцяють їм світле майбутнє і таким чином беруть реванш.

Звичайно, переворот Ехнатона не був суто єврейською справою. Але євреї зіграли в ньому дуже важливу роль — керівну. Так би мовити, в Єгипті вони розпочали те, чим закінчили в Росії через 3,5 тисячі років, — пролетарську революцію.

Пролетарські революції в усі часи (чи то революції єврейських ізгоїв в Єгипті, чи люмпенів і рабів у Римі, якобінців у Франції, пролетаріату і солдат в Росії) мають лише епізодичне, проміжне значення, а в підсумку реалізують зовсім інші цілі, далеко не ті, до котрих прагнули ізгої.

У даному випадку євреї стали знаряддям далеких аріїв, за допомогою якого останні завдавали "мітраїстського'' удару "єгипетській пітьмі":

О, Юрію Михайловичу, це ціла детективна повість — з агентами, стеженнями, явками, паролями!.. Очолив змову Мойсей, високопоставлений представник касти жерців.

Ось у двох словах його біографія: під час чергового геноциду, коли фараон звелів убивати єврейських немовлят, мати новонародженого помістила хлопчика в кошик і пустила його за течією річки (а можливо, хтось таки підбере й порятує). Порятувала Мойсея донька самого фараона, котра прийшла на річку купатися. Він став її улюбленим сином. Зростав і виховувався при дворі, згодом став "утаємниченим"' жерцем храму Амона, а фактично (за допомогою матері) — другою людиною в державі. Мати — сестра нового фараона — в ньому душі не чула й ладна була задля нього на все.

У Біблії говориться, що Мойсей, побачивши безправність і горе свого народу, вступився за нього й підняв його на повстання. Згодом повстання придушили, а євреїв вигнали з Єгипту. Почався їхній вихід у землю обітовану.

Насправді ж все було не зовсім так, складніше і цікавіше. Перше (справжнє) ім'я Мойсея — Хозарсиф (згадаймо хозарів на землі українській) [Про це йдеться в езотеричній літератури Див., напр.: Шюре Э. Великие посвященные. — СПб., 1914. — С 142]. І народився він від полоненої ашкеназки (народність у районі Кавказу) та багатого єгипетського єврея. Однак найголовніше, про що мовчить Біблія: Мойсей за допомогою матері, інших вельмож скинув з престолу фараона Аменхотепа IV і зайняв його місце, назвавшись Ехнатоном. Хозарсиф, Мойсей і Ехнатон — одна особа [За відомостями єгипетського жерця та історика Менефона, Мойсей був жерцем бога Озіріса. Менефон також стверджує, що Мойсей був сином принцеси Термутис, сестри фараона Рамзеса II, і звали його Хозарсиф]. І революція ця робилася "згори", за невидимою режисурою агентів з арійської Аратти.

Ідеологічним і політичним центром змови був Мадіамський храм на горі Хорив (на Синаї), служителі якого поповнювалися за рахунок мандрівників з північного сходу та півночі — кіммерійців, скіфів, ашкеназів, гіксів, То були добірні, високоінтелектуальні мислителі й вожді. Дехто представляв саму Аратту, а верховний служитель храму Іофор був зв'язаний з тибетською Агарті, хоча й належав до ефіопської раси.

Та головне — сам вождь, великий пророк, законовчитель євреїв Мойсей був "арієзованою" особистістю, по матері нащадок царського роду ашкеназів. У духовній (езотеричній) історії такі збіги не можна вважати простою випадковістю. Вони мають доленосне значення, тут криється велика мета. Через 2000 років Хозарсиф — Мойсей (його дух) з'явиться на землі Аратти — його духовна сутність тут матиме велике втілення, про що скажемо пізніше.

Єврейські знедолені маси в Єгипті боролися за "світле майбутнє". Про це переконливо свідчить їх улюблена пісня:

Долго в цепях нас держали,

Долго нас голод томил,

Черные дни миновали,

Час искупленья пробил!

— Що ви кажете! — стрепенувся я від подиву. — Це ж пісня російських революційних мас!

— Ви маєте рацію, — мовив Гуру, — проте ця пісня прийшла в Росію з глибин тисячоліть, принесли її члени Бунду["Загальний єврейський робітничий союз у Литві, Польщі і Росії", заснований 1897 року].

Так от, світле майбуття обернулося жахливими стражданнями цілого народу. Кількасот тисяч простих людей було вигнано 8 країни в безлюдну пустелю. Йдеться, до речі, не лише про євреїв. Активну участь у перевороті брали всі знедолені, серед них було особливо багато ефіопів і маврів.

Ціле покоління вимерло, блукаючи пісками, потерпаючи від голоду й холоду. Однак великі жертви, багаторічні поневі ряння не пропали марно. Народилася нація. Народився вели кий закон Мойсея. Народилося "Світло Єгипту".

У чому полягає духовний смисл єврейського перевороту в Єгипті? У заміні єгипетських культів (Сонце без променів, Амон — бог Сонця, що не світить і не гріє: вогонь всередині. Сонце в пітьмі) мітраїстською (сонячною) релігією. Мой сей — Ехнатон, прийшовши до влади, почав нищити культ Амона. Його "темні" символи замінювалися мітраїстськими "світлими": Сонцем з промінням у вигляді рук, що тягнуться до людей. Одним з перших повелінь Ехнатона було: зобра жати Сонце у вигляді диска з променями-руками, що обійма ють усіх. Інакше кажучи, Мойсей, виконуючи волю Агарті й Аратти, домагався "розгерметизації" Єгипту, "розкриття" пі раміди, визволення внутрішнього вогню.

Поразка мітраїстської революції в Єгипті обернулася ве личезною перемогою! Повторюю: народилося "Світло Єгип ту", яким вважається вчення Мойсея.

Від автора:

В деяких дослідженнях наводиться інформація, яка навіть "посилює" версію Гуру про "арійський вплив" на Мойсея. Так, відома цариця Нефертіті (дружина фараона Аменхоте па — Ехнатона), виявляється, була принцесою з месопотам ської держави Мітанії — країни аріїв, палких сонцепоклонни ків. Вона й пропагувала відповідну ідеологію у вищих колах єгипетського суспільства під час перевороту [Див.: Дугин А. Мистерии Евразии]. Відомо й те, що вже старий Мойсей оженився на доньці священнослужителя Іофора, яка згідно з Біблією була мавританкою, тобто арійкою (маври, як і маурі, — нащадки стародавніх гіпербореїв з пів нічної країни Мо-Уру ) — Піраміда в перекладі зі старогрецької, — продовжу вав Гуру, — означає "вогонь, що палахкотить всередині". Во гонь Єгипту не світив світові, зануреному в пітьму. Мойсей розкрив єгипетську піраміду, визволив її вогонь. Це могла зробити людина, котра добре знала вчення єгипетських жер ців. Саме такою людиною був великий Мойсей — втаємниче ний вищого ступеня, жрець одного з головних єгипетських храмів. Усе краще в єгипетському культі було включене до вчення Мойсея, котрий пристосував його до душі єврейської нації. Таким чином, розпочалася доба формування цілісного викінченого вчення, що зрештою впливало й на християнську релігію. Іудеї почали виконувати свою історичну місію: фор мувати Біблію — програму людства, на яку згодом спирати меться Учення Христа, — головну Книгу всього хрещеного світу.

Але одразу, після виходу, перед євреями постали нові завдання, їм явився Бог — Яхве, котрий заборонив поклонятися будь-яким іншим богам. Яхве зажадав від євреїв національної самоізоляції — розриву духовних зв'язків з усіма народами й расами. Мойсей заборонив поклоніння Сонцю. І в цьому криється великий смисл. Ген спочатку дозріває окремо від жіночого організму.