2020-04-20
85
Многие современные ученые считают, что именно назареи были сектой, где зародилось христианство.
И. Свинцицкая[Свинцицкая И. С. Запрещенные евангелия. — М., 1966]
У 1946 році у Галілейській пустелі, на березі Мертвого моря, де проповідував Іоанн Хреститель, було знайдено схованку в скелі. Там зберігалися рукописи у вигляді шкіряних (пергаментних) сувоїв. Це так звані кумранські рукописи, що зчинили шарварок не тільки серед ієрархів і богословів католицької церкви, а й серед політиків. Утаємничити їх одразу Ватикан не встиг, тому громадськість, заінтригована надрукованими уривками, як то кажуть, вимагала "подробиць". І от через 50 років (!) нарешті ці рукописи почали оприлюднювати. Я впевнений, що їхнє осмислення може докорінно змінити усталені погляди на всесвітню історію: чітко окреслити визначальну роль слов'янства та його серцевини — "південноруського" народу в становленні і розвитку Західної цивілізації.
Ось чому Захід стривожений. Ще в 1956 році Ватикан заявив протест "проти будь-якого виведення християнства із сект єсеїв і назареїв, що жили в Кумрані" [Обсерваторе романо. —1956. — 11 лютого]. Ще б пак! Адже ці секти не іудейські, а галілейські (кельтські чи навіть праслов'янські), що ворогували з іудаїстськими громадами і сектами ебіонітів (іудео-християн)!
Руська православна церква одразу втрутилася і висловила контрпротест: мовляв, навпаки, треба позитивно поставитися до кумранських знахідок: віруючих не повинно бентежити те, що "Вчення з'явилося раніше Христа" [Журнал Московской патриархии. —1957. — № 12. — С. 64].
А річ у тім, що кумранські тексти в уривчастій, щоправда, формі збігаються з багатьма фрагментами... Нового Завіту. По суті, говорять майже те ж, що і чотири євангелія. І це за 300—400 років до написання євангелія і за 200—300 років до народження Ісуса Христа!
Наші церковні ієрархи відчули в кумранській знахідці щось важливе саме для східного християнства і почали "заспокоювати" Захід: "Не треба непокоїтися з того, що Ісус у своїх проповідях скористався ідеями, образами і словосполученнями загубленої в іудейській пустелі секти" [Журнал Московской патриархии. — 1957. — № 12. — С. 65].
Повторювали б кумранські рукописи Старий Завіт — і сенсації не було б (усе збігалося б з існуючими канонами). А то виходить, що Христос повторював настанови, які за 200-300 років до нього висловлювали русяві і блакитноокі пророки, що прийшли з півночі. І зовсім це не "пізні вставки", як твердять католицькі богослови, а справжні тексти IV—III століть до н. е.
Секта єсеїв, що сформувалася в Галілеї (неподалік від міста Скіфополя) у IV—III століттях до н. е. (коли сюди накотила друга хвиля кельтсько-галичанського переселення з Прикарпаття), називалася "Новим Завітом". І Христос говорив: "Я приніс вам Новий Завіт". Себе єсеї називали "синами Неба". На чолі секти стояли "Учитель праведності" і 12 Його апостолів (старійшин). Вони виконували обряд обмивання в Йордані (водохрещення!). Сповідували переселення душ (вчення про інкарнації), як і прихильники "язичницької" Рун-віри в Північній Припонтиді [Перші християни теж сповідували переселення душ. Лише в VI столітті Всесвітній собор, на настійну вимогу візантійського імператора Юстиніана, виключив це положення з християнського віровчення]. Єсеїв називали також сонцепоклонниками і... Іванами (Яванами, Іоаннами), тому що серед них було багато "Іванів", чи "Яванів" [Знову ж таки, "жителі Півночі" поклонялися Дажбогу, а населення Північної Припонтиди саме і було колискою античних греків, яких називали "яванами"].
У багатьох літературних джерелах відзначається любов єсеїв до хліборобства. Вони також поклонялися Сонцю і Ранковому світилу. Для іудеїв, як відомо, це не було характерним.
Далі. Елітна частина єсеїв становила щось на зразок секти в секті. І їх звали назареями. Тут дуже важливо спростувати домисли і неточності, притаманні західній богословській літературі.
По-перше, було не дві секти — єсеїв і назареїв (останні користувалися книгами перших), а одна секта — єсеїв, її елітна частина носила назву "Присвячені Богу". У Біблії сказано, що назареї самі були класом подібно до пророків, і були прикладом самовідданості і праведного життя.
По-друге, термін "назарей" не зв'язаний з Назаретом, а означає "належний істині", "посвячений". Назареїв відлучали від звичайних людей і посвячували в істинне, "божественне життя. До них належали, зокрема, батьки Діви Марії та Іоанн Хреститель.
Та й імена в єсеїв-назареїв (як і взагалі у галілеян) — не єврейські, а наші (понтійсько-грецькі): батьки Діви Марії — Яким ї Анна, Іоанн Хреститель, апостоли Ісуса: Андрій, Петро, Іоанн, Пилип, Хома, Матвій, Таддей, Варфоломій...
По-третє, помилковою є теза Біблійної енциклопедії: "Через те, що Господь Ісус довго жив у Назареті, Він був званий назареєм" [Библейская энциклопедия. —С. 500]. Зовсім не так! Ісус, як і Іоанн Хреститель, входив до елітної групи єсеїв, тобто був "посвячений в істину". Іудеї почали називати цим їм ям усіх християн, що вийшли із секти єсеїв [Див.: Дії. XXIV. 5].
Щодо названого батька Ісуса — Йосипа, то про нього сказано так: "Йосип був людиною праведною і відданою єсеям" [Евангелие от Христа эпохи Водолея. — Гл. 1.12].
Отже, звідки взяті ідеї, образи, притчі і проповіді, якими користувався Ісус у своєму подвижництві? Вони були принесені в Галілею синами й онуками Тарсена з Карпат і Наддніпрянщини. А з відкриттям секти "Новий Завіт" і прочитанням кумранських рукописів стало абсолютно зрозуміло, що "основні моральні і богословські ідеї християнства вже існували в період його зародження" [Свинцнцкая И. С. Запрещенные евангелия. — С. 46].
Та й не могло нове релігійне ("сонячне") вчення з його "жіночим началом" — Дівою Марією і Трійцею — зародитися в іудейському духовному середовищі. Адже закон Мойсея забороняв поклоніння сонцю і стверджував суто чоловічий єдиний абсолют у вигляді жорстокого і нещадного бога Яхве. І не випадково за християнським каноном день народження Ісуса Христа — 25 грудня — збігається з днем народження сонячного Мітри і всемогутнього Дажбога.
Євангелія писали саме галілеяни-назареї (члени секти Новий Завіт"), і в ньому, за свідченням фахівців, відчутно простежуються ідеї, притчі і навіть словосполучення північної Дажбогової релігії. Назареями спочатку ставали чарівники і волхви, що приходили в Галілею з храмів Наддніпрянщини і Прикарпаття.
На користь висунутої версії розглянемо ще один аргумент. У Новому Завіті, як вважають учені-біблеїсти, дуже сильними є "антиєврейські мотиви". Саме це є головною причиною того, чому іудеї визнають священною книгою лише Старий Завіт.
У Євангелії від Луки вина за розп'яття Ісуса покладається не на фарисеїв, а на народ. Не ієрархи іудаїзму, а юрба вимагала його розп'яття: "Кров його лежить на нас і наших нащадках!" Більше того, автор Євангелія називає весь єврейський народ "рід зміїний [Лк. ІІІ. 7].
Звичайно, національний (расовий) фактор відіграв свою роль у трагічному суді над Боголюдиною. Як можна, не будучи іудеєм, називати себе "царем Ізраїлю"!
Щоб пом'якшити "євангельський расизм", деякі фахівці намагаються довести, що вищезазначені наголоси розставили вже пізніші політики, виходячи зі своїх кон'юнктурних міркувань. Чимало здивована релігієзнавець І. Свінцицька тим, що в Євангелії від Луки, більш далекому від іудейського переказу, слова "рід зміїний" відносяться до всього єврейського народу. Редактори цього Євангелія, відмежовуючись від іудейства, навіть Іоанна Хрестителя прагнуть протиставити іудейському народу" [Свинцицкая И. С. Запрещенные евангелия. — С. 21]. Але, за такою логікою, виходить, що не можна ганьбити жоден народ, а тільки експлуататорські класи.
Та ні ж, буває, що і народом (масами) оволодіває диявольська ідея. Треба лише розрізняти, як пише Іоанн Кронштадтський, народ і те зло, яке в ньому тимчасово оселяється. Євреї, німці, росіяни — великі народи. Але в певні часи ними оволодівали сатанинські ідеї (христовбивство, фашизм, комунізм). Ніхто від сатанізму не застрахований.
Взагалі існує величезна ранньохристиянська література антиіудейської спрямованості. І справа не в "пізніших вставках", а в тім, що вона (Євангелія) готувалася єсеями-галілеянами, які перебували з євреями в антагонізмі.
Нарешті, слід враховувати і те, що у І столітті н. е. в Палестині точилася запекла боротьба між християнами-назареями (секта єсеїв) та іудео-християнами (секта ебіонітів). Ебіоніти — суто іудейська секта — вважали Ісуса не Сином Божим, а рабом Божим, тобто звичайною людиною, народженою в єврейській родині (євреєм!), на яку лише у віці 30 років (під час водохрещення) "зійшов Дух Божий". Тобто Ісус — це лише пророк-чудотворець. Протистояння було таким серйозним, що навіть в "іудейській війні" секти єсеїв і ебіонітів поводилися по-різному. Читаючи Йосипа Флавія, мимоволі думаєш, що насправді це була не іудейська, а галілейська війна проти Риму, у всякому разі центр повстання знаходився у Галілеї.
А точніше, це була духовна війна молодого християнства проти деградованого римського язичництва. У Флавія є вражаючі сцени мужності і стійкості християн-єсеїв під час катувань, коли їх змушували відректися від своєї "сонячної" віри. Грецьке ім'я "Христос", тобто "Рятівник", ебіоніти відкидали і залишали тільки єврейське "Ісус", "Ієшуа" (Ієшуа — з єврейської означає раб). "Війна з римлянами, — пише історик-очевидець, — показала справжню силу їхніх (єсеїв — Ю. К.) думок і переконань. їх пригвинчували і розтягували, тіло їхнє палили і роздроблювали; на них випробовували всі знаряддя катувань, щоб змусити їх зганьбити Законодавця або їсти недозволену їжу. Але їх нічим не можна було схилити ні до одного, ні до другого. Вони непохитно витримували тортури, не промовивши слова, не проливши жодної сльози. Посміхаючись під час катувань, глузуючи з катів, вони легко віддавали свої душі, будучи впевненими у тому, що знову набудуть їх у майбутньому"[Флавий И. Иудейская война. — СПб., 1900. — С. 152-153].
ХРИСТОС І МІТРА
Митра — персонаж, связанный с идеей договора, а также выступающий как бог Солнца. Мифы народов мира
Поступове заповнення території Малої Азії (її західної частини), зокрема Палестини яфетичними народами з Північного Причорномор'я стимулювало проникнення сюди арійсько-мітраїстської релігії (Дажбогової віри). В процесі поєднання останньої з іудаїзмом виникло нове велике Вчення Христове. Безпідставно заперечувати вплив іудаїзму на формування християнства. Адже, повернувшись зі Сходу у свої "палестини", Христос аж ніяк не відкинув учення Мойсея, а синтезував його з мітраїстським світоглядом. Суть християнства полягає в об'єднанні, злитті іудаїзму в його Мойсеевому викладі з сонячною вірою Агарті і Рами. Іншими словами, Ісус Христос — це єдність арійського і семітського духу. Його вчення стало наслідком входження причорноморського Яфета в "намети Симові".
Хоча і мітраїстський колорит у проповідях і Вченні Ісуса Христа незаперечний. Його відзначають, як ми вже переконалися, багато дослідників, пояснюючи це "ходінням" Христа на Схід. Але можна інтерпретувати "східний елемент" християнства, особливо раннього, інакше, а саме: цей елемент
принесений у Палестину (до єсеїв) з Північного Причорномор'я, куди. У свою чергу, був занесений індоаріями, Менлі П. Холл пише: "Ісус здобув виховання й освіту в єсеїв і пізніше був ініційований у їх найбільш глибокі містерії... Роки життя, про які нічого не відомо, він, певна річ, провів, ознайомлюючись з таємничими вченнями, пізніше переданими світу... Він прилучився до християнізації, возз'єднавши себе в такий спосіб зі своїм духовним джерелом" [Холл М. П. Энциклопедическое изложение масонской, герметической, каббалистической и розенкрейцеровской символической философии. — С. 699].
Сонячний Мітра (праукраїнський Дажбог) став носієм Вчення, що осяяло весь Західний світ. І ми не повинні забувати, що наші далекі предки — волхви і чарівники — століттями плекали основи цього Вчення в себе в Гелоні та інших святилищах на берегах Дніпра, Дністра, Дунаю.
Найбільш потаємне і особливе в християнстві, що відрізняє його від іудаїзму, — Діва Марія, Богородиця (жіноча основа творення сущого); Свята Трійця (триєдиний Бог); Водохрещення; св. Софія (Святий Дух, що живить Мудре Слово, Божественна мудрість); Христос як уособлення сонячної енергії і хліба насущного; "пряма" свастика (символ еволюції). Повторюсь, але ще раз наголошу: усе це ніяк не могло народитися в іудейському духовному та етнічному середовищі, бо воно йому суперечить.
Щоб упевнитися в цьому, варто нагадати у що трансформували сонячного Мїтру ліві арійці-шумери, які принесли образ цього божества в Месопотамію — прабатьківщину семітських племен. За Геродотом, Мітра (Дажбог) перетворився у вавилонську Мілітту, ассирійську Венеру, яким непристойно вклонялися як жіночій першооснові зародження. Вражаючі своєю цинічністю, розбещеністю, гуртовим гріхом вавилонські містерії, пов'язані з Міліттою, потім перекочували до Риму. Все це широко відомо з літератури.
