2020-04-20
294
У нашій країні музичній культурі приділяється велика увага. Вокальне виховання дітей є основною культурою хорового співу в школі і запорукою піднесення вокального мистецтва в усій країні.
При вихованні співочого голосу слід спиратися на знання анатомії ті фізіології голосового апарата, які допоможуть зрозуміти складний процес голосоутворення, порушень голосової функції і засоби їх запобігання. Вивченням по питанням будови голосового апарату займались багато вчених - практиків, лікарів, викладачів: А.Р. Верещагіна, Є.Н. Духовна, Л.В. Марченко[14].
Спів - складний фізіологічний процес, який поєднує в собі будову всього голосового апарату.
Голос - інструмент, яким володіти нелегко, бо це зумовлено тим, що співацький голос пов'язує боротьбу багатьох органів людського організму, які діють одночасно та взаємопов'язано і керуються та контролюються УНС.
Голосовий апарат - сукупність органів, які беруть участь в утворенні співацького голосу і діють взаємов'зязано і одночасно [14, 32].
|
|
|
Будова голосового апарату. Усі органи, які беруть участь у голосоутворенні, у сукупності утворюють так званий голосовий апарат:
ротова і носова порожнини;
глотка;
гортань з голосовими складками;
трахея;
бронхи;
легені,
грудна клітка з дихальними м'язами та діафрагмою,
м'язи черевної порожнини.
У голосоутворенні бере участь і нервова система: відповідні нервові центри в головному мозку з рухливими і чутливими нервами, які об'єднують ці центри з усіма вокальними органами. З мозку по рухливих нервах до цих органів ідуть накази (еферентний зв'язок), а по чутливих нервах надходять відомості про стан працюючих органів (аферентний зв'язок). Органи, які беруть участь у голосоутворенні, є технічними виконавцями наказів, які надходять з (центральної нервової системи) в результаті її складної діяльності при співі. Роботу органів звукоутворення не можна розглядати без зв'язку з центральною нервовою системою, яка організовує їхні функції у єдиний цілісний співочий процес (Див. Додаток №1, малюнок №1).
Як показують фізіологічні, психологічні дослідження дітей молодшого шкільного віку, та практика вокально-педагогічної роботи А.Г. Менабені, розвиток того чи іншого органу голосоутворення супроводжується більш чіткою диференціацією роботи нервового апарату даного органу.
Виходячи з того, що у старшому шкільному віці основні голосоутворювальні системи знаходяться у стані формування, це накладає певні обмеження на акустичні можливості голосу, що має бути враховано вокальним педагогом. На думку А.Г. Менабені, виявлені закономірності, які свідчать не лише про існування взаємозв’язку та взаємозалежності рухомих систем, але й «об’єктивно показують, що коливальні рухи голосових м’язів, дихальних рухів, рухомості м’якого піднебіння-все це досягається вихованням. Залежно від педагогічних вимог до учнів відбувається або врівноваження процесів, умілий розподіл нервово-м’язових сил, або навпаки, перенапруження нервових процесів, порушення співацької функції» [20, 28-30].
|
|
|
Специфічність вокально - педагогічної роботи з старшими школярами полягає у тому, що організм дитини знаходиться у процесі змін. Майже всі органи та системи у цьому віці, перш ніж вони будуть здатні виконувати повністюсвої функції, проходять тривалий шлях розвитку. Складність роботи з дитячими голосами полягає в тому, що значна частина органів, які беруть участь у голосоутворенні, позбавлена паралелізму у зростанні та розвитку власних функцій. Скоріше цей процес можна охарактеризувати як стрибкоподібний, причому зміна цих стрибків протягом росту відбувається неодноразово і може набувати як інтенсивного характеру, так і послабленого. Спостерігається диспропорція у окремих органів голосового апарату, коли одні органи вже завершили свій розвиток, а інші продовжують розвиватися. «Зростання носоглотки й придаткових пазух носу в основному завершується до початку статевого дозрівання, тобто приблизно до 14 років, а всі інші органи голосоутворення завершують зростання із закінченням періоду статевого дозрівання (до 19 років). Виняток становить лише гортань, яка продовжує зростання й далі, хоча інтенсивність його стає більш слабкою» [20, 32].
Розвиток гортанівідбувається паралельно з розвитком нервової системи, однак, що дуже важливо, процес цей протікає нерівномірно, а стрібкоподібно.
Розмір, положення, будова м’язів та нервове забезпечення гортані дитини молодшого шкільного віку, має певні особливості. І однією з таких особливостей є те, що гортань розташована дещо вище рівня, звичайного для дорослої людини.
Подальший розвиток усього організму і голосового апарату відбувається повільно, плавно й без стрибків. У цей період спостерігається найбільша рівномірність у розвитку нервової та м’язової систем дитини, що дозволяє вчителю поступово ускладнювати та урізноманітнювати вокальні вправи та пісенний репертуар.
Прагнучи наслідувати дорослий спів і не маючи підготовленого звукоутворюючого апарату, достатнього досвіду та уяви про вимоги до гарного співу, старші школярі часто переходять на крик, набуваючи неправильних вокальних навичок, у результаті набуття яких псують, а нерідко й зривають голоси. Особливо часто набуті дефекти зустрічалися у тих учнів, які, маючи гарні природні голосові дані, активно експлуатували їх, використовуючи складний не за віком репертуар, і, як наслідок, це впливало на характер співу, подачу звуку та ін. Непоодинокими є випадки, коли у цей період учень прагне активно використовувати грудний звук, що призводить до втрати головного звучання. Це результат неприродного форсованого звучання дитячих голосів. Ю.С. Юцевич зазначав: «У голосів, які нормально розвиваються, зміна регістрів, тобто перехід з грудного на головний, зазвичай має місце на нотах «сі-бемоль - сі», тоді як у «насадженому на груди» голосі грудні звуки тягнуться далеко за межі цього природного переходу, доходячи у деяких випадках до соль, тобто до крайніх меж діапазону» [49, 17].
При вихованні співочого голосу слід спиратися на знання анатомії та фізіології голосового аппарата, які допоможуть зрозуміти складні процеси голосоутворення, порушень голосових функцій і засоби їх запобігання.
Носова порожнина зігріває, зволожує і очищає вдихуване повітря, а також, до деякої міри, нейтралізує бактерії, шкідливі хімічні речовини. Зігрівання повітря відбувається завдяки великій кількості кровоносних судин. Сприяє цьому також і уповільнене проходження повітряного струменя. Зволоження відбувається за рахунок випаровування слизу, що виділяється слизовою оболонкою. Великі пилові частинки механічно затримуються біля входу в ніс волосинками, а дрібніші проходять углиб, осідають на стінках, обгортаються слизом, а потім вони відхаркуються або проковтуються. Дихання носом надзвичайно корисне для охорони організму людини. Важко переоцінити значення носової порожнини і в голосоутворенні. Наявність патологічних змін у носі і придаткових порожнинах негативно позначається на розвиткові співака. Останнім часом за допомогою використання електронних приладів і обчислювальних пристроїв вдалося довести, яку роль відіграє носова порожнина під час співу:
|
|
|
) значно підсилюються високі обертони в області високої співочої форманти;
) підвищується дзвінкість і політність вокальних звуків;
) поліпшується розбірливість видобутих звуків.
У співі, так само, як і у розмовній мові, необхідна наявність як впевним так і функціональним звуком апарату. До мозку учня старшого шкільного віку по чутливих нервах поступає інформація про роботу голосових органів і одночасно через вухо вона сприймає звуки, які утворює. Учнь старшого шкільного віку співставляє їх з попередніми, помічає відмінність (або помилку) і намагається її виправити. Таким чином здійснюється координація між слухом і голос учня. Під час цього процесу утворюється і закріплюється умовно-рефлекторні зв'язки, які при багаторазовому повторенні перетворюються в динамічні стереотипи, що лежать в основі співацьких навичок. В процесі розвитку співацьких навичок учнів старшого шкільного віку взаємодія слухових і голосових органів стає наскільки тісною, що зливається в єдину функцію, на базі якої формується і співацька функція. Зв'язок міх слухом і голосом двохсторонній: не тільки голос не може формуватися без участі слуху, але й слух також не може розвиватись без участі голових органів. Слухові сприйняття здійснюються через діяльність органів голосового апарату. Слухаючи мову, музику або спів, ми про себе (а іноді і вголос) повторюємо їх і тільки після цього їх сприймаємо.
|
|
|
При формуванні і розвитку співацьких навичок весь час відбувається коректування роботи органів: відмічаються зайві, закріплюються потрібні рухи. Весь цей процес неможливий без знань про те, як здійснюють роботу звукоутворюючі органи, в якому стані вони знаходяться. Тому зворотні звуки і особливо ті, які є в нашій уяві у вигляді відчуттів (слухових, м'язових, резонаторних) виконують виключно важливу роль у розвитку співацьких навичок. Серед таких зв'язків ведуче місце займає вокальний слух.
Будова і функції гортані.
Орган, де відбувається звукоутворення, називається гортанню. Вона розташована по середній лінії шиї у передньому її відділі і має форму трубки, верхній отвір якої відкривається в порожнину глотки, а нижній продовжується в трахею.
Гортань виконує такі функції:
· дихальну;
· захисну;
· голосову.
Гортань має складну будову, складається з хрящів, які з'єднані між собою і оточені ззовні і з середини м'язами. Внутрішня поверхня гортані огорнена слизовою оболонкою.
Найбільший хрящ гортані - щитовидний - визначає розміри гортані. Чоловіча гортань більша, ніж жіноча. Для низьких чоловічих голосів характерна гострокутна витягнута вперед гортань, яка проступає на передній поверхні шиї у вигляді кадика, «Адамова яблука». Гортань тенорів по величині наближається до фіногої і малопомітна. Верхній отвір гортані називається входом в гортань, має овальну форму. При диханні вхід в гортань відкритий, при ковтанні гортань закривається рухливим хрящем - надгортанником.
Голосові м'язи, їх роль у звукоутворенні.
Якщо дивитись на гортань зверху, то з двох боків симетрично є по два виступи слизової оболонки, які знаходяться один над другим. Між ними є невеликі заглибини - морганієві шлуночки. Верхні виступи називається «несправжніми» голосовими складками, а нижчі - голосовими м'язами. Голосові м'язи при вдиху утворюють отвір трикутної форми, який називається голосовою щілиною. При голосоутворенні голосові м'язи змикаються, голосова щілина закривається.
Поверхня м'язів вкрита щільно еластичною тканиною перламутрового кольору.
Зв'язки - це м'язові волокна, які розташовані паралельно внутрішньому краю зв'язки і в косому напрямку. Завдяки такій будові голосові зв'язки можуть змінювати не тільки свою довжину і товщину, але й коливатися по частинах: всією шириною і довжиною, або частинами, що обумовлює багатство барв співочого голосу.
Трахея, бронхи, їх роль в голосоутворенні.
Низу гортань переходить у дихальне горло, або трахею - трубка, яка складається з хрящових, не замкнутих ззаду, кілець. Ці хрящеві пластинки з'єднані між собою і переплетені повздовжніми м'язами. За допомогою м'язів видозмінюються просвіт і довжина трахеї. Трахея переходить у бронхи, які деревовидно розгалужуються. Найдрібніші бронхи - бронхіоли закінчуються позирками, в яких відбувається газообмін. М'язи трахеї в бронхів відносять до типу гладкої мускулатури і безпосередньо нашій свідомості не підкоряються, працюють автоматично. Бронхи виконують роль клапанів, які регулюють подачу повітря з легеневої тканини під час голосоутворення. Бронхи разом з легеневими пухирцями утворюють дві легені - праву і ліву, які вміщені в герметичній порожнині, в грудній клітці.
Грудна клітка, її будова, голосоутворюючі функції.
Грудна клітка має форму зрізаного конуса. Вона спереду утворена грудною кісткою, ззаду грудним відділом хребта. Хребет зв'язаний з грудною кісткою дугоподібними ребрами. М'язи грудної клітки беруть участь у диханні. Одні приймають участь при вдиху, піднімають дуги ребер і тим самим розширюють порожнину грудної клітки. Інші м'язи опускають ребра, здійснюють видих.
Діафрагма, її роль звукоутворенні.
Основу грудної клітки утворює діафрагма, або грудинно-черевна перегородка. Це міцний, м'язовий орган, який відділяє грудну порожнину від червоної. Діафрагма утворена поперечно-смугастими м'язами. Але її рухи повністю не підпорядковані нашій свідомості. Ми можемо свідомо зробити і затримати вдих і видих, але складні рухи діафрагми при голосоутворенні здійснюються підсвідомо.
Діафрагма регулює швидкість руху повітря, підзв'язковий тиск при звукоутворенні і зміну сили звуку.
Носова порожнина.
Верхня частина надставної трубки носова порожнина, яка складається з м'яких тканин носа і костей черепа, по середній лінії розділена вертикальною носовою перегородкою на ліву і праву половини, відкриті спереду і ззаду. Задніми стволами - хаонами - носова порожнина з'єднується з глоткою (носоглоткою). В стінах носової порожнини мілкі отвори каналів, через які вона з'єднується з порожнинами, які знаходяться в кістках черепа. Ці порожнини називаються «пазухами» носа. Вони вистелені слизовою оболонкою. При її захворюванні ці порожнини можуть заповнювати гноєм або поліпозними утвореннями, що негативно відбивається на якості співочого звуку. Слизова оболонка носа багата серцево-судинами і залозами, а також ворсинками, завдяки чому повітря, яке вдихається, зігрівається, зволожується і очищується.
Ротова порожнина. Тверде і м'яке піднебіння.
Під носовою порожниною розташована ротова порожнина. Її боковими стінками є щоки, дно рота заповнює язик, передню стінку утворюють губи. Верхню стінку ротової порожнини утворює кісткова пластинка, яка відділяє ротову порожнину від носової - тверде піднебіння, яке ззаду переходить у м'яке піднебіння. Задній край м'якого піднебіння посередині має виступ - маленький язичок. М'язи, що знаходяться в товщі піднебіння при скороченні маленький язичок скорочується, якби йде в м'яке піднебіння.
Тверде і м'яке піднебіння разом з передніми зубами складає піднебінний купол. Будова, його частин впливає на якість співочого голосу. Тверде піднебіння може мати симетричні і асиметричні форми. Доведемо, що останні негативно впливають на голос.
Благотворча для звучання голосу мала протяжність м'якого піднебіння (спереду назад).
При цьому легко утворюються високі, для високих голосів, зручним і вузьким, короткий, піднебінний купол. Ця закономірність спостерігається у дітей.
Будова глотки, співочий позіх.
Ззаду ротова порожнина широким отвором - позіхом - відкривається в глотку. Зверху зів обмежений м'яким піднебінням, з боків - піднебінними дужками і знизу - коренем язика. Позіх може звужуватися і розширюватися. Звужуються він за рахунок скорочення м'язів у дужках м'якого піднебіння. При співі позіх розширюється, як говорять вокалісти - широко відкривається. Це здійснюється при підняття м'якого піднебіння і опусканні кореня язика, що спостерігається при співочому звуку.
Глотка - це м'язова трубка, до низу звужуючись середу вона переходить гортань, а ззаду в стравохід. Глотка умовно розділяється над три частини: верхня - носоглотка, середня - ротоглотка, і нижня - гортаноглотка. У глотці є окремі скупчення лімфатичної тканини, які утворюють мигдалики. Найбільш знаючі з них: глоточна мигдалина (яка лежить на верхній стінці глотки, на її куполі) і мигдалики, які знаходяться між передніми і задніми піднебінними дужкам. Мигдалики виконують захисну функцію: в ній затримуються мікроорганізми, які потрапляють в глотку.
Значне збільшення мигдалин зменшує порожнину глотки, негативно відбивається на утворенні співочого голосу. Стінки глотки утворені сильними м'язами, розміщені в повздовжньому і циркулярному напрямках. Завдяки їм глотка може збільшуватися або зменшуватися, звужуватись у різних її відділах (нижньому, середньому, верхньому) і тим самим багаторазово міняти свою форму і об'єм, резонаторні якості. М'язи глотки цілком підпорядковані нашій свідомості.
Процес голосоутворення.
Будь-яке тіло в стані коливання приводить в рух, частинки повітря, внаслідок чого утворюються звукові хвилі. Ці хвилі, розповсюджуючись у повітрі, сприймаються нашим вухом як звук. Так утворюються звуки у навколишньому світі. В людському організмі таким пружним тілом є голосові зв'язки. Звуки розмовної мови і співу утворюються при взаємодії коливання голосових зв'язок під дією повітря, що подається з легень при видиху.
При бажані учня старшого шкільного віку співати всі частини її голосового апарату приходять в стан готовності до виконання цієї дії. Процес співу починається з вдиху, під час якого повітря набирається через ротову порожнину, проходить через глотку, гортань, трахею, бронхи в легені. Потім під впливом нервових сигналів (імпульсів) головного мозку голосові зв'язки змикаються і відбувається закриття голосової щілини. Це співпадає з початком видиху. Зімкнуті голосові зв'язки перегороджують шлях повітря, що видихається. Повітря в підзв'язковому просторі, яке набране при видиху під дією м'язів видиху стискається і видихає підзв'язковий тиск. Стиснене повітря давить на зімкнуті голосові зв'язки, тобто приходить у взаємодію з ними. Виникає звук (коливання). Існують дві теорії звукоутворення:
· міоеластична;
· нейрохронаксична (нейромоторна).
Співоча постава.
Велике значення при співі має співацька постава, або положення корпусу та голови при співі. Від самого початку навчання співак повинен звикати до природної, невимушеної пози. Під час співу стояти треба рівно, не сутулячись, твердо опираючись на ноги; руки вільно опустити, лопатки прибрати, груди розпрямити. Точка опори корпуса повинна відчуватись у попереку, біля вигину хребців. Голову співак повинен тримати прямо перед собою, не нахиляти її набік, не піднімати вверх і не опускати вниз, щоб не здавлювати гортань. Велике значення має правильне відкриття рота. Рот розкривають плавним рухом нижньої щелепи вниз одночасно з вимовою акцентової викальної голосної.
Стан співака при співі має бути активним, а не в'ялим, апатичним. В усій його постаті повинна відчуватися внутрішня енергія, що ґрунтується на цілковитій свободі й невимушеності, на еластичності всіх м'язів.
Висновок: Виховання співацького голосу цілеспрямований процес, обумовлений роботою дихально - голосового апарату й центральної нервової системи.
