Принципи раціональної антибіотикотерапії

 

Раціональна антибіотикотерапія інфекційних захворювань базується на результатах бактеріологічної діагностики захворювання з виділенням та ідентификацією збудника. При цьому дуже важливо мати інформацію про чутливість збудника захворювання до антибактеріального препарату, вибраного для лікування.

У клінічній практиці чутливими до антибіотика вважаються ті мікроорганізми, на які випробуваний антибіотик в концентрації, оптимальній у джерелі інфекції, спричинює бактеріостатичну або бактерицидну дію [9].

Практичне використання антибіотиків полягає у слідуючому:

при лікуванні інфекційних захворювань людини та тварин. Але вони можуть мати побічну дію: викликати алергії, дисбактеріози. Анафілактичний шок та навіть смерть, тому приймати антибіотики слід цілком обережно;

-   для захисту рослин від захворювань, які викликають бактерії та гриби;

    для стимуляції росту сільськогосподарських тварин;

    для попередження псування м’яса, риби та інших продуктів;

    як інструменти для дослідження специфічних функцій клітини [10].

Мікробіологічний принцип. Антибіотики слід використовувати лише по показанням, коли захворювання викликане мікроорганізмами, по відношенню до яких існують ефективні препарати. Для їх підбору необхідно до призначення лікування взяти у хворого матеріал для дослідження, виділити чисту культуру збудника та виявити його чутливість до антибіотиків [11]. Часто в якості епідемічного маркера використовують резистограму штаммів - дані по їх стійкості/чутливості до хіміопрепаратів, що дозволяє оцінити ідентичність штамів, виділених з різних джерел. При використанні антибіотиків на практиці важливо визначити чутливість до них клінічно важливих штаммів мікроорганізмів [3].

Чутливість до антибіотиків, або антибіотикограму, визначають за допомогою методів розведення та дифузії (до них відноситься метод паперових дисків) [11]. Методи розведення є більш чутливими: за їх допомогою виясняють, який антибіотик має ефект по відношенню до даного мікроорганізму, та визначають його необхідну кількість - мінімальну подавляючу концентрацію (МПК) [2]. Чутливість мікроорганізмів до антибіотиків та іншим ХТП необхідно визначати в кожному випадку інфекції та періодично - в ході лікування.

Головним показником чутливості є мінімальна інгібуюча концентрація - МІК (мкг/мл), тобто мінімальна концентрація антибіотика, яка здатна затримувати ріст мікроба-збудника в стандартному досліді. Значення величини МІК визначають методом серійних розведень або методом дифузії в агар (дисками або Е-тестами).

В кожному випадку критерієм чутливості є значення величини терапевтичного індексу Т = МІК/К, де К - концентрація даного антибіотику (мкг/мл) у місці інфекції (або у крові) при введенні терапевтичних доз препарату.

Мікроб чутливий, а антибіотик звичайно ефективний при Т<0,3. Значення К можливо знайти в спеціальних таблицях [3].

По ступеню чутливості до антибіотиків патогенні мікроорганізми діляться на чотири групи:

)   чутливі - звичайні терапевтичні дози антибіотиків є достатніми для досягнення лікувального ефекту при загальних захворюваннях;

2) середньо чутливі - лікувальний ефект препарата при загальних захворюваннях досягається тільки в результаті призначення збільшених доз антибіотику;

)   помірно стійкі - лікувальний ефект досягається тільки при локалізації середовища інфекції в місці, де має місце концентрація антибіотика, або якщо антибіотик можливо ввести безпосередньо у середовище інфекції;

4) стійкі - лікувальній ефект при призначенні антибіотика відсутній [9].

Ефект антибіотику для лікування залежить від чутливості збудника, можливості досягнення середовища інфекції без зниження активності антибіотика та від його побічної дії [3].

Фармакологічний принцип. При призначенні антибіотика необхідно визначити правильне дозування препарату, необхідні інтервали між введенням лікарського засобу. Тривалість антибіотикотерапії, методи введення. Слід знати фармакокінетику препарату, можливості взаємодії різних лікарських засобів.

Як правило, лікування інфекційних захворювань триває за допомогою одного антибіотику (моноантибіотикотерпія). При захворюваннях довготривалих (септичний ендокардит, туберкульоз та інші) для попередження формування антибіотикорезистентності застосовують комбіновану антибіотикотерапію.

Клінічний принцип. При призначенні антибіотиків враховують загальний стан хворих, вік, стать, стан імунної системи, супутні захворювання, наявність вагітності.

Епідеміологічний принцип. При виборі антибіотику необхідно знати, до яких антибіотиків стійкі мікроорганізми у середовищі, що оточує хворого (відділення, лікарня, географічний регіон). Розповсюдження стійкості до даного антибіотика не залишається постійною, а змінюється в залежності від того, наскільки широко використовується антибіотик.

Фармацевтичний принцип. Необхідно враховувати строк та умови зберігання препарату, так як при його тривалому та неправильному зберіганні утворюються токсичні продукти деградації [11].

Антибіотикотерапія - це лікування інфекційних та пухлинніх захворювань антибактеріальними препаратами, які не є продуктами реакції організма на збудника.

До таких препаратів пред’являють ряд вимагань. Антибіотик повинен володіти етіотропністю, тобто пригнітять життєдіяльність та розвиток збудника захворювання або пухлинних клітин. Антибіотики повинні достатньо добре розчинятися у воді, так як тільки в розчинному стані вони можуть потрапити у внутрішнє середовище організму. Антибіотики, з одного боку, повинні бути достатньо стабільні у внутрішньому середовищі організму, але, з другого боку не повинні мати кумулятивного ефекту [8]. Антибіотики повинні бути ефективні в низьких концентраціях; не спричиняти імунодепресивного ефекту [13].

Крім того, речовини, які використовуються для антибіотикотерапії, повинні бути нешкідливі. Не дивлячись на те, що любий антибактеріальний препарат володіє тією чи іншою побічною дією на макроорганізм, ця дія повинна бути по можливості мінімальною, а тератогенний та мутагенний ефекти по можливості повинні бути відсутні [8].

Висновки

 

Виконавши огляд літератури з теми "Поняття про антибіотики. Основні властивості, класифікація" можна зробити наступні висновки:

антибіотики це хіміотерапевтичні речовини, що продукуються мікроорганізмами, тваринними клітинами, рослинами, а також їх похідні і синтетичні продукти, які володіють виборчою здатністю пригноблювати і затримувати ріст мікроорганізмів, а також пригнічувати розвиток злоякісних новоутворень.

-   антибіотики це відносно молоде наукове відкриття. Історія розвитку антибіотиків для застосування у медицині та інших отраслях нараховує менш ніж сто років. Відкриття антибактеріальних речовин, продукуємих мікроорганізмами стало революційною подією в мікробіології та започаткувало розвиток нового напрямку досліджень.

    На сьогодні винайдено та розроблюється кілька тисяч антибіотичних засобів, та у медичній практиці знайшли своє застосування лише 150 - 200 антибактеріальних препаратів. Причиною того, що не всі антибіотики можна застосовувати для лікування інфекційних та онкологічних хвороб є те, що антибіотики можуть негативно впливати на макроорганізм і таким чином приносити не тільки користь, але й завдавати шкоди. Тому найважливіше питання при дослідженні антибактеріальних речовин є поєднання у одному лікувальному засобі високої ефективності та мінімального негативного впливу на організм хворого.

Друге питання постає при виробництві антибактеріальних препаратів. Виробництво повинно бути високопродуктивним та рентабельним. Це змушує робити інтенсивні дослідження, спрямовані на підвищення продуктивності процесу. Особливо успішним виявився в цьому плані генетичний відбір.

раціональна антибіотикотерапія інфекційних захворювань повинна базуватися на результатах бактеріологічної діагностики захворювання з виділенням та ідентификацією збудника. При цьому дуже важливо мати інформацію про чутливість збудника захворювання до антибактеріального препарату, вибраного для лікування. Тому в медичній практиці необхідно спиратися не тільки на теоретичні пізнання антибіотикотерапії, а й широко застосовувати мікробіологічні дослідження при лікуванні хворих, для того щоб зберегти індивідуальний підхід при призначенні антибіотиків.